Справа № 2-386/11

Р І Ш Е Н Н Я

                                                            І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

17 лютого 2011 року                                                                                               місто Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого судді –Пахолюка А.М.

при секретарі –Павловій Н.А.,

з участю:

позивача –ОСОБА_2,

відповідача –ОСОБА_3,

представника відповідача ПАТ «Укрсоцбанк»- Савчук Ю.Н.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Луцька цивільну справу за позовом ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_5 до ОСОБА_3,  Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк»про визнання недійсним договору дарування та частково недійсним іпотечного договору, -  

в с т а н о в и в:

ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_5 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, АКБ «Укрсоцбанк»про визнання недійсним договору дарування та частково недійсним іпотечного договору.

Позовні вимоги мотивує тим, що 15.01.2010 року згідно рішення Луцького міськрайонного суду ОСОБА_5 була визнана недієздатною. Недієздатність була встановлена судом на підставі акту №527 стаціонарної амбулаторної судово-психіатричної експертизи. Згідно зазначеного рішення суду вона призначена опікуном ОСОБА_5       

23.12.2004 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 був  укладений договір дарування житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, що розташований в АДРЕСА_1.

19.04.2007 року відповідач ОСОБА_3 уклала з АКБ «Укрсоцбанк»договір іпотеки, за яким передала в іпотеку подарований їй ОСОБА_5 житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що розташований в АДРЕСА_1.       

Зазначає також, що на момент укладення договору дарування ОСОБА_5 не усвідомлювала значення та наслідки своїх дій внаслідок психічного захворювання.

Просить суд, визнати недійсним договір дарування житлового будинку із надвірними будівлями та спорудами, який був укладений 23.12.2004 р. між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, а також визнати частково недійсним договір іпотеки, укладений між   ОСОБА_3 та АКБ «Укрсоцбанк»в частині передачі іпотекодержателю зазначеного житлового будинку.

Ухвалою суду від 20.10.2010 року третю особу на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, АКБ «Укрсоцбанк» було залучено до участі в справі в якості співвідповідача.

Позивач в судовому засіданні вимоги позовної заяви підтримала з підстав, зазначених в позовній заяві  

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні позов визнала, суду пояснила, що вважала ОСОБА_1 недієздатною, однак на момент укладення договору дарування їй не було відомо чи була визнана ОСОБА_1 недієздатною згідно рішення суду.

Представник відповідача ПАТ «Укрсоцбанк»- Савчук Ю.Н. в судовому засіданні позов не визнала, суду пояснила, що підстав для визнання недійсними оспорюваних договорів не має, оскільки вони укладалися відповідно до вимог закону і нотаріус при укладенні договору дарування перевіряв дієздатність ОСОБА_5

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши та оцінивши представлені по справі докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов безпідставний та не підлягає до задоволення.

Судом встановлено, що 23.12.2004 р. між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 був  укладений договір дарування, за яким ОСОБА_1 передала безоплатно у власність відповідачу ОСОБА_3 житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що розташований в АДРЕСА_1 (а.с.5-6).

19.04.2007 року відповідач ОСОБА_3 уклала з АКБ «Укрсоцбанк»(який змінив назву на Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк») договір іпотеки, за яким, крім інших об?єктів нерухомого майна, передала в іпотеку подарований їй ОСОБА_5 житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що розташований в АДРЕСА_1 (а.с. 7-8а).

 Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною ( сторонами ) вимог, які встановлені частинами  першою-третьою, п?ятою та шостою ст. 203 цього кодексу.\

Статтею 225 ЦК України встановлено, що правочин,  який  дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та  (або)  не  могла керувати ними,  може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи,  а в разі її смерті - за позовом інших осіб,  чиї  цивільні права або інтереси порушені.

У разі наступного визнання  фізичної  особи,  яка  вчинила правочин, недієздатною позов про визнання правочину недійсним може пред'явити її опікун.

          Відповідно до ч.1 ст.717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Згідно ч.2 ст. 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Із матеріалів справи вбачається, що договір дарування підписаний особисто ОСОБА_5 та ОСОБА_3        

           Згідно преамбули та п.п. 4.2. вказаного договору дарування сторони договору підтвердили, що діють добровільно, перебувають у здоровому глузді та ясній пам?яті, попередньо ознайомлені нотаріусом із вимогами цивільного законодавства щодо недійсності правочину, а також підтверджують, що вони не визнані судом недієздатними чи обмежено дієздатними і їх волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі. (а.с. 5).

          Крім того, посвідчуючи зазначений договір дарування, приватний нотаріус ОСОБА_6 особисто перевірила особи сторін договору та їх дієздатність, про що зроблено відповідний напис в кінці договору дарування (а.с. 6).         

Таким чином суд вважає, що даний договір дарування без будь-якого примусу укладено між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, як дієздатними особами, з дотримання вимог щодо форми та посвідчення  згідно ст.ст. 207-210 ЦК України. Волевиявлення зазначених осіб на момент укладення договору було вільним і відповідало їх внутрішній волі, учасники договору  усвідомлювали його умови.

В обґрунтування своїх доводів позивач посилається також на те, що актом №527 стаціонарної амбулаторної судово-психіатричної експертизи встановлено, що у            ОСОБА_5 з вересня 2004 року діагностовано ознаки розладу психіки.      

Згідно ч.1, 2 ст.40 ЦК України фізична особа визнається недієздатною з  моменту  набрання законної сили рішенням суду про це. Якщо  від часу виникнення недієздатності залежить визнання недійсним шлюбу,  договору або іншого правочину, суд з урахуванням висновку  судово-психіатричної  експертизи  та  інших доказів щодо психічного стану особи може визначити у  своєму  рішенні  день,  з якого вона визнається недієздатною.

Із матеріалів оглянутої в судовому засіданні цивільної справи №2о-26/10 вбачається, що рішенням Луцького міськрайонного суду від 15.01.2010 року, яке набрало законної сили, ОСОБА_5 визнано недієздатною та призначено її опікуном позивача ОСОБА_2 Цим рішенням не встановлено конкретну дату, з якої ОСОБА_5 визнається недієздатною, а тому остання набула такого статусу з моменту вступу рішення у законну силу.         

Крім того, в акті №527 стаціонарної амбулаторної судово-психіатричної експертизи, що також міститься в матеріалах цивільної справи №2о-26/10, зазначено, що в минулому на протязі перебігу наявних розладів зі сторони психіки рівень усвідомлення ОСОБА_1 значення своїх дій та здатність керувати ними коливався і експерти не надали суду конкретної відповіді щодо точної дати, з якої ОСОБА_5 не могла розуміти і усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Таким чином, зазначений акт експертизи, на думку суду, не підтверджує ту обставину, що ОСОБА_5 23.12.2004 року на момент укладення договору дарування не усвідомлювала значення своїх дій та  (або)  не  могла керувати ними.  

             Як роз?яснив Пленум Верховного Суду України у п.16 постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правила статті 225  ЦК України поширюються  на  ті випадки,  коли  фізичну  особу  не  визнано недієздатною,  однак у момент вчинення правочину особа перебувала в  такому  стані,  коли вона  не  могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий  психічний  розлад,  нервове  потрясіння тощо). Для визначення наявності такого  стану  на  момент  укладення правочину   суд   відповідно   до  статті  145  ЦПК України зобов'язаний   призначити   судово-психіатричну   експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін.

             Із пояснень сторін та їх представників в судовому засіданні, яке відбулося 17.02.2010 року, вбачається, що жоден із учасників процесу, не заявляв клопотання про призначення експертизи щодо визначення стану ОСОБА_5 на момент укладення спірного договору дарування, хоча судом ставилося на обговорення дане питання. При цьому, позивач ОСОБА_2 пояснила суду, що вважає достатнім доказом своїх доводів акт №527 стаціонарної амбулаторної судово-психіатричної експертизи, що проведена в рамках розгляду цивільної справи №2о-26/10.        

             Враховуючи наведені обставини, твердження ОСОБА_2 про те, що  при укладенні договору дарування ОСОБА_5 не розуміла значення своїх дій, суд не приймає до уваги за безпідставністю, оскільки всупереч ст. 60 ЦПК України, позивач не довела та не підтвердила жодними належними та допустимими доказами  ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

             Крім того, не підлягають до задоволення вимоги позивача щодо визнання частково недійсним іпотечного договору в частині передачі в іпотеку спірного житлового будинку, оскільки позивачем не доведено невідповідність умов зазначеного правочину вимогам ст.ст. 203, 215 ЦК України та ст. 18 Закону України «Про іпотеку».     

            Отже,  при укладенні оспорюваних позивачем договорів дарування житлового будинку від 23.12.2004 року та іпотечного договору від 19.04.2007 року, суд не вбачає порушень вимог ст. ст.203 –210, 215, 216, 225, 583, 717, 719, 727 Цивільного кодексу України, ст. 18 Закону України «Про іпотеку», а тому приходить до висновку що в задоволенні позову слід відмовити за безпідставністю вимог.            

Керуючись ст.ст. 10, 11, 58, 60, 88, 213, 214, 215 ЦПК України, на підставі               ст.ст.  40, 203 –210, 215, 216, 225, 577, 583, 717, 719, 727 Цивільного кодексу України,          ст. 18 Закону України «Про іпотеку» суд, -

в и р і ш и в :

             В задоволенні позову ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_5 до ОСОБА_3,  Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк»про визнання недійсним договору дарування та частково недійсним іпотечного договору - відмовити.   

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Волинської області через Луцький міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.   

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.   

Суддя Луцького міськрайонного  суду                                                                 А.М. Пахолюк