Справа № 22- 926 2007р.                 Головуючий у першій інстанції Ясенова Т.І..

Категорія    11, 18                               Доповідач Черниш Т.В.

РІШЕННЯ

 ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

15 травня 2007року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області в складі:

головуючого - судді Кривохижі В.І.,  судців Черниш Т.В.,

Чорнобривець О.С. ,  при секретарі   Дімановій Н.І.,  розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за апеляційною скаргою відповідача на рішення Олександрійського міськрайонного суду від 27 лютого 2007 року,

встановила:

24 березня 2006 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 з позовом про стягнення 600 грн. боргу. Позовні вимоги мотивував тим,  що 26 січня 2003 року передав в борг відповідачці зазначену суму грошей. В підтвердження свого зобов»язання повернути борг до 26 березня 2003 року ОСОБА_2 надала йому розписку,  однак,  незважаючи на неодноразові вимоги,  ні в обумовлений термін,  ні на момент звернення до суду гроші не повернула.

Справа розглядалась судами неодноразово. Останнім рішенням Олександрійського міськрайонного суду від 27 лютого 2007 року позов задоволено,  постановлено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 600 грн. боргу та 196 грн. 50 коп. судових витрат.

В апеляційній скарзі відповідач,  посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і процесуального права,  невідповідність висновку суду фактичним обставинам справи та доказам,  просила зазначене рішення скасувати і в позові відмовити. Зазначала,  зокрема,  що гроші в позивача не позичала,  за згаданою розпискою отримувала 600 грн. в борг від ОСОБА_3,  з якою повністю розрахувалась.

В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача,  діючи в межах визначених довіреністю повноважень,  підтримав доводи апеляційної скарги,  ОСОБА_1 вважав їх вигаданими і безпідставними. Стверджував,  що ОСОБА_3,  місце знаходження в даний час якої йому невідоме,  в 2003 році неодноразово позичала гроші в нього,  що свідчить,  на його думку,  про неспроможність давати гроші в борг відповідачці.

Перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах,  визначених  ст. 303 ЦПК України,  заслухавши пояснення сторін,  дослідивши матеріали справи,  колегія судців вважає,  що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги,  суд першої інстанції як із встановленого факту виходив з того,  що ОСОБА_2 не виконала зобов»язання про повернення боргу ОСОБА_1 відповідно до умов договору позики.

2

Однак такий висновок не можна визнати правомірним.

Відповідно до  ст. 374 Цивільного кодексу 1963р.,  чинного на час виникнення спірних правовідносин,  за договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) гроші,  а позичальник зобов»язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей.

Поклавши в основу рішення твердження про те,  що між сторонами 26 січня 2003 року було укладено договір позики,  суд послався на розписку,  надану позивачем,  однак належної юридичної оцінки цьому доказу не дав. В тексті розписки,  на яку посилався і позивач на обгрунтування своїх позовних вимог,  не зазначено,  в кого саме ОСОБА_2 брала в борг 600грн. і кому зобов»язувалась повернути борг до 26 березня 2006року. Заперечуючи проти позову,  відповідач стверджувала,  що за зазначеною розпискою,  власноручне написання якої визнавала,  гроші позичала в ОСОБА_3 Ці пояснення відповідача не спростовані. За таких обставин сам факт наявності в позивача розписки як боргового документа,  в якому відсутні відомості,  які підтверджували б,  що ОСОБА_1 є позикодавцем за договором позики,  не можна визнати достатньою правовою підставою для стягнення на його користь боргу. Інших переконливих і безспірних доказів на підтвердження обставин,  з якими як з юридичним фактом пов»язував свої матеріально-правові вимоги,  позивач не надав; на порушення свого обов»язку,  передбаченого  ст. 10 ЦПК щодо доведення підстав свого позову,  не довів,  що він передавав в борг відповідачці зазначену в розписці суду грошей,  а обставини,  на які посилався,  і які суд поклав в основу рішення,  не є достатніми для висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

З огляду на наведене колегія суддів вважає,  що рішення судом першої інстанції постановлено всупереч встановленим обставинам справи,  норм матеріального і процесуального права,  тому воно підлягає скасуванню з постановлениям нового рішення,  яким в позові слід відмовити у зв»язку з відсутністю доказів з боку позивача на підтвердження позовних вимог за наявності заперечень з боку відповідача проти встановлених юридичних обставин і водночас проти позову.

На підставі викладеного,  керуючись  ст. ст.374 ЦК 1963р.,   ст. 526, 527 ЦК 2004р.,   ст. ст. 303,  307, 309, 313,  314,  316 ЦПК України,  колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 27 лютого 2007 року скасувати. В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 600 грн. боргу відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене шляхом подачі до Верховного Суду України касаційної скарги протягом двох місяців з дня набрання рішенням законної сили.