Справа № 2-а-124/11рік

П О С Т А Н О В А

Іменем України

28 березня 2011 року суддя Мостиського районного суду Львівської області Джала С.Ю., розглянувши у порядку скороченого провадження справи за адміністративними позовами ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України в Мостиському районі Львівської області про визнання неправомірною бездіяльності відповідача та зобов’язання до вчинення певних дій,

В  С  Т  А  Н  О  В  И  В :

10.03.2011р. позивач ОСОБА_1, 11.03.2011р. позивачка ОСОБА_2 та 15.03.2011р. позивачка ОСОБА_3 звернулися до суду із зазначеними позовами, покликаючись на те, що мають статус «дитини війни», внаслідок чого, відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни», на них поширюються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені для «дітей війни», у тому числі й право на щомісячну надбавку до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Зазначають, що Законом України «Про державний бюджет України на 2007 рік» дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» було призупинено. Однак рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року дані зміни визнано неконституційними, внаслідок чого дію вищевказаної статті було відновлено. Наступні зміни до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», які було внесено Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», визнано також неконституційними Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року. У період 2009-2010 років до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не було внесено жодних змін.

Таким чином, Управління Пенсійного фонду України в Мостиському районі Львівської області недоплатило їм (кожному) за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 31.01.2011 року пенсію на загальну суму 4 805 гривні 12 коп.

Вказують, що про належне право на отримання щомісячної надбавки до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком їм стало відомо лише в листопаді 2010 року. Зазначають, що у відповідності до ч.2 ст.46 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» не пропустили строку звернення до суду.

З огляду на наведене, просять суд визнати неправомірною бездіяльність відповідача та зобов’язати такого нарахувати і виплатити їм підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімального розміру пенсії за віком, право на яке надане ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, визначеного залежно від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність відповідно до ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» за період з 09.07.2007 року по 3112.2007 рік та з 22.05.2008 року по 31.01.2011 рік. Крім того, просять суд справу слухати у їх відсутності.

24.03.2011р. та 25.03.2011р. представник відповідача  - Управління Пенсійного фонду України у Мостиському районі подав в канцелярію суду заперечення проти даних позовів, в яких зазначив, що законодавством України не визначено поняття «мінімальна пенсія за віком» як розрахункової величини для підвищення пенсії згідно з ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», так як ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» передбачає, що мінімальний розмір пенсії за віком за наявності достатнього страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного Законом. В частині 3 цієї статті встановлено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений на рівні прожиткового мінімуму, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим законом. Водночас на даний момент не прийнято жодного нормативно-правового акту на виконання ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», як і не визначено за рахунок яких коштів і джерел, в якому порядку та яким чином обчислювати вказаний розмір. Крім того, розрахунок доплати, здійснений позивачами, не може братися судом до уваги, оскільки не ґрунтується на чинному законодавстві. Відповідно до ст.47 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» позивачам виплачується пенсія щомісячно у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія. В даному випадку ст.46 вказаного закону не може застосовуватися, оскільки пенсіонери пенсію отримують. При цьому просить врахувати, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. У зв’язку  з усім вищенаведеним, просить відмовити у задоволенні позовів в повному обсязі.

Оцінивши повідомлені позивачами, відповідачем обставини, суд вважає, що у справі міститься достатньо підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення в порядку скороченого провадження про часткове задоволення позову з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, позивачі у справі, є дітьми війни та на них поширюються державні соціальні гарантії, передбачені Законом України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004р. Статтею 6 цього закону передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до ч.2 ст.99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Суд не приймає до уваги доводів позивачів в тій частині, що строк позовної давності у даній категорії справ не застосовується, так як виплата надбавки до пенсії дітям війни регулюється не Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», а Законом України «Про соціальний захист дітей війни», який є спеціальним законом і не відноситься до пенсійного законодавства України, а тому при розрахунку строку позовної давності суд не може посилатися на зазначений позивачами закон.

Таким чином, строк позовної давності в частині був пропущений позивачами, а вимоги про поновлення такого ними не заявлялися, а тому в частині стягнення надбавки до пенсії за період з 09.07.2007р. по 31.12.2007р. та з 22.05.2008р. по 14.09.2010р. позивачці ОСОБА_3 (так як 15.03.2011р. вона звернулася до суду із даним адміністративним позовом), позивачці ОСОБА_2 за період з 09.07.2007р. по 31.12.2007р. та з 22.05.2008р. по 10.09.2010р. (так як 11.03.2011р. вона звернулася до суду із даним адміністративним позовом), а позивачу ОСОБА_1 за період з 09.07.2007р. по 31.12.2007р. та з 22.05.2008р. по 09.09.2010р. (так як 10.03.2011р. він звернувся до суду із даним адміністративним позовом) слід відмовити.

Отже, законною є вимога про нарахування підвищення, передбаченого Законом України «Про соціальний захист дітей війни» за період, який враховує 6-місячний строк позовної давності, передбачений ч.2 ст.99 КАС України.  При цьому суд вважає за необхідне у  відповідності до ст.11 КАС України вийти за межі позовних вимог і зобов’язати відповідача здійснити перерахунок пенсії в межах шестимісячного строку позовної давності до моменту звернення із позовами до адміністративного суду, тобто з 15.09.2010р. по 15.03.2011р. для позивачки ОСОБА_3, з 11.09.2010р. по 11.03.2011р. для позивачки ОСОБА_2 та з 10.09.2010р. по 10.03.2011р. для позивача ОСОБА_1, а не до 31.01.2011р., як просять позивачі, оскільки це необхідно для повного захисту їх прав, свобод та інтересів.

Відповідачем в порушення ч.2 ст.71 КАС України не доведено та не надано доказів щодо вчинення будь-яких дій для забезпечення виконання покладеного на нього обов’язку щодо нарахування та виплати доплати до пенсії у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. УПФУ в Мостиському районі Львівської області, як орган, якому делеговано повноваження щодо призначення і виплати пенсії та доплат до них, повинно було діяти відповідно до вимог ст.6 Законом України «Про соціальний захист дітей війни» і здійснити позивачам відповідні нарахування, але на порушення цієї правової норми таких нарахувань в повному обсязі не проводило. З зазначених підстав суд визнає, що розрахунок щомісячного підвищення необхідно проводити з визначеного ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» розміру мінімальної пенсії за віком, яка дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.

Доводи відповідача про неврегульованість механізму реалізації положень ст. 6 Законом України «Про соціальний захист дітей війни» не приймаються до уваги з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок 20  років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму  для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Ч.1 ст.28  Закону України „Про загальнообов’язкове  державне пенсійне  страхування” зазначає, що мінімальний розмір пенсії за віком, передбачений  ч.1 ст.28 зазначеного Закону застосовується виключно  для визначення розрахунку пенсії, однак враховуючи, що іншого порядку розрахунку  мінімальної пенсії за віком законодавчо не передбачено,  а ст.6 розділу 2 та ст.1 розділу 4 Законом України „Про соціальний захист дітей війни” передбачає надання соціальної допомоги  саме в розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком,  враховуючи, що позбавлення таких осіб права на отримання соціальної допомоги у встановленому Законом розмірі є порушенням Конституції України,  суд вважає за можливе  для регулювання спірних правовідносин   виходити з принципу аналогії закону, та за основу розрахунку мінімальної пенсії за віком взяти  розмір пенсії, встановлений ч.1 ст.28  Закону України „Про загальнообов”язкове  державне пенсійне  страхування”, а саме   розмір  прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, який визначається нормами законів про державний бюджет України на відповідний рік.  

На час виникнення спірних правовідносин розмір мінімальної пенсії за віком визначався лише ст.28  Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» і згідно з цією нормою мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність. Відповідно до ст.2 Закону України «Про прожитковий мінімум», прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги…, виходячи з вимог Конституції України та законів України.

Таким чином, при визначенні розміру підвищення, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», застосовується розмір мінімальної пенсії за віком, визначений ст. 28 «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». На підставі положень ст.ст.3, 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” встановлено конкретний розмір державної соціальної гарантії дітям війни у вигляді підвищення на 30 % від мінімальної пенсії за віком та передбачено, що соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що оскільки при розгляді справи було встановлено, що відповідач не нарахував та не виплатив позивачам щомісячну державну допомогу як дітям війни у відповідності до вимог ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», то таку бездіяльність відповідача слід визнати неправомірною та зобов’язати відповідача провести перерахунок та виплатити позивачам підвищення до пенсії як дітям війни у розмірі, встановленому ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», беручи за основу розмір мінімальної пенсії за віком, встановлений ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Враховуючи співвідношення заявлених позивачами вимог до розміру задоволених позовних вимог, суд приходить до висновку, що з відповідача не слід стягувати оплачену позивачами суму судового збору.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 8, 22 Конституції України, ст.ст.3, 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», рішеннями Конституційного Суду України від 09.07.2007р. за № 6-рп/2007 та від 22.05.2008р. за № 10-рп, ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», ст.2 Закону України «Про прожитковий мінімум», ст.ст.6, 11, 17, 71, 86, 94, 161-163, 183-2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

У Х В А Л И В:

Адміністративні позови ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України в Мостиському районі Львівської області про визнання неправомірною бездіяльності відповідача та зобов’язання до вчинення певних дій - задоволити частково.

Визнати неправомірною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України у Мостиському районі Львівської області по невиплаті ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України у Мостиському районі Львівської області провести перерахунок та виплатити ОСОБА_1, як дитині війни, підвищення до пенсії відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» – у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, беручи за основу розмір мінімальної пенсії за віком, встановлений ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», за період з 10.09.2010р. по 10.03.2011р. включно з урахуванням вже проведених виплат.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України у Мостиському районі Львівської області провести перерахунок та виплатити ОСОБА_3, як дитині війни, підвищення до пенсії відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» – у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, беручи за основу розмір мінімальної пенсії за віком, встановлений ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», за період з 15.09.2010р. по 15.03.2011р. включно з урахуванням вже проведених виплат.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України у Мостиському районі Львівської області провести перерахунок та виплатити ОСОБА_2, як дитині війни, підвищення до пенсії відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» – у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, беручи за основу розмір мінімальної пенсії за віком, встановлений ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», за період з 11.09.2010р. по 11.03.2011р. включно з урахуванням вже проведених виплат.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.  

Копію постанови не пізніше наступного дня з дня її постановлення надіслати сторонам у справі рекомендованим листом із повідомленням.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Львівського апеляційного адміністративного суду (м.Львів, вул.Саксаганського, 13)  через Мостиський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення (отримання) постанови та з одночасною подачею копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя  Джала С.Ю.