ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 755/2757/15-ц

провадження № 61-16834св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В., Ситнік О. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

треті особи: Національний банк України, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон»

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», подану представником Кацюбою Олексієм Вікторовичем, на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 23 серпня 2023 року у складі судді Бєсєди Г. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 листопада 2023 року в складі колегії суддів Барильської А. П., Макарова М. О., Максюти Ж. І.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який в подальшому уточнив, до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (далі -

АТ КБ "ПриватБанк"), треті особи: Національний банк України, Товариство

з обмеженою відповідальністю "Фінілон" (далі - ТОВ "Фінілон"), про стягнення грошових коштів.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що між ним та

ПАТ КБ «ПриватБанк» укладені наступні депозитні договори:

- депозитний договір №SAMDN01000703431990 від 29 квітня 2008 року (вклад «Депозит VIP») з особовим рахунком по вкладу НОМЕР_1, за умовами якого позивачем внесено на особовий рахунок грошові кошти у початковій сумі 68 712,83 доларів США строком на 12 місяців з відсотковою ставкою 12 % річних, яка діяла станом на час укладення договору та була чинною до його першої автоматичної пролонгації. Після останньої пролонгації, станом на 01 квітня 2014 року, процентна ставка складала 9,75 % річних;

- депозитний договір №SAMDN01000727203613 від 16 липня 2012 року (вклад «Депозит VIP») з особовим рахунком по вкладу НОМЕР_2, за умовами якого позивачем внесено на особовий рахунок грошові кошти у

початковій сумі 70 000 доларів США строком на 12 місяців з відсотковою ставкою 10 % річних, яка діяла станом на час укладення договору та була чинною до його першої автоматичної пролонгації. Після останньої пролонгації, станом на 01 квітня 2014 року, процентна ставка складала 8,5% річних;

- депозитний договір №SAMDN01000728308803 від 31 серпня 2012 року (вклад «Депозит VIP») з особовим рахунком по вкладу НОМЕР_3, за умовами якого позивачем внесено на особовий рахунок грошові кошти у початковій сумі 463 088,18 грн. строком на 12 місяців з відсотковою ставкою 18 % річних, яка діяла станом на час укладення договору та була чинною до його першої автоматичної пролонгації. Після останньої пролонгації, станом на 01 квітня 2014 року, процентна ставка не змінилася та складала 18% річних.

Відповідно до банківських виписок станом на 25 березня 2014 року на особовому рахунку № НОМЕР_1 за договором №SAMDN01000703431990 від 29 квітня 2008 року обліковувалися грошові кошти у розмірі 127 874,17 доларів США; станом на 16 березня 2014 року на особовому рахунку № НОМЕР_2 за договором №SAMDN01000727203613 від 16 липня 2012 року обліковувалися грошові кошти у розмірі 81 802,32 доларів США; станом на 31 березня 2014 року на особовому рахунку № НОМЕР_3 за договором №SAMDN01000728308803 від 31 серпня 2012 року обліковувалися грошові кошти у розмірі 688 814, 05 грн. 3 урахуванням відповіді Національного Банку України та банківських виписок вбачається, що

ПАТ КБ «ПриватБанк» з 01 квітня 2014 року в порушення чинного законодавства припинило надавати до Національного Банку України щомісячні звіти та нараховувати з березня 2014 року проценти по усім своїм діючим депозитним договорам, які було укладено у Кримському регіональному управлінні

ПАТ КБ «ПриватБанк». Позивач неодноразово звертався до АТ КБ «ПриватБанк» із письмовою заявою про повернення йому грошових коштів за депозитними договорами, однак грошові кошти повернуті банком не були.

Враховуючи вищевикладене, просив стягнути з АТ КБ «ПриватБанк», яке є правонаступником ПАТ КБ «ПриватБанк», на його користь:

- за депозитним договором №SAMDN01000703431990 від 29 квітня 2008 року 3 % річних, нарахованих на підставі частини другої статті 625 ЦК України за період з 19 грудня 2019 року по 23 лютого 2022 року, у сумі 12 318,62 доларів США та пеню, нараховану на підставі частини п`ятої статті 10 3акону України «Про захист прав споживачів» за період з 23 лютого 2021 року по 23 лютого 2022 року, зменшивши її до розміру процентів за даним договором, нарахованих станом на 19 грудня 2019 року (з дня укладення договору по

18 грудня 2019 року включно) у сумі 1 760 465,90 грн;

- за депозитним договором №SAMDN01000727203613 від 16 липня 2012 року 3 % річних, нарахованих на підставі частини другої статті 625 ЦК України за період з 19 грудня 2019 року по 23 лютого 2022 року у сумі 7 775,15 доларів США та пеню, нараховану на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 23 лютого 2021 року по 23 лютого 2022 року, зменшивши її до розміру процентів за даним договором, нарахованих станом на 19 грудня 2019 року (з дня укладення договору по 18 грудня 2019 року включно) у сумі 1 069 699,56 грн;

- за депозитним договором №SAMDN01000728308803 від 31 серпня 2012 року 3 % річних, нарахованих на підставі частини другої статті 625 ЦК України за період з 19 грудня 2019 року по 23 лютого 2022 року у сумі 45 122,03 грн та пеню на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 23 лютого 2021 року по 23 лютого 2022 року, зменшивши її до розміру процентів за даним договором, нарахованих станом на 19 грудня 2019 року (з дня укладення договору по 18 грудня 2019 року включно) у сумі 964 731,98 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 23 серпня

2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 за депозитним договором №SAMDN01000703431990 від 29 квітня 2008 року пеню на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 23 лютого

2021 року по 23 лютого 2022 року у сумі 1 760 465,90 грн.

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 за депозитним договором №SAMDN01000727203613 від 16 липня 2012 року пеню на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 23 лютого

2021 року по 23 лютого 2022 року у сумі 1 069 699,56 грн.

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 за депозитним договором №SAMDN01000728308803 від 31 серпня 2012 року пеню на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 23 лютого

2021 року по 23 лютого 2022 року у сумі 964 731,98 грн.

У задоволенні позову в іншій частині відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що пеня має бути виплачена виконавцем та має рахуватися від суми, що складає грошовий вимір відплатності відповідного договору. Згідно із частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» базою нарахування пені слід вважати розмір процентів на суму вкладу або дохід в іншій формі, що є платою фінансової установи за використання коштів споживача. Суд першої інстанції погодився зі здійсненим позивачем розрахунком розміру пені, який зменшений до розміру процентів. Разом з тим, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних, нарахованих на підставі частини другої статті 625 ЦК України, суд дійшов висновку про те, що, оскільки у зв`язку з розірванням договорів банківського вкладу за рішенням суду, яке набрало законної сили 21 вересня 2022 року, 3 % річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України у валюті договорів за період з

19 грудня 2019 року по 23 лютого 2022 року нарахуванню не підлягали, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 09 листопада 2023 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 23 серпня

2023 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до

АТ КБ «ПриватБанк», треті особи: Національний банк України, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінілон" про стягнення 3 % річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 за депозитним договором від 29 квітня 2008 року №SAMDN01000703431990 3% річних, нарахованих на підставі частини другої статті 625 ЦК України за період з 19 грудня 2019 року по 23 лютого 2022 року у розмірі 4 501,16 доларів США; за депозитним договором від 16 липня 2012 року № SAMDN01000727203613 3% річних, нарахованих на підставі частини другої статті 625 ЦК України, за період з 19 грудня 2019 року по 23 лютого 2022 року у розмірі 4 585,47 доларів США; за депозитним договором від 31 серпня 2012 року №SAMDN01000728308803 3% річних, нарахованих на підставі частини другої статті 625 ЦК України, за період з 19 грудня 2019 року по 23 лютого 2022 року у розмірі

30 335,45 грн.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції про наявність підстав для нарахування та стягнення з відповідача сум пені, нарахованих за вказаними вище депозитними договорами на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів». Разом з тим виснував, що саме з моменту розірвання цих договорів права та інтереси позивача забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання, а тому позивач має право на стягнення з відповідача 3% річних за період прострочення зобов`язання.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

27 листопада 2023 року АТ КБ «ПриватБанк» через підсистему «Електронний Суд» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 23 серпня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 листопада 2023 року, в якій просить скасувати рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 23 серпня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 листопада 2023 року в частині задоволення позовних вимог про стягнення пені, змінити вказані судові рішення, зменшивши розмір пені до 50 000,00 грн за кожним з договорів банківського вкладу.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні норм права без урахування правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16 та у постановах Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 757/32522/17, від 02 жовтня 2019 року у справі

№ 201/18575/17, від 20 грудня 2019 року у справі № 757/18977/18, від 29 січня 2020 року у справі № 757/53464/18, від 12 лютого 2020 року у справі № 757/42043/18, від 19 лютого 2020 року у справі № 757/49408/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 21 березня 2024 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою АТ КБ «ПриватБанк» на постанову Київського апеляційного суду від 16 листопада 2022 року, витребував справу із суду першої інстанції.

15 квітня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 05 вересня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» зазначив, що не згодний із судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанції в частині визначеного розміру пені, оскільки суди, проігнорувавши приписи частини третьої статті 551 ЦК України щодо зменшення розміру пені, стягнули пеню у заявленому позивачем розмірі, тим самим порушили принципи розумності та пропорційності. В порушення вказаних вимог суди, при вирішенні питання про зменшення неустойки, не встановили співрозмірність неустойки невиконаному відповідачем зобов`язанню та не врахували інтереси обох сторін, не встановили баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки та оцінкою дійсного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення із врахуванням істотних обставин.

Позиція інших учасників справи

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду касаційної інстанції відзиву на касаційну скаргу протягом строку, встановленого в ухвалі про відкриття касаційного провадження.

Фактичні обставини, встановлені судами

Судами встановлено, що 29 квітня 2008 року між ОСОБА_1 та Кримським регіональним управлінням ПАТ КБ «ПриватБанк» укладений Депозитний договір №SAMDN01000703431990 (вклад «Депозит VIP», картка-рахунок по вкладу НОМЕР_1), за умовами якого ОСОБА_1 вніс на особовий рахунок № НОМЕР_1 грошові кошти у початковій сумі 68 712,83 доларів США строком на 12 місяців з відсотковою ставкою 12% річних, яка діяла станом на час укладення договору та була чинною до його першої автоматичної пролонгації; після останньої пролонгації, станом на 01 квітня 2014 року, процентна ставка складала 9,75% річних.

16 липня 2012 року між ОСОБА_1 та Кримським регіональним управлінням ПАТ КБ «ПриватБанк» укладений Депозитний договір №SAMDN01000727203613 (вклад «Депозит VIP», особовий рахунок по вкладу № НОМЕР_2 ), за умовами якого ОСОБА_1 вніс на особовий рахунок № НОМЕР_2 грошові кошти у початковій сумі 70 000 доларів США строком на 12 місяців з відсотковою ставкою 10% річних, яка діяла станом на час укладення договору та була чинною до його першої автоматичної пролонгації; після останньої пролонгації, станом на 01 квітня 2014 року, процентна ставка складала 8,5% річних.

31 серпня 2012 року між ОСОБА_1 та Кримським регіональним управлінням ПАТ КБ «ПриватБанк» укладений Депозитний договір №SAMDN01000728308803 (вклад «Депозит VIP», особовий рахунок по вкладу № НОМЕР_3 ), за умовами якого ОСОБА_1 вніс на особовий рахунок № НОМЕР_3 грошові кошти у початковій сумі 463 088,18 грн строком на 12 місяців із відсотковою ставкою

18% річних, яка діяла станом на час укладення договору та була чинною до його першої автоматичної пролонгації; після останньої пролонгації, станом на 01 квітня

2014 року, процентна ставка не змінилася та складала 18% річних.

Відповідно до наданих ОСОБА_1 виписок по депозитних рахунках та Звіту про концентрацію ризиків за пасивними операціями Банку, наданого Національним банком України, на рахунках позивача, станом на 01 квітня 2014 року, обліковувалися грошові кошти у наступних розмірах:

- за депозитним договором від 29 квітня 2008 року №SAMDN01000703431990 (він знаходився на 5-й черговій пролонгації після попередніх чотирьох автоматичних пролонгацій договору, дата чергової пролонгації у звіті НБУ зазначено 25 квітня 2013 року) у розмірі 127 874,17 доларів США;

- за депозитним договором від 16 липня 2012 року №SAMDN01000727203613 (він знаходився на першій черговій автоматичній пролонгації, дата якої

31 серпня 2013 року) у розмірі 81 802,32 доларів США;

- за депозитним договором від 31 серпня 2012 року №SAMDN01000728308803, (він знаходився на першій черговій автоматичній пролонгації, дата якої

16 липня 2013 року) у розмірі 688 814,05 грн.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26 грудня

2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Розірвано депозитний договір від 29 квітня 2008 року № SAMDN01000703431990 з особовим рахунком № НОМЕР_1 та стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суму вкладу разом з нарахованими процентами станом на 01 квітня 2014 року у розмірі 127 874,17 доларів США; проценти за період з 01 квітня 2014 року по 18 грудня 2019 року у розмірі 60 176,79 доларів США; 3% річних за період з 18 грудня 2016 року по 18 грудня 2019 року у розмірі 15 167,95 доларів США, а всього - 203 218,91 доларів США; пеню за період з 18 грудня 2018 року по 18 грудня 2019 у розмірі 116 7949,49 грн з відрахуванням на користь держави обов`язкових податків і платежів.

Розірвано депозитний договір від 16 липня 2012 року №SAMDN01000727203613 з особовим рахунком № НОМЕР_2 та стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суму вкладу разом з нарахованими процентами станом на 01 квітня 2014 року у розмірі 81 802,32 доларів США; проценти за період з 01 квітня 2014 року по 18 грудня 2019 року у розмірі 36 564,80 доларів США; 3% річних за період з 18 грудня 2016 року по 18 грудня 2019 року у розмірі 9 614,30 доларів США, а всього - 127 981,42 доларів США; пеню за період з 18 грудня 2018 року по 18 грудня 2019 у розмірі 736 953,65 грн з відрахуванням на користь держави обов`язкових податків і платежів.

Розірвано депозитний договір від 31 серпня 2012 року №SAMDN01000728308803 з особовим рахунком № НОМЕР_3 та стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суму вкладу разом з нарахованими процентами, станом на 01 квітня 2014 року, у розмірі 688 814,05 грн; проценти за період з 01 квітня 2014 року по

18 грудня 2019 року у розмірі 964 731,98 грн; 3% за період з 18 грудня 2016 року по 18 грудня 2019 року у розмірі 105 630,24 грн; пеню за період з 18 грудня 2018 року по 18 грудня 2019 року у розмірі 1 794 320,70 грн; інфляційні втрати за період з

18 грудня 2016 року по 18 грудня 2019 року у розмірі 214 500,48 грн, а всього - 3 767 997,45 грн з відрахуванням на користь держави обов`язкових податків і платежів.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 384,20 грн.

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь держави судовий збір у розмірі 9 605,00 грн.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 квітня 2020 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26 грудня 2019 року скасовано. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Компенсовано АТ КБ «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 14 407,50 грн за рахунок держави.

Постановою Верховного Суду від 01 червня 2022 року задоволено заяви представників ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про відмову від частини позовних вимог.

Прийнято відмову ОСОБА_1 від частини позовних вимог до АТ КБ «Приватбанк» про стягнення неустойки (пені) з АТ КБ «Приватбанк» за депозитними договорами та в цій частині визнано нечинними рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26 грудня 2019 року й постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 квітня 2020 року.

Закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «Приватбанк» у частині позовних вимог про стягнення неустойки (пені).

Відмовлено у задоволенні клопотання представника АТ КБ «Приватбанк» про зупинення провадження у справі до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №199/3152/20, провадження №14-224 цс 21.

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Дугінова Д.А. задоволено частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 квітня 2020 року скасовано в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» суми вкладу за депозитними договорами з нарахованими процентами і в цій частині справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 вересня 2022 року, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 28 листопада 2022 року, рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26 грудня 2019 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» суми вкладу за депозитними договорами з нарахованими процентами залишено без змін.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди із рішенням суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовної вимоги про стягнення пені, нарахованої відповідно до вимог частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», тому відповідно до частини першої статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)рішення суду апеляційної інстанції переглядається Верховним Судом лише в цій частині.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відтак для кваліфікації послуги головним є предметний критерій: предметом договору про надання послуг є процес надання послуги, що не передбачає досягнення матеріалізованого результату, але не виключає можливість його наявності. Якщо внаслідок надання послуги й створюється матеріальний результат, то він не є окремим, віддільним від послуги як нематеріального блага, об`єктом цивільних прав, через що відповідний результат не є обігоздатним сам по собі. При цьому переважно наголошується, що послуга тісно пов`язана з особою виконавця та процесом вчинення ним певних дій (здійснення діяльності) і навіть невіддільна від них, але все ж таки не збігається з такими діями (діяльністю) й існує як окреме явище - певне нематеріальне благо, що споживається в процесі вчинення відповідних дій (здійснення діяльності) виконавцем.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 квітня 2023 року у справі № 199/3152/20 зауважила, що не всі договори, які опосередковують зобов`язальні відносини з фінансовими ресурсами, вписуються у класичну модель послуг. Зокрема, договір банківського вкладу послугою у вказаному розумінні не є, адже вкладник як замовник такої «послуги» нічого не оплачує банку - навпаки, оплатність цього договору є зворотною: саме вкладник отримує відсотки за депозитом. Крім того, результат депозитної операції як фінансової послуги в інтересах вкладника не можна визнати невіддільним від діяльності банку та необігоздатним, адже грошові кошти, виплачені як відсотки за депозитом, очевидно є найбільш ліквідним та цілком обігоздатним майном.

Отже, у системі договірних зобов`язань, що запроваджена ЦК України, договір банківського вкладу (депозиту) є договором sui generis (свого роду), який не може бути кваліфікований як різновид договору про надання послуг.

Згідно зі статтею 2 Закону України № 2121-III «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі,

у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Преамбула Закону України № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (далі - Закон № 2664-ІІІ; у редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин) визначає метою цього Закону створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 зазначеного Закону фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Згідно з приписами пункту 17 частини першої статті 1 Закону України № 1023-ХІІ «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-ХІІ) послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

У цьому випадку вкладається істотно розширений зміст: послугами згідно із Законом № 1023-ХІІ є всі види комерційної взаємодії суб`єктів господарювання зі споживачами, які не вписуються в набагато більш конкретні й чіткі визначення понять «товари» та «роботи» і є набагато ширшими за аналогічне поняття, що вжите в ЦК України, адже включає в себе, наприклад, прокат, який ЦК України однозначно кваліфікується як різновид договору майнового найму.

Таким чином, за договором банківського вкладу (депозиту) банк надає вкладнику послугу, поняття якої трактується в розумінні законів № 2664-III та № 1023-ХІІ, але не в розумінні ЦК України.

За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 ЦК України).

За змістом статті 1 Закону № 1023-ХІІ споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).

З аналізу наведених законодавчих норм убачається, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем, який несе відповідальність за неналежне надання цих послуг.

Договір банківського вкладу (депозиту) належить до відплатних договорів за ознакою наявності в банку обов`язку виплатити вкладнику, крім суми вкладу, також і проценти на неї або дохід в іншій формі (статті 1058, 1061 ЦК України).

У загальноприйнятому розумінні поняття «вартість послуги» - це грошові кошти у визначеному сторонами відповідного договору розмірі, які споживач сплачує виконавцю за надану останнім послугу.

При цьому такі кошти після виконання договору залишаються у виконавця і не повертаються споживачеві. Тому внесені споживачами на відповідні рахунки в банку грошові кошти як за договором банківського вкладу, так і за договором банківського рахунка за жодних обставин не можна вважати вартістю відповідних банківських послуг, оскільки такі кошти завжди підлягають поверненню споживачам, тобто не є платою виконавцю за надані ним послуги. Виходячи з наведеного розмір внесених споживачами в банк грошових коштів за договорами банківського вкладу та банківського рахунка не може бути базою для обчислення пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ.

Крім того, за змістом правових норм параграфа 3 «Банківський вклад» глави 71 та параграфа 1 «Загальні положення про банківський рахунок» глави 72 ЦК України як за договором банківського вкладу, так і за договором банківського рахунка відповідні банківські послуги надаються банком безкоштовно, тобто споживач не оплачує виконавцю такі послуги, якщо це не передбачено умовами укладених між сторонами договорів.

Такі висновки Велика Палата Верховного Суду зробила в постанові від 25 січня

2022 року у справі № 761/16124/15-ц (провадження № 14-184цс20), у якій зазначила, що з урахуванням розширеного змісту поняття «послуга», прийнятого в законодавстві про захист прав споживачів, й усі пов`язані з ним норми слід трактувати таким чином, щоб вони відповідали дійсному його змісту (за необхідності - трактувати розширено). Тому дійсний зміст приписів частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ слід трактувати так, що пеня має бути виплачена виконавцем від суми, що складає грошовий вимір відплатності відповідного договору.

Тобто обов`язок банку за договором банківського вкладу (депозиту) повернути суму вкладу безумовно є грошовим, однак обов`язок повернення суми вкладу не зумовлює відплатність договору банківського вкладу (депозиту), через що ця сума не може бути врахована в базі нарахування пені відповідно до приписів частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 квітня 2023 року у справі № 199/3152/20 зауважила, що дійсний зміст приписів частини п`ятої

статті 10 Закону № 1023-ХІІ слід трактувати так, що пеня має бути виплачена виконавцем та має рахуватися від суми, що складає грошовий вимір відплатності відповідного договору. У такому разі згідно із частиною п`ятою статті 10 Закону

№ 1023-ХІІ базою нарахування пені слід вважати розмір процентів на суму вкладу або дохід в іншій формі, що є платою фінансової установи за використання коштів споживача (статті 1058, 1061 ЦК України). Сама сума вкладу не може бути врахована в базі нарахування пені відповідно до приписів частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», розрахованої з урахуванням вказаних висновків Великої Палати Верховного Суду.

Щодо застосування частини третьої статті 551 ЦК України

За змістом статей 546, 548, 549 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися відповідно до вимог закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі порушення зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі (частини перша, друга статті 551 ЦК України).

У разі якщо розмір неустойки перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, суд може його зменшити (частина третя статті 551 ЦК України).

Отже, зміст частини третьої статті 551 ЦК України з урахуванням наведених норм процесуального права щодо загальних засад цивільного судочинства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків.

Такий висновок зробили Верховний Суд України у постанові від 04 листопада

2015 року у справі № 6-1120цс15 і Велика Палата Верховного Суду у постановах від 12 грудня 2018 року в справі № 703/1181/16-ц та від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду конкретизувала критерій, на підставі якого суд застосовує частину третю статті

551 ЦК України, в постанові від 28 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18, пункти 83-85), зазначивши, що одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (статті 549 - 552 ЦК України). Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі

№ 902/417/18, від 28 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та від 18 квітня 2023 року у справі № 199/3152/20). Якщо неустойка стягується понад збитки (частина 1 статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Схожі висновки викладені Великою Палатою у постанові від 12 червня 2024 року у справі № 757/509/21.

У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд першої інстанції належним чином перевірив наданий позивачем розрахунок пені та дійшов обґрунтованого висновку про розрахунок пені за кожним депозитним договором за період з 23 лютого 2021 року по 23 лютого 2022 року, базою для нарахування якої, за кожним депозитним договором є проценти.

З огляду на положення частини третьої статті 551 ЦК України суд першої інстанції зменшив розмір пені до розміру стягнутих рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26 грудня 2019 року процентів в еквіваленті до курсу НБУ відповідної іноземної валюти до гривні на день ухвалення оскарженої постанови.

Таке зменшення не суперечить положенням частини третьої статті 551 ЦК України.

Крім того, ухвалюючи оскаржені судові рішення та визначаючи розмір пені, не можна залишити поза увагою і конкретні обставини справи, яка переглядається, зокрема кількість депозитних договорів, за якими позивач зміг повернути належні йому кошти лише за результатами довготривалого судового розгляду, розмір депозитів, який є значним.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд в постанові від 08 травня 2024 року у справі № 175/1713/18.

За встановлених обставин, висновки апеляційного суду по суті вирішення спору не суперечать висновкам, що викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16 та у постановах Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 757/32522/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 201/18575/17, від 20 грудня 2019 року у справі № 757/18977/18, від 29 січня 2020 року у справі № 757/53464/18, від 12 лютого 2020 року у справі № 757/42043/18, від 19 лютого 2020 року у справі № 757/49408/18, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

Суд першої інстанції та апеляційний суд належним чином виконали вимоги статті

89 ЦПК України щодо оцінки доказів і дотрималися вимог статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду в частині стягнення з позивача пені, повно і всебічно встановили обставини справи та правильно вирішили спір.

Незгода заявника із судовими рішеннями, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Оскаржувані судові рішення в частині щодо стягнення пені є достатньо вмотивованими та містять висновки суду щодо питань, які мають значення для вирішення справи в частині, яка є предметом касаційного перегляду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Верховний Суд, переглянувши в оскаржуваній частині рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 23 серпня

2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 листопада 2023 року в частині вирішення позовної вимоги про стягнення пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів » залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. В. Сердюк

О. М. Ситнік