Справа № 1423/7747/2011

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М         У К Р А Ї Н И

          22.11.2012 року Голова Центрального районного суду міста Миколаєва Голубкін О.І., розглянув в порядку скороченого провадження матеріали адміністративної справи за позовом  

позивача                                                                       ОСОБА_1

до

відповідача                                                             Управління Пенсійного Фонду України у Центральному районі міста Миколаєва,

суть позову                                                            про захист соціальних прав, що передбачені Законом України " Про соціальний захист дітей війни ", -

В с т а н о в и в:

ОСОБА_1 оскаржив (ла) у суді невиконання відповідачем вимог статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

У позові, позивач ОСОБА_1 просив (ла) зобов`язати відповідача здійснити виплату недоплаченої суми щомісячної соціальної допомоги за період з 01.12.2010 року по 31.05.2011 року.

Порядок надання державної соціальної підтримки особам, як мають статус «дітей війни», протягом вказаного періоду визначався /одночасно/:

1. Законом України №2195-IV «Про соціальний захист дітей війни», що був прийнятий 18 листопада 2004 року та набув чинності 1 січня 2006 року /надалі - законом №2195-IV/;

2.  Законами України «Про державний бюджет України" на відповідний період.

          Аналіз змісту згаданих законів вказує на те, що вони стосуються різних предметів регулювання (статусу громадян певної категорії - у першому випадку та встановлення доходів та видатків держави - у другому) та вони по-різному регулюють порядок надання такої державної допомоги. Так, закон №2195-IV у статті 6 містить імперативну вимогу про виплату підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії; Закони України «Про державний бюджет України" на відповідні роки містять вимоги про зупинення дії цієї норми або ж про здійснення виплат у меншому розмірі.

За такого, для вирішення спору по данній справі суду необхідно визначитись, який з законів є приоритетним та підлягає застосуванню у правовідносинах, що виникли.

При вирішенні цього питання суд виходить з того, що згідно з п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 3 жовтня 1997 року №4-зп, у справі щодо набуття чинності Конституцією України, - конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативно-правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одому. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акту, якщо інше не передбачене самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

За змістом ч. 3 ст. 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов`язковими до виконання на території України.

Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах, суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

01 січня 2006 року набув чинності прийнятий 18 листопада 2004 року Закон України № 2195-IV «Про соціальний захист дітей війни», який у статті 6 містить імперативну вимогу про виплату підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії.

28 грудня 2007 року був прийнятий Закон України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», стаття 41 розділу ІІ якого змінювала текст статті 6 закону №2195-IV. У запровадженій цією нормою редакції стаття 6 закону №2195-IV передбачала отримання особами, які мають статус «дітей війни" підвищення у розмірі надбавки, що встановлена для учасників війни.

Рішенням Конституційного Суду України №10-рп/2007 від 22 травня 2008 року положення статті 41 розділу ІІ Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України" визнано не конституційним, отже, з 22 травня 2008 року воно втратила чинність.

Інших норм з питань соціального захисту дітей війни до 22 липня 2011 року не впроваджувалось.

Отже, у період з 22 травня 2008 року до 22 липня 2011 року це питання регулювалось лише законом №2195-IV, тому, протягом цього періоду позивач мав право отримувати щомісячне підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії.

Однак, відповідач такі виплати не здійснював, отже, протягом цього періоду права позивача на соціальний захист відповідачем були порушені.

14 червня 2011 року був прийнятий Закон України №3491-VI "Про внесення змін до Закону України "Про державний бюджет України на 2011 рік" /надалі - закон №3491-VI/, відповідно до статті 7 якого прикінцеві положення Закону України "Про державний бюджет України на 2011 рік" доповнювались пунктом 4 такого змісту "Установити,  що у 2011 році норми і положення ... статті  6  Закону  України  "Про соціальний захист  дітей  війни" ...  застосовуються  у порядку  та  розмірах,  встановлених  Кабінетом  Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету  Пенсійного  фонду України на 2011 рік"". Даний закон набуває чинності з 19 червня 2011 року.

За такого, виходячи з наведених фактів, слід дійти висновку, що саме Закон №3491-VI з 19 червня 2011 року має застосовуватись у спірних правовідносина, а отже - що особи, які мають статус «дітей війни», зокрема - позивач, мають право на отримання підвищення до пенсії у розмірі, встановленому Кабінетом Міністрів України. Такий розмір є встановленим пунктом 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 6 липня 2011 року № 745 "Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок  коштів державного бюджету" та становить 49,8 грн. щомісячно. Ця постанова набула чинності 23 липня 2011 року.

Та обставина, що підвищення у такому розмірі позивач отримував, сторонами у справі не заперечується.

Таке ґрунтується на законі та права позивача не порушує.

Наведене свідчить, що права позивача у період з 01.12.2010 року по 31.05.2011 року порушені, через що підлягають поновленню на підставі судового рішення.

При визначенні способу поновлення прав позивача, суд виходить із сутності порушеного права, способу його порушення та спрямованості позовних вимог позивача.

З огляду на це, суд враховує, що права позивача були порушені нарахуванням пенсії в обсязі, меншому за передбачений діючим законодавством, а також недоплатою пенсії.                    

За такого, відповідача слід зобов`язати здійснити належний перерахунок пенсії позивачеві за період з 01.12.2010 по 31.05.2011 року.

Відповідач стверджує, що обчислення доплати провести неможливо, оскільки розмір мінімальної пенсії за віком законодавчо не визначений.

Але з таким погодитись неможливо.

Так, розмір мінімальної пенсії за віком є встановлений частиною 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Посилання відповідачів на неможливість застосування цієї норми є неправильним, оскільки позивач отримує пенсію саме в порядку згаданого закону, через що ця норма поширюється при обчисленні належної йому пенсії.

Відповідач також посилається про те, що з його боку відсутній обов`язок щодо сплати встановлених судом коштів, оскільки це є обов`язком держави, отже –органів, що розпоряджаються коштами Державного бюджету України.

Проте, з цим погодитись неможливо, оскільки саме на відповідача законом покладений обов`язок щодо здійсненню позивачеві належних виплат.

Отже, поданий позов підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 9, 11, 158-163 КАСУ, суд, -

П О С Т А Н О В И В:  

Позов -  задовольнити повністю.

Зобов`язати Управління Пенсійного Фонду у Центральному районі міста Миколаєва здійснити перерахунок пенсії за період з 01.12.2010 року по 31.05.2011 року, обчисливши її у ці періоди з урахуванням підвищення в розмірі 30% визначеної відповідно до частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування`мінімальної пенсії за віком, та виплатити визначену різницю..

Постанова в частині стягнення за 1 місяць підлягає негайному виконанню, вона може бути оскарженою до Одеського апеляційного адміністративного суду через Центральний районний суд міста Миколаєва протягом 10 днів.

Голова

Центрального районного суду

м. Миколаєва                                                                                               О.І. Голубкін