Справа № 194/1482/24

1-кп/185/1101/24

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 жовтня 2024 року м.Павлоград.

Павлоградський міськрайонний суд

Дніпропетровської області у складі:

головуючого – судді ОСОБА_1 ,

секретаря – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні м. Павлограді кримінальне провадження, зареєстроване у Єдиному реєстрі досудових розслідувань за № 12024046400000070 від 13.05.2024 року, за обвинуваченням:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Тернівка Дніпропетровської області, громадянина України, працюючого в ШУ «Тернівське» шахта «Західно - Донбаська» на посаді гірника на допоміжних роботах в шахтах на дільниці УПР-3, не одруженого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 125 КК України,

за участі прокурора – ОСОБА_4 ,

обвинуваченого – ОСОБА_3 ,

законного представника потерпілого –

ОСОБА_5 ,

потерпілого – ОСОБА_6 ,

В С Т А Н О В И В:

12.05.2024 року, приблизно о 19:00 годин, ОСОБА_3 знаходився біля будинку N АДРЕСА_2 . В той момент ОСОБА_3 підійшов до неповнолітнього ОСОБА_6 , який також знаходився біля вищевказаного будинку, з яким у нього виник словесний конфлікт. В той момент у ОСОБА_3 виник злочинний умисел направлений на спричинення тілесних ушкоджень неповнолітньому ОСОБА_6 . Керуючись своїм злочинним умислом, спрямованим на спричинення тілесних ушкоджень неповнолітньому ОСОБА_6 , переслідуючи мету заподіяння шкоди здоров?ю останньому, реалізуючи свій злочинний умисел, діючи умисно, усвідомлюючи протиправний характер своїх злочинних дій, але не бажаючи від них відмовлятись, ОСОБА_7 , підійшовши до неповнолітнього ОСОБА_6 , наніс йому один удар кулаком правої руки в область лівої сторони обличчя та один удар кулаком лівої руки в область правої сторони обличчя, після чого ОСОБА_7 припинив свої протиправні дії.

Таким чином, своїми умисними та протиправними діями ОСОБА_3 , спричинив неповнолітньому потерпілому ОСОБА_6 , тілесні ушкодження у вигляді гематом м?яких тканин лівої скроневої ділянки, голови, які за своїм характером відноситься до легких тілесних ушкоджень.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 у пред`явленому обвинуваченні свою вину визнав частково, та суду показав, що дійсно 12.05.2024 року він, перебуваючи біля будинку АДРЕСА_2 в ході раптового конфлікту наніс ОСОБА_6 2 удари кулаком правої руки та лівої руки в область обличчя останнього. Але зробив це, так як потерпілий намагався йому першим нанести удар. Тобто вважає, що діяв, перебуваючи у стані самооборони. Позов визнає частково, а саме 20 тисяч гривень моральної шкоди.

Аналізуючи показання обвинуваченого в частині його непричетності до умисного спричинення тілесного ушкодження потерпілому, співставляючи їх з обвинуваченням, що інкримінується ОСОБА_3 , а також з показаннями потерпілого, не довіряти яким у суду не має підстав, та з іншими доказами, дослідженими судом, а саме протоколами слідчих дій, документами та висновками експерта, які повністю викривають обвинуваченого у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, суд робить висновок про те, що вказані показання обвинуваченого є способом захисту від висунутого обвинувачення у вчиненні злочину, та намаганням ухилитись від кримінальної відповідальності за скоєне.

Вина обвинуваченого підтверджується його ж показами, даними в судовому засіданні, а саме про те, що він два рази наніс удари в обличчя потерпілому, показами потерпілого, іншими матеріалами, безпосередньо дослідженими в судовому засіданні.

   Так потерпілий  ОСОБА_6 , в судовому засіданні показав, що              12.05.2024 року, приблизно о 19:00 годин, він знаходився біля будинку N АДРЕСА_2 . В той момент ОСОБА_3  підійшов до нього, та між ними виник словесний конфлікт, в ході якого останній  наніс йому один удар кулаком правої руки в область лівої сторони обличчя та один удар кулаком лівої руки в область правої сторони обличчя. Був ще третій удар в грудну клітину, який він не пам`ятає, так як втратив свідомість. Ударів він  ОСОБА_3  не наносив, та не намагався цього зробити. Просить суд стягнути з обвинуваченого на його користь 20000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди яка полягає в тім, що в результаті нанесення йому ударів він отримав  фізичну біль,  лікувався та перебував на лікарняному, був позбавлений можливості навчатися, що призвело до порушення звичайного способу його життя. Щодо стягнення з обвинуваченого витрат на надання правничої допомоги, то він в цій частині відмовляється від позову. Просить суд призначити останньому покарання на власний розсуд.

Крім того, вина обвинуваченого, підтверджується дослідженими в судовому засіданні письмовими доказами, а саме:

- протоколом прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 13.05.2024 року, згідно якого, від ОСОБА_5 було прийнято заяву в якій викладено, що 12.05.2024 року о 19.00 год. на грунті раптово неприязних відносин невідома особа завдала тілесних ушкоджень ОСОБА_6 ( Том 1 а.с.57-58);

- протокол тимчасового доступу до речей та документів від 19.06.2024 року, згідно якого було досліджено історію хвороби ОСОБА_6 (Том 1 а.с.65-66);

- висновком експерта № 374 від 20.06.2024 року, на основі даних судово медичної експертизи ОСОБА_6 огляду на відомі обставини справи, викладені в постанові про призначення судово-медичної експертизи, наданої медичної документації, та у відповідності до поставлених запитань експерт прийшов до наступних висновків. Згідно наданої медичної документації у ОСОБА_6 виявлені тілесні ушкодження у вигляді гематом м?яких тканин лівої скроневої ділянки, голови, передньої поверхні грудної клітини, саден, гематом лівого передпліччя, які утворилися по ударному механізму від дії тупих твердих предметів (предмету) або при ударі об такі (такий) з місцем прикладання діючої сили у вищезазначені області та за своїм характером відносяться до ЛЕГКИХ тілесних ушкоджень згідно п.2.3.2. б) «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» Наказ N?6 «Про розвиток та вдосконалення судово-медичної служби України» від 17.01.1995р. Враховуючи морфологічні ознаки виявлених тілесних ушкоджень, можливо припустити, що дані тілесні ушкодження могли утворитися в термін вказаний в постанові про призначення судово-медичної експертизи, наданій медичній документації та потерпілим, тобто 12.05.2024 року. Враховуючи характер, кількість та локалізацію виявлених тілесних ушкоджень, ОСОБА_6 було спричинено не менше 3-х травмуючих дій.( Том 1 а.с.67-68);

- протоколом проведення слідчого експерименту від 15.07.2024 року, з відеозаписом до нього, згідно якого за участі потерпілого та його законного представника згідно якого потерпілий ОСОБА_6 показав механізм нанесення йому тілесних ушкоджень, повідомив, що отримав два удари кулаком правої руки ОСОБА_3 в область його голови. Після вказаних ударів він втратив свідомість, та більше нічого не пам`ятає. ( Том 1 а.с.69-72);

- висновком експерта № 429-Д від 19.07.2024 року, згідно наданої медичної документації у ОСОБА_6 виявлені тілесні ушкодження у вигляді гематом м?яких тканин лівої скроневої ділянки, голови, передньої поверхні грудної клітини, саден, гематом лівого передпліччя, які утворилися по ударному механізму від дії тупих твердих предметів (предмету) або при ударі об такі (такий) з місцем прикладання діючої сили у вищезазначені області, та за своїм характером відносяться до ЛЕГКИХ тілесних ушкоджень згідно п.2.3.2. б) «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» Наказ N?6 «Про розвиток та вдосконалення судово-медичної служби України» від 17.01.1995р. Враховуючи морфологічні ознаки виявлених тілесних ушкоджень, можливо припустити, що дані тілесні ушкодження могли утворитися в термін вказаний в постанові про призначення судово-медичної експертизи, наданій медичній документації та потерпілим, тобто 12.05.2024 року. Враховуючи характер, кількість та локалізацію виявлених тілесних ушкоджень, ОСОБА_6 було спричинено не менше 3-х травмуючих дій. Локалізація та характер тілесних ушкоджень, виявлених у потерпілого ОСОБА_6 , не суперечить механізму їх утворення, на який вказує потерпілий в ході проведення слідчого експерименту за його участю від 15.07.2024 року., а саме стоячи навпроти ОСОБА_8 наніс йому один удар кулаком правої руки в область скроневої ділянки ліворуч, другий удар кулаком правої руки в область шиї ліворуч. Сталося запаморочення. Третій удар прийшовся в область грудної клітини, чим саме не вказати не може через запаморочення. Після чого він впав, та втратив свідомість.( Том 1 а.с.73-75);

- протоколом проведення слідчого експерименту від 15.07.2024 року, з відеозаписом до нього, згідно якого свідок ОСОБА_9 показала механізм нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_6 , а саме як останній отримав два удари в область голови кулаком правої руки ОСОБА_3 , та після вказаних ударів потерпілий втратив свідомість. ( Том 1 а.с.76-79);

- висновком експерта № 430-Д від 19.07.2024 року, згідно наданої медичної документації у ОСОБА_6 виявлені тілесні ушкодження у вигляді гематом м?яких тканин лівої скроневої ділянки, голови, передньої поверхні грудної клітини, саден, гематом лівого передпліччя, які утворилися по ударному механізму від дії тупих твердих предметів (предмету) або при ударі об такі (такий) з місцем прикладання діючої сили у вищезазначені області, та за своїм характером відносяться до ЛЕГКИХ тілесних ушкоджень згідно п.2.3.2. б) «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» Наказ N?6 «Про розвиток та вдосконалення судово-медичної служби України» від 17.01.1995р. Враховуючи морфологічні ознаки виявлених тілесних ушкоджень, можливо припустити, що дані тілесні ушкодження могли утворитися в термін вказаний в постанові про призначення судово-медичної експертизи, наданій медичній документації та потерпілим, тобто 12.05.2024 року. Враховуючи характер, кількість та локалізацію виявлених тілесних ушкоджень, ОСОБА_6 було спричинено не менше 3-х травмуючих дій. Локалізація та характер тілесних ушкоджень виявлених у потерпілого ОСОБА_6 , не суперечить механізму їх утворення, на який вказує свідок ОСОБА_9 в ході проведення слідчого експерименту за її участю від 15.07.2024 року, а саме ОСОБА_3 наніс два удари кулаками лівої та правої руки в область нижньої щелепи ліворуч та праворуч, після даних ударів ОСОБА_6 впав, та втратив свідомість. ( Том 1 а.с.80-82);

- протоколом проведення слідчого експерименту від 13.08.2024 року, з відеозаписом до нього, згідно якого свідок ОСОБА_10 показав механізм нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_6 , а саме останній отримав два удари кулаком правої руки ОСОБА_3 в область голови. Після вказаних ударів потерпілий втратив свідомість. ( Том 1 а.с.83-86);

- висновком експерта № 505-д від 14.08.2024 року, згідно наданої медичної документації у ОСОБА_6 виявлені тілесні ушкодження у вигляді гематом м?яких тканин лівої скроневої ділянки, голови, передньої поверхні грудної клітини, саден, гематом лівого передпліччя, які утворилися по ударному механізму від дії тупих твердих предметів (предмету) або при ударі об такі (такий) з місцем прикладання діючої сили у вищезазначені області та за своїм характером відносяться до ЛЕГКИХ тілесних ушкоджень згідно п.2.3.2. б) «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» Наказ N?6 «Про розвиток та вдосконалення судово-медичної служби України» від 17.01.1995р. Враховуючи морфологічні ознаки виявлених тілесних ушкоджень, можливо припустити, що дані тілесні ушкодження могли утворитися в термін вказаний в постанові про призначення судово-медичної експертизи, наданій медичній документації та потерпілим, тобто 12.05.2024 року. Враховуючи характер, кількість та локалізацію виявлених тілесних ушкоджень, ОСОБА_6 було спричинено не менше 3-х травмуючих дій. Локалізація та характер тілесних ушкоджень, виявлених у потерпілого ОСОБА_6 , не суперечить механізму їх утворення, на який вказує свідок ОСОБА_10 в ході проведення слідчого експерименту за його участю від 13.08.2024 року, а саме ОСОБА_3 наніс два удари кулаками лівої та правої руки в область нижньої щелепи ліворуч та праворуч. Після даних ударів ОСОБА_6 впав та втратив свідомість. ( Том 1 а.с.87-89).

Оцінюючи докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що винуватість обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України знайшла своє повне підтвердження під час судового розгляду кримінального провадження, та дії обвинуваченого вірно кваліфіковані.

При оцінці дій обвинуваченого судом повністю врахована практика Європейського суду з прав людини. Зокрема, у справах «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011 року та «Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанїї» від 06.12.1998 року, де суд вирішив, що «суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така «доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпції, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою». А в цілому суд розцінює позицію обвинуваченого як намагання уникнути кримінальної відповідальності за вчинений злочин у повному обсязі.

Також судом враховується, що стороною захисту не надано суду переконливих та об`єктивних доказів, які б спростовували сукупність досліджених доказів, та які переконливо вказують на те, що саме обвинувачений вчинив злочин.

Підстав для визнання доказів, які покладені в основу судового рішення - недопустимими, у суду не має.

Інших протиріч у досліджених доказах, що мають істотне значення для висновків, судом не встановлено.

В пункті 22 постанови Пленуму Верховного суду України № 2 від 07.02.2003 року «Про судову практику про злочини проти життя та здоров`я особи» зазначено, що суди повинні ретельно досліджувати докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу винного при розгляді кримінальних проваджень проти життя та здоров`я особи. Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненою діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки.

Відтак, суд ретельно дослідив докази по справі, які мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу винного, встановив обставини та спосіб вчинення злочину, кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку обвинуваченого і потерпілого, що передувала події, їх стосунки і всі інші обставин, що мали відношення до справи.

            Щодо позиції обвинуваченого про вчинення злочину внаслідок самозахисту і в умовах вимушеної самооборони, суд виходить з наступного.

Закріплене в ст. 36 КК України право кожної особи на необхідну оборону є фундаментальною гарантією реалізації конституційного положення про те, що кожний має право захищати своє життя і здоров`я, життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань (частина друга ст. 27 Конституції України).

Згідно із частиною першою статті 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Право на необхідну оборону виникає лише тоді, коли суспільно небезпечне посягання викликає у того, хто захищається, невідкладну необхідність в заподіянні шкоди тому хто посягає для негайного відвернення або припинення його суспільно небезпечного посягання.

Разом з цим, стан необхідної оборони виникає не лише в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При з`ясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема, спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну.

Також, щоб встановити наявність або відсутність ознак перевищення меж необхідної оборони, необхідно враховувати характер небезпеки, що загрожувала особі, яка захищалася та обставини, що могли вплинути на реальне співвідношення сил, зокрема, місце і час нападу, його раптовість, неготовність до його відбиття, кількість нападників і тих, хто захищався, їх фізичні дані (вік, стать, стан здоров`я) та інші обставини.

Судом встановлено, що події відбувалися в освітленому місці, потерпілий ОСОБА_6 не ніс загрози життю та здоров`ю обвинуваченому, у нього фактично були відсутні будь які предмети, які могли би бути застосовані ним для нанесення тілесних ушкоджень обвинуваченому.

Після скоєного обвинувачений покинув місце скоєння злочину. Відсутність наміру на надання будь-якої допомоги, в тому числі і спеціалізованої медичної, для чого необхідно було б викликати бригаду «швидкої» медичної допомоги, свідчить про його –  ОСОБА_3  небажання надати будь-яку допомогу потерпілому, та говорить лише про наявність єдиного умислу та  дій, направлених саме на спричинення тілесних ушкоджень.

Суд ретельно дослідив докази по справі, які мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу винного, встановив обставини та спосіб вчиненого злочину, кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунків і всі інші обставин, що мали відношення до справи.

Таким чином, оцінюючи зібрані докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтуються на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, на переконання суду вина обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому злочину є доведеною.

Отже характер, послідовність і динамічність дій обвинуваченого, його поведінка до, під час та після вчинення злочину, локалізація тілесних ушкоджень у потерпілого та механізм їх спричинення, збігаються з ознаками складу злочину, передбаченого ч.1 ст.125 КК України.

Допитавши обвинуваченого, потерпілого, дослідивши матеріали кримінального провадження, суд вважає, що обвинувачений винен в умисному легкому тілесному ушкодженні.

Його дії кваліфікуються за ч.1 ст. 125 КК України.

Під час визначення покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання.

Згідно ст. 66 КК України, обставин, які пом`якшують покарання обвинуваченого, не встановлено.

Згідно ст. 67 КК України, обставини, які обтяжують покарання обвинуваченого - відсутні.

Обвинувачений вчинив кримінальне правопорушення, яке відноситься до категорії кримінальних проступків, раніше не судимий, працює в ШУ «Тернівське» шахта «Західно-Донбаська» на посаді гірника на допоміжних роботах в шахтах на дільниці УПР-3, не одружений, є молодою людиною, та «круглим» сиротою, за місцем проживання характеризується задовільно, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, вину визнав частково.

Як витікає з вимог ст. 65 КК України, суд призначає покарання з урахуванням ступеню тяжкості скоєного кримінального правопорушення, особи винної та обставин, які пом`якшують або обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Відповідно до положень ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами, а також не має на меті фізичних страждань або принизити людську гідність.

Враховуючи вище викладене, а так же думку потерпілого про призначення обвинуваченому покарання, суд вважає за необхідне призначити обвинуваченому ОСОБА_3 покарання у межах санкції ч.1 ст. 125 КК України у виді штрафу.

Дане покарання, на думку суду, із урахуванням вище зазначених обставин, буде необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним злочинів.

Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ застосовується як джерело, зокрема у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява № 10249/03), де зазначено, що складовим принципом верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

У справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і у справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значним, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним. А у справі «Ізмайлов проти Росії» (п.38 рішення від 16 жовтня 2008 року) суд встановив, що для того, щоб втручання вважалось пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не ставити «особистий і надмірний тягар для особи».

Потерпілим ОСОБА_6 в межах кримінального провадження заявлено цивільний позов про відшкодування моральної шкоди.

У відповідності вимог ч.5 ст.128 КПК України, цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України, якщо вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Згідно ст.1167 ЦК України моральна шкода, заподіяна фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю відшкодовується особою, яка їх спричинила у разі її винуватості.

Відповідно п.2 ч.1 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

Частина 3 ст. 23 ЦК України передбачає, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику по справам про відшкодування моральної /немайнової/ шкоди» у пункті 9 орієнтує суди, що розмір відшкодування моральної шкоди, суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань /фізичних, психічних та інших/, яких зазнав позивач, характер немайнових витрат, їх тривалість, можливість відновлення тощо та з урахуванням інших обставин. Зокрема враховується стан здоров`я потерпілого.

З урахуванням наведеного суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, а саме в рахунок відшкодування моральної шкоди з обвинуваченого слід стягнути на користь потерпілого 20000 ( двадцять тисяч) грн., так як потерпілому в результаті злочину була спричинена фізична біль, він лікувався та перебував на лікарняному, був позбавлений можливості навчатися, що призвело до порушення звичайного способу його життя.

Процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні.

Доля речових доказів має бути вирішена на підставі ст.100 КПК України.

Керуючись ст. 370, 374 КПК України, суд

У Х В А Л И В :

ОСОБА_3 визнати винним за ч. 1 ст. 125 КК України та призначити йому покарання у виді штрафу в сумі 50 (п`ятдесят) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 ( вісімсот п`ятдесят) гривень.

Цивільний позов ОСОБА_6 задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користьОСОБА_6 в рахунок відшкодування моральної шкоди 20 000 ( двадцять тисяч) гривень.

Запобіжний захід ОСОБА_3 не обирався.

Процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні.

Речові докази відсутні.

На вирок може бути подана апеляційна скарга з підстав, передбачених ст. 394 КПК України до апеляційного суду Дніпропетровської області через Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

       Суддя                                                         ОСОБА_1