Справа №  2-170/11 Р І Ш Е Н Н Я   

іменем У К Р А Ї Н И

24 березня 2011 року Ворошиловський районний суд м. Донецька у складі:

головуючого: судді Князькова В.В.   

при секретарі: Леонтьєвій Д.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Донецьку справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», третя особа –Національний банк України, про визнання частково недійсним кредитного договору, суд –

ВСТАНОВИВ:   

 Позивачка ОСОБА_1 29.01.2010 року звернулася до суду із даним позовом до відповідача, посилаючись на наступні обставини: 26 жовтня 2007 р. між нею та відповідачем було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11241733000. Згідно умов вказаного договору та угоди їй було надано кредит у сумі 46000,00 доларів США - пункт 1.1. договору № 11241733000 від 26 жовтня 2007 р. За користування кредитом, вона як позичальник зобов'язана сплачувати проценти у розмірі встановленому пунктом 1.3.1. договору № 11241733000 від 26 жовтня 2007 р., а саме 12,9 відсотків річних.

Вважає, що частини договору: - пункт 1.1. договору № 11241733000 від 26 жовтня 2007 р. - пункт 1.3.1. договору № 11241733000 від 26 жовтня 2007 р. у частині валюти зобов'язання,  не відповідають загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину та мають бути визнані недійсними.

Згідно з п. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Натомість вказані частини правочину у частині валюти зобов'язання, суперечать статтям: 192, 524, 1054 ЦК України, та умовам Закону України "Про захист прав споживачів" а саме:

Згідно п. 1 ч. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», - споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на захист своїх прав державою.  Дія цього закону поширюється на правовідносини щодо отримання фінансових послуг - споживчий кредит (ст.11 цього Закону).

Статтею 2 Закону України «Про захист прав споживачів»встановлено, що законодавство про захист прав споживачів складається з цього Закону, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та інших нормативно-правових актів, що містять положення про захист прав споживачів.

Відповідно до ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" у договорі про надання споживчого кредиту зазначаються:

1)          сума кредиту;

2)          детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача;

3)          дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і
суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту;

4)          право дострокового повернення кредиту;

5)          річна відсоткова ставка за кредитом;

6)          інші умови, визначені законодавством.

Зазначає, що сторони при вчиненні правочину недодержувались вимог пункту 1 статті 203 ЦК України, доказом чого є вказаний правочин, адже він у супереч вимогам статті 524 ЦК України містить вираження зобов'язання не у гривні у спірних частинах договору:

-          пункт 1.1. договору № 11241733000 від 26 жовтня 2007 р.

-          пункт 1.3.1. договору № 11241733000 від 26 жовтня 2007 р.

Стаття 524 ЦК України вимагає: зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Частина 1 статті 1054 ЦК України вимагає: за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. За вимогами статті 192 ЦК України грошові кошти - це гривні. Іншого законом не передбачено.

Таким чином, вважає позивачка, сторони при вчиненні правочину не досягли загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, адже припустили суперечливість спірних частин договору:

-          пункт 1.1. договору № 11241733000 від 26 жовтня 2007 р.

-          пункт 1.3.1. договору № 11241733000 від 26 жовтня 2007 р.

У відповідності до статті 217 ЦК України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Зазначають, що спірними пунктами встановлена сума кредиту, та проценти за користування кредитом, але вони встановлені у іноземній валюті, тому просить визнати недійсним, та вважає що зобов'язання за договором мають бути дійсними у розмірах встановлених договором, але у національній валюті України - гривні, як того вимагають правила ст.ст. 1054, 192, 524 ЦК України.

13.09.2010 року позивачка надала до суду заяву про збільшення позовних вимог, в якій просила визнати недійсним договір у частині вираження зобов’язання у іноземній валюті, а саме слова: «долар США, в сумі 46000 доларів США, що дорівнює еквіваленту»у рядку 1, пункту 1.1, розділу 1 «Предмет договору»кредитного договору №11241733000 від 26.10.2007 р., а також стягнути судові витрати.

У судове засідання позивачка надала уточнення позовних вимог, в яких зазначила наступне: споживач фінансових послуг сподівався на їх якісне надання. Про порушення своїх прав він дізнався коли відбулося різке коливання курсу гривні до долара США. Від цього звичайний щомісячний платіж на погашення кредиту збільшився на 60%. За такого підвищення платежу відносно первісних умов договору виникла неможливість виконати кредитний договір за новими умовами. Причиною підвищення місячного платежу за кредитом є суперечливе закону вираження зобов'язання у спірному кредитному договорі, адже це порушує сподівання позивача на вчинення сторонами дій у межах законодавства, відповідно до вимог статті 13 ЦК України. Як видно з представленого зобов'язання, що суперечить закону, за своїм змістом порушує права позивача бо докорінно змінює первісні зобов'язання, яки взяли на себе сторони у момент укладання правочину. Вважаю що зміст кредитного договору, у частині валюти зобов'язання, та валюти виконання зобов'язання суперечить законодавству України тому він має бути визнаний судом недійсним.

Вважає, що знаючи про цільове використання кредиту, знаючи, що використати кредит можливо тільки у гривні, відповідач, як агент валютного контролю, свідомо порушив валютне законодавство - виразив зобов'язання у іноземній валюті - доларах для розрахунку та для використання її для розрахунків між резидентами України на території України без індивідуальної ліцензії НБУ для використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Сторонами додержано вимог статті 217 ЦК України, адже можливо припустити виключення недійсної частини правочину: 46000,00 (Сорок шість тисяч доларів США), правочин при цьому є дійсним, адже залишається його дійсна частина: «232300,00 (Двісті тридцять дві тисячі триста грн. 00 коп.).

З посиланням на ст.ст. 203, 215, 216, 227, 524, 533 ЦК України просила визнати недійсним частково договір споживчого кредиту № 11241733000 від 26.10.2007 р. з причин: суперечливості вказаної частини змісту правочину статтям: 227,524,533 та частині 5 статті 203 ЦК України у частині договору: «долар США (USD), в сумі 46000,00 доларів США, що дорівнює еквіваленту»у рядку 1, пункту 1.1., Розділу 1. «Предмет договору», кредитного договору № 11241733000 від 26.10.2007 p., адже ця частина не відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину та має бути визнана недійсною, а у іншій частині : «232300,00 гривень за курсом Національного банку України на день укладання Договору»у 2 рядку пункту 1.1. Розділу 1. «Предмет договору», кредитного договору № 11241733000 від 26.10.2007 р. залишити дійсним, та у цілому залишити договір споживчого кредиту №11220215000 від 21.09.2007р. дійсним.

Позивач та його представник у судове засідання не з’явились, надали заяву про розгляд справи у їх відсутність.

Представник відповідача у судове засідання не з’явився, надав заяву про розгляд справи у їх відсутність та заперечення, в яких зазначили, що текст кредитного договору містить положення зі змісту яких випливає, що позивачем свідомо та самостійно вибране кредитування в іноземній валюті –доларах США (п.п. 1.1. та п.п. 8.2). Крім того, впродовж дії кредитного договору, позивач не звертався до установи банку з будь-якими заявами щодо зміни валюти кредитування, чи відмови від отримання кредиту у доларах США.

П.8.2.(7) Кредитного договору зазначено, що підписанням цього договору позивач свідчить про те, що всі умови даного договору йому цілком зрозумілі і він вважає їх справедливими по відношенню до нього.

Таким чином, зазначив представник відповідача, були вчинені всі необхідні дії, які передбачені чинним законодавством щодо роз’яснення умов кредитування та надання достовірної інформації позивачу.

Вважають, що вимоги позивача є необґрунтованими, не мають правових підстав та не підлягають задоволенню.

Просив відмовити у задоволенні позову.

Представник третьої особи на стороні відповідача –НБУ у судове засідання не з’явився, надали пояснення, в яких просили відмовити у задоволенні позову, виходячи з наступного: Національним банком України розглянуто позовну заяву про визнання частково недійсним кредитного договору № 11241733000 від 26.10.2007 укладеного між ОСОБА_1 і Публічним Акціонерним Товариством «УкрСиббанк».

Національний банк України, виходячи з принципів справедливості, добросовісності та розумності, закріплених ст.3 Цивільного кодексу України, вважає позовні вимоги необгрунтованими у зв'язку з таким.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про Національний банк України»Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління та відповідно до ст. 19 Конституції України, Національний банк діє лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 4 Закону України «Про Національний банк України», Національний банк не відповідає за зобов'язаннями інших банків, а інші банки не відповідають за зобов'язаннями Національного банку, крім випадків, коли вони добровільно беруть на себе такі зобов'язання.

Згідно зі ст.5 Закону України «Про банки і банківську діяльність»Національний банк не відповідає за зобов'язаннями банків, а банки не відповідають за зобов'язаннями Національного банку України, якщо інше не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст.55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Стаття 99 Конституції України встановлює, що грошовою одиницею України є гривня. Разом з тим, вказана стаття Конституції України визначає правовий статус грошової одиниці України, але не встановлює сферу її обігу та будь-яких обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Згідно зі статтею 192 Цивільного кодексу України законним платіжним засобом обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановленому законом.

Зазначили, що, таким чином, відповідно до законодавства, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак в той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»(далі - Декрет).

Відповідно до статті 5 Декрету операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України.

Що стосується проведення платежів за кредитними операціями в іноземній валюті, то слід зауважити таке.

Згідно зі статтею 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до положень статей 47, 49 Закону України «Про Банки і банківську діяльність»банківські установи мають право здійснювати кредитні операції, у тому числі розміщувати залучені кошти від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, на підставі банківської ліцензії. Стаття 2 цього Закону визначає банківський кредит як будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яку гарантію, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми. При цьому, відповідно до цієї ж статті кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Таким чином, законодавство України чітко визначає правомочність банків на підставі відповідних ліцензій здійснювати операції з розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик в іноземній валюті (кредитні операції), які включають у себе як власне надання кредитів, так і отримання процентів та інших платежів за кредитом в іноземній валюті, а також залучення депозитів в іноземній валюті з виплатою процентів в іноземній валюті.

Спеціальне законодавство у сфері банківської діяльності не містить приписів, які б забороняли банкам надавати кредити в іноземній валюті або регламентували умови кредитування в іноземній валюті.

Що стосується валютного законодавства, то відповідно до вимог Декрету (стаття 1) надання кредитів в іноземній валюті слід відносити до валютних операцій.

Здійснення валютних операцій може мати місце на підставі генеральних чи індивідуальних ліцензій Національного банку України.

Відповідно до статті 5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Перелік валютних операцій, для здійснення яких необхідна індивідуальна ліцензія НБУ, наданий у частині 4 цієї статті.

Генеральні ліцензії надаються на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Пункт «в»частини 4 статті 5 Декрету передбачає вимогу щодо отримання індивідуальної ліцензії НБУ на здійснення операцій щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

Тобто, індивідуальна ліцензія на проведення вказаних операцій необхідна лише у тому випадку, якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Однак, на сьогодні законодавством не встановлено терміни і суми кредитів в іноземній валюті як критерій їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування. Ця обставина з огляду на відсилочний характер норми Декрету не дозволяє поширити режим індивідуального ліцензування на валютні операції, пов'язані з наданням резидентами (банками та іншими фінансовими установами) кредитів в іноземній валюті іншим резидентам.

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами статті 5 Декрету є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.

Що стосується необхідності отримання сторонами кредитного договору індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу на території України згідно з вимогами пункту «г»частини 4 статті 5 Декрету, то слід зазначити, що відповідно до цієї статті порядок і терміни видачі ліцензій, перелік документів, необхідних для одержання ліцензій, а також підстави для відмови у видачі ліцензій визначаються Національним банком України.

Згідно зі статтею 11 Декрету Національний банк України видає в межах, передбачених цим Декретом обов'язкові для виконання нормативні акти щодо здійснення операцій на валютному ринку України.

Крім цього, відповідно до статті 44 Закону України «Про Національний банк України»НБУ діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль.

На виконання вказаних повноважень Національним банком України прийнято Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління НБУ від 14.10.2004 №483 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 09.11.2004 за №1429/10028.

Відповідно до пункту 1.4 Положення використання іноземної валюти як засобу платежу (валютна операція) - використання іноземної валюти на території України для виконання будь-яких зобов'язань або оплати товарів що придбаваються.

Разом з тим, у пункті 1.5 Положення визначено, що використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями).

Ця норма була прийнята виходячи з того, що, як було зазначено вище, операції з розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик включають у себе не лише операції з надання кредиту, але й проведення інших платежів за кредитом (проценти, комісійні тощо).

Виходячи з наведеного, надання та одержання кредиту в іноземній валюті та сплата процентів та інших платежів за кредитом не потребує наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу на території України жодною з сторін договору, за умови якщо стороною договору є уповноважений банк, який має банківську ліцензію та письмовий дозвіл (генеральну ліцензію) на здійснення валютних операцій.

Позиція Національного банку України підтверджена Висновком науково-правової експертизи Інституту держави і права імені В.М. Корецького Національної академії наук України щодо правових підстав надання кредитів в іноземній валюті від 09.11.2006, згідно з яким відповідно до норм статей 192, 533, 1054 Цивільного кодексу України, статті 198 Господарського кодексу України, статей 32, 44 Закону України «Про Національний банк України», статей 2, 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», статей 1, 4, 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», статей 1, 3, 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»банки та інші фінансові установи, які у встановленому порядку отримали генеральну ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій, мають достатні юридичні підстави та законне право для надання резидентам України кредитів в іноземній валюті.

Також зазначають, що навіть якщо погодитись з висновками щодо необхідності отримання сторонами кредитного договору відповідних індивідуальних ліцензій Національного банку України, то слід зауважити, що у такому випадку за відсутності таких ліцензій у сторін договору, ця обставина безпосередньо не визначає недійсність договору. Укладення договору без наявності відповідних ліцензій не доводить у такому випадку порушення суб'єктивного цивільного права. Звернення до суду з позовом про визнання договорів недійсними фактично є намаганням покласти на банк - позичальника коштів несприятливі правові наслідки через невиконання боржником своїх обов'язків згідно договору.

Вказана правова позиція висловлена  у постанові Верховного Суду України від 14.03.2006 №40/141-05.

Вважає правомірним надання банками кредитів в іноземній валюті та отримання відсотків та інших платежів в іноземній валюті за кредитами (як у готівковій, так у безготівковій формі) на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу (генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій).

Практика визнання кредитних договорів в іноземній валюті недійсними може спричинити негативні наслідки для банківської системи України, оскільки вплине на її стабільність та призведе до порушення законних інтересів владників і кредиторів банків. Це, у свою чергу,   може викликати загрозу стабільності грошової одиниці України та економічної системи України в цілому.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»постановою Правління Національного банку України затверджено Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, які регулюють порядок надання банками споживачу повної, необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням та погашенням кредиту, де, зокрема, згідно п.2.1, 3.1 та 3.8, у разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов'язані під час укладення кредитних договорів зі споживачами та у разі усних чи письмових звернень споживачів:

-          надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту;

-          попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе споживач;

-          надати інформацію щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов'язаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобов'язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним.

Зазначають, що постановою Правління Національного банку України від 3 червня 2009 року N 328 "Про заходи щодо забезпечення погашення кредитів", Національний банк з метою забезпечення стабільної діяльності банків та створення сприятливих умов для виконання позичальниками зобов'язань за кредитами, своєчасного виконання банками зобов'язань перед вкладниками і кредиторами, передбачив, що, зокрема, банки за узгодженням з позичальниками крім банків) мають право прийняти рішення про реструктуризацію їх кредитної заборгованості та/або зміну валюти виконання їх зобов'язання за кредитами, наданими в іноземній валюті, на національну валюту.

Також зазначили, що 24 листопада 2009 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України з метою подолання негативних наслідків фінансової кризи»(№1533-УІ), яким зокрема, передбачено, що надання та погашення кредитів, позик в іноземній валюті на території України до 1 січня 2011 року здійснюватиметься в безготівковій формі, а банкам надається право за погодженням із кожним позичальником у термін до 31.12.2010 поводити у визначений Законом спосіб реструктуризацію заборгованості за кредитами позичальників-фізичних осіб. Тобто, норми прийнятого Закону передбачають можливість надання та погашення кредитів, позик в іноземній валюті на території України.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до положень ст.ст.526, 530 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином і в строк, встановлений договором, відповідно до умов договору.

Згідно з ч.1 ст.533 ЦК України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Крім цього, згідно з ч.2 ст.524 ЦК України, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Відповідно до ч.1 ст.524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.

26 жовтня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк»та ОСОБА_1 був укладений договір про надання споживчого кредиту №11241733000, за яким ОСОБА_1 було надано грошові кошти у сумі 46000 доларів США зі сплатою 12,9 % річних (а.с.6-9).   

Позивач, за кредитним договором зобов'язався прийняти, належним чином використати та повернути Банку вказані кредитні кошти у строки, зазначені в Кредитному договорі (зокрема, в п.1.1. п.1 Кредитного договору), а також сплатити відповідну платню за користування кредитом, в порядку та на умовах, що визначені в Кредитному договорі.   

Так, відповідно до умов п.п.1.3.1. договору кредиту, за користування кредитом позичальник протягом перших 30 календарних днів з дати видачі кредиту, сплачує проценти у розмірі 12,9 % річних.   

П.8.2.(7) Кредитного договору зазначено, що підписанням цього договору позивач свідчить про те, що всі умови даного договору йому цілком зрозумілі і він вважає їх справедливими по відношенню до нього.

Позивач, як на підставу для визнання договору недійсним, посилається на те, що у АБ «Факторіал-Банк»немає законних підстав для видачі кредитів в іноземній валюті, а також на те, що із боку банку мало місце порушення його прав, передбачених Законом України «Про захист прав споживачів», а саме, що банк не мав прав здійснювати кредитування в іноземній валюті, через те, що це суперечить законодавству України.

Суд не може погодитись із даними доводами позивача.

Випадки і порядок використання іноземної валюти визначаються Законом України «Про Національний банк України»від 20.05.1999 року і Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»від 19.02.1993 року, виданими відповідно до них нормативними актами, якими передбачена можливість здійснення розрахунків в іноземній валюті при одержанні комерційного чи банківського кредиту в іноземній валюті і його погашенні.

У положеннях ч.2 ст.44 Закону України «Про Національний банк України», зазначено, що Національний банк діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль.   

До компетенції Національного банку у сфері валютного регулювання та контролю належить, зокрема    видача та відкликання    ліцензій, здійснення контролю, у тому числі шляхом здійснення планових і позапланових перевірок, за діяльністю банків, юридичних та фізичних осіб (резидентів та нерезидентів), які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій, в частині дотримання ними валютного законодавства.

Відповідно до листа НБУ від 07.12.2009 р. №13-210/7871-22612: «Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п.2 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю.»

Згідно з положеннями ч.2 ст.5 Декрету, Національним банком України видаються генеральні ліцензії комерційним банкам на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Відповідно до ч.3 ст.47 Закону України «Про банки та банківську діяльність», на підставі лише банківської ліцензії, банки мають право здійснювати банківську операцію щодо «Розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик»(кредитування).

ПАТ «УкрСиббанк»на момент вчинення оспорюваної угоди, мав банківську ліцензію №75 від 24.12.2001 року, зареєстровану за номером 57 на право здійснення банківських операцій, визначених частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»,    серед яких передбачено право здійснювати операції з валютними цінностями.

Крім того, згідно з листом НБУ від 01.09.1994 р. №19013/2124 1. «Видавати кредити в іноземній валюті резидентам України може уповноважений банк України, в додатку до генеральної ліцензії якого передбачене таке право».

У Дозволі від 19.11.2002 року за №75-2 з додатком, що є невід'ємною частиною ліцензії №75, наведено перелік операцій, які має право здійснювати публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк»з валютними цінностями.

Відповідно до Додатку до дозволу №75-2 від 19.11.2002 року, Банк має право здійснювач операції з валютними цінностями, зокрема шляхом «Залучення та розміщення іноземної валюти ш валютному ринку України».

Таким чином, суд не вбачає будь-яких правових перешкод для того, щоб ПАТ «УкрСиббанк»мав право укладати кредитний договір та видавати кредити в іноземній валюті позивачу.

Суд також не може прийняти до уваги посилання позивача на те, що відповідач не мав права зазначати суми кредиту в іноземній валюті.

Так, відповідно до ч.2 ст.524 ЦК України, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Тому, сума в доларах США, що зазначена в кредитного договору - є грошовим еквівалентом зобов'язання в іноземній валюті.

В свою чергу відповідно до ч.1 ст.524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.

Крім цього, згідно з ч.1 ст.533 ЦК України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Отже, валютою грошового зобов'язання є - гривня.

З цього зрозуміло, що у кредитному договорі, що укладений між сторонами, зазначено еквівалент гривні в доларах США.

Крім того, позичальник отримуючи дохід в гривні, усвідомлював, що може здійснювати виконання боргових зобов'язань у національній валюті за курсом на день платежу, відповідно до ч.2 ст.533 ЦК України: «Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу...».

Суд вважає з можливе зробити наступний висновок: той хто позичає речі визначені родовими відзнаками, той і несе ризики, що ці речі можуть змінити свою вартість.   

Приймаючи рішення про одержання кредиту в доларах США, позивач свідомо прийняв на себе курсові ризики. Курс долара США до гривні формується на підставі принципів ринкової економіки, постійно змінюється та не є якоюсь фіксованою величиною. Коливання курсу є так званими курсовими ризиками які несуть всі учасники грошово-кредитних відносин самостійно. Тобто позивач йшов на цей ризик обізнано.

Враховуючи викладене, суд не находить підстав для задоволення вимог позивача та вважає за необхідне у задоволенні позову про визнання частково недійсним договору відмовити.

На підставі ст.ст.202, 203, 205, 207 ЦК України та, керуючись ст.ст.213-215 ЦПК України, суд –

  ВИРІШИВ:   

 У задоволенні позову ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», третя особа –Національний банк України, про визнання частково недійсним кредитного договору №11241733000 від 26.10.2007 року, укладеного між ОСОБА_1 та акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником прав та обов’язків якого є публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду Донецької області через даний суд протягом 10 днів з дня його оголошення.

Рішення надруковане у нарадчій кімнаті у одному примірнику.

Суддя Ворошиловського районного суду   

м. Донецька                                                                                                         Князьков В.В.