Справа №  2-1313/11 РІШЕННЯ

Іменем УКРАЇНИ

29 березня 2011 року Ворошиловський районний суд м. Донецька у складі:

головуючого: судді Князькова В.В.,

при секретарі: Щукіній О.В.

за участі: позивачки ОСОБА_1, представника позивачки ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Донецьку справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю зовнішньоторговельна фірма «Арніка»про зміну формулювання звільнення, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, моральної шкоди та визнання незаконним договору про повну матеріальну відповідальність, суд -   

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_1 14.09.2010 року звернулася до суду із даним позовом до відповідача, посилаючись на наступні обставини: вона працює на підприємстві відповідача з 6.08.2009 року на посаді фармацевта, відповідно до наказу №86-к від 6.08.2009 року.

Відповідно до наказу №101-к від 16.08.2010 року її було звільнено на підставі п.2 ст.41 КЗпП України (у зв'язку із втратою довір'я).

Вважає дане звільнення незаконним та таким, що порушує її права та інтереси з наступних підстав:

Так, зазначає позивачка, звільнення у зв'язку із втратою довір'я можливе лише за наявності винних дій працівника (п.2 ч.1 ст.41 КЗпП України прямо зазначає «винних дій працівника»). Трудове законодавство не дає визначення вини, але вона вважає, що в цій ситуації необхідно виходити з положень ст.ст.130, 138 КЗпП України.

Відповідно до ст.138 КЗпП України, для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду, власник повинен довести наявність умов, передбачених ст.130 КЗпП України. Такими, зокрема є: порушення працівником покладених на них трудових обов'язків, винні протиправні дії (бездіяльність) працівника, що призвели до заподіяння шкоди.

В наказі №101-к від 16.08.2010 року зазначено лише, що підставою для звільнення є акт інвентаризації. Акт інвентаризації не є документом, який встановлює, які саме трудові обов'язки порушено нею - позивачкою, які винні протиправні дії вчинено. Він лише свідчить про наявність недостачі товарно-матеріальних цінностей, ніяким чином не встановлюючи не причин її виникнення, не осіб у цьому винних.

Вважає, що відповідачем не представлено доказів її вини, чим порушено вимоги ст.ст.130, 138 КЗпП України, що унеможливлює звільнення за п.2 ст.41 КЗпП., а також ч.6 ст.43 Конституції України, яка гарантує захист від незаконного звільнення.

Також, звертає увагу суду позивачка, є й правова позиція Верховного Суду України, який (ч.2 п. 28 Постанови Пленуму № 9 від 6.11.1992 року «Про практику розгляду судами справ трудових спорів») зазначає, що звільнення з підстав втрати довір'я суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику підстави для втрати до нього довір'я. Які саме дії, і чи є вони умисними чи необережними. Відповідачем в наказі не відображено і, напевне, не встановлено.

Враховуючи незаконні дії Відповідача по її звільненню, вважає за необхідне зобов'язати його змінити формулювання звільнення на ч.3 ст.38 КЗпП України «за власним бажанням у зв'язку з невиконанням власником законодавства про працю і трудового договору». Також, з вини відповідача, вона дотепер не може працевлаштуватися, у зв’язку із чим, той повинен сплатити їй заробітну плату за час вимушеного прогулу, як те передбачено ч.3 ст.235 КЗпП України.

Крім того, зазначає позивачка, відповідач вважає, що доказом її вини є договір із нею про повну матеріальну відповідальність і повідомив її про те, що буде стягувати з неї пропорційно грошові кошти на суму недостачі, зафіксовану в акті інвентаризації.

Такі його наміри не відповідають вимогам ч.2 ст.61 Конституції України, яка встановлює індивідуальну юридичну відповідальність особи. Тому вважає зазначений договір таким, що не відповідає вимогам ст.135-1 КЗпП України. Та зазначає, що письмовий договір про повну матеріальну відповідальність може бути укладено з працівниками, які займають посади безпосередньо пов'язані із зберіганням, обробкою, продажем переданих їм цінностей. На її думку, це означає, що цінності (недостача яких виявлена при інвентаризації) повинні безпосередньо передаватися працівнику, при чому на підставі відповідного документу. Договір із нею не визначає, яким чином вона повинна приймати товар та забезпечувати його збереження за умови, що в аптеці працюють 7 працівників, всі вони безпосередньо зайняті продажем медикаментів (чотири з них працюють позмінно). При цьому, ніхто з них, окрім завідуючої аптекою, не здійснює прийому та перерахування товару, що до аптеки надходить. Таким чином, вона не має реальної можливості знати та контролювати, який товар та в якій кількості надходить до аптеки, що продається за той час, коли вона не знаходиться на робочому місці (вихідний день, лікарняний, відпустка).

Окрім того, з нею договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність було укладено ще до того як її було прийнято на роботу (укладено 28.04.2009 р., а на роботу відповідно до наказу №75 її було прийнято тільки з 18.05.1999 р.). Крім того, ОСОБА_1 двічі переводилася на інші посади (01.11.2004 р. –на посаду касира, 06.08.2009 р. –на посаду фармацевта), при цьому договір про повну матеріальну відповідальність жодного разу не переукладався.

Наведені факти підтверджують формальне відношення відповідача до укладання Договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність та його фактичне невиконання відповідачем.

Вважає, що існування договорів про повну матеріальну відповідальність у існуючому вигляді є порушенням вимог ст.9 КЗпП України, згідно якої умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством про працю, є недійсними.

Також, зазначає позивачка, своїми діями відповідач завдав їй моральних страждань. Вона переживала, хвилювалась, щодо її звільнення з таким формулюванням. Звісно, що за статтею за якою її звільнили вона не може влаштуватися на нове місце роботи. В неї є сім'я, звичайно, що в ситуації, яка склалася з вини відповідача вона не могла в повну міру приділяти увагу своїм близьким та рідним, що призвело до втрати нею нормальних життєвих зв'язків.

Моральну шкоду завдану їй діями відповідача вона оцінює у 500 грн. та у відповідності із положеннями ст..237-1 КЗпП України просить стягнути її з відповідача на свою користь.

Просила: визнати незаконним наказ відповідача № 101-к від 16.08.2010 року; зобов'язати відповідача змінити формулювання її звільнення на «звільнити за ч.3 ст.38 КЗпП України «за власним бажанням у зв'язку з невиконанням власником законодавства про працю і трудового договору»»; стягнути з відповідача на її користь заробітну плату за час вимушеного прогулу та визнати незаконним договір про повну матеріальну відповідальність, укладений між відповідачем та нею.

У судовому засіданні позивачка підтримувала заявлені нею вимоги. Просила позов задовольнити.

Представник позивачки у судовому засіданні підтримував вимоги своєї довірительниці. Просив позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнала і суду пояснила, що вимоги позивачки не підлягають задоволенню.

Так, ОСОБА_1 було прийнято на роботу до TOB ЗТФ «Арніка»18.05.1999 р. на посаду фармацевта на підставі наказу №75 від 18.05.1999 року і з нею 28.04.1999 року було укладено договір про повну матеріальну відповідальність.

Пунктом 1 договору про повну матеріальну відповідальність від 18.05.1999 року передбачено, що працівник (ОСОБА_1.), який займає посаду фармацевта по відпуску готових лікарських форм, приймає на себе повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження ввірених йому адміністрацією матеріальних цінностей і, у зв'язку з цим, зобов'язується виконувати обов'язки по повному забезпеченню збереження матеріальних цінностей. Згідно з посадовою інструкцією (розділ 2), з якою була ознайомлена ОСОБА_1, що підтверджуються її підписом, до її обов'язків входило забезпечення схоронності та режиму зберігання товарно-матеріальних цінностей, що складуються; забезпечення правильного здійснення вхідного контролю; забезпечення дотримання правил ведення прибутково-видаткової документації; здійснення облікової та звітних операцій, що ведуться в бухгалтерії; здійснення всіх заходів щодо схоронності виручки(грошових коштів).

Крім того ОСОБА_1 мала право (згідно з п.3.4 посадової інструкції) не приймати до виконання документи на отримання та відпуск матеріальних цінностей, оформлених з порушенням встановлених вимог.

Посадовою інструкцією також передбачено, що фармацевт несе відповідальність за схоронність матеріальних цінностей, правила зберігання лікарських препаратів, документів та торгової виручки .

Згідно з умовами вищезазначеного договору про повну матеріальну відповідальність, укладеного із позивачкою, працівники, що обіймають посаду фармацевта або виконують роботу безпосередньо пов'язану із зберіганням, обробкою, продажем, відпусканням, перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей, беруть на себе повну відповідальність за забезпечення збереження довірених їх матеріальних цінностей.

Тоб то, робить висновок представник відповідача, відповідачка несла повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження ввірених їй адміністрацією матеріальних цінностей.

Також представник відповідача зазначила, що відповідно до норм ст.135-1 КЗпП України письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України. До таких посад відносяться і завідуючі аптечними установами та їх заступники, провізори- технологи, фармацевти та інші.

Позивачка ОСОБА_1 займала посаду, яка безпосередньо пов'язана із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їй цінностей. Крім того, у вищезазначеному договорі про повну матеріальну відповідальність передбачено, що дія договору поширюється на весь час роботи з ввіреними працівнику матеріальними цінностями, тобто незалежно від займаної посади. Таким чином, укладення з позивачкою письмового договору про повну матеріальну відповідальність було цілком на законних підставах. Адже матеріальна відповідальність - це встановлений законом обов'язок однієї із сторін трудового договору (працівника чи роботодавця) покрити (відшкодувати) у встановлених законом межах та порядку шкоду, заподіяну іншій стороні в результаті винного, протиправного порушення покладених на них обов'язків.

І тому не зрозуміло, що мав на увазі представник позивачів, коли просив визнати незаконними договори про повну матеріальну відповідальність, укладені між відповідачем та позивачкою, мотивуючи свою вимогу тим, що існування договорів про повну матеріальну відповідальність у даному вигляді є порушенням вимог ст.9 КЗпП України, згідно якої, умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством про працю, є недійсними. І які саме умови договорів про повну матеріальну відповідальність погіршують становище працівників, не вказано.

Згідно Акту результатів інвентаризації аптеки №15 за адресою: м. Донецьк, вул. Артема, 146 від 26.07.2010 року, звертає увагу суду представник відповідача, інвентаризаційна комісія у складі голови комісії Лук'янченко Т.В. та членів комісії Ніколаєвої І.В. та Гудожнікової Ю.Є. на підставі наказу №55 від 22.07.2010 року здійснила звірку записів за обліком товарно-матеріальних цінностей та грошових коштів та звірила залишки цінностей за бухгалтерськими даними станом на 24.07.2010 року з фактичною наявністю згідно інвентаризаційного опису на ту ж дату, і виявила недостачу в сумі 110113,01 грн.

Від будь-яких пояснень стосовно виявленої недостачі та підпису акту результатів інвентаризації товарно-матеріальних цінностей ОСОБА_1 відмовилась, про що було складено відповідні акти.

Відповідно до ст.130 КЗпП України, працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.

Статтею 134 КЗпП України передбачено, що відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли:

1) між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей;

5) шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції) і т.ін.

Внаслідок неналежного виконання своїх трудових обов'язків, невиконання позивачкою обов'язків по повному забезпеченню збереження довірених матеріальних цінностей, TOB ЗТФ «Арніка»заподіяно збитків на загальну суму 110113,01 грн.

Трудовий договір з позивачкою було розірвано з ініціативи TOB ЗТФ «Арніка»на законних підставах згідно по п.2 ст.41 КЗпП України, яка передбачає розірвання трудового договору у випадках винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я. Такі працівники, як правило, несуть повну матеріальну відповідальність на підставі письмових договорів та спеціальної вказівки у законі. Приводом до втрати довіри, згідно із нормами КЗпП України, служать не тільки зловживання, яке допущено працівником, але й халатне відношення його до своїх обов'язків.

Представник відповідача зазначає, що відсутні підстави вважати незаконним наказ TOB ЗТФ «Арніка»№101-к від 16.08.2010 року і незаконними дії TOB ЗТФ «Арніка»щодо звільнення позивачки.

Враховуючи, що на її думку, TOB ЗТФ «Арніка»законні трудові права позивачки порушені не були і тому відсутні підстави, згідно із ст.2371 КЗпП України, для відшкодування моральної шкоди.

Просила відмовити у задоволенні позову.

Суд, заслухавши пояснення позивачки, представників сторін, дослідивши матеріали справи, вважає за необхідне у задоволенні позову відмовити, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст.130 КЗпП України, працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.

Статтею 134 КЗпП України передбачено, що відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли:

1) між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей;

5) шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції) і т.ін.

ОСОБА_1 було прийнято на роботу до TOB ЗТФ «Арніка»18.05.1999 року, відповідно до наказу №75 від 18.05.1999 року, а 06.08.2009 р. –на посаду фармацевта по відпуску ГЛФ з повною матеріальною відповідальністю, і з нею 28.04.1999 року було укладено договір про повну матеріальну відповідальність.

Термін дії вищевказаного договору про повну матеріальну відповідальність згідно із п.6 поширюється на весь час роботи з довіреними працівнику матеріальними цінностями підприємства. А отже, діяти договір про повну матеріальну відповідальність від 28.04.1999 року почав з моменту передачі ОСОБА_1 матеріальних цінностей - з 18.05.1999 року.

Пунктом 1 даного договору про повну матеріальну відповідальність від 28.04.1999 року передбачено, що працівник (ОСОБА_1.), який займає посаду фармацевта, бере на себе повну матеріальну відповідальність за забезпечення збереження довірених йому адміністрацією матеріальних цінностей і, у зв'язку з цим, зобов'язується виконувати обов'язки по повному забезпеченню збереження матеріальних цінностей.

Згідно із посадовою інструкцією (розділ 2), з якою була ознайомлена ОСОБА_1, що підтверджується її підписом, до її обов'язків входило забезпечення схоронності та режиму зберігання товарно-матеріальних цінностей, що складуються; забезпечення правильного здійснення вхідного контролю; забезпечення дотримання правил ведення прибутково-видаткової документації; здійснення облікової та звітних операцій, що ведуться в бухгалтерії; здійснення всіх заходів щодо схоронності виручки(грошових коштів). Посадовою інструкцією також передбачено, що фармацевт несе відповідальність за схоронність матеріальних цінностей, правила зберігання лікарських препаратів, документів та торгової виручки.

Згідно із умовами вищезазначеного договору про повну матеріальну відповідальність, укладеного з позивачкою, працівник, що обіймає посаду фармацевта або виконує роботу безпосередньо пов'язану із зберіганням, обробкою, продажем, відпусканням, перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих йому цінностей, бере на себе повну відповідальність за забезпечення збереження довірених йому матеріальних цінностей.

Відповідно до Акту результатів інвентаризації аптеки №15 за адресою: м.Донецьк, вул. Артема, 146 від 26.07.2010 року, інвентаризаційна комісія у складі: голови комісії Лук'янченко Т.В. та членів комісії Ніколаєвої І.В. та Гудожнікової Ю.Є. на підставі наказу №55 від 22.07.2010 року здійснила звірку записів за обліком товарно-матеріальних цінностей та грошових коштів та звірила залишки цінностей за бухгалтерськими даними станом на 24.07.2010 року з фактичною наявністю згідно інвентаризаційного опису на ту ж дату і виявила недостачу в сумі 110113,01 грн.

Від будь-яких пояснень стосовно виявленої недостачі та підпису акту результатів інвентаризації товарно-матеріальних цінностей фармацевт ОСОБА_1, яка працювала в цій аптеці №15, відмовилась, про що було складено акт про відмову від підпису та акт про відмову від дачі письмових пояснень від 27.06.2010 року.

Наказом №101-к від 16.08.2010 року, на підставі вищезазначеного акту інвентаризації, позивачку ОСОБА_1 було звільнено за п.2 ст.41 КЗпП України –у зв’язку із втратою довіри.

Позивачка в судовому визнала, що її діями заподіяно збитків TOB ЗТФ «Арніка»і погоджувалась сплачувати суму недостачі щомісячно рівними платежами по 1500 грн., але від цієї пропозиції, з її слів, відмовились керівники відповідача.

У судовому засіданні достовірно встановлено, що позивачка була матеріально відповідальною особою, несла повну відповідальність і її винними діями нанесено шкоду TOB ЗТФ «Арніка».

Не дивлячись на те, що позивачка не визнає факт отримання нею товару, її свідчення у судовому засіданні були спростовані показами свідків: фармацевта-провізора інтерна аптеки №15 ОСОБА_8, провізора аптеки №15 ОСОБА_9, фармацевта аптеки №15 ОСОБА_10, завідуючої аптеки №15 ОСОБА_11

Свідки підтвердили, що за період роботи фармацевта ОСОБА_1, вона постійно приймала участь у прийомці товару, який надходив до аптеки, перераховувала його. У нічну зміну на прийнятий товар, який стояв окремо він інших ліків, фармацевтом ОСОБА_1 наклеювались цінники, які роздруковувались у відповідності із кількістю та найменуваннями, вказаними у накладних на внутрішнє переміщення ліків, а потім нею викладався товар на полиці і реалізовувався.

У повне відання товарно-матеріальні цінності приймалися фармацевтом ОСОБА_1 під час роботи в нічну зміну.

Як встановлено у судовому засіданні, фармацевту ОСОБА_1 передавались матеріальні цінності, і вона несла повну матеріальну відповідальність за їх збереження. Позивачка не спростовувала того факту, що під час роботи у відповідача, вона постійно користувалася накладними на внутрішнє переміщення товару, які зберігались у доступному для всіх місці, всі ними користувались.

Щодо того, що позивачці під час роботи, начеб то, була невідома кількість завезеного товару, то зазначене не відповідає дійсності, адже навіть після звільнення, у судовому засіданні позивачкою повідомлялось суду, що і на сьогоднішній день кількість товару, що надійшов до аптеки, начеб то, не відповідає кількості, вказаній у накладних. А отже, це свідчить, що позивач перевіряла кількість товару, що надходив, вона його приймала та перераховувала.

Тоб то, твердження позивачки про те, що вона не мала доступу до товару, що вона не приймала товар, що товар їй не передавався і вона таким чином здійснювала його реалізацію, не відповідають дійсності.

Таким чином, враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що трудовий договір із ОСОБА_1 було розірвано з ініціативи TOB ЗТФ «Арніка»на законних підставах, згідно до п.2 ст.41 КЗпП України, яка передбачає розірвання трудового договору у випадках винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підставі для втрати довір'я.

У зв’язку із чим, у задоволенні позову про визнання незаконним наказу TOB ЗТФ «Арніка»№101-к від 16.08.2010 року, в частині звільнення позивачки ОСОБА_1, необхідно відмовити.

Враховуючи, що звільнення ОСОБА_1 було проведено на законних підставах у відповідності з діючим законодавством України, а також те, що нею (позивачкою) не зазначено яке саме невиконання вимог законодавства про працю і трудового договору власником мало місце відносно неї, її вимоги щодо зобов'язання відповідача змінити формулювання її звільнення на «звільнити за ч.3 ст.38 КЗпП України «за власним бажанням у зв'язку з невиконанням власником законодавства про працю і трудового договору», задоволенню не підлягають.

Також не підлягають задоволенню і позовні вимоги в частині визнання незаконним договору про повну матеріальну відповідальність.

Так, згідно із ст. 60 ЦПК України, кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог.

Позивачка просить визнати незаконним договір про повну матеріальну відповідальність від 28.04.1999 року, укладений між нею та TOB ЗТФ «Арніка», посилаючись на загальні норми, мотивуючи свою вимогу тим, що існування договору про повну матеріальну відповідальність у існуючому вигляді є порушенням вимог ст.9 КЗпП України, згідно якої умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством про працю, є недійсними. Не зазначено, які саме умови договору про повну матеріальну відповідальність погіршують становище працівника.

Суд вважає, що укладення із позивачкою письмового договору про повну матеріальну відповідальність було здійснено на законних підставах.

Зазначений договір відповідає вимогам чинного законодавства України. Підстави для визнання його недійсними, згідно зі ст.215 ЦК України, відсутні. А отже відсутні підстави для визнання незаконним договору про повну матеріальну відповідальність від 28.04.1999 року, укладеного між ОСОБА_1 та TOB ЗТФ «Арніка», у зв’язку із чим, у задоволенні позову у вказаній частині також необхідно відмовити.

Відповідно до ч.3 ст.235 КЗпП України, виплата працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу здійснюється у випадку, якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника.

Розірвання ж трудового договору з ОСОБА_1 було здійснено цілком на законних підставах, а відповідно і правильно зроблено формулювання причини звільнення в трудовій книжці і відсутні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення з TOB ЗТФ «Арніка» заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Як вбачається з вищевикладеного, TOB ЗТФ «Арніка»законні трудові права позивача ОСОБА_1 порушені не були і тому відсутні підстави, згідно із ст.2371 КЗпП України, для відшкодування моральної шкоди.

На підставі ст.ст.41, 231-235 КЗпП України та, керуючись ст..ст.213-215 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю зовнішньоторговельна фірма «Арніка»про зміну формулювання звільнення, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, моральної шкоди та визнання незаконним договору про повну матеріальну відповідальність - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду Донецької області через даний суд протягом 10 днів з дня його оголошення.

Рішення надруковане у нарадчій кімнаті у одному примірнику.

Суддя Ворошиловського районного

суду м. Донецька                                                                                                       Князьков В.В.