Справа №  2-378/11    

РІШЕННЯ

Іменем    України

    19 січня 2011 року Ворошиловський районний суд м. Донецька у складі:

головуючого –судді Переверзевої Л.І.,

при секретарях –Щукіній О.В., Луцковій О.М.,

за участю представника позивача ОСОБА_1,  представників відповідача Ковалевського Є.В., Фунжий К.О.,

   розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Акціонерного комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк»про визнання третейського застереження недійним, суд –

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Акціонерного комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк»про визнання третейського застереження недійним, посилаючись на наступні обставини.

24.01.2008 роки між ОСОБА_4, та АКБ «Укрсоцбанк»в особі Донецької філії був укладений кредитний договір № 150/11-69.

Пункт 6.2 договорів містить третейську обмовку.

У випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів, сторони, керуючись ст. 5 Закону України „Про третейські суди", домовляються про те, що спір розглядається одноособово третейським суддею Ярошовцем Василем Миколайовичем Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, що знаходиться за адресою 02002, м. Київ, вул. М. Раскової, 15. У випадку неможливості розгляду спору вказаним третейським суддею Мороз Оленою Анатоліївною або Білоконем Юрієм Миколайовичем у порядку черговості, вказаному у даному пункті. У разі, якщо спір не може бути розглянутий визначеними у даному пункті суддями, суддя призначається Головою  Постійно  діючого  Третейського   суду  при  Асоціації  українських  банків  у відповідності до чинного Регламенту Постійно діючого Третейського суду при Асоціацій українських банків».

11 травня 2010 року Постійно діючий Третейський суд при Асоціації українських банків виніс рішення по справі № 201/10 за позовною заявою АКБ «Укрсоцбанк»до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, яким позовні вимоги задоволені в повному обсязі та з відповідача стягнуто 1 685 550,83 грн. (Один мільйон шістсот вісімдесят п'ять тисяч п'ятсот п'ятдесят грн. 83 коп) боргу та 17 255,50 грн. (Сімнадцять тисяч двісті п'ятдесят п'ять грн. 50 коп.) третейського збору.

Укладаючи кредитну угоду, Позичальник переслідував мету здобуття позики, повернення її з виплатою винагороди Кредиторові згідно умовам договору. Це є істотною умовою даної операції. При цьому, Позичальник не збирався ухилятися від своїх зобов'язань, доводити справу до судового розгляду, і тим більше - розглядати спір з Кредитором в Третейському суді, який є упередженим на користь останнього. Більш того. Позичальник не мав поняття при укладені договору про сам термін «Третейський суд», а Кредитором, як компетентним учасником операції роз'яснено це не було, підписуючи даний договір, Позичальник фактично не володів вичерпною інформацією

про те, що даний пункт договору є третейською угодою, і вже тим більше - до чого цей пункт зобов'язав, бо дізнавшись про це - вона відмовилася б від такої операції.

У наявності всі ознаки введення в оману, передбачені ст. 230 ч.1 ЦКУ. Як видно з ситуації, договір № 150/11-69 є договором публічного типа, а це означає, що пункт, що містить третейську угоду, був доданий Кредитором за своєю ініціативою, без права відповідачів вносити пропозиції по змісту даних пунктів. Інакше кажучи, при укладенні договору, що містить такий пункт, волевиявлення відповідачів не було вільним (з причини відсутності інформації про третейську угоду), і не відповідало їх внутрішній волі, а так само вони не розраховували на настання таких правових наслідків операції, інакше відмовилися б від операції спочатку. Суду слід врахувати ч. 12 Постанови N 5 від 12.04.96 Пленуму ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ, в якій сказано: «В справах про захист прав споживачів, порушених внаслідок недостовірної або неповної інформації про товар (роботові, послугу) чи недобросовісної його реклами, суд має виходити з припущення, що споживач не має спеціальних знань про властивості та характеристики товарів (робіт, послуг). Відповідно до ст.18 Закону (1023-12 ) продавець, виготівник, виконавець зобов'язані своєчасно надавати споживачеві необхідну достовірну інформацію про товар (роботи, послуги) в доступній наочній формі, яка б забезпечувала можливість компетентного вибору.»

У відповідності до ст. 12 Закону України «Про третейські суди»третейська угода завжди є самостійна угода, незалежно від форми її написання, як у вигляді окремого документа, так і у вигляді третейської обмовки в договорі, контракті. Таким чином, третейська угода є угодою, незалежною від кредитного договору.

Банк, користуючись непоінформованістю Позичальника в юридичних аспектах третейського судочинства, не роз'яснив Позичальнику ні правового змісту третейської угоди, ні правових наслідків укладення такого договору, маючи протизаконну мету - максимально ускладнити або взагалі зробити неможливим повноцінний захист Позичальником своїх прав споживача банківських послуг наступними засобами:

-  Позбавленням можливості захищати свої права в державному суді з правом вибору по територіальності і підсудності, у тому числі - по місцю мешкання Позичальника у відповідності ст. 110 Цивільно-процесуального кодексу України.

- Згідно ст. 14 ЗУ «Про третейські суди», для призначення чи обрання третейських суддів у кожній справі необхідна згода сторін. У третейському застереженні не передбачена ця умова, і це не відповідає вимогам Закону.

- У третейському застереженні не вказано розмір та розподіл витрат, пов"язанний з вирішенням спору. Згідно регламенту Постійно діючого третейського суду, судовій збір не має граничного розміру, як це визначено при розгляді цивільних та господарчих справ, що є невідповідним до законодавства. З таким розміром витрат позивачі не погоджувались. У даному випадку з Відповідача стягується 17 550,50 грн. третейського збору.

 - Необхідністю виїзду в місто Київ для участі в судових засіданнях за свої власні кошти і з втратою особистого часу. Необхідності здійснення складних, а значить, недешевих, юридичних процедур з метою відміни можливо несправедливого і незаконного рішення цього «незалежного»третейського суду при Асоціації українських банків.

У зв'язку з тим, напрошується висновок, що третейського угода в такій формі і в такий спосіб не була актом доброї волі Позичальника, а була наслідком введення його в оману шляхом умовчання про сенс і наслідки.

Згідно зі ст. 229 Цивільного кодексу України: Правові наслідки правочину, який вчинено під впливом помилки:

-Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Також Банк порушив наступні права споживача банківських послуг, передбачені нижчевказаними нормами Закону України "Про захист прав споживачів":

п.1 та 4 ч.1 ст. 4 Відносно порушення права на захист прав споживача банківських послуг Державою, в. т.ч., судом і іншими уповноваженими органами державній владі. Третейський суд не входить до числа уповноважених органів державної влади;

ч.1 ст. 15 Відносно ненадання інформації про послуги третейського суду (зокрема, ненаданням регламенту третейського суду), вартість послуг третейського суду у вигляді сум третейського збору і гонорару третейських суддів;

ч.1 ст. 17 Відносно встановлення обмеження прав споживача на судовий захист;

ч.1 та ч.2 ст. 18 Відносно встановлення обмеження прав споживача на судовий захист;

ч.1 та ч.2 ст. 18 Відносно встановлення несправедливих умов третейської угоди, яка встановлює істотний дисбаланс прав на користь Банку;

ч.2 ст. 19 Відносно недобросовісної підприємницької практики, що виразилася у введенні в оману шляхом умовчання про сенс і наслідки споживача банківських послуг відносно наявності потреби в послугах третейського суду, від послуг якого, за наявності інформації про ці послуги, споживач би від них відмовився.

Ст. 21 Закону України «Про захист права споживачів»для цілей вживання цього закону встановлює презумпцію порушення прав споживача в наступних випадках:

1)          при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції; В даному випадку продукту судочинства - третейського суду;

2)          при реалізації продукту яким/або образом порушується свобода волевиявлення споживача. В даному випадку - унаслідок введення в оману шляхом умовчання;

4) порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач. В даному випадку - Порядок вирішення суперечок по кредитному договору третейська угода явно визначила на користь Банку за територіальним і витратним принципом;

5) яким/або образом (окрім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на здобуття необхідної, доступної, достовірної і своєчасної інформації про продукцію. В даному випадку - Позичальник взагалі не був інформований про порядок і правові наслідки вирішення суперечки третейським судом.;

7) ціна продукції визначена неналежним чином. В даному випадку - Позичальник не був повідомлений про суму третейського збору і про розмір гонорару третейських суддів.

Виходячи з цього, підставами визнання угоди недійсними є ч. 5 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" і ч. 1 ст. 229 Цивільного кодексу України.

Головне - Регламент третейського суду, взагалі, згідно закону має бути невід'ємной частиною третейської угоди. А його в кредитному договорі абсолютно немає, що не відповідає ст.12 Закону України "Про третейські суди". Такий договір на вимогу позивача може бути визнаний судом недійсним.

Згідно п.6.2 кредитного договору вирішення спорів розглядається третейськими суддями Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків.

Але в ч. 1 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно ч.2 ст.1 Закону України „Про третейські суди" - до Третейського суду за  угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних господарських правовідносин, крім випадків передбачених законом.

Пункт 6.2 кредитного договору суперечить ст. 55 Конституції України, як гарантовано захист прав і свобод людини і громадянина судом. Згідно ст.124 Конституції України судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції, а також що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року №  15-рп / 2002  (справа про  досудове  врегулювання спорів)  статтю 124 Конституції України слід розуміти так, що право особи на звернення до суду до вирішення спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовим актами.

Встановлення  законом  або  договором  досудового  врегулювання  по  волевиявленні суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Пункт 6.2 кредитного договору суперечить ч. 1 ст. 16 ЦК України, відповідно до якої кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнової права та інтересу, і обмежує право Позивача на звернення до суду за захистом свої: порушених прав, визначене ст. 3 ЦПК України.

Окрім того, третейська угода про те, що всі спори, розбіжності або вимоги, які виникають з договору кредиту підлягають вирішенню в Постійно діючому Третейському. суді при Асоціації українських банків, порушують права Позивача, як громадянина, як споживача на судовий захист, та ставить його в нерівні умови порівняно з банком.

Позивач не має права на вибір звернення до суду, зобов'язаний сплачувати державне мито, незважаючи на те, що згідно Закону України „Про захист прав споживачів", він як споживач звільняється від сплати мита.

Відповідно до ст.27 ЦК України - правочин, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, є нікчемним.

Враховуючи наведене, на підставі статей 3, 6, 27 і ч.1 ст. 203 ЦК України права Позивача порушені і підлягають захисту, оскільки вчинення правочину, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, не допускається, а отже пункт 6.2. кредитного договору є нікчемним і згідно ст.215 ч.2. ЦК України визнання недійсним його судом не вимагається.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду із прав людини»зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Європейську Конвенцію про захист прав людини й основоположних свобод ( надалі Конвенція) і практику Європейського суду із прав людини, як джерело права.

Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожний у випадку спору про його цивільні права й обов'язки має право на справедливий і публічний розгляд справи незалежним і неупередженим судом, створеним відповідно до закону.

Тобто, стаття 6 Конвенції захищає право кожного у випадку спору про його права й обов'язки, у тому числі й право особи, про права якого суд ухвалив рішення, не залучаючи дану особу до розгляду справи.

Розглядаючи справу по суті, третейський суд вирішує питання про цивільні права й обов'язки осіб, а самі особи при цьому позбавлені права на апеляційне оскарження такого судового рішення.

Оскаржити ці визначення одночасно з рішенням суду, як це передбачене ч.2 ст. 293 ЦПК, не представляється можливим, оскільки такий розв'язок компетентним судом не постановляється.

Таким чином, особа, про права якого суд ухвалив рішення, взагалі позбавляється доступу до правосуддя. Таке обмеження при наявності в державі апеляційної й касаційної інстанцій нічим не обумовлене, порушує саму суть доступу до суду й, тим самим, є грубим порушенням ст.6 Конвенції.

Проте, згідно ч.2 ст.2 ЦПК, якщо міжнародним договором, згода, на обов'язковість якого дана Верховною Радою України, передбачені інші правила, ніж установлені ЦПК, всовуються правила міжнародного договору.

Беручи до уваги, що Європейська Конвенція про захист прав людини й основоположних свобод є формою міжнародного договору, згода на обов'язковість якого 17 липня 1997 року дана Постановою Верховної Ради України за №475/ 97-ВР.

Про правильність даної позиції свідчить також принцип доступу до правосуддя, викладений у статті 6 Закону України «Про судоустрій України», згідно з якою всім суб'єктам правовідносин гарантується захист їх прав, свобод і законних інтересів незалежним і неупередженим судом, створеним відповідно до закону. Ніхто не може бути позбавлений права на участь у розгляді своєї справи в визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якого рівня.

Просить суд  визнати п.6.2 кредитного договору  №150/11-69 від 24.01.2008 року, укладеного між позивачкою та АКБ «Укрсоцбанк»в особі Донецької філії  недійсним згідно ЗУ «Про захист прав споживачів»і п.7 постанови  №5  від 12.04.1996 року пленуму Верховного суду України: «Умови договори, які обмежують права споживачів в порівнянні з положеннями, передбаченими законодавством, визнаються недійними»та стягнути з відповідача на її користь судові витрати.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 підтримав вимоги викладені в позовні надав пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві, просив позов задовольнити.

Представник відповідача Ковалевський Є.В. в судовому засіданні позовні вимоги не визнав,  надав суду заперечення, де зазначив наступне.

Стаття 6 Договору (якою встановлений порядок врегулювання спорів, які можуть виникнути в зв'язку з укладанням та виконанням положень цього Договору), передбачає третейський порядок вирішення спорів за Договором відповідно до умов ст.17 Цивільного процесуального кодексу України, т.ст.5, 6 Закону України "Про третейські суди". Підписавши Договір, сторони підтвердили свої права та обов'язки за Договором, погодились зі всіма мовами Договору, у зв'язку з чим, відповідно, зобов'язані їх виконувати належним чином.

Ст.627 Цивільного кодексу зазначає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості,

Зміст принципу свободи договору включає також вільний вияв волі особи на вступ у договірні відносини, право сторін за своєю угодою змінювати, розривати або продовжувати чинність укладеного ними зговору, визначати способи забезпечення виконання договірних зобов'язань, а також форми (види) відповідальності   за порушення договірних зобов'язань та порядок врегулювання спорів за договором.

Відповідно до ст.628 Цивільного кодексу договір є обов'язковим до виконання сторонами. Тобто, сторони, уклавши договір, повинні суворо дотримуватись положень, які ним встановлені. Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.651 Цивільного кодексу).

Таким чином, вимога Позивача щодо зміни Договору шляхом скасування третейської угоди (п.6.2. говору) можлива лише у разі визнання судом її недійсності.

   Умови щодо дійсності третейської угоди про вирішення спорів за Договором відповідають вимогам, встановлені ст. 12 Закону, яка містить в собі правила, за якими повинна бути укладена третейська) угода. Частина 6 вказаної статті говорить, що «У разі недодержання правил, передбачених цією статтею, третейська угода є недійсною», тобто це означає, що для визнання укладеної третейської угоди недійсною необхідно довести порушення вимог, встановлених цією статтею, що не було здійснено Позивачем. Просили в задоволенні позов у відмовити.

   В судовому засіданні представник відповідача  Фунжий К.О. позовні вимоги не визнав, просив в задоволенні позову відмовити.

   Суд, вислухавши представника позивача, представників відповідача, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

    Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

 Судом встановлені наступні обставини.

 24 січня 2008 року між Акціонерно - комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк»та ОСОБА_4 був укладений  договір кредиту №150/11-69, за умовами якого відповідачка отримала кредит в сумі 190 000 доларів США.

 Пунктом 6.2. договору кредиту встановлено, що у випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів, сторони, керуючись ст. 5 Закону України „Про третейські суди", домовляються про те, що спір розглядається одноособово третейським суддею Ярошовцем Василем Миколайовичем Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, що знаходиться за адресою 02002, м. Київ, вул. М. Раскової, 15. У випадку неможливості розгляду спору вказаним третейським суддею Мороз Оленою Анатоліївною або Білоконем Юрієм Миколайовичем у порядку черговості, вказаному у даному пункті. У разі, якщо спір не може бути розглянутий визначеними у даному пункті суддями, суддя призначається Головою  Постійно  діючого  Третейського   суду  при  Асоціації  українських  банків  у відповідності до чинного Регламенту Постійно діючого Третейського суду при Асоціацій українських банків».

    Позивачем зазначено, що 11 травня 2010 року Постійно діючий Третейський суд при Асоціації українських банків виніс рішення по справі № 201/10 за позовною заявою АКБ «Укрсоцбанк»до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, яким позовні вимоги задоволені в повному обсязі та з неї стягнуто 1 685 550,83 грн. боргу та 17 255,50 грн. третейського збору.

  Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні  договору, виборі контрагента та визначенні умов  договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

   Згідно зі ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

   Суд вважає доводи позивачки про те, що вона не володіла вичерпною інформацією стосовно того, що пункт 6.2 договору є третейською угодою, та була введена в оману  необґрунтованими та безпідставними, виходячи з наступного.

   ОСОБА_4 укладала договір з банком на підставі вільного волевиявлення, підтвердила  свої права та обов’язки за договором, погодилась зі всіма умовами договору та зобов’язалися виконувати їх належним чином.

  Частиною 1 ст. 230 ЦК України передбачено, що обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

  Судом не встановлено обставин, які в свідчили, про те, що з боку відповідача вчинялися дії щодо введення ОСОБА_4 в оману при укладанні договору кредиту та відсутні підстави для визнання п.6.2 договору недійсним.   

  Разом з тим, доводи позивачки з приводу її непоінформованості в юридичних аспектах третейського судочинства при укладанні договору кредиту також не є підставою для визнання п.6.2. договору кредиту недійсним.

  Виходячи з викладеного, суд вважає, що при укладанні договору кредиту, відповідачем не було допущено жодних порушень, які б стали підставою для визнання  вказаного пункту договору недійсним, оскільки договір кредиту укладався на підставі вільного волевиявлення сторін, сторони погодились з його умовами та зобов’язалися виконувати його належним чином.

 Таким чином, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до Акціонерного комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк»про визнання третейського застереження недійним необхідно відмовити.

 На підставі ст. 627, 628 ЦК України та керуючись ст. ст. 5, 6, 213, 214, 215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ :

   В задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до Акціонерного комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк»про визнання третейського застереження недійсним  - відмовити.

  Апеляційна скарга на рішення суду має бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Суддя Ворошиловського районного

суду міста Донецька Л.І. Переверзева