Справа № 2-391/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2011 рік     Кам’янобрідський  районний суд м. Луганська у складі:

 головуючого судді – Пташкіної А.О.

  при секретарі –            Ашихіній О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі Кам’янобрідського районного суду м. Луганська справу за позовом  ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним, про встановлення права власності на майно, що придбано в період шлюбу, -

В С Т А Н О В И В :

                 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним, про встановлення права власності на майно, що придбано в період шлюбу. В обґрунтування своїх вимог вказавши, що вона з відповідачем 15.05.2004 року зареєструвала шлюб, від якого є двоє малолітніх дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2. В період шлюбу 02.12.2004 року ними було придбано домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, власником якого була ОСОБА_5. Цей договір було оформлено 02.12.2004 року як договір дарування ВВО № 041840 посвідчений приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу Луганської області ОСОБА_6, про що їй стало відомо, коли державні виконавці повідомили про те, що будинок є особистою власністю тільки ОСОБА_2 та на нього накладено арешт. З моменту придбання у ОСОБА_5 будинку, вона вважала, що він нотаріально був оформлений як договір куплі-продажу, оскільки придбався за 50 000 гривень, які були сумісними із відповідачем коштами. Крім того, для придбання оспорюваного будинку, батько відповідача ОСОБА_7 позичав їй та відповідачу решту з цієї суми, а саме 10000 гривень, якої їм не вистачало для придбання вказаного будинку. На підтвердження цієї позики, відповідачем була написана відповідна розписка. Вважає, що замість договору куплі-продажу будинку, між відповідачем та ОСОБА_5 була укладена удавана угода, яка юридично була оформлена як договір дарування.

Крім того, в період шлюбу у 2007 році нею та відповідачем за сумісні нажиті кошти у розмірі 100000 грн. був придбаний автомобіль НОМЕР_1, який також є сумісно нажитим майном та підлягає розподілу. На теперішній час виникла необхідність розподілу сумісно нажитого майна, оскільки  відповідач є  боржником по виконавчому провадженню в Кам’янобрідському ВДВС Луганського МУЮ, на їх сумісно нажите майно накладено арешт та воно підлягає реалізації у випадку непогашення заборгованості, враховуючи, що вона не є боржником, у неї двоє малолітніх дітей та її частка є її особистою власністю та не підлягає реалізації, просить суд поновити пропущений строк звернення до суду, визнати договір дарування домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 посвідченого приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу Луганської області ОСОБА_6 02.12.2004 року недійсним і укладеним як удавана угода, також визнати що 02.12.2004 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 дійсно був укладений договір купівлі-продажу домоволодіння розташованого за адресою: АДРЕСА_1. Визнати домоволодіння розташоване за адресою: АДРЕСА_1 сумісно нажитим майном ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину домоволодіння розташованого за адресою: АДРЕСА_1, а 1/2 частину домоволодіння розташованого за адресою: АДРЕСА_1 залишити у власності ОСОБА_2, а також, визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину автомобіля НОМЕР_2 і залишити 1/2 частину автомобіля НОМЕР_2 у власності ОСОБА_2.  

У судовому засіданні позивачка підтримала позовні вимоги в повному обсязі, надала пояснення аналогічні викладеним в позові, просила суд їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги визнав, не заперечував проти їх задоволення, пояснивши, що дійсно між ним і ОСОБА_5 був укладений договір дарування, замість договору купівлі-продажу, з метою сплати меншого податку, щодо реєстрації цього правочину. Про те, що будинок був оформлений відповідно до договору дарування, дружині, тобто позивачці він нічого не казав.

Третя особа ОСОБА_5 в судове засідання не з’явилася, надіслала суду  електронне повідомлення № 1 від 14.03.2011 року, в якому зазначила, що  позовні вимоги повністю підтримує, просила суд їх задовольнити розглянути справу без її участі.

Третя особа ОСОБА_6 приватний нотаріус Луганського міського нотаріального округу Луганської області в судове засідання не з’явилася, причини неявки суду не повідомила, про день та час слухання справи була повідомлена належним чином.

Представник третьої особи Кам’янобрідського ВДВС Луганського МУЮ Литвин І.А. позовні вимоги не визнала, пояснивши, що оскільки судом буде прийнято рішення, яким позовні вимоги будуть задоволені, то це може утруднити виконання рішення Єнаківського міського суду Донецької області, відповідно до якого ОСОБА_2 є боржником.

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснив, що він є батьком відповідача. З метою придбання будинку АДРЕСА_1, 2 грудня 2004 року він позичав сину кошти у сумі 10 000 гривень, які син зобов’язався повернути йому в термін до 1 грудня 2005 року, про що була складена відповідна розписка. На придбання будинку, його син ОСОБА_2 витратив 50000 гривень. Він особисто був присутній під час розрахунку ОСОБА_2 із ОСОБА_5, яка в подальшому не заперечувала, щоб даний договір нотаріально був оформлений як договір дарування.    

Допитані в судовому засіданні як свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 пояснили, що вони знайомі із сім’єю ОСОБА_2 та ОСОБА_1. У 2004 році, ОСОБА_2 займався пошуками будинку, який збирався придбати для своєї родини, у зв’язку із чим неодноразово звертався до них із проханням позичити йому певну суму грошей. Спілкуючись із родиною ОСОБА_2, їм відомо, що будинок по АДРЕСА_1 вони придбали за 50 000 гривень.  

Заслухавши пояснення сторін, свідків, врахувавши думку третіх осіб, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити  з наступних підстав.

У відповідності до ст. 41 Конституції України кожен має право   володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним. Статті 2,4 ЗУ “Про власність”  також встановлюють, що кожен громадянин України має право користуватися та розпоряджатися майном особисто або разом з іншими. Крім того, власник має право укладати у відношенні свого майна будь-які дії, які не суперечать Закону. Він може використовувати майно, в тому числі і передавати його безоплатно іншим особам.

Відповідно до ч.4 ст.174 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову, суд за наявності для того підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Судом  встановлено, що позивачка перебуває у шлюбі з відповідачем з 15.05.2004 року, який  зареєстрований в міському відділі РАЦС Луганського обласного управління юстиції, актовий запис № 230 (а.с.19). Від даного шлюбу вони мають двох малолітніх дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4 що підтверджується копіями свідоцтв про їх народження (а.с.20,21). Відповідно договору дарування, який був посвідчений приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу Луганської області ОСОБА_6 ВВО № 041840 від 02.12.2004 року, ОСОБА_5 подарувала домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1,  а  ОСОБА_2  прийняв  в дар цей будинок (а.с.9-11). Подружжя передали сумісно нажиті кошти за рахунок купівлі домоволодіння в розмірі 50000 грн. ОСОБА_5, при цьому решта цієї суми, в розмірі 10000 грн., яка їм не вистачала, вони позичили у ОСОБА_7, про що свідчить копія розписки (а.с.22).

Крім того, в період шлюбу у 2007 році подружжям було придбано за сумісно нажиті кошти в розмірі 100000 грн. автомобіль НОМЕР_1, що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (а.с.18).

Статтею 235 ЦК України передбачено, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховування іншого правочину, який  вони насправді вчинили,  відносин сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Судом встановлено, що причиною укладання договору дарування замість договору купівлі-продажу домоволодіння стало з метою сплати меншого податку, щодо реєстрації цього правочину, таким чином, договір дарування, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 02.12.2004 року є удаваним правочином, оскільки він був учинений для приховання іншого правочину, а саме –договору купівлі –продажу домоволодіння.

Згідно  ст.328  ЦК  України  право  власності  набувається  на  підставах,  що  не  заборонені  законом,  зокрема  із  правочинів.  Таким  чином,  позивачка,  як  покупець  за  договором  купівлі-продажу  будинку,  набула  право  власності  на  вказане  майно.   

Відповідно до ч.1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за  дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку ( доходу).

Відповідно до ч.1 ст.69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної  власності, незалежно від розірвання шлюбу.

У відповідності  з ч.1 ст. 79 СК України у разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором, у зв’язку з чим суд вважає вимоги позивача такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до п. п. 2,3 ст. 358 ЦК України співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їх спільною частковою власністю та кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

У суду не має підстав ставити під сумнів істинність фактів повідомлених свідками. Даних про їх зацікавленість відсутні, пояснення не суперечать іншим дослідженим судом доказам.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, а також те, що відповідач погодився із заявленими вимогами, суд  вважає можливим визнати за позивачкою право власності на ? частину домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 та ? частину автомобіля НОМЕР_1, залишивши у власності відповідача ? частину домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 та ? частину автомобіля НОМЕР_1.

Вирішуючи питання щодо позовної давності суд виходить з наступного.   

Відповідно до ст. 256 ЦК України  позовна давність –це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 ЦК України  загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, та обчислюється відповідно до ст. 260 ЦК України  за загальними правилами визначення строків. Відповідно до ст. 261 ЦК України  перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася, або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.  

Згідно ст. 73 ЦПК України суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідним законом, за клопотанням сторони у разі його пропущення з поважних причин.

Відповідач в судовому засіданні не заперечував, що між ним і ОСОБА_5 замість договору куплі-продажу будинку був укладений договір його дарування, крім цього, відповідач також суду повідомив, що він не казав дружині, тобто позивачці, яким чином була укладена юридична угода. Тому за таких обставин, суд вважає, що клопотання позивачки про поновлення строку звернення з даним позовом до суду підлягає задоволенню, оскільки причини його пропуску визнані судом поважними. Позивачка дійсно могла дізнатися про порушення свого права власності на придбаний за сумісні кошти подружжя будинок та автомобіль після відкриття виконавчого провадження та накладення арешту на їх майно.

Керуючись  ст. 41 Конституції України, ст.ст. 2,4 ЗУ “Про власність”,  ст. ст. 235, 257, 260, 261, 328, 358 ЦК України, ст. ст. 60, 69, 70,79 СК України, ст.ст. 10, 11, 14, 15, 30, 31, 60, 61, 73, 174, 208, 209, 212-215 ЦПК України суд,  -

В И Р І Ш И В :

Поновити ОСОБА_1 пропущений строк звернення до суду.

Визнати договір дарування домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу Луганської області ОСОБА_6 02.12.2004 року недійсним і укладеним як удавана угода.

Визнати, що 02.12.2004 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 дійсно був укладений договір купівлі-продажу домоволодіння розташованого за адресою: АДРЕСА_1.

Визнати домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 сумісно нажитим майном ОСОБА_2 та ОСОБА_1.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину домоволодіння розташованого за адресою: АДРЕСА_1, а 1/2 частину домоволодіння розташованого за адресою: АДРЕСА_1 залишити у власності ОСОБА_2.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину автомобіля НОМЕР_3, а 1/2 частину автомобіля НОМЕР_1 залишити у власності ОСОБА_2.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Луганської області через Кам’янобрідський районний суд м. Луганська шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Кам’янобрідського

районного суду м. Луганська                                                            А.О. Пташкіна