Справа  № 2-59/11 р.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

04.04.2011  Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

                      головуючого-судді  Демчик Р.В.

                      при секретарі    Васильченко О.Ю.    

                            з участю адвокатів - ОСОБА_1, ОСОБА_2                    

розглянувши у відкритому судовому засіданні  в залі суду в м.Сміла цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи – ТОВ «СмілаЕнергоінвест», Смілянська міська рада, ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою,-

встановив:

Будинковолодіння  АДРЕСА_1 на праві спільної часткової власності  належить ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Позивачка, якій належить ? частина будинковолодіння посилаючись на те, що між співвласниками був встановлений порядок користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 про що був складений відповідний акт та нотаріально посвідчена заява, а відповідачка без її відома на межі їхніх земельних ділянок встановила паркан, чим було створено перешкоди позивачці в користуванні її земельною ділянкою, оскільки на територію її подвір’я не може заїхати спеціальний транспорт для механізованої викачки вигрібної ями та усунення проривів гарячої води, звернулася в суд з позовом про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою  шляхом демонтажу паркану та стягнення  2000 грн. моральної шкоди.

          В судовому засіданні позивачка свої вимоги підтримала та пояснила суду, що їй на праві власності  належить ? частина будинковолодіння  АДРЕСА_1. ОСОБА_4 та ОСОБА_5 належить по ? його частині. 11 листопада 2009 року між ними був складений акт розподілу земельної ділянки та встановлення порядку користування земельною ділянкою власниками жилого будинку і їй було виділено в користування 0,0478 га., що становить 50/100 частин від загальної площі земельної ділянки. 21 травня 2010 року відповідачка, без її згоди, на межі їхніх земельних ділянок  встановила капітальний паркан, після чого ширина її подвір’я становить 2, 73 м. при довжині 17 м., а тому до  її вигрібної ями не може проїхати спеціальний транспорт для механізованої викачки вигрібної ями – автомобіль «КАМАЗ», ширина якого становить 2, 42 м. в зв’язку з чим чинить їй перешкоди в користуванні  земельною ділянкою. Крім того пояснила, що відповідачка встановила паркан  над тепломережею, що належить ТОВ «СмілаЕнергоінвест», в зв’язку з чим відповідачці  зазначеним підприємством був виданий припис про демонтаж паркану.

          Відповідачка  в судовому засіданні позов не визнала, та пояснила, що паркан не є капітальним, при необхідності його можливо демонтувати, він встановлений не на земельній ділянці позивачки а  на межі їхніх земельних ділянок. Після встановлення паркану 21 травня 2010 року, позивачка не викликала будь-яких спеціальних автомобілів для здійснення  механізованої викачки її вигрібної ями. Крім того пояснила, що 14 березня 2011 року  нею був викликаний спеціальний транспорт – автомобіль «ГАЗ», який безперешкодно здійснив заїзд через земельну ділянку позивачки, ширина якого становить 2, 73 м.  і оскільки ним  була здійснена  механізована викачка її  вигрібної ями, вважає, що перешкоди для викачки вигрібної ями позивачки відсутні,  а тому позов є передчасним, безпідставним та не доведеним.

          Третя особа – ОСОБА_5 проти задоволення позову заперечила та пояснила, що встановлений відповідачкою паркан не є капітальним, не чинить  перешкод позивачці в користуванні її земельною ділянкою, оскільки спеціальні транспортні засоби можуть безперешкодно заїхати як до вигрібної ями позивачки так і відповідачки.

           Представник третьої особи - Смілянської міської ради проти задоволення позову заперечує, посилаючись на те, що у позивачки відсутні будь-які документи, передбачені ст. ст. 125,126 ЗК України, які б свідчили про те, що земельна ділянка, в користуванні якою позивака просить усунути перешкоди належить її на праві власності чи перебуває в оренді.  

          Представник третьої особи – ТОВ «СмілаЕнергоінвест» проти задоволення позову заперечує, посилаючись на  його безпідставність. Щодо припису від 9 червня 2010 року виданого відповідачці щодо демонтажу встановленого паркану, пояснив, що він був виданий без обстеження земельної ділянки, про що був складений відповідний акт від 22 липня 2010 року.

          Дослідивши матеріали справи суд вважає, що позов не підлягає до задоволення виходячи з наступного.

          Як вбачається з технічного паспорту на житловий будинок садибного типу, будинковолодіння АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_3, ОСОБА_6 та ОСОБА_5, яким належить відповідно ?, ? та ?  його частини (а.с. 16-21).

          Відповідно акту розподілу земельної ділянки та встановлення порядку користування земельною ділянкою власниками жилого будинку по АДРЕСА_1 від 11 листопада 2009 року, співвласники погодили розподіл земельної ділянки спільної прибудинкової території домоволодіння, що перебуває у спільній частковій власності у співвідношенні: ОСОБА_3- 0,0478 га., що становить 50/100 частин від загальної площі земельної ділянки; ОСОБА_4 – 0,0248 га., що становить 26/100 частин від загальної площі земельної ділянки; ОСОБА_5 – 0,0230 га., що становить 24/100 частин від загальної площі земельної ділянки, з послідуючим виділенням належної кожному співвласнику частки із складу земельної ділянки в окрему земельну ділянку та виготовлення документації для виготовлення державного акту (а.с.35).

          21 травня 2010 року відповідачкою, без погодження з позивачкою на межі їхніх земельних ділянок був встановлений паркан, про що не заперечують в судовому засіданні сторони.

          Оскільки позивачка звернулася в суд з позовом про усунення перешкод в користуванні її земельною ділянкою, суд вважає, що правовідносини, які виникли між сторонами регулюються ЗК України.

          Відповідно до ч.1 ст. 79 ЗК України, земельна ділянка – це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

          Відповідно до ч.2 ст. 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати  усунень будь-яких порушень  його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов’язані  з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

          Вказані вимоги містяться в п.7 постанови ПВСУ  №7 від 16 квітня 2004 року «Про практику застосування судами земельного  законодавства при розгляді цивільних справ».

          Згідно з правилами ст. 125  ч.ч. 1,3 ст. 126 ЗК України право власності та постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

          Виходячи із змісту зазначених статей  у позивачки на час вирішення  спору не виникло право власності чи право користування на земельну ділянку, на якій розташована належна їй на праві власності  1/2 частина  житлового будинку , оскільки Державний акт на земельну ділянку вона не отримувала, межі земельної ділянки, якою вона користується,  в установленому законом порядку в натурі  не визначені.

          Суд не приймає до уваги твердження позивачки про те, що земельна ділянка належить їй на підставі акту розподілу земельної ділянки та встановлення порядку користування земельною ділянкою власниками жилого будинку по АДРЕСА_1 від 11 листопада 2009, оскільки акт не є документом, встановленим ЗК України, який посвідчує право власності, користування чи оренди земельної ділянки.

          Крім того, як вбачається з довідки міськрайонного управління Держкомзему у м. Сміла та Смілянському районі, документи, що посвідчують право власності, оренди на земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 в Державному фонді документації з землеустрою управління Дерджкомзему у м. Сміла та Смілянському районі відсутні (а.с. 105)

          Оскільки позивачка не надала документів, передбачених ст. 126 ЗК України, що посвідчують  її право власності чи постійного користування земельною ділянкою, суд вважає що вона не має права вимагати усунення перешкод в користуванні неналежною їй земельною ділянкою.

          Згідно зі ст.129 Конституції України, однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні  перед судом їх переконливості.

          Згідно ст. 60 ЦПК України. кожна сторона повинна довести ті обставини,на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

          Як вбачається з позовної заяви, яку позивачка подала до суду 12 липня 2010 року вона посилається на те, що після встановлення відповідачкою  паркану було створено перешкоди в користуванні її земельною ділянкою, оскільки на територію подвір’я позивачки не може заїхати спеціальний транспорт для механізованої викачки вигрібної ями, хоча доказів які б свідчили про те, що нею здійснювався виклик спеціального автомобіля як під час подачі позовної заяви так і під час розгляду справи вона суду не надала.

          Як вбачається з довідки СКВП «Комунальник» від 30 листопада 2010 року, підприємство надає послуги по механізованій  викачці вигрібних ям і по технічним нормам  спеціальний автомобіль може заїхати до вигрібної ями, розташованої на подвір’ї позивачки (а.с. 103).

          Вказане підтверджується й довідкою та актом ВАТ «Сміламаш» від 13 січня 2011 року ( а.с. 106,107).

          Суд не приймає як доказ того, що на подвір’я позивачки не може проїхати спеціальний автомобіль доповідну водія СКВП «Комунальник» від 9 грудня 2010 року (а.с. 164), оскільки, як вбачається з листа директора цього підприємства (а.с. 162) в грудні 2010 року підприємство не отримувало від позивачки замовлення  на машину для вичистки вигрібної ями і оплата не проводилась.

          Як вбачається з листа СКВП «Комунальник» від 22 березня 2011 року, 14 березня 2011 року СКВП «Комунальник» були надані послуги по механізованій викачці вигрібної ями за адресою м. Сміла, АДРЕСА_1 в зв’язку з чим здійснювався заїзд та виїзд автомобіля на земельну ділянку що розташована за вказаною адресою. (а.с. 170).

          Вказані послуги були оплачені відповідачкою (а.с.177).

Не може бути прийняте судом до уваги твердження позивачки про те, що паркан відповідачки встановлений над тепломережею, що належить ТОВ «СмілаЕнергоінвест», а тому підлягає знесенню, оскільки з листа директора підприємства вбачається що підприємство не має претензій до сторін з приводу встановленого паркану.  

Оскільки позивачка не довела в судовому засіданні що їй, як власнику або користувачу земельної ділянки  чиняться перешкоди в її користуванні з боку відповідача і цим їй завдана моральна шкода в сумі 2000 грн., суд не знаходить законних підстав для задоволення позову.

Відповідно до ч.1 ст. 88 ЦПК України, стороні на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтвердженні судові витрати.

Оскільки позивачці відмовлено в задоволені позову, суд вважає за можливе стягнути з неї на користь  відповідачки понесені нею витрати на правову допомогу в сумі 1000 грн., які сплачені  нею 22 липня 2010 року (а.с. 43) та 19 січня 2011 року (а.с. 187).

На підставі наведеного, керуючись  ст. 129 Конституції України, ст.ст. 125,126,152 ЗК України, керуючись ст.ст. 10, 14, 88, 212, 213, ЦПК України , суд,-

      вирішив:

В задоволені позову ОСОБА_3 до  ОСОБА_4, треті особи - ТОВ "СмілаЕнергоінвест", Смілянська міська рада, ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 1017 грн. 24 коп. судових витрат.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Черкаської області через Смілянський міськрайонний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня його проголошення апеляційної скарги.

          Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження, а в разі його оскарження –після розгляду справи апеляційним судом, якщо воно не буде скасовано.

Головуючий: