АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22ц-485/11                                                                                    Головуючий у 1-й інстанції  Костюченко Г.С.

Категорія 21                                                                                                    Доповідач апеляційного суду Яворська Ж.М.

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем  України

            15 лютого 2011 року                                                            м. Миколаїв

             Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

            головуючого -  Базовкіної Т.М.,

            суддів: Колосовського С.Ю., Яворської Ж.М.,

            при секретарі –  Мерікової  Д.В.,

            за участю:

            позивача – ОСОБА_2, його представника – ОСОБА_3,

            відповідачки – ОСОБА_4, її представників – ОСОБА_5, ОСОБА_6,

             розглянувши  у  відкритому  судовому  засіданні  цивільну  справу

за   апеляційною  скаргою

ОСОБА_4  

  на рішення  Ленінського  районного  суду  м.Миколаєва  від 17 грудня  2010  року

за   позовом  

          ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про  визнання договору дарування недійсним, -

В С Т А Н О В И Л А:  

                У вересня 2010 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним.

                Позивач зазначав, що  йому на праві власності належала однокімнатна квартира АДРЕСА_1. Після знайомства з  ОСОБА_4, остання запропонувала йому догляд як за ним, так і за квартирою, обіцяла, що поховає його поряд з дружиною.

                28 травня 2004 року дану квартиру за нотаріально посвідченим договором він подарував  відповідачці. Після підписання договору остання забрала всі документи на квартиру і він їх не бачив.

                Починаючи з 2010 року відповідачка стала рідше навідувати його, а після того, як між  ним виник конфлікт, взагалі  перестала до нього приходити. Лише в серпні 2010 року він дізнався, що уклав не договір довічного утримання, а договір дарування. З моменту укладення договору і до теперішнього часу він проживає  в цій квартирі, сплачує комунальні послуги. Відповідачка витрат по утриманню квартири не несе.

                Посилаючись на те, що даний договір укладено під впливом обману, просив визнати укладений 28 травня 2004 року  між ним та ОСОБА_4 договір  дарування належної йому квартири недійсним.

                Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва позов ОСОБА_2 задоволено.

                Постановлено визнати договір дарування  квартири АДРЕСА_1, укладений 28 травня 2004 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, посвідчений приватний нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_7 недійсним. Зобов’язано ОСОБА_4 передати ОСОБА_2 одержану нею за договором дарування квартиру та стягнуто судові витрати.

 В апеляційній скарзі  ОСОБА_4, просить скасувати рішення суду та постановити нове про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

 ОСОБА_2, відповідно до наданих заперечень, вважав рішення законним та обґрунтованим.

          Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідачки, її представників, позивача, його представника, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга  підлягає задоволенню із наступних підстав.

          Із матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу  №3-144 від 25 квітня 2003 року належала квартира АДРЕСА_1.(а.с.8)

          28 травня 2004 року  за договором дарування, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_7( реєстраційний №1997), ОСОБА_2 вищевказану квартиру подарував ОСОБА_4 (.с.5,6)

          Визнаючи  спірний договір дарування недійсним, суд виходив з того, що позивач  не мав на меті і наміру дарувати належну йому квартиру відповідачці та був введений нею в оману.  На час укладення договору і по теперішній час позивач  проживає у спірній квартирі, сплачує всі комунальні послуг та експлуатаційні витрати, виконав поточний ремонт квартири, ключі від квартири та  технічний паспорт після  укладення договору знаходяться у нього. А відповідачка з’являється до квартири епізодично  та не виконує обов’язку по її утриманню.

            Між тим, з таким висновком суду не можна погодитись, оскільки він не грунтується на вимогах закону.

            Відповідно до ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша ст. 229 цього ж кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

            Частиною 1 ст. 229 ЦК України встановлено, що   істотне значення має помилка (обман   по даній   справі)   щодо природи правочину, прав та обов'язків   сторін, таких властивостей   і  якостей   речі,   які   значно   знижують   її   цінність або   можливість використання за цільовим призначенням. Помилка (обман) щодо мотивів   правочину не має істотного значення, крім випадків встановлених законом.

            Відповідно до  абз.2 п.20 роз`яснень Пленуму Верховного суду України №9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа,  яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів обману не має істотного значення.

            Посилання ж позивача на підтвердження вимог про визнання договору дарування будинку недійсним на обман з боку відповідачки, який виразився  в тому, що відповідачка нібито буде надавати йому допомогу, доглядати за ним, за квартирою, не стосуються предмету оспорюваного договору і не випливають з його умов. А тому, така домовленість, якщо вона і мала місце, то могла стати для позивача лише мотивом для укладення договору дарування. Оскільки ж обман щодо мотивів укладення договору, відповідно до наведених вимог закону, не має істотного значення, то відсутні і підстави для визнання договору недійсним.

            За такого відсутні підстави для визнання договору недійсним з підстав, визначених позивачем.

            Виходячи з наведеного, судова колегія дійшла висновку, що районним судом невірно застосована норма матеріального права, а тому на підставі п. 4 ст. 309 ЦПК України, оскаржуване рішення районного суду, підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення про відмову в задоволенні позову.

           Керуючись статтями 303, 308, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

                                                                  В И Р І Ш И Л А:

           Апеляційну скаргу  ОСОБА_4    задовольнити.      

           Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 17 грудня 2010 року скасувати і постановити нове рішення.

           У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про  визнання договору дарування недійсним   ВІДМОВИТИ.

           Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути   оскаржено на протязі двадцяти днів  в касаційному порядку.

        Головуючий

       Судді