АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц-136/11 Головуючий у 1-й інстанції Лисенко М.Є.
Категорія 27 Доповідач апеляційного суду Яворської Ж.М.
У Х В А Л А
Іменем України
11 січня 2011 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:
головуючого - Базовкіної Т.М.,
суддів: Колосовського С.Ю., Яворської Ж.М.,
при секретарі – Бобуйок І.Ф.,
за участю представника позивача – ОСОБА_2,
відповідача - ОСОБА_3, її представника - ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу
за апеляційною скаргою
ОСОБА_3
на рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 08 листопада 2010 року
за позовом
ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про стягнення боргу,
В С Т А Н О В И Л А:
У серпні 2010 р. ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу.
Позивач зазначав, що він як приватний підприємець, за договором від 01 березня 2007 року передав ОСОБА_3 товар в кредит на суму 7910 грн. з розстроченням платежу. Відповідно до умов цього договору, остання зобов’язалася протягом 15 місяців з березня 2007 року по травень 2008 року включно, щомісяця сплачувати йому по 500 грн. Свої зобов’язання відповідачка виконувала не регулярно. З вересня 2008 року вона зовсім припинила виплату коштів. Станом на липень 2010 року сума боргу склала 2575 грн. 37 коп.
Під час розгляду справи, позивачем було зменшено позовні вимоги : просив стягнути з відповідачки на його користь 2075 грн.37 коп. боргу, 490 грн.25 коп. суми з врахуванням індексу інфляції та 113 грн.94 коп., що становлять 3% річних.
Рішенням Снігурівського районного суду Миколаївської області від 08 листопада 2010 року позов задоволено.
Постановлено: стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 2075 грн.37 коп. боргу, 490 грн. збитків пов’язаних з інфляцією, 113 грн.90 коп. - 3% річних, а всього 2679 грн.56 коп., 150 грн. витрат на правову допомогу, 171 грн. судових витрат, а на користь НДЕКЦ при УМВС України в Миколаївській області витрати за проведення експертизи у розмірі 50 грн.71 коп.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду та відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків суду обставинам справи.
В запереченнях на скаргу ОСОБА_5 посилався на обґрунтованість рішення суду, підстав для його скасування не вбачає.
Заслухавши суддю-доповідача, відповідачку, її представника, представника позивача, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із наступних підстав.
Із матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що ОСОБА_5 є фізичною особою-підприємцем. 1 березня 2007 року за договором про надання послуг, товарів в кредит, передав ОСОБА_3 товар на загальну суму 7910 грн. Відповідно до умов цього договору, остання зобов’язалася проводити оплату протягом 15 місяців, тобто по травень 2008 року включно. Щомісячний платіж складає 500 грн.
Відповідачка проводила щомісячну оплату, але у меншому, ніж встановлено договором розмірі. А з вересня 2008 року взагалі припинила виплату коштів. Сума боргу склала 2075 грн.37 коп.
Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що між сторонами укладено договір позики, відповідно до якого одна сторона передала у власність іншій стороні грошові кошти, а позичальник зобов’язався повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів.
Між тим, даний висновок суду не є вірним.
Згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Проте, зміст договору не містить факту передання позивачем 7910 грн. відповідачу та не підтверджує факту одержання останньою від позивача позики.
Із договору від 01 березня 2007 року, укладеного між приватним підприємцем ОСОБА_5 та ОСОБА_3, вбачається, що остання отримала товар в кредит на загальну суму 7910 грн., але зобов’язання щодо оплати товару не виконала. Таким чином між сторонами виникли правовідносини, які регулюють продаж товару в кредит з розстроченням платежу, передбачених ст.694 ЦК України. Відповідно до вимог ст.526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Таким чином, є підстави для стягнення заборгованості.
Хоча суд першої інстанції при вирішенні спору помилково застосував положення ст.ст. 1046-1050 ЦК України, але це не вплинуло на правильність висновків суду, щодо стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів, а тому таке не може бути підставою для скасування рішення суду в силу ч.2 ст.308 ЦПК України.
Доводи апеляційної скарги про те, що даний договір між сторонами не укладався, фактично мав місце договір з матір`ю позивача, у якої вона працювала, повернула їй всі гроші, а цей договір не підписувала, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки відповідно до ст. 218 ЦК України заперечення одного із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо, відеозапису та іншими належними і допустимими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. Більш того, саме відповідачкою до суду першої інстанції було надано копію такого ж договору з відміткою про сплату 500 грн. відповідно до умов цього договору. І з врахуванням цієї суми, позивачем була зменшена сума боргу.
Посилання апелянта на те, що суд зобов’язаний був призначити по справі додаткову експертизу при наявності на це підстав не відповідають вимогам діючого законодавства. Так, відповідно до ч.1 ст.143 ЦПК України, для з’ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі. Ці ж вимоги поширюються і на порядок призначення додаткової або повторної експертизи по справі за певних умов, передбачених ст.150 ЦПК України. Як вбачається із матеріалів справи, таке клопотання ні відповідачка, ні її представник не заявляли.
Відповідно до п.п.1,5,22 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 року № 53/5, експертизи та інші дослідження в експертних установах проводяться співробітниками, які мають вищу освіту, пройшли відповідну підготовку та атестовані як експерти певної спеціальності. Керівник експертної установи розглядає отримані матеріали і доручає відповідному структурному підрозділу установи організувати проведення експертизи, при цьому він може або вказати, кому з експертів слід доручити її виконання, і встановити відповідній строк, або передати вирішення цих питань керівникові підрозділу.
Згідно ч.3 ст.9 Закону України « Про судову експертизу», органи дізнання, попереднього слідства і суди зобов’язанні доручати проведення судових експертиз переважно фахівцям, внесеним до реєстру атестованих судових експертів. Тобто, закон не зобов’язує суд призначення експертизи тільки експертам, включеним до єдиного реєстру атестованих судових експертів.
Як вбачається із матеріалів справи, саме за клопотанням представника відповідача було призначено проведення судової почеркознавчої експертизи і конкретному фахівцю.
Крім того, відповідно до копії свідоцтва про підтвердження кваліфікації судового експерта, виданого кваліфікаційною комісією МВС України 14.06.2005 р., реєстраційний НОМЕР_1, ОСОБА_6 має право на проведення судових експертиз в тому числі почеркознавчої. Строк дії свідоцтва до 31.12.2010 р.
За такого, доводи апелянта про те, що експерт НКДЕКЦ при УМВС України в Миколаївській області ОСОБА_6 не мав права на проведення даної судової експертизи, оскільки не включений до реєстру атестованих судових експертів є необґрунтованими.
Як вбачається із матеріалів справи, при призначенні та проведенні судової почеркознавчої експертизи дійсно було порушено вимоги п. 2-12 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 року № 53/5 щодо витребування та дослідження експертом вільних зразків підпису ОСОБА_3 Але експерт при проведенні цієї експертизи використав умовно-вільні зразки підпису відповідачки, які були наявні у матеріалах цивільної справи, а саме: оригінал спірного договору та повістку.
Доводи апелянта щодо обов’язку суду визнати даний оспорюваний договір недійсним відповідно до вимог ст.ст.203,215 ЦК України не можуть бути прийняті до уваги, оскільки відповідно до вимог ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. З відповідними позовними вимогами відповідачка до суду не зверталася.
Що ж стосується посилань в апеляційній скарзі на те, що розмір витрат на правову допомогу розраховано без врахування вимог чинного законодавства, то вони не заслуговують на увагу, так як приписами ч.1ст.84 ЦПК України, передбачено відшкодування стороні витрат, пов’язаних з оплатою правової допомоги адвоката, яка в даному випадку заключалася у складанні позовної заяви. Стягнутий розмір за надання правової допомоги відповідає складності позовної заяви та витратам часу на її написання.
З врахуванням наведеного, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції по суті.
Керуючись ст. ст. 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, а рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 08 листопада 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку.
Головуючий
Судді