Справа №22-6831/06 p. Головуючий у 1 інстанції - Анісімова Н.Д.
Категорія-21 Доповідач- Зінов'єва А.Г.
РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 липня 2006 р. Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого судді: Бугрим Л.М.
суддів: Олєйникової Л.С.
Зінов'євої А.Г.
при секретарі: Баклановій Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1, діючої за довіреністю від ОСОБА_2, та ОСОБА_3 на рішення Кіровського районного суду м. Донецька від 19 травня 2006 р. по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 і ОСОБА_3 про відшкодування шкоди,-
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2005 р. ОСОБА_1, діюча за довіреністю від ОСОБА_2, звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, мотивуючи вимоги тим, що 21 квітня 2005 р. в результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі ДТП), яка сталася з вини ОСОБА_3, який знаходився у трудових відносинах з приватним підприємцем ОСОБА_4, було травмовано батька її довірителя ОСОБА_5. Від отриманих тілесних ушкоджень останній помер через два дні після ДТП. На підставі постанови Кіровського районного суду м. Донецька від 16 вересня 2005 р. кримінальну справу відносно ОСОБА_3 було закрито на підставі ст. 7 Закону України „Про амністію" від 31 травня 2005 р. У зв'язку з вказаними подіями ОСОБА_2 було спричинено матеріальну шкоду, яка складає з придбання медикаментів, витрат на поховання, на християнські обряди, придбання пам'ятника, тощо. Крім того, позивачу було також заподіяно моральну шкоду, оскільки він втратив рідного і дорогого чоловіка, що завдало йому фізичного болю та моральних страждань. На відшкодування матеріальної та моральної шкоди просила стягнути на користь ОСОБА_2. 51000 грн.
В ході слухання справи представник позивача позовні вимоги змінила і просила стягнути на користь її довірителя 42500 грн., оскільки шкоду у розмірі 8500 було виплачено страховою компанією.
Рішенням Кіровського районного суду м. Донецька від 19 травня 2006 р. позовні вимоги ОСОБА_2. були задоволені частково: на користь позивача з ОСОБА_3 у рахунок відшкодування моральної шкоди було стягнуто 15000 грн., в іншій частині позовних вимог було відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 принесла апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду скасувати як таке, що не відповідає вимогам діючого законодавства та фактичним обставинам справи, яким суд дав неправильну правову оцінку. Просила постановити нове рішення, яким задовольнити вимоги її довірителя у повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги представник позивача посилалася на те, що власником автомобілю, на якому було скоєно дорожньо-транспортну пригоду являється ОСОБА_4 Оскільки водій ОСОБА_3 знаходився з останнім у трудових відносинах, то відповідно до діючого законодавства, саме власник транспортного засобу та роботодавець повинен нести відповідальність за заподіяння матеріальної та моральної шкоди. Крім того, вважала, що суд першої інстанції безпідставно не прийняв до уваги доводи з приводу обгрунтування розміру матеріальної шкоди і дав неправильну оцінку моральним стражданням сина загиблого.
Відповідач ОСОБА_3 також не погодився з рішенням суду і приніс апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати як незаконне та необгрунтоване. Просив ухвалити нове рішенням, яким стягнути грошову компенсацію за спричинення моральної шкоди на ОСОБА_4
У судовому засіданні представник позивача апеляційні скарги підтримала і просила їх задовольнити у повному обсязі.
Відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_3 до судового засідання не прибули, про день, час та місце слухання справи повідомлені належним чином.
Заслухавши доповідача, представника позивача, перевіривши матеріали цивільної справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, скарга ОСОБА_3 - задоволенню, а рішення суду в частині відшкодування моральної шкоди скасуванню з ухваленням нового за таких підстав.
При розгляді справи судом було встановлено, що ОСОБА_4 являється приватним підприємцем і йому на праві приватної власності належить автомобіль ГАЗ 32213 ЗНГ, 2001 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1. Між ОСОБА_3 та приватним підприємцем ОСОБА_4 було укладено трудовий договір, за яким перший виконував роботу в якості водія по перевозу пасажирів. 21 квітня 2005 р. близько 19 год. при виконанні своїх службових обов'язків ОСОБА_3 було скоєно дорожньо-транспортну пригоду, в результаті якої було травмовано ОСОБА_5. і який через два дні помер у лікарні. Відносно ОСОБА_3 було порушено кримінальну справу, провадження по якій було закрито на підставі постанови Кіровського районного суду м. Донецька від 16 вересня 2005 р. згідно ст. 7 Закону України „Про амністію" від 31 травня 2005 р. Вищевказаний автомобіль, на якому було скоєно ДТП, був застрахованим у страховій компанії „АСКА" на предмет цивільно-правової відповідальності і страховою компанією у рахунок відшкодування матеріальної шкоди ОСОБА_2 було виплачено 8500 грн.
Відповідно до вимог ч.2 ст. 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Як встановлено судом, проти чого не заперечували сторони, вищевказаний автомобіль ГАЗ 32213 ЗНГ, належить на праві приватної власності ОСОБА_4, ОСОБА_3 працював на вказаному автомобілі за трудовим договором.
Згідно ч.1 ст. 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Таким чином, висновки суду про те, що шкода повинна бути відшкодована відповідачем ОСОБА_3, який на думку суду, на законних підставах володів транспортним засобом не відповідає нормам матеріального законодавства.
Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. №6 „Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" (зі змінами, внесеними постановами від 08.07.1994 р. №7, від 30.09.1994 р. №11, від 25.05.1998 р. №15 та від 24.10.2003 р. №9), під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснює експлуатацію джерела підвищеної небезпеки на підставі права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договір оренди, довіреність тощо). Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки на підставі трудових відносин з володільцем джерела.
Оскільки відповідно до діючого законодавства (ст. 1192 ЦК України) особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи, то право вибору відповідача належить потерпілій особі.
У даному випадку позивач звертався до суду з вимогами про відшкодування шкоди до приватного підприємця ОСОБА_4, тому в даній частині апеляційна скарга ОСОБА_1 і апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягають задоволенню.
Стосовно розміру матеріальної шкоди і розгляду позову в цій частині, то суд першої інстанції обгрунтовано відмовив у задоволенні цієї частини позову, оскільки згідно наданим позивачем доказам (аркуші кримінальної справи 86, 89,90; аркуші цивільної справи 76-77), навіть з урахуванням християнських обрядів, поминальних обідів, вартості пам'ятника і робітно його установці ці витрати повністю охоплюються сумою, виплаченою страховою компанією (8500 грн.).
Виходячи з викладеного, апеляційна скарга ОСОБА_1 в частині неправильного визначення судом першої інстанції розміру матеріальної шкоди задоволенню не підлягає.
Відповідно до вимог ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, зокрема, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Як вбачається з матеріалів справи, в результаті неправомірних дій працівника приватного підприємця, вчинених при виконанні своїх службових обов'язків, позивач втратив рідну, близьку і дорогу йому людину, що завдало йому фізичних та моральних страждань.
Враховуючи надані докази, відповідно до вимог ст. 23 ЦК України, а також рекомендацій постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. №4, суд першої інстанції дав їм відповідну оцінку і визначив розмір грошової компенсації 15000 грн., виходячи з принципу розумності та достатності.
Апеляційний суд вважає, що вказаний розмір грошової компенсації відповідає фактичним обставинам справи і наданим доказам. Разом з тим, виходячи з вищенаведених норм законодавства, обов'язок відшкодування моральної шкоди повинно бути покладено на ОСОБА_4, як на володільця джерела підвищеної небезпеки.
Таким чином, при постановленні рішення суд першої інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права, що відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, є підставою для скасування рішення з ухваленням нового.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303-304, 307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п.4, 313, 314 ч.2, 316 ЦПК України, суд, -
ВИРІШИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, діючої на підставі довіреності від імені ОСОБА_2, задовольнити частково. Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Кіровського районного суду м. Донецька від 19 травня 2006 р. в частині відшкодування моральної шкоди скасувати.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 у рахунок відшкодування моральної шкоди грошову компенсацію у розмірі 15000 (п'ятнадцять тисяч) грн.
Стягнути з ОСОБА_4 в доход держави судовий збір, який складає з держмита у розмірі 8 грн. 50 коп. та інформаційно-технічного забезпечення у розмірі 7 грн. 50 коп.
В іншій частині рішення залишити без зміни.
Рішення набирає законної сили з дня його проголошення, але може бути оскаржене в
касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня надрання чинності.