Справа  № 2-а-394/11р.

П  О  С  Т  А  Н  О  В  А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ  

28.02.2011 року           Корабельний районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого –судді Непши О.І.,

при секретарі –Піроженко А.О.,

за участю прокурора – Добрікової І.В.,

представника позивача –Покровської О.С.,

відповідача –ОСОБА_2,  

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Миколаєві адміністративний позов прокурора Корабельного району м.Миколаєва в інтересах Корабельного районного центру зайнятості м.Миколаєва до ОСОБА_2 про стягнення суми,  

в с т а н о в и в :

19 листопада 2010 року прокурор звернувся із вказаним адміністративним позовом до суду, в якому просить стягнути з відповідача 1 901, 76 грн., які були безпідставно ним отримані як допомога по безробіттю від Корабельного РЦЗ.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор вказує на те, що  Корабельний районний центр зайнятості м. Миколаєва є державним органом, в своїй діяльності керується Конституцією України та Законами України «Про зайнятість населення»та «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»і уповноважений виконувати свої функції в інтересах держави. Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»одним із видів забезпечення, які може надавати державна служба зайнятості за рахунок Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, є допомога по безробіттю. Так, 29 березня 2007 року Корабельним РЦЗ відповідачу був наданий статус безробітного та призначена допомога по безробіттю. 11 лютого 2008 року відповідач був знятий з обліку. В подальшому 08 вересня 2010 року позивач отримав довідку від державного реєстратора про те, що 02 березня 2007 року щодо відповідача до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесений запис про судове рішення про припинення відповідачем підприємницької діяльності, що не пов’язане із його банкрутством. Проте прокурор вказує, що такий запис в розумінні ст.ст.47, 49 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»не є остаточним припиненням підприємницької діяльності. Прокурор зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про зайнятість населення»безробітними визнаються громадяни, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів, а згідно з п. б ст. 1 Закону підприємці належать до зайнятого населення. За таких обставин відповідач не мав права на отримання допомоги по безробіттю. За період перебування на обліку у позивача з 29 березня 2007 року до 11 лютого 2008 року відповідач безпідставно отримав 11 780, 50 грн. допомоги по безробіттю. ОСОБА_2 була направлена претензія № 06/13-2035 від 08 вересня 2010 року з пропозицією добровільно повернути суму допомоги по безробіттю, яка була ним отримана, однак відповідач відмовився повернути претензійна суму. Прокурор зазначає, що Корабельний районний центр зайнятості є державним органом, який фінансується за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, які використовуються у тому числі і на виплату забезпечення та надання соціальних послуг безробітним. Отже, порушення особами, які знаходяться на обліку в центрі зайнятості, законодавства про зайнятість населення та загальнообов'язкове державне соціальне страхування України на випадок безробіття призводить до нераціонального витрачання коштів і завдає шкоди державним інтересам у подоланні безробіття.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги уточнила, надавши письмову заяву, в якій просила стягнути з відповідача 11 780, 50 грн. з підстав, викладених в адміністративному позові.

Прокурор у судовому засіданні уточнені позовні вимоги підтримала, просила стягнути з відповідача 11 780, 50 грн. з підстав, викладених в адміністративному позові.

Відповідач у судовому засіданні позов не визнав. Суду пояснив, що був зареєстрований як фізична особа-підприємець з 2002 до 2003 року, але підприємницьку діяльність не здійснював. Його статус ФОП був припинений за рішенням суду, про існування якого відповідач дізнався, отримавши претензію від Корабельного РЦЗ. У 2004 чи 2005 році відповідач звертався до ДПІ із заявою, де йому повідомили, що його підприємницька діяльність буде припинена, але виписку з державного реєстру про припинення підприємницької діяльності відповідач не отримав.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, суд з'ясував такі фактичні обставини.

29 березня 2007 року відповідач ОСОБА_2 звернувся до позивача із заявою про отримання статусу безробітного та виплати допомоги по безробіттю. У заяві відповідач, зокрема, зазначав, що він не зареєстрований як суб’єкт підприємницької діяльності (а.с.6).

Відповідач отримав статус безробітного та перебував на обліку у позивача до 11 лютого 2008 року (а.с.7).

За цей час Корабельний РЦЗ сплатив відповідачу 11 780, 50 грн. в якості допомоги по безробіттю (а.с.11).

01 червня 2009 року відповідачка ОСОБА_3 вдруге звернулася до позивача із заявою про отримання статусу безробітної та виплати допомоги по безробіттю. У заяві відповідачка зазначала, що вона, зокрема, не зареєстрована як фізична особа-підприємець (а.с.8).

09 вересня та 22 вересня 2010 року позивач отримав письмові підтвердження від державного реєстратора виконавчого комітету Миколаївської міської ради, що відносно відповідача 02 березня 2007 року до державного реєстру внесено судове рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця, що не пов’язане із її банкрутством (а.с.8-10).   

Претензія позивача від 08 вересня 2010 року про добровільне повернення безпідставно набутих сум відповідачем залишена без задоволення (а.с.12-13).

Відповідно до ч.1 ст.2. Закону України «Про зайнятість населення»безробітними  визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Безробітними визнаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу. В той же час за правилами п.б ст.1 згаданого Закону до зайнятого населення належать громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, зокрема, включаючи підприємців.

У ст.47 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»встановлений загальний порядок державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця за її рішенням. Зокрема, ч.15 ст.47 Закону зазначає, що дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем є датою державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем. У ст.49 вказаного Закону зазначений порядок державної реєстрації припинення                 підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця за судовим рішенням, що не пов'язано з банкрутством фізичної особи-підприємця. Разом з тим, Закон не прирівнює судове рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця, що не пов'язано з її банкрутством, до державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця і розмежовує ці поняття. Цей висновок додатково підтверджується положенням ч.5 ст.49 Закону, за якими порядок державної реєстрації припинення підприємницької діяльності за судовим рішенням, що не пов'язано з банкрутством фізичної особи-підприємця, здійснюється за процедурами, встановленими ч.ч.9-18 ст.47 цього Закону.

На думку суду, навіть за наявності відповідного рішення, але до внесення запису про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем, фізична особа вважається такою, що має статус підприємця.

За таких обставин суд вважає, що до припинення такого статусу у встановленому законом порядку відповідач був не вправі отримувати статус безробітного і відповідно допомогу по безробіттю. Знаючи про наявність у нього такого статусу відповідач при зверненні до Центру зайнятості не повідомив про це працівників позивача, а навпаки у своїй заяві подав недостовірну інформацію (а.с.6).

Згідно із ч.2, ч.3 ст.36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг. Сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

За встановлених обставин суд приходить до переконання про обґрунтованість адміністративного позову та необхідність його задоволення.

Крім того, у відповідності до ст.94 КАС України з відповідачки на користь Державного бюджету України підлягає стягненню судовий збір.

Керуючись ст.ст.158, 160-162 КАС України, суд             

п о с т а н о в и в :

Адміністративний позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 працює в ДП «Дельта-Лоцман»водієм, ІПН НОМЕР_1, на користь Корабельного районного центру зайнятості м.Миколаєва (р/р 37176001000491 в Головному управлінні Державного казначейства України в Миколаївській області, МФО 826013, ОКПО  22441972) безпідставно виплачену допомогу по безробіттю у сумі 11 780 (одинадцять тисяч сімсот вісімдесят) грн. 50 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 в доход держави 03 (нуль три) грн. 40 коп. судового збору.

Постанова суду може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд  першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів  з дня її проголошення. Строк для подання апеляційної скарги стороною або іншою особою, яка брала участь у справі, у разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови, обчислюється з моменту отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлений і підписаний 04 березня 2011 року.

     Суддя: