У Х В А Л А
іменем України
14 квітня 2011 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області в складі
головуючого –судді: Хилевича С.В.
суддів: Гордійчук С.О., Шеремет А.М.
при секретарі судового засідання Міщук Л.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Острозького районного суду від 11 березня 2011 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на постанову Державного виконавця відділу державної виконавчої служби Острозького районного управління юстиції,
в с т а н о в и л а:
Ухвалою Острозького районного суду від 11 березня 2011 року в задоволенні скарги ОСОБА_1 на постанову Державного виконавця відділу державної виконавчої служби Острозького районного управління юстиції (далі - Державний виконавець) відмовлено.
Не погодившись з обґрунтованістю ухвали, скаржник подав апеляційну скаргу, де покликається на те, що він фактично вже повернув приміщення площею 88 кв.м. та прилеглу територію площею 580 кв.м. в АДРЕСА_1, виконавши таким чином рішення місцевого суду від 10 серпня 2010 року.
Також судом при постановленні оскаржуваної ухвали не було враховано те, що акт Державним виконавцем складено до закінчення строку, наданого для добровільного виконання, оскільки підтверджено той факт, що станом на 1 лютого 2011 року, тобто на день закінчення строку добровільного виконання, приміщення і прилегла територія не повернуті стягувачу. При цьому ним не взято до уваги, що доба закінчується о 24 годині, тобто на момент складення відповідного акту календарний день 1 лютого 2011 року ще не закінчився.
Крім того, вважав безпідставним присудження місцевим судом судових витрат, адже їх оплата у справах такої категорії не передбачена.
З наведених міркувань просив скасувати ухвалу Острозького районного суду від 11 березня 2011 року і постановити нову, якою скаргу задовольнити.
ОСОБА_1, бувши повідомленим належним чином про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з’явився, про причини своєї неявки не
Справа №22-804-11 Головуючий у суді 1 інстанції: Поліщук Т.М.
Суддя-доповідач у апеляційному суді: Хилевич С.В.
повідомив.
Відділом Державної виконавчої служби Острозького районного управління юстиції подано заяву з проханням розглянути справу за відсутності Державного виконавця. Одночасно було подано заперечення на апеляційну скаргу, в якому посилалися на законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апелянта, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.
Залишаючи без задоволення скаргу ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що оспорювана ним постанова Державного виконавця винесена з урахуванням тих обставин, що станом на 2 лютого 2011 року він добровільно не виконав рішення суду у наданий строк, а тому накладення на боржника штрафу за невиконання виконавчого листа відповідає вимогам чинного законодавства України. Крім того, місцевим судом стягнуто зі скаржника в дохід держави судовий збір і витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Погоджуючись частково з правильністю досягнутих судом попередньої інстанції висновків, колегія суддів виходила з такого.
Матеріалами справи встановлено, що в провадженні відділу державної виконавчої служби Острозького районного управління юстиції знаходиться виконавчий лист №2-19 від 10.08.2010 року, виданий Острозьким районним судом(а.с. 10). За цим виконавчим документом ОСОБА_1 зобов’язано повернути приміщення площею 88 кв.м. та прилеглу до нього територію площею 580 кв.м., що розташовані в АДРЕСА_1, на користь Спортивно-технічного клубу Острозької об’єднаної рай міської організації товариства сприяння обороні.
3 грудня 2010 року Державним виконавцем відкрито виконавче провадження на виконання зазначеного рішення суду (а.с. 11).
17 січня 2011 року Апеляційним судом Рівненської області залишено в силі рішення місцевого суду від 10.08.2010 року, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 –відхилено.
20 січня 2011 року боржнику було оголошено зміст виконавчого листа, надано термін для добровільного виконання до 28 грудня 2010 року (а.с. 12), а 24 січня 2011 року –йому направлено вимогу про зобов’язання з’явитися 1 лютого 2011 року на 10 годину 00 хвилин до Державного виконавця з метою виконання рішення суду. У призначений час ОСОБА_1 з’явився, однак рішення суду не виконав, про що Державним виконавцем було складено відповідний акт (а.с. 15). Також ОСОБА_1 представив письмові пояснення про неможливість добровільного виконання через тяжкі зимові умови і відсутність коштів, а тому просив відкласти виконання до 25 квітня 2011 року (а.с. 15).
За таких обставин боржник особисто визнав факт невиконання ним у добровільному порядку рішення суду, а тому 2 лютого 2011 року Державним виконавцем винесено постанову про накладення на нього штрафу в розмірі 170 гривень (а.с. 17).
Згідно з ч. 1 ст. 89 Закону України „Про виконавче провадження” –у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов’язує боржника виконати певні дії, державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника –фізичну особу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
Отже, очевидним є те, що державним виконавцем накладено штраф на ОСОБА_1 відповідно до вимог законодавства та з урахуванням обставин справи.
Щодо доводів апеляційної скарги в частині незаконності присудження судових витрат –судового збору і витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, то колегія суддів знаходить оскаржувану ухвалу в цій частині такою, що суперечить нормам процесуального права.
Так, ані положеннями ЦПК України, ані Декретом Кабінету Міністрів України „Про державне мито”, ані іншими підзаконними актами не передбачено оплати зазначеними видами судових витрат при зверненні до суду зі скаргою на дії, бездіяльність чи рішення державного виконавця.
Хоча правила ст. 388 ЦПК України і зобов’язують суд визначити розподіл судових витрат, однак судовий збір та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи об’єктивно не включаються до такого переліку при постановленні місцевим судом своєї ухвали з цього приводу.
Враховуючи наведене, оскаржувана ухвала в цій частині підлягає скасуванню, а в решті - апеляційну скаргу слід відхилити.
Керуючись ст.ст. 307, 312, 313-315, 324-325 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Острозького районного суду від 11 березня 2011 року в частині стягнення з ОСОБА_1 у дохід держави 8, 50 гривень судового збору і 37 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи скасувати.
В решті ухвалу місцевого суду залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили негайно. Сторони мають право оскаржити ухвалу апеляційного суду безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів, починаючи з моменту проголошення цієї ухвали.
Головуючий: Судді: