РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"12" квітня 2011 р. Справа № 5004/28/11
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючий суддя Гулова А.Г.
суддя Маціщук А.В. ,
суддя Петухов М.Г.
при секретарі Водоп"ян О.В.
за участю представників сторін:
від позивача: Процик В.І. - представник за дорученням від 04.01.2011р. №07,
від відповідача: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцький військторг №51", м.Луцьк
на рішення господарського суду Волинської області
від 15.02.11 р. у справі № 5004/28/11 (суддя Шум М.С.)
за позовом Приватного підприємства "Айслаг", м.Луцьк
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцький військторг №51", м.Луцьк
про стягнення 82402 грн. 26 коп.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Волинської області від 15.02.2011р. у справі №5004/28/11 задоволено позов Приватного підприємства "Айслаг" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцький військторг №51" про стягнення 82402 грн. 26 коп.
Стягнуто з відповідача на користь позивача 57000 грн. основного боргу, 17334,25 грн. річних, 3311,24 грн. збитків від інфляції, 4756,77 грн. пені, а всього 82402,26 грн., 824,02 грн. в повернення витрат по сплаті державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржене рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог (а.с.25-29).
Мотивуючи апеляційну скаргу, відповідач зазначає, зокрема, наступне:
- при укладенні договору позики директор товариства ОСОБА_1. не мав повноважень на представлення інтересів товариства, оскільки постановою Львівського апеляційного господарського суду від 19.04.2010р. у справі №6/68-76 (залишена без змін постановою ВГСУ від 27.07.2010р.) визнано недійсним та скасовано рішення загальних зборів учасників товариства від 23.10.2008р., яким ОСОБА_1 було призначено директором товариства;
- 05.05.2010р. товариством були втрачені печатка, установчі та інші документи товариства, що підтверджується довідкою Луцького МВ УМВС України у Волинській області від 10.11.2010р. №5164;
- ТОВ "Луцький військторг №51" не було відомо про укладення ОСОБА_1. договору безпроцентної позики з ПП "Айслаг" і про сплив 27.05.2010р. терміну повернення коштів;
- стягнення з відповідача 17334,25 грн. 50% річних за кожний день прострочення виконання грошового зобов’язання і 3311,24 грн. збитків від інфляції, 4756,77 грн. пені в розмірі 0,05% за кожен день прострочення від суми невиконаного зобов’язання свідчить про застосування подвійної цивільно-правової відповідальності за одне й теж порушення договірного зобов’язання, що суперечить приписам ч.3 ст.509 ЦК України.
Позивач у письмовому відзиві на апеляційну скаргу №01-03/256 від 23.03.2011р. заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги, вказавши, що скаржник помилково відносить річні та інфляційні до неустойки (а.с.41-42). Позивач також зазначає, що втрата скаржником печатки та установчих документів в травні 2010р. ніяким чином не може вплинути на підписання договору безпроцентної позики, оскільки він був підписаний у 2009 році.
Відповідач свого представника в судове засідання не направив, про причини неявки його представника суд не повідомив, хоча ухвалу про призначення до розгляду апеляційної скарги на 12.04.2011р. отримав 15.03.2011р., що підтверджується повідомленням про вручення рекомендованого листа (а.с.40).
Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти доводів апеляційної скарги та надав пояснення на обґрунтування своєї позиції. Вважає, що рішення суду першої інстанції від 15.02.2011р. є законним та обґрунтованим, таким, що прийняте з дотриманням норм чинного законодавства, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Враховуючи приписи ст.101 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції та той факт, що неявка в засідання суду представника відповідача, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає перегляду оскарженого судового рішення, судова колегія вважає за можливе розглядати апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача.
Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 27.05.2009р. між Приватним підприємством "Айслаг" (позикодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Луцький військторг №51" (позичальник) укладено договір безпроцентної позики №27/05-09 (далі – договір), згідно п.1.1 якого позикодавець зобов’язується надати позичальнику безпроцентну позику, а останній зобов’язується повернути позику у визначений цим договором термін (а.с.9).
Згідно п.2.1 договору сума позики за цим договором становить 57000,00 грн.
Відповідно до п.4.1 договору термін надання позики позичальнику визначається з моменту підписання цього договору і становить один рік.
Пунктом 5.1 договору сторони погодили, що позичальник зобов’язується повернути суму позики до 27 травня 2010р.
Платіжними дорученням №170 від 27.05.2009р. позивач перерахував відповідачу 57000 грн. (а.с.10).
Відповідач свої зобов"язання щодо повернення позики в строк до 27.05.2010р. не виконав.
За вказаних обставин ПП "Айслаг" звернулося до господарського суду Волинської області з позовною заявою про стягнення з ТОВ "Луцький військторг №51" 57000 грн. основного боргу, 20166,83 грн. річних, 2832,58 грн. інфляційних, 5700,78 грн. пені, всього - 85700,19 грн. (а.с.3-5).
Після порушення провадження у справі позивач подав до суду заяву про уточнення позовних вимог №01-03/108 від 03.02.2011р., відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача 57000грн. основного боргу, 20166,83 грн. річних, 3311,24 грн. інфляційних, 4756,77 грн. пені, всього - 85234,84 грн. (а.с.14).
Проте, як вбачається із протоколу судового засідання від 15.02.2011р. представник позивача просить врахувати, що у заяві про уточнення позовних вимог допущено описку: замість 17334,25 грн. річних (згідно розрахунку) вказано - 20166,83 грн. Таким чином, фактично ціна позову становить 82402,26 грн.
Як вже зазначалося, рішенням господарського суду Волинської області від 15.02.2011р. позов задоволено (а.с.17-19).
Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Правовідносини між сторонами у справі виникли на підставі договору позики від 27.05.2009р. №27/05-09.
Згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Як свідчать матеріали справи, згідно платіжного доручення №170 від 27.05.2009р. позивач перерахував відповідачу кошти в сумі 57000 грн. на виконання договору №27/05-09 від 27.05.2009р. (а.с.10).
Факт отримання коштів відповідач не спростовує.
Згідно із ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти в такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, в такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Приписами ч.1 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовується відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Такі ж положення містить ст.526 ЦК України.
Як свідчать матеріали справи, відповідач у строк встановлений п.5.1 договору не виконав своє зобов"язання щодо повернення позики.
З врахуванням наведеного вище, суд правомірно стягнув з відповідача на користь позивача 57000 грн. боргу.
Правилами ч.1 ст.1050 ЦК України встановлено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Пунктом 5.5 договору сторони погодили інший розмір відсотків річних, ніж передбачений ч.2 ст.625 ЦК України, а саме - у розмірі 50% річних за кожен день користування чужими грошовими коштами внаслідок неповернення суми позики в строк.
З огляду на викладене, нарахування позивачем до стягнення з відповідача 17334,25 грн. 50% річних за період з 28.05.2010р. по 04.01.2011р. та 3311,24 грн. інфляційних за період з 01.08.2010р. по 31.12.2010р. проведено згідно вимог чинного законодавства, а тому правильно задоволено судом першої інстанції у повному обсязі.
Статтями 610 та 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов’язання, що включає у себе його виконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
У відповідності до ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно ст.ст.1,3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р. №543/96-ВР, який регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно ч.6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.
Як встановлено пунктом 5.4 договору, при невиконанні чи неналежному виконанні умов даного договору, винна сторона несе відповідальність у вигляді пені в розмірі 0,05% за кожний день прострочення від неоплаченої суми, або суми невиконаної чи неналежно виконаної умови.
Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення пені у розмірі 4756,77 грн. за період з 28.05.2010р. по 26.11.2010р., нарахованої з врахуванням вимог Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", п.6 ст.232 ГК України.
Стосовно доводів відповідача, що директор товариства ОСОБА_1. не мав повноважень на представництво інтересів товариства, оскільки постановою Львівського апеляційного господарського суду від 19.04.2010р. визнано недійсним рішення загальних зборів від 23.10.2008р., яким ОСОБА_1 було призначено директором товариства слід зазначити, що договір позики від 27.05.2009р. ОСОБА_1. уклав, будучи директором.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008р. №13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" при вирішенні спорів щодо визнання недійсними правочинів, укладених виконавчим органом господарського товариства, рішення загальних зборів про обрання якого на посаду визнано у судовому порядку недійсним, судам необхідно керуватися частиною третьою статті 92, статтею 241 ЦК України. Зокрема, у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Це положення є гарантією стабільності майнового обороту і загальноприйнятим стандартом у світовій практиці, зокрема відповідно до Першої директиви 68/151/ЄЕС Ради Європейських співтовариств від 9 березня 1968р.
Не впливає на дійсність договору та не звільняє від обов"язку повернути позику і втрата печатки та установчих документів товариства, неповідомлення директором товариства ОСОБА_1. новому директору про наявність договору безпроцентної позики , яка підлягає поверненню до 27.05.2010р., оскільки фінансові операції відображають у бухгалтерському обліку.
Відповідно до ч.3 ст.92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов"язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
Доводи відповідача, що причиною неявки його представника в судове засідання 15.02.2011р. є недобросовісність і зловмисні дії позивача, з посиланням на те, що ухвалу суду, яка надіслана судом першої інстанції рекомендованим листом, 18.01.2011р. отримала ОСОБА_2., яка не працює у відповідача, документально не підтверджені.
Повідомлення про вручення рекомендованого листа, яким надіслано ухвалу господарського суду Волинської області від 13.01.2011р. про призначення справи до розгляду на 15.02.2011р. свідчить, що представником пошти зазначений рекомендований лист вручено за довіреністю представнику ТОВ "Луцький військторг №51" (м.Луцьк, вул.Огієнко, 20) 18.01.2011р. (а.с.12).
Щодо заяви представника позивача про уточнення позовних вимог, на яку звертає увагу відповідач, слід зазначити, що з цією заявою позивач надав суду уточнений розрахунок позовних вимог, згідно якого ціна позову зменшилась з 85700,19 грн. до 82402,26 грн.
Решта доводів, наведених в апеляційній скарзі, спростовуються матеріалами справи та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.
Отже, судовою колегією не встановлено порушень або неправильного застосування норм процесуального чи матеріального права судом першої інстанції, які можуть бути підставою для скасування оскарженого рішення.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Волинської області від 15.02.2011р. прийняте з повним з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування.
Керуючись ст.ст. 101,103,105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,-
ПОСТАНОВИВ:
1. Рішення господарського суду Волинської області від 15.02.2011р. у справі №5004/28/11 залишити без змін, а апеляційну скаргу ТзОВ "Луцький військторг №51", м.Луцьк - без задоволення.
2. Справу №5004/28/11 повернути до господарського суду Волинської області.
Головуючий суддя Гулова А.Г.
Суддя Маціщук А.В.
Суддя Петухов М.Г.
Віддрук. 4 прим.:
1 –до справи,
2,3 –сторонам,
4 –в наряд.