ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 613/363/20                                         Головуючий 1-ї інстанції: ОСОБА_1

Провадження №11-кп/818/231/22                         Доповідач: ОСОБА_2         

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:

головуючого                        - ОСОБА_2 ,

суддів                                - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,

з секретарем                        - ОСОБА_5 ,

за участю: прокурора        - ОСОБА_6 ,

захисника                        - адвоката ОСОБА_7 ,

              обвинуваченого                -   ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові кримінальне провадження за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_1 , потерпілого ОСОБА_8 та його представника – адвоката ОСОБА_9 на вирок Богодухівського районного суду Харківської області від 23 грудня 2020 року у відношенні ОСОБА_1 ,-

В С Т А Н О В И Л А:

Цим вироком  ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Богодухів Харківської області, українця, громадянина України, освіта базова вища, розлученого, не працюючого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України та призначено покарання у виді обмеження волі строком на 2 /ДВА/ роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 /ДВА/ роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_1 від відбування основного покарання з випробуванням, з іспитовим строком 2 /ДВА/ роки. На підставі п. 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України, зобов`язано ОСОБА_1 : - періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; - повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; - не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.        Цивільний позов прокурора задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави, в особі Богодухівської районної державної адміністрації, на фінансуванні якої знаходиться КНП Богодухівська ЦРЛ витрати на лікування потерпілого ОСОБА_8 у розмірі 3 665 грн. 92 коп.(три тисячі шістсот шістдесят п`ять гривень 92 копійки).                                                                Цивільний позов потерпілого ОСОБА_8 задоволено частково.

       Стягнуто з ОСОБА_1 , на користь ОСОБА_8 матеріальну шкоду у розмірі 4 713 грн. 31 коп. та моральну шкоду у сумі 3 000 грн., всього – 7 713 грн. 31 коп. (сім тисяч сімсот тринадцять гривень 31 копійка).

В задоволенні позову потерпілого ОСОБА_10 в частині стягнення з ОСОБА_1 моральної шкоди у сумі 22 000 грн. – відмовити.                                                        Згідно вироку, ОСОБА_1 21 серпня 2019 року близько 22.39 год., керуючи технічно – справним легковим автомобілем марки «Renault Laguna» закордонний реєстраційний номер НОМЕР_1 , шини на якому не відповідали вимогам п.п. 31.4, 31.4.5 «а», «б», «г» Правил дорожнього руху України, рухаючись по автошляху Харків – Охтирка, по вул. Пушкіна м. Богодухів Харківської області, де в районі розташування АЗС «TATNEFT», розташованої за адресою: Харківська область, м. Богодухів, вул. Пушкіна, 85, діючи зі злочинною самовпевненістю, передбачаючи настання суспільно-небезпечних наслідків свого діяння, але легковажно розраховуючи на їх відведення, в порушення вимог п. 12.1 Правил дорожнього руху України, згідно якого «під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним», обрав таку швидкість і такі прийоми керування , при яких втратив контроль над керованістю автомобілем, що призвело до виїзду автомобіля під його керуванням на смугу зустрічного руху та зіткненню з зустрічним автомобілем марки «DAF» д.н.з. НОМЕР_2 з напівпричепом-платформою «Broshuins» д.н.з. НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_11 .

В результаті дорожньо-транспортної події пасажир легкового автомобіля марки «Renault Laguna» закордонний реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_8 відповідно до висновку судового-медичної експертизи № 12-14/150-БГ/19 від 06 листопада 2019 року, отримав тілесне ушкодження у вигляді: закритого перелому правої ключиці зі зміщенням кісткових відламків, яке за ступенем тяжкості кваліфікується як середньої тяжкості тілесне ушкодження, по критерію тривалості розладу здоров`я терміном більше 3 тижнів (більше 21- го дня).

В діях ОСОБА_1 вбачаються невідповідності вимогам п. 12.1 Правил дорожнього руху України, які з технічної точки зору, знаходяться в причинному зв`язку з настанням даної дорожньо-транспортної події.

З вироком суду не погодився обвинувачений, прокурор у кримінальному провадженні, потерпілий і його представник, які подали апеляційні скарги.

Прокурор до початку апеляційного розгляду відмовився від поданої апеляційної скарги, про що надав до суду письмову заяву.

Потерпілий та його представник просять вирок суду скасувати в частині призначення покарання, ухвалити новий, яким призначити обвинуваченому за ч. 1 ст. 286 КК України призначити покарання до трьох років обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком до трьох років. Цивільний         позов задовольнити повністю, стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_8 матеріальну шкоду 4 713, 31 гривень та моральну шкоду в сумі 25 000 гривень.

Зазначають, що в судових дебатах сторона потерпілого просила застосувати більш суворе покарання, оскільки будь-яких вибачень перед потерпілим не було, мінімального відшкодування шкоди не здійснено, навіть спілкування з приводу цього. Обвинувачений визнав лише формально та формально розкаявся. Достовірно знаючи про характер спричинених ушкоджень обвинувачений не надав ніякої матеріальної допомоги. Наявність позитивної характеристики не може бути підставою застосування до нього призначеного покарання, оскільки перелічене не завадило вчинити йому злочин. Рішення про часткове задоволення цивільного позову винесено всупереч фактичним обставинам та стражданням потерпілого з огляду на фото, додані до апеляційної скарги.

Обвинувачений просить вирок суду скасувати, ухвалити новий вирок, яким призначити покарання у виді штрафу в розмірі 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 8 500 гривень без позбавлення права керування транспортними засобами.

Суд не врахував, що злочин вчинено з необережності, не звернув уваги на характеристику особи, який раніше не судимий, на обліках у лікаря психіатра чи нарколога не перебуває, за місцем проживання характеризується позитивно, має на утриманні неповнолітню дитину та призначив майже максимальне покарання. За допомогою автомобіля обвинувачений заробляє на утримання доньки, це є єдиним джерелом доходу сім`ї. Покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через суворість.

Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого та його захисника, думку прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги колегія суддів дійшла наступного.

Висновки суду відносно фактичних обставин справи, винності обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення та правильності кваліфікації його дій в апеляційних скаргах не заперечуються. Відповідно до вимог ч.1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.        Перевіряючи вирок в частині правильності призначення покарання обвинуваченому, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції достатньо та правильно врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, те, що злочин вчинено з необережності, особу винного, який судимості не має, на обліках у лікаря психіатра чи нарколога не перебуває, за місцем проживання характеризується позитивно, на утриманні має неповнолітню дитину 2010 року народження. Судом першої інстанції встановлено, що обставиною, яка пом`якшує покарання, є щире каяття. Обставин, що обтяжують покарання, не встановлено.

Згідно вимог ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

У відповідності до ст. 65 КК України та роз`яснень, наведених в п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання у кожному конкретному випадку, суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.        

Суд першої інстанції враховуючи наведені обставини, дійшов висновку про можливість застосування до обвинуваченого при призначенні покарання ст. 75, 76 КК України, з чим погоджується колегія суддів.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що призначення винній особі певного виду та розміру покарання, звільнення від його відбування з іспитовим строком є виключно дискреційним повноваженням суду. Відповідно до ч.1 ст.75 КК України якщо суд, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.                

Потерпілий та його представник в апеляційній скарзі вказують про необхідність призначення обвинуваченому більш суворого покарання без застосування ст. 75 КК України, оскільки обвинувачений лише формально розкаявся та визнав вину у вчиненому, жодних дій до відшкодування шкоди не вжив, однак апеляційний суд не може погодитися з такими твердженнями, оскільки обвинувачений фактичних обставин справи не оспорював, судове провадження здійснено за правилами ч. 3 ст. 349 КПК України.

Як вбачається зі змісту журналу судового засідання від 04.11.2020 року обвинувачений повністю погодився з розміром матеріальної шкоди, з розміром моральної шкоди погодився частково, але зазначена обставина сама по собі не вказує на відсутність щирого каяття та неможливість застосування ст. 75 КК України. Крім того, слід зазначити, що думка потерпілого враховується судом при призначенні покарання в сукупності із обставинами, визначеними ст. 65 КК України, однак не є вирішальною при призначенні покарання судом.

У зв`язку із викладеним, враховуючи висновки органу пробації, дані про особу обвинуваченого, суд першої інстанції правильно визначив вид та міру покарання, застосував додаткове покарання, звільнивши обвинуваченого від відбування основного покарання з іспитовим строком. В даному випадку виправлення та перевиховання обвинуваченого можливо з застосуванням до нього положень ст. 75 КК України та покладенням відповідних обов`язків, передбачених ст. 76 КК України. На переконання колегії суддів суспільна небезпечність обвинуваченого не є в даному випадку настільки високою, яка б вимагала ізоляції останнього від суспільства.

Не вбачає колегія суддів підстав для задоволення апеляційних вимог обвинуваченого щодо зміни призначеного судом виду покарання на штраф без застосування додаткового покарання, оскільки більш м`який вид покарання не буде достатнім для досягнення мети, визначеної ст. 50 КК України. Крім того, посилаючись на те, що за допомогою транспортного засобу обвинувачений заробляє на життя та утримання доньки, ОСОБА_1 не надає суду жодних доказів цього. Доводи обвинуваченого про те, що транспортний засіб є єдиним джерелом доходу, взагалі не підтверджені.

Щодо цивільного позову, який судом першої інстанції задоволено частково, колегія зазначає наступне:                                                                                                Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з

урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.                                                                                Вирішуючи питання щодо цивільного позову в частині моральної шкоди, яку належить стягнути з обвинуваченого, суд не достатньо врахував характер і ступінь моральних переживань потерпілого, який в результаті ДТП отримав закритий перелом правої ключиці зі зміщенням кісткових відламків, яке за ступенем тяжкості кваліфікується як середньої тяжкості тілесне ушкодження, по критерію тривалості розладу здоров`я терміном більше 3 тижнів (більше 21- го дня). Апеляційний суд приходить до висновку, що розмір відшкодування моральної шкоди, визначений судом, не відповідає засадам  розумності,  виваженості  та справедливості, а тому підлягає збільшенню. У зв`язку із викладеним апеляційна скарга потерпілого та його представника в частині збільшення суми відшкодування моральної шкоди підлягає частковому задоволенню, а вирок в цій частині зміні.

Керуючись ст.ст. 405, 407, п. 3 ч. 1 ст. 408 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_8 та його представника – адвоката ОСОБА_9 задовольнити частково.

Вирок Богодухівського районного суду Харківської області від 23 грудня 2020 року у відношенні ОСОБА_1 змінити в частині вирішення цивільного позову, збільшивши суму відшкодування заподіяної моральної шкоди з ОСОБА_1 на користь потерпілого ОСОБА_8 з 3 000 гривень до 20 000 гривень.

В решті вирок суду залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Головуючий –

Судді: