_________________________________________________________________________________________________________________________        

Справа № 947/4998/22

Провадження № 2-н/947/741/22

УХВАЛА

15.02.2022 року м. Одеса

Суддя Київського  районного  суду  м. Одеси Маломуж А.І.,  розглянувши заяву КП ЖКС «Вузівський» про видачу судового наказу щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за надані житлово-комунальні послуги ,-

ВСТАНОВИВ:

08.02.2022 року представник заявника КП ЖКС «Вузівський» звернувся до суду із заявою, у якій просить видати судовий наказ, за яким стягнути з ОСОБА_1 за надані житлово-комунальні послуги у розмірі 4250,48 грн.

Згідно з п.1 ч.3 ст.163 ЦПК України, до заяви про видачу судового наказу додається документ, що підтверджує сплату судового збору.

Заявник надав до заяви про видачу судового наказу заяву про відстрочення сплати судового збору за подання до суду заяви про видачу судового наказу до вирішення питання про видачу судового наказу, посилаючись на скрутне матеріальне становище.

Відповідно до ч. 1 ст. 136 ЦПК України передбачено, що суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі.

Заявником на підтвердження матеріального стану надано до суду довідку, з якої вбачається, що станом на 01.01.2022 року дебіторська заборгованість населення перед КП ЖКС «Вузівській» складає понад 27005745,44 гривень.

У пункті 55 рішення у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland») від 19 червня 2001 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) підкреслив, що обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти.

ЄСПЛ також вказав, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов`язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (рішення ЄСПЛ у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland») від 19 червня 2001 року, пункт 59).

Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред`явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (рішення ЄСПЛ у справі «Шишков проти Росії» («Shishkov v. Russia») від 20 лютого 2014 року, пункт 111).

Разом з тим національне законодавство встановлює механізм відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати. Так відповідно до статті 8 Закону України «Про судовий збір» враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Таким чином, положеннями вищезазначеного Закону не передбачено можливості звільнення або розстрочення сплати судового збору для юридичних осіб.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного суду № 641/3706/19 від 07.12.2020 року.

Законом який регулює підстави звільнення та відстрочення сплати судового збору є Закон України «Про судовий збір». З його преамбули вбачається, що цей Закон визначає правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.

Відповідно до статті 1 цього Закону судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Питання відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати врегульоване статтею 8 Закону України «Про судовий збір», норма якої є спеціальною.

Як убачається зі змісту цієї норми, існує три умови, за яких суд, враховуючи майновий стан сторони та за її клопотанням, може відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення (частина перша статті 8 Закону України «Про судовий збір»), зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати (частина друга цієї ж статті):

1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або

2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або

3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Насамперед варто зауважити, що Законом України «Про судовий збір» визначений перелік осіб, які безумовно звільнені від сплати судового збору у всіх інстанціях у силу закону, який наділяє їх певним статусом, або виходячи із чітко визначеного предмета спору. Цей перелік наведений у статті 5 зазначеного Закону та є вичерпним.

З аналізу ж статті 8 Закону України «Про судовий збір» чітко вбачається, що законодавець, застосувавши конструкцію «суд, враховуючи майновий стан сторони, може…», тим самим визначив, що питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, які не зазначені в статті 5, або у справах із предметом спору, не охопленим статтею 5, є правом, а не обов`язком суду навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення.

Що ж до самих умов, визначених статтею 8, то вони диференційовані за суб`єктним та предметним застосуванням.

Так, умови, визначені у пунктах 1 та 2 частини першої статті 8, можуть застосовуватися лише до фізичних осіб, котрі перебувають у такому фінансовому стані, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру їх річного доходу, та до фізичних осіб, що мають певний соціальний статус, підтверджений державою, - є військовослужбовцями, батьками, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокими матерями (батьками), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; особами, які діють в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.

Щодо третьої умови, визначеної у пункті 3 частини першої статті 8, то законодавець, застосувавши слово «або», не визначив можливість її застосування за суб`єктом застосування, в той же час визначив коло предметів спору, коли така умова може застосовуватись, - лише у разі, коли предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю, тобто особистих майнових та особистих немайнових прав фізичних осіб.

Окремо слід зазначити, що встановлений статтею 8 Закону України «Про судовий збір» перелік умов, за яких особа може бути звільнена від сплати судового збору, також є вичерпним.

Отже, положення частини першої статті 133 КАС як загальної норми, що регулює питання звільнення від сплати судового збору, деталізовані конкретизуючими нормами спеціального закону - статтями 5 та 8 Закону України «Про судовий збір», що свідчить про необхідність при застосуванні положень статті 133 КАС та вирішенні питання про звільнення від сплати судового збору осіб, не зазначених у статті 5 Закону України «Про судовий збір», застосовувати критерії, визначені статтею 8 цього Закону.

З огляду на викладене та з метою встановлення чіткого критерію застосування судами статті 133 КАС та статті 8 Закону України «Про судовий збір» Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків, викладених у:

- ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 20 січня 2020 року у справі № 160/8324/19; Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 440/4696/18

- постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 04 серпня 2020 року у справі № 826/13247/18, від 31 липня 2020 року у справі № 826/11947/18.

Велика Палата Верховного Суду наголошує, що частина перша статті 133 КАС визначає право суду на звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору виходячи із майнового стану сторони, водночас стаття 8 Закону України «Про судовий збір» конкретизує порядок, умови такого звільнення та коло осіб, які можуть бути звільнені від сплати судового збору.

При цьому, як уже зазначалось, із системного аналізу змісту норм зазначеної статті убачається, що положення пунктів 1 та 2 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» не поширюються на юридичних осіб, незалежно від наявності майнового критерію (майнового стану учасника справи - юридичної особи), а положення пункту 3 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» можуть бути застосовані до юридичної особи за наявності майнового критерію, але тільки у справах, визначених цим пунктом, тобто предметом позову у яких є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Предметом справи, що розглядається, не є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю, тому підстав для розгляду апеляційним судом питання про звільнення юридичної особи від сплати судового збору не було.

Водночас у нормах частини другої статті 132 КАС відсилання до норм Закону України «Про судовий збір», зокрема до підстав для звільнення від сплати судового збору, визначених статтею 8, передбачене лише щодо питання звільнення від сплати судового збору.

Це означає, що юридична особа не позбавлена права звернутися із клопотанням про відстрочення або розстрочення сплати судового збору, і суд за результатами розгляду цього клопотання не обмежений у праві на власний розсуд відстрочити або розстрочити таку сплату. Крім того, із наведеного убачається, що прийняти рішення про відстрочення або розстрочення сплати судового збору суд може і з власної ініціативи у тому разі, коли юридична особа звертається із клопотанням про звільнення від сплати судового збору.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного суду № 0940/2276/18 від 14.01.2021 року.

Предметом заяви про видачу судового наказу не є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю, а тому, враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору.

Частиною 2 статті 167ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду заяви про видачу судового наказу суд видає судовий наказ або постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу.

Розглянувши надані матеріали, суд приходить до висновку про необхідність відмовити у видачі судового наказу з наступних підстав.

На підставі п.1 ч.1 ст. 165 ЦПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заява подана з порушенням вимог ст.163 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст.166 ЦПК України відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 8, 9 ч. 1 ст. 165 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків.

Крім того, у відповідності до ч. 2 ст. 161 ЦПК України, особа має право звернутися до суду з вимогами визначеними у частині першій цієї статті, в наказаному або в спрощеному позовному провадженні на свій вибір.

Таким чином, оскільки судовий збір за подання заяви про видачу судового наказу не сплачено, суд приходить до висновку, що у видачі судового наказу за заявою КП ЖКС «Вузівський» про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги слід відмовити.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 165 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання КП ЖКС «Вузівський» про відстрочення сплати судового збору – відмовити.

Відмовити у видачі судового наказу за заявою КП ЖКС «Вузівський» про видачу судового наказу щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за надані житлово-комунальні послуги.

Роз`яснити заявнику, що відповідно до ч. 1 ст.166 ЦПК України відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 8, 9 ч. 1 ст. 165 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Київського районного суду м. Одеси, протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

       Суддя                                                         Маломуж А. І.