Справа №2-17\2007
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 травня 2007 р. м. Запоріжжя
Жовтневий районний суд м. Запоріжжя в складі:
головуючого - судді Мухіна А.В.,
при секретарі Самбур І.М. ,
за участю адвокатів ОСОБА_1, ОСОБА_2,
представника громадськості ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду позовну заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, зустрічну позовну заяву ОСОБА_5 до ОСОБА_4, ОСОБА_6, 3-ті особи- ВРЕЖО №2 Жовтневого району м. Запоріжжя, відділ громадяства іміграції та реєстрації фізичних осіб (ВГІРФО) Жовтневого РВ ЗМУ УМВС України в Запорізькій області, Жовтнева районна адміністрація м. Запоріжжя, 4-та Запорізь-ка державна нотаріальна контора, про відновлення реєстрації мешкання, вселенні, про визнання недійсними приватизації і свідоцтва про право власності, договору дарування квартири,
ВСТАНОВИВ:
Позивачка ОСОБА_4 в лютому 2002 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про визнання його втратившим право користування житловим приміщенням, вказуючи в заяві, що вона є наймачем 2-кімнатної квартири АДРЕСА_1, відповідач є її сином, який постійно проживає в м. Нікополі Дніпропетровської області. У травні 1992 року вона дала згоду на його прописку в спірній квартирі у зв'язку з складнощами, що виникли в його сім'ї. Після прописки 26.05.1992 р. відповідач в квартиру не вселявся, ніколи в ній не проживав і не проживає, ніякого майна і речей, що йому належать, в спірній квартирі не немає і не було.
Відповідач ОСОБА_5 звернувся до ОСОБА_4 і ОСОБА_6 із зустрічною позовною заявою про відновлення реєстрації мешкання, вселення в спірну квартиру, визнанні недійсними приватизації, свідоцтва про право власності на спірну квартиру ОСОБА_4, договору дарування квартири ОСОБА_6.
В зустрічному позові вказує, що після розірвання браку з ОСОБА_7, з якою проживав в м. Нікополь, в 1992 році виписався з квартири і приїхавши в м. Запоріжжя, з відома матері ОСОБА_4 був прописаний і постійно проживав в спірній квартирі до кінця липня 2003 року, за винятком невеликого періоду тимчасової відсутності з поважної причини, отримував пенсію по інвалідності, перебував на обліку в 1-й міській лікарні м. Запоріжжя. В спірній квартирі знаходилися його майно і особисті речі. Після рішення Жовтневого районного суду від 20.02.2003 р. він незаконно був знятий з реєстрації за вказаною адресою. 2.06.03 р. спірна квартира була приватизована за заявою ОСОБА_4 і їй було видано свідоцтво про право власності. 14.07.2003 р. вона подарувала спірну квартиру своїй онучці ОСОБА_6. 26.07.2003 р. він був побитий її знайомими і незаконно виселений зі спірної квартири. Проти позову про втрату ним права користування жилим приміщенням заперечує, просить зустрічний позов задовольнити.
В судових засіданнях позивачка ОСОБА_4 підтримує свої позовні вимоги, пояснивши, що після фіктивного розлучення відповідач продовжував постійно проживати в м. Нікополі, виїжджав на деякий час до Росії на заробітки, де отримав травму і був визнаний інвалідом 3-ї групи. З 1999 року у зв'язку з інвалідністю йому була призначена пенсія, яку він отримував по місцю прописки раз на місяць на пошті, приїжджавши в м. Запоріжжя, періодично з'являвся в квартирі, коли приїжджав на повторний огляд. Відповідач ніколи не сплачував витрати за житло і комунальні послуги. Позивачка вважає, що відповідач прописався в квартиру, переслідуючи корисливу мету - заволодіння її квартирою, т.я. вона дуже похилого віку, неодноразово загрожував їй фізично і бив, чому є свідки. На її думку відповідач ніколи не збирався проживати в спірній квартирі і надавати їй необхідну допомогу. Фактично 3 1995 року вона мешкає з онучкою ОСОБА_6, яка весь час піклується про неї. З травня 1992 року і по теперішній час відповідач не проживає в спірній квартирі більше 6-ти місяців без поважної причини, тому вона просить визнати його таким, що втратив право користування житловим приміщенням, проти зустрічного позову заперечує, т.я. всі оспорюванні ОСОБА_5 дії по приватизації і даруванню квартири онучці і оспорюванні ним документи вважає законними, оскільки має право розпорядитися своєю квартирою на свій розсуд.
Відповідач по первинному позову ОСОБА_5 позов не визнав, пояснивши суду, що в 1992 році на прохання матері після смерті батька прописався в спірну квартиру, до 1996 року працював на трубопрокатному заводі і жив в Нікополі, і в Запоріжжі, потім виїхав на заробітки до Москви, після отримання травми в 1998 році постійно проживав в спірній квартирі, там знаходилися його речі, він оплачував квартиру разом з матір'ю, ОСОБА_4 він ніколи не бив, а після того, як його побили в липні 2003 року знайомі ОСОБА_6, йому стало відомо про те, що мати його виписала з квартири за рішенням суду, був вимушений залишити квартиру, іншого житла не має, вселитися не намагався, вважає, що має право на житлову площу в спірній квартирі, просить ОСОБА_4 в позові відмовити.
Відповідачка ОСОБА_6 зустрічний позов ОСОБА_5 не визнала, оскільки її дядько ОСОБА_5 в квартирі з її бабусею ОСОБА_4 ніколи не проживав, речей і майна його в спірній квартирі немає і не було, з 1999 року він періодично з'являвся тільки для отримання пенсії, влаштовував бабусі скандали, бив її. Крім того, вона фактично з 1995 року проживає в спірній квартирі і займає окрему кімнату у вказаній двокімнатній квартирі, з липня 2003 року на законних підставах стала власником вказаної квартири, приватизацію і договір дарування вважає законними, просить в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_4 відмовити.
Представник Жовтневої районної адміністрації м. Запоріжжя, в судовому засіданні в частині визнання недійсною приватизації спірної квартири проти зустрічного позову заперечує, оскільки розпорядження про приватизацію і видача свідоцтва про право власності ОСОБА_4 на спірну квартиру були проведені на законних підставах.
3-ті особи - ВРЕЖО № 2 м. Запоріжжя, 4-та Запорізька державна нотаріальна контора, ВГІРФЛ Жовтневого РО ЗГУ УМВС України в Запорізькій області в судове засідання не з'явилися, надали суду письмові заяви про слухання справи у відсутності їх представників, рішення за позовом ОСОБА_4 і зустрічного позову ОСОБА_5 покладають на розсуд суду.
З'ясувавши всі обставини, вислухавши пояснення сторін, їх представників, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, оглянувши відмовний матеріал, суд прийшов до висновку, що первинний позов ОСОБА_4 підлягає задоволенню, в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 слід відмовити на наступних підставах.
Судом встановлені такі обставини справи і відповідні їм правовідносини.
Позивачка ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, постійно зареєстрована і мешкає в спірній квартирі з 24.10.1955 р. за адресою: АДРЕСА_1. З 1.12.1984 р. позивачка була наймачем вказаної квартири. У травні 1992 року на прохання свого сина ОСОБА_5 вона дала згоду на його прописку за вказаною адресою, проте будучи прописаним в ній з 26.05.1992 року, останній фактично в квартирі не проживав, якого-небудь майна або речей в квартиру не перевозив, з'являвся лише періодично, фактично проживаючи з сім'єю в трьохкімнатній квартирі по АДРЕСА_2. У 1999 році під час перебування на заробітках в Росії отримав побутову травму, у зв'язку з чим був визнаний інвалідом 3-ої групи і йому призначена пенсія, яку він отримував на пошті по місцю прописки в м. Запоріжжі, фактично проживаючи в м. Нікополі. Ніякої кореспонденції за адресою прописки відповідач не виписував і не отримував, квартплату і комунальні послуги не оплачував. Його твердження про оплату вказаних витрат нічим не підтверджені, тоді як ОСОБА_4 і ОСОБА_6 представлені суду і були оглянуті відповідні квитанції за період з 1999 р. по 2003 р.
Медична картка, заведена на ім'я ОСОБА_5 в лікарні № 1 м. Запоріжжя за місцем його прописки, яка має записи з 29.08.2000 р. по 27.02.2002 р. та записи в його трудовій книжці, які свідчать про його працю на Нікопольському трубному заводі до 1996 року не протиречять вищевказаним обставинам, встановленим судом.
Допитані в якості свідків сусіди ОСОБА_7, ОСОБА_8, дочка ОСОБА_9, пояснили суду, що ОСОБА_5 в спірній квартирі фактично ніколи не проживав, речей і майна там не мав, його з'явлення в ній мало епізодичний характер, пов'язаний з отриманням пенсії за місцем прописки і неприязними відношеннями з ОСОБА_4, коли він приходив з неї знущатися і неодноразово бив в 2002-03 p.p. Ці обставини підтверджуються також картою ОСНМП (т.1, а.с. 107), думкою лікаря-фахівця №1491( т.1, а.с 109 ), матеріалами відмовної справи.
Свідки ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 категорично наполягали на тому, що в спірній квартирі ні речей, на майна, ні самого ОСОБА_5 в якості її мешканця ніколи не бачили.
Свідки ОСОБА_7, ОСОБА_14 пояснили суду, ОСОБА_5 після розлучення в 1992 році залишив їм квартиру в м. Нікополі, де вони мешкають на цей час і постійно жив в спірній квартирі з матір'ю ОСОБА_4, де вони його навідували 5-6 разів на рік, працював на прийомі стеклотари, відношення з матір'ю у них були добрі, але влітку 2003 р. його вигнали з квартири. Де він проживає з цього часу їм невідомо.
Свідок ОСОБА_15 пояснила суду, що в 2001-2003 pp. неодноразово була з ОСОБА_5 в спірній трикімнатній квартирі, закривалися в кімнаті зліва, бачила там його матір, в 2003 р. приїхав побитий, розказував про прописку, на цей час їздить по електричкам.
Однак суд критично оцінює пояснення ОСОБА_7- колишньої дружини ОСОБА_5 , ОСОБА_14-його сина, і ОСОБА_15, - фактичної його співмешканки, вбачаючи в них пряму заінтересованість в справі.
Нотаріально посвідчені пояснення свідка ОСОБА_16, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, суд не може взяти до уваги відповідно до вимог ст. 59 ЦПК України, оскільки в судових засіданнях 15.06.05 р. і 8.02.06 р. ( а.с.) він особисто давав пояснення відносно їх появи.
Таким чином, оцінюючи докази, які надані сторонами в обґрунтування свої вимог і заперечень за позовом про визнання ОСОБА_5 особою, що втратила право користування спірним помешканням у зв'язку з відсутністю без поважних причин більше як 6 місяців на момент подачі ОСОБА_4 позову 20.02.2002 р., суд вважає вищевказані докази, надані позивачкою, допустимими і достатніми відповідно до вимог ст. 71, 72 Житлового кодексу України.
Суд вважає, що відповідач не надав суду належні докази на підтвердження його постійного проживання в спірній квартирі за період з 1992 р. до 2002 p., що є предметом
доказування в цій частині справи. Натомість його твердження про поважність причин його не проживання в спірній квартирі з серпня 2003 р. та доказів цього, представлених суду в виді проїздних білетів за цей період, не можуть бути прийняті до уваги, т. я. не стосуються предмету позову, заявленого ОСОБА_4 в 2002 році.
Після реєстрації в спірній квартирі ОСОБА_5 не мав наміру в ній проживати. Він продовжував працювати на Нікопольському трубному заводі, що підтверджується його трудовою книжкою, і жити в м. Нікополі, що підтверджується листом його дружини, яке адресоване його матері (т. с 2 а. с. 11-13). Працюючи в м. Москві, ОСОБА_5 отримав травму і через це був вимушений оформити пенсійну справу за місцем реєстрації в м. Запоріжжя. Отримувати пенсію ОСОБА_5 також вимушений в м. Запоріжжя, чим пояснюється його періодичні появлення в спірній квартирі.
Періодичні появлення ОСОБА_5 в спірній квартирі не може розцінюватися судом як його постійне проживання в цій квартирі.
Крім того, відповідно до п. 10 Постанови Пленуму ВС від 12.04.1985 р. №2 ( зі змінами 1989, 1992 pp.) „ Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами ЖК України"
якщо відсутній вселився в жиле приміщення всупереч волі членів сім'ї і був відсутнім понад встановлені строки без поважних причин, то суд вправі визнати його таким, що втратив право на жилу площу.
Відповідно цьому зустрічні вимоги ОСОБА_5 про поновлення його реєстрації і вселення в спірну квартиру не можуть бути задоволені, т.я. ці дії можна здійснити тільки з волі власника, який відповідно до ст. ст.150, 156 ЖК України має право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд, тільки за його згодою член його сім'ї має право вселяти в займане ним приміщення інших членів сім'ї.
Судом встановлено, що на підставі договору дарування, посвідченим нотаріусом 4-ї Запорізької державної нотаріальної контори 14.07.2003 р. власником спірної квартири є відповідачка по зустрічному позову ОСОБА_6, яка заперечує проти цих позовних вимог ОСОБА_5
Розглядаючи зустрічні вимоги ОСОБА_5 про визнання недійсними приватизацію спірної квартири і свідоцтво №217 від 2.06.2003 р., суд вважає, що позивачем не наведені достатні докази неправомірності або незаконності дій відповідачів по справі, не вказано, чому саме слід визнати свідоцтво про право власності ОСОБА_4 на квартиру недійсним, не приведені доводи і підстави за якими оспорюванні ним дії і документи повинні бути визнані недійсними.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 17 КАС України позовні вимоги ОСОБА_5 в частині визнання приватизації квартири не дійсною повинні розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Позивачем ОСОБА_5 позов подано в порядку цивільного судочинства.
Згідно п. 1ч. 1 ст. 205 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розглядає в порядку цивільного судочинства.
Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_4 набула право власності на спірну квартиру на підставі положень Закону України „Про приватизацію державного житлового фонду" і відповідно до ст. 12 Закону, як власник приватизованого житла мала право розпорядитися квартирою на свій розсуд, в т.ч. подарувати її.
Що стосується позовної вимоги ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування
від 14.07.2003 р., то вона необгрунтована жодною з підстав, які необхідні для визнання правочину недійсним відповідно розділу IV про правочини ЦПК України.
Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Суд вважає, що при
укладенні договору дарування від 14.07.2003 р. квартири АДРЕСА_1 . сторонами були дотриманні всі необхідні умови, передбачені цивільним законодавством, вт. ч. ст.. 203 ЦК України, тому немає підстав для визнання його недійсним.
Враховуючи вищенаведене, суд не знаходить підстав для задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_5 у зв'язку з їх недоведеністю і не обгрунтованністю.
На підставі вищевказаного та керуючись ст.ст. 204, 328 ЦК України, ст.ст. 71,72, 150,156 ЖК України, ст. ст. 2, 8, 12 Закону України „ Про приватизацію державного житлового фонду", ст. 57-60, 205, 209, 202-215 ЦПК України, суд
ВИРІШИВ :
Позовні вимоги ОСОБА_4 - задовольнити.
Визнати ОСОБА_5 таким, що втратив право користування жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1.
Провадження по зустрічному позову ОСОБА_5 в частині визнання недійсними приватизації і свідоцтва на право власності на квартиру АДРЕСА_1 - закрити.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 про відновлення реєстрації мешкання, вселенні, визнання договору дарування квартири не дійсним -відмовити.
Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Запорізької області через Жовтневий районний суд м. Запоріжжя шляхом подання заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня проголошення рішення та апеляційної скарги протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження, або шляхом подання апеляційної скарги без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня проголошення рішення.