Справа № 22а/1290/1492/11
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 квітня 2011 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Луганської області в складі:
Головуючого: Луганської В.М.
Суддів: Карайван Т.Д., Ступіної Я.Ю.
Розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні апеляційного суду Луганської області апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Луганська, заступника прокурора Луганської області на постанову Жовтневого районного суду м. Луганська від 09 липня 2009 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Луганська про зобов’язання зробити перерахунок та виплату доплати до пенсії,-
В С Т А Н О В И Л А:
У червні 2009 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» є дитиною війни. Згідно зі ст. 6 вказаного вище закону має право на підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Однак відповідач порушує його право на отримання підвищення до пенсії у визначеному законом розмірі, виплачує таке підвищення у розмірі, встановленому іншими нормативно-правовими актами з 01.01.2006 року по 31.12.2008 року.
Постановою Жовтневого районного суду м. Луганська від 09 липня 2009 року заявлені вимоги позивача задоволено частково. Суд зобов’язав управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Луганська здійснити нарахування та виплату на користь ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком як дитині війни з 11.06.2008 року по 31.12.2008 року. В задоволенні заявлених вимог з 09.07.2007 року по 11.06.2008 року відмовлено у зв’язку з пропуском строку звернення до суду, за період з 01.01.2006 року по 09.07.2007 року відмовлено за необґрунтованістю заявлених вимог.
Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В апеляційній скарзі заступник прокурора Луганської області, який подав апеляційну скаргу в інтересах ОСОБА_1, просить змінити постанову суду першої інстанції, як прийняту з порушенням норм матеріального права та прийняти нову постанову, якою задовольнити вимоги позивача за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 11.06.2008 року. Вважає, що суд першої інстанції необґрунтовано дійшов висновку що позивачем пропущено строк для звернення до суду, вважає, що позивач дізнався про порушення його права на отримання підвищення до пенсії з відповіді Управління пенсійного Фонду в Жовтневому районі м. Луганська від 27.01.2009 року, тому позивачем не пропущено строк.
Відповідно до Закону України, від 02.12.2010, № 2748-VI "Про внесення змін до розділу XII "Прикінцеві положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо передачі справ, пов'язаних із соціальними виплатами" апеляційні скарги щодо таких спорів, які подані до апеляційних судів до дня набрання чинності Законом України від 2 грудня 2010 року N 2748-VI "Про внесення змін до розділу XII "Прикінцеві положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо передачі справ, пов'язаних із соціальними виплатами" в порядку цивільного судочинства, та апеляційні скарги, передані відповідним апеляційним судам згідно з пунктом 2 розділу II Закону України від 18 лютого 2010 року N 1691-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов'язаних із соціальними виплатами", провадження за якими не відкрито, розглядаються цими апеляційними судами у порядку адміністративного судочинства.
У зв’язку із цим апеляційний суд Луганської області розглядає справу за правилами КАС України та перевіряє правильність застосування закону на час ухвалення судового рішення.
Заслухавши доповідь судді щодо обставин, необхідних для ухвалення рішення судом апеляційної інстанції, перевіривши доводи апеляційних скарг, правильність правової оцінки обставин у справі та застосування судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до наступного.
Задовольняючи позов, суд виходив з того, що бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Луганська щодо нарахування та виплати позивачу підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" за період з 11.06.2008 року по 31.12.2008 року була протиправною.
З таким висновком суду першої інстанції погоджується колегія суддів з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які набули правового статусу дітей війни, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної захищеності шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України "Про соціальний захист дітей війни".
Зокрема, ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком.
Наявність у позивача права на призначення їй підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком є визначальною для вирішення даного спору, крім того, це право гарантується Конституцією України (ст. 46).
Судом першої інстанції встановлено, що позивач є громадянином України, якому до 02.09.45 р. було менше 18 років, тобто відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" вона є дитиною війни. Зазначені обставини визнані сторонами. З огляду на наведене позивач має право на отримання державної соціальної підтримки - підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" від 18.11.2004 року, що набрав чинності 01січня 2006 року, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Дію ст.6 вказаного Закону зупинено на 2006 рік згідно із Законом України від 20.12. 2005 року №3235-IV „Про Державний бюджет України на 2006 рік”. Тому суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що вимоги позивача за 2006 рік необгрунтовані і задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. 71 Закону України "Про державний бюджет України на 2007 рік" дія статті 6 Закону України "Про соціальній захист дітей війни" була зупинена. Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6 – рн/2007 положення статті 71 Закону України "Про державний бюджет України на 2007 рік", якими була зупинена дія ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" визнані такими, що не відповідають Конституції.
Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008 року положення пункту 28 розділу11 „Внесення змін до деяких законодавчих актів україни”, закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 28.12.2007 року щодо внесення змін до Закону України „Про соціальний захист дітей війни” визнані такими, що не відповідають Конституції України.
Відповідно до вимог 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Отже, в період з 01.01.2007 р. по 09.07.2007 р., з 01.01.2008 року по 22.05.2008 року позивач не мав права на отримання державної соціальної підтримки, оскільки норма, якою передбачено це право, була зупинена. У той же час, суд дійшов вірного висновку, що з моменту ухвалення рішення Конституційним Судом України бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Луганська області є протиправною.
Відповідно до ст.99 КАС України, в редакції чинній на час розгляду, встановлювався річний строк для звернення до суду з адміністративним позовом, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав.
Відповідно до ч.1 ст.100 КАС України, в редакції чинній на час розгляду, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, що на цьому наполягає одна із сторін. Як вбачається із матеріалів справи, в запереченнях від 09.07.2009 року (а.с.18) управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Луганська наполягало на застосування наслідків пропущення строку.
Звертаючись до суду позивач в позовній заяві зазначив, що його права було обмежено шляхом прийняття окремих неконституційних положень нормативно-правових актів вищої сили, законів України, і про належні виплати як дитині війни його не було повідомлено, а про факт порушення його прав йому стало відомо лише після висвітлення зазначених подій у пресі у зв’язку з ухваленням відповідного рішення Конституційним Судом України.
Відмовляючи у поновленні строку звернення до суду суд першої інстанції виходив з того, що позивач не навів поважних причин пропуску строку звернення до суду, необізнаність у правових питаннях та не знання діючого законодавства не є поважною причиною. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції і такий висновок суду відповідає встановленим обставинам по справі. Судом першої інстанції правильно застосовано наслідки пропущення строку звернення до суду, передбачені ст.100 КАС України.
Колегія суддів судової палати вважає, що доводи апеляційної скарги заступника прокурора Луганської області, що початок річного строку повинен визначатися від 27.01.2009 року, з дня надання відповіді відповідачем, не заслуговують уваги, оскільки такі доводи не відповідають ст.99 КАС України. Відповідно до ст.99 КАС України, в редакції чинній на час розгляду, встановлювався річний строк для звернення до суду з адміністративним позовом, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав. Позивач в позові посилався, що про порушення його прав стало відомо після висвітлення таких подій у пресі у зв’язку з ухваленням відповідних рішень Конституційним Судом України, тобто позивачеві було відомо, що відповідачем виплачується підвищення до пенсії як дитині війни у розмірі нижчому ніж передбачено законом, але до суду за захистом порушеного права звернувся лише у червні 2009 року. За таких підстав, колегія суддів судової палати вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про відмову у задоволенні заявлених вимог позивача за період з 09.07.2007 року по 11.06.2008 року у зв’язку з пропуском строку і такий висновок суду відповідає вимогам закону.
Відповідно до ч.2 ст.19 та ч.3 ст.22 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти на підставі в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. При прийняті нових законів або внесені змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Таким чином, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що з 11.06.2008 року по 31.12.2008 року бездіяльність відповідача щодо нездійснення нарахування і виплати належних сум позивачеві відповідно до ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” була протиправною.
Доводи апеляційної скарги Управління пенсійного Фонду в Жовтневому районі м. Луганська про непоширення мінімального розміру пенсії за віком, встановленого ст. 28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” на вказані правовідносини є необґрунтованими та правильних висновків суду першої інстанції не спростовують.
Мінімальний розмір пенсії за віком, згідно статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення регулюється Законом України „Про прожитковий мінімум” та Законом України „Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” В статті 2 Закону України „Про прожитковий мінімум» передбачено, що прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім’ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України.
В силу ст. 4 Закону України „Про прожитковий мінімум” прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Положення частини 3 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на думку колегії суддів, не є перешкодою для застосування мінімального розміру пенсії за віком для розрахунку інших пов’язаних із нею пенсій чи доплат, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною 1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком.
Посилання апелянта на те, що у спірний період законодавчо не було врегульовано питання стосовно фінансування виплати підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком «дітям війни» не заслуговують на увагу. Законом України „Про соціальний захист дітей війни” не передбачено можливості ненадання цих гарантій через відсутність коштів, у тому числі для забезпечення виплат зазначеного підвищення до пенсії, а відсутність коштів не є підставою для невиконання Пенсійним фондом України своїх зобов'язань, встановлених статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", та не може бути підставою для відмови в задоволенні позову та визнання правомірними дій або бездіяльності відповідача.
Згідно абзацу 1 пункту 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України №121/2001 від 01 березня 2002 року, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади. Зазначеним Положенням на Пенсійний фонд України покладено обов’язок щодо призначення пенсії, підготовки документів для її виплати та забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій.
Відповідно до Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №8-2 від 30 квітня 2002 року, у редакції постанови Правління Пенсійного Фонду України від 25.02.2008 року, управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах є органами Пенсійного фонду України, підвідомчими відповідно головним управлінням цього фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему органів Пенсійного фонду України та мають завданням призначення (перерахунок) та забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансуванні та виплати пенсій.
Таким чином, обов’язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивача, передбаченої ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" покладено на відповідні територіальні управління за місцем проживання позивача.
В статті 200 КАС України зазначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріально і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Колегія суддів вважає, що доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду та встановлених обставин справи, підстави для скасування постанови суду першої інстанції відсутні, а тому відхиляє апеляційну скаргу і залишає судове рішення без змін.
Керуючись Законом України, від 02.12.2010, № 2748-VI "Про внесення змін до розділу XII "Прикінцеві положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів", статтями 195,197,200,205,206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Луганська, апеляційну скаргу заступника прокурора Луганської області відхилити.
Постанову Жовтневого районного суду м. Луганська від 09 липня 2009 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з моменту набрання законної сили.
Головуючий: Судді: