ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"18" березня 2011 р. cправа № 2a-798/11/0970
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
судді Чуприни О.В.
за участю секретаря судового засідання Галімурки Т.Є.
представника позивача: Житлово-експлуатаційної організації № 2 –Грици І.Ю.
представника відповідача: управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську –Кушніра О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом Житлово-експлуатаційної організації № 2 до управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську про визнання нечинною та скасування вимоги про сплату боргу за № Ю-1411/7 від 07.02.2011 року, -
ВСТАНОВИВ:
Житлово-експлуатаційна організація № 2 (далі –позивач) звернулася в суд з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську (далі –відповідач) про визнання нечинною та скасування вимоги про сплату боргу за № Ю-1411/7 від 07.02.2011 року.
Заявлені позовні вимоги мотивовано тим, що відповідач 07.02.2011 року в порушення вимог статті 106 Закону України ‘‘Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування’’, пункту 8.3 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, статті 19 Конституції України, винесено вимогу про сплату боргу за № Ю-1411/7 на загальну суму 502 810,20 грн. Зазначає, що при прийнятті оскаржуваної вимоги, орган пенсійного фонду не врахував усіх обставин, що мають суттєве значення у справі. А саме, не дослідив фактів отримання Житлово-експлуатаційною організацією № 2 коштів на оплату праці, що мають суттєве значення при застосуванні пункту 2 частини 9 статті 106 Закону України ‘‘Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування’’. Незважаючи на цільове призначення чергових платежів по сплаті страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, визначених позивачем самостійно у платіжних документах про сплату внесків, відповідач безпідставно здійснював зарахування сплачених коштів в рахунок сплати недоїмки, пені та фінансових санкцій, що виникли в минулих періодах, тобто змінював призначення бюджетного платежу, без згоди платника розпоряджатися його коштами. Крім того, вказав на несвоєчасне вручення відповідачем позивачу вимоги про сплату боргу.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позовній заяві та пояснив суду, що поновлення порушених прав та інтересів позивача підлягає шляхом визнання вимоги протиправною та її скасуванням.
Представник відповідача проти позову заперечив та пояснив, що вимога про сплату боргу прийнята у зв’язку із наявністю у позивача станом на 31.01.2010 року недоїмки зі сплати страхових внесків, фінансових санкцій та пені. Крім того, з посиланням на положення частини 5 статті 106 Закону України ‘‘Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування’’, вказав, що за умови облікування у позивача заборгованості по страхових внесках, фінансових санкціях та пені, яка виникла у попередні періоди, відповідачем за рахунок сум, що надходять від страхувальника в рахунок сплати поточних зобов’язань, погашаються суми недоїмки, пені та фінансових санкцій у порядку календарної черговості їх виникнення. Просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, дослідивши і оцінивши докази, суд прийшов до висновку, що в задоволенні адміністративного позову слід відмовити.
Судом встановлено, що управлінням Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську 07.02.2011 року винесено та направлено позивачу вимогу про сплату боргу за № Ю-14117 на загальну суму 502 810,20 грн., в тому числі недоїмка по страхових внесках в розмірі 484 563,69 грн., фінансових санкціях в розмірі 4 590,21 грн. та пені в розмірі 13 656,30 грн. (а.с. 6, 13).
На час виникнення спірних правовідносин між позивачем і відповідачем виключно Законом України ‘‘Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування’’визначалися: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; перелік платників страхових внесків, їх права та обов'язки; порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків; стягнення заборгованості за цими внесками.
Суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами зазначеного Закону та інших підзаконних нормативно-правових актів в редакції, чинній на час дії спірних правовідносин.
Статтею 5 вказаного вище Закону його дію поширено на регулювання відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Статтею 1 Закону України ‘‘Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування’’визначено, що страхувальниками є роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону сплачують страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 14 даного Закону страхувальниками відповідно є роботодавці: підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру.
Частина 2 статті 17 Закону України ‘‘Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування’’встановлює обов'язки страхувальників, пункт шостий якої передбачає, що страхувальники зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.
Згідно вимог частини 6 статті 19 вказаного Закону страхові внески нараховуються на суми, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також незалежно від того, чи були зазначені суми фактично виплачені після їх нарахування до сплати.
За змістом частини 2 статті 20 коментованого Закону обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5-7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач є страхувальником, платником страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, на якого покладені обов’язки нараховувати і обчислювати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.
Обов’язок щодо сплати таких внесків визначений частиною 6 та 12 статті 20 Закону України ‘‘Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування’’, відповідно до вимог яких страхувальники зобов’язані сплачувати страхові внески не пізніше ніж через 20 календарних днів з дня закінчення базового звітного періоду, що дорівнює календарному місяцю для даного страхувальника.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Виходячи із системного аналізу вказаних норм Закону України ‘‘Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування’’страхові внески сплачуються у визначений законом термін, на підставі обчислених в обов’язковому порядку страхових внесків, нарахованих на суми заробітної плати (винагороди), незалежно від того, чи була така заробітна плата фактично виплачені після її нарахування до сплати. Від так, доводи представника позивача про те, що страхувальник зобов’язаний сплатити внески до пенсійного фонду лише з одночасною виплатою заробітної плати, є безпідставними.
Як вбачається з матеріалів справи позивачем, в порушення частини 6 статті 20 Закону України ‘‘Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування’’, станом на 31.01.2010 року, допущена заборгованість зі сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування в сумі 484 563,69 грн., фінансових санкцій в сумі 4 590,21 грн. та нарахованої пені в сумі 13 656,30 грн. Дана обставина підтверджується відомостями, які містяться в картці особового рахунку страхувальника по рахунках 32%, 4%, 42%, 1%-5% Розділу І Житлово-експлуатаційної організації №2 за періоди з 01.01.2004 року по 18.03.2011 року (а.с. 15-47).
На підставі частини 3 статті 106 Закону України ‘‘Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування’’ територіальні органи Пенсійного фонду за формою і у строки, визначені правлінням Пенсійного фонду, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Відповідно до пункту 8.2 розділу 8 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою Правління Пенсійного фонду України за №21-1 від 19.12.2003 року (далі –Інструкція), органи Пенсійного фонду надсилають страхувальникам вимогу про сплату недоїмки в таких випадках:
б) якщо страхувальник має на кінець звітного базового періоду недоїмку зі сплати страхових внесків;
в) якщо страхувальник має на кінець звітного періоду борги зі сплати фінансових санкцій (штрафів) та пені.
У випадку, визначеним підпунктом "б" пункту 8.2 Інструкції, вимога надсилається щомісяця протягом п'яти робочих днів, наступних за звітним базовим періодом. Вимога формується на підставі даних особових рахунків платників на всю суму боргу.
З урахуванням підпункту "в" пункту 8.2 Інструкції та за наявності не виконаних в повному обсязі позивачем зобов’язань за рішеннями відповідача про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, в тому числі донарахованих страхувальниками або органом Пенсійного фонду за №№ 4322, 4323, до суми оскаржуваної вимоги включено заборгованість по застосованих вказаними рішеннями фінансових санкціях в розмірі 4 590,21 грн. та нарахованої пені –13 656,30 грн. (а.с. 13).
Враховуючи вказані обставини, 07.02.2011 року, відповідачем за наявності у позивача недоїмки зі сплати страхових внесків, фінансових санкцій та пені винесено оскаржувану вимогу за №Ю-1411/7 щодо сплати боргу в загальному розмірі 502 810,20 грн., яку направлено і відповідно отримано відповідачем (а.с. 14).
Суд не приймає до уваги посилання позивача на те, що вказана заборгованість виникла з вини відповідача в результаті неправомірного зарахування останнім коштів, сплачених позивачем, в рахунок минулої заборгованості по страхових внесках, штрафних санкціях та пені.
Як вбачається з відомостей картки особового рахунку страхувальника по рахунках 4%, 32%, 42%, 1-5% Розділу І (а.с. 15-47) позивачем за період з 2004 року по 2011 рік здійснювалась оплата самостійно нарахованих страхових внесків, застосованих до нього фінансових санкцій, нарахованої пені різними частинами (платежами), однак із простроченням термінів її сплати, передбачених статтею 20 та 106 Закону України ‘‘Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування’’, в тому числі не в повному обсязі.
Відповідно до частини 5 статті 106 Закону України ‘‘Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування’’, за рахунок сум, що надходять від страхувальника або від державної виконавчої служби в рахунок сплати недоїмки, погашаються суми недоїмки, пені та фінансових санкцій у порядку календарної черговості їх виникнення. У разі, коли страхувальник має несплачену недоїмку, пеню та фінансові санкції і здійснює сплату поточних сум страхових внесків, ці суми зараховуються в рахунок сплати недоїмки, пені та фінансових санкцій.
Крім того, аналогічні вимоги, які регулюють питання зарахування органами пенсійного фонду сум, які сплачуються страхувальниками, за умови наявності у нього заборгованості по недоїмці, яка виникла у попередніх періодах, у зв’язку із несвоєчасною чи неповною сплатою страхових внесків, фінансової санкції чи пені, визначені також підпунктом 10.11 пункту 10 розділу 10 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України. А тому, з огляду на вказане, твердження позивача про протиправну зміну призначення бюджетного платежу, без згоди платника розпоряджатися його коштами, є необґрунтованими.
Суд відхиляє доводи позивача, що несвоєчасне направлення відповідачем оскаржуваної вимоги з 07.02.2011 року по 15.02.2011 року є підставою для її скасування, оскільки таке порушення не впливає на наявність і розмір сум недоїмки по страхових внесках, зобов'язань по штрафних санкціях та пені у позивача і не звільняє його, як страхувальника, від відповідальності за порушення законодавства у сфері загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, визначеної статтею 106 Закону України ‘‘Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування’’.
Таким чином, зазначене порушення не може бути підставою для скасування оскаржуваної вимоги, а його допущенням не порушено прав позивача як страхувальника та учасника спірних правовідносин.
За змістом статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Вказана норма Основного Закону кореспондована у частину 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З огляду на вказане, суд дійшов до переконання, що управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську, при винесені оскаржуваної вимоги про сплату боргу, діяло на підставі та в межах наданих йому повноважень, а позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні позову Житлово-експлуатаційної організації № 2 до управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську про визнання нечинною та скасування вимоги про сплату боргу за № Ю-1411/7 від 07.02.2011 року, - відмовити повністю
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб’єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п’ятиденного строку з моменту отримання суб’єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.
Постанова набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Чуприна О.В.
Постанова в повному обсязі складена 23.03.2011 року.