ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"18" березня 2011 р. cправа № 2a-375/11/0970
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
судді Чуприни О.В.
за участю секретаря судового засідання Галімурки Т.Є.
представника позивача: державного підприємства електричних мереж зовнішнього освітлення ‘‘Міськсвітло’’–Хоминця Ю.В.
представника відповідача: управління Пенсійного фонду України в м. Івано- Франківську –Кушніра О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом державного підприємства електричних мереж зовнішнього освітлення ‘‘Міськсвітло’’до управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську про визнання нечинними та скасування рішень за № 330 та за № 331 від 24.01.2011 року, -
ВСТАНОВИВ:
Державне підприємство електричних мереж зовнішнього освітлення ‘‘Міськсвітло’’(далі –позивач) звернулося в суд з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську (далі –відповідач) про визнання нечинними та скасування рішень за № 330 та за № 331 від 24.01.2011 року та зобов’язання до вчинення дій.
18.03.2011 року представник позивача в судовому засіданні подав заяву про зміну позовних вимог, в якій просив визнати протиправними та скасувати рішення за № 330 та за № 331 від 24.01.2011 року.
Заявлені позовні вимоги мотивовано тим, що відповідач 24.01.2011 року в порушення вимог статті 106 Закону України ‘‘Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування’’, рішеннями про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несплату страхових внесків за № 330 та за № 331 протиправно застосував до позивача фінансові санкції та нарахував пеню. Зазначає, що незважаючи на цільове призначення чергових платежів по сплаті страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, визначених позивачем самостійно у платіжних документах про сплату внесків, відповідач безпідставно здійснював зарахування сплачених коштів в рахунок сплати недоїмки, пені та фінансових санкцій, що виникли в минулих періодах, тобто змінював призначення бюджетного платежу, без згоди платника розпоряджатися його коштами.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позовній заяві та пояснив суду, що поновлення порушених прав та інтересів позивача підлягає шляхом визнання оскаржуваних рішень протиправними та їх скасуванням.
Представник відповідача проти позову заперечив та пояснив, що оскаржувані рішення про застосування фінансових санкцій та нарахування пені прийняті згідно вимог чинного законодавства на підставі даних картки особового рахунку платника страхових внесків у зв’язку із несвоєчасною сплатою (несвоєчасним перерахуванням) позивачем страхових внесків, фінансових санкцій та пені. Крім того, зазначив, що визначені в розрахунках та нараховані страхові внески за спірний період позивачем сплачувалися з порушенням строку встановленого пункту 6 статті 20 Закону України ‘‘Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування’’та не в повному обсязі.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, дослідивши і оцінивши докази, суд прийшов до висновку, що в задоволенні адміністративного позову слід відмовити.
Судом встановлено, що управлінням Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську 24.01.2011 року щодо позивача прийнято рішення про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або органом Пенсійного фонду за № 330 та за № 331 на загальну суму 3 492,76 грн. та 214,94 грн. відповідно.
На час виникнення спірних правовідносин між позивачем і відповідачем виключно Законом України ‘‘Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування’’визначалися: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; перелік платників страхових внесків, їх права та обов'язки; порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків; стягнення заборгованості за цими внесками.
Суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами зазначеного Закону та інших підзаконних нормативно-правових актів в редакції, чинній на час дії спірних правовідносин.
Статтею 5 вказаного вище Закону його дію поширено на регулювання відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Статтею 1 Закону України ‘‘Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування’’визначено, що страхувальниками є роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону сплачують страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 14 даного Закону страхувальниками відповідно є роботодавці: підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру.
Частина 2 статті 17 Закону України ‘‘Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування’’встановлює обов'язки страхувальників, пункт шостий якої передбачає, що страхувальники зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.
Згідно вимог частини 6 статті 19 вказаного Закону страхові внески нараховуються на суми, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також незалежно від того, чи були зазначені суми фактично виплачені після їх нарахування до сплати.
За змістом частини 2 статті 20 коментованого Закону обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5-7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач є страхувальником, платником страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, на якого покладені обов’язки нараховувати і обчислювати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.
Обов’язок щодо сплати таких внесків визначений частиною 6 та 12 статті 20 Закону України ‘‘Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування’’, відповідно до вимог яких страхувальники зобов’язані сплачувати страхові внески не пізніше ніж через 20 календарних днів з дня закінчення базового звітного періоду, що дорівнює календарному місяцю для даного страхувальника.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Виходячи із системного аналізу вказаних норм Закону України ‘‘Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування’’страхові внески сплачуються у визначений законом термін, на підставі обчислених в обов’язковому порядку страхових внесків, нарахованих на суми заробітної плати (винагороди), незалежно від того, чи була така заробітна плата фактично виплачені після її нарахування до сплати. Від так, доводи представника позивача про те, що страхувальник зобов’язаний сплатити внески до пенсійного фонду лише з одночасною виплатою заробітної плати, є безпідставними.
Стаття 106 Закону України ‘‘Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування’’встановлює відповідальність страхувальників, частиною 1 якої передбачено, що у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків страхувальники зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Як вбачається з розрахунку фінансової санкції та пені до оскаржуваних рішень по особовому рахунку 4%, 32%, 42% Розділу І за період з 10.12.2010 року по 19.01.2011 року (рішення за №330 від 24.01.2011 року) та по рахунку 1-5% Розділ І за період 20.12.2010 року по 29.12.2010 року (рішення за №331 від 24.01.2011 року) позивачем здійснювалась оплата самостійно визначених ним страхових внесків та застосованих до нього фінансових санкцій, нарахованої пені різними частинами (платежами) і в різні періоди, однак із простроченням термінів її сплати, передбачених статтею 20 та 106 Закону України ‘‘Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування’’(а.с. 34, 36).
Частина 2 вказаної статті Закону передбачає, що суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (далі –недоїмка) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.
Частиною 9 статті 106 вказаного Закону України визначено фінансові санкції, які уповноважені застосовувати виконавчі органи Пенсійного фонду до страхувальників, пункт 2 якої передбачає, що за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або територіальними органами Пенсійного фонду, накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум. Одночасно на суми своєчасно не сплачених (не перерахованих) страхових внесків і фінансових санкцій нараховується пеня в розмірі 0,1 відсотка зазначених сум коштів, розрахована за кожний день прострочення платежу.
Відповідно до пункту 9.3.2. Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої Постановою правління Пенсійного фонду України від 19.12.2003 року за №21-1 (надалі - Інструкція) розрахунок цієї фінансової санкції здійснюється на підставі даних картки особового рахунку платника. При застосуванні штрафів приймається одне рішення після сплати (погашення) у повному обсязі недоїмки окремо за кожний базовий звітний період незалежно від кількості випадків сплати за вказаний період.
Згідно частини 13 статті 106 Закону України ‘‘Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування’’суми пені та штрафів підлягають сплаті страхувальником протягом десяти робочих днів з дня одержання відповідного рішення.
З урахуванням вказаного суд зазначає, що здійснення позивачем несвоєчасної сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування є підставою для нарахування відповідачем пені та штрафних санкцій у відповідності до вищевказаних норм Закону України ‘‘Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування’’та Інструкції, а сплата нарахованих сум пені та штрафних санкцій є обов'язком відповідача.
Доводи відповідача про несвоєчасну сплату позивачем недоїмки страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, заснованих фінансових санкцій та пені, за періоди, які зазначені у рішеннях за №330 та за №331 від 24.01.2011 року, підтверджуються розрахунком фінансових санкцій по особовому рахунку 32%, 4%, 42%, та особовому рахунку 1-5% Розділу І (а.с. 34. 36).
Суд не приймає до уваги посилання позивача на те, що заборгованість по страхових внесках, штрафних санкціях та пені виникла з вини відповідача в результаті неправомірного зарахування останнім коштів, сплачених позивачем, в рахунок минулої заборгованості.
Як вбачається з відомостей картки особового рахунку страхувальника по рахунках 4%, 32%, 42%, 1-5% Розділу І (а.с. 41-44) позивачем за період з жовтня 2010 року по січень 2011 рік здійснювалась оплата самостійно нарахованих страхових внесків, застосованих до нього фінансових санкцій, нарахованої пені різними частинами, однак із простроченням термінів її сплати, передбачених статтею 20 та 106 Закону України ‘‘Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування’’, в тому числі не в повному обсязі.
Відповідно до частини 5 статті 106 Закону України ‘‘Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування’’, за рахунок сум, що надходять від страхувальника або від державної виконавчої служби в рахунок сплати недоїмки, погашаються суми недоїмки, пені та фінансових санкцій у порядку календарної черговості їх виникнення. У разі, коли страхувальник має несплачену недоїмку, пеню та фінансові санкції і здійснює сплату поточних сум страхових внесків, ці суми зараховуються в рахунок сплати недоїмки, пені та фінансових санкцій.
Крім того, аналогічні вимоги, які регулюють питання зарахування органами пенсійного фонду сум, які сплачуються страхувальниками, за умови наявності у нього заборгованості по недоїмці, яка виникла у попередніх періодах, у зв’язку із несвоєчасною чи неповною сплатою страхових внесків, фінансової санкції чи пені, визначені також підпунктом 10.11 пункту 10 розділу 10 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України. А тому, з огляду на вказане, твердження позивача про протиправну зміну призначення бюджетного платежу, без згоди платника розпоряджатися його коштами, є необґрунтованими.
Таким чином, суд приходить до висновку щодо правомірності винесення оскаржуваного рішення управлінням Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську.
За змістом статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Вказана норма Основного Закону кореспондована у частину 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З огляду на вказане, суд дійшов до переконання, що управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську, при винесені оскаржуваних рішень діяло на підставі та в межах наданих йому повноважень, а позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.
На підставі статті 124 Конституції України, керуючись статтями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні позову державного підприємства електричних мереж зовнішнього освітлення "Міськсвітло" до управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську про визнання нечинними та скасування рішень за № 330 та за № 331 від 24.01.2011 року, – відмовити.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб’єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п’ятиденного строку з моменту отримання суб’єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.
Постанова набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя /підпис/ Чуприна О.В.
Постанова в повному обсязі складена 23.03.2011 року.