КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.03.2011 № 41/139
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Кондратової І.Д.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача -Савчук Н.А.- пред. за дов. № 01-Ю від 04.11.2011 р.,
від відповідача -ОСОБА_2- пред. за дов. № 2754 від 22.04.2008 р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1
на рішення Господарського суду м.Києва від 28.05.2010
у справі № 41/139 ( )
за позовом Комунальне підприємство "Відрадненське" Солом"янської районної у м. Києві ради
до Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1
про зобов"язання укласти договір
ВСТАНОВИВ:
Комунальне підприємство "Відрадненське" Солом’янської районної у місті Києві ради (далі – позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 (далі – відповідач) про зобов’язання укласти договір.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.05.2010р. у справі № 41/139 позов задоволено частково, зобов’язано відповідача укласти з позивачем договір "Про надання послуг з водо-, теплопостачання-, водовідведення та участь в витратах по утриманню будинку та прибудинкової території" в редакції Комунального підприємства "Відрадненське" Солом’янської районної у місті Києві ради, окрім пункту 5.1.
Не погоджуючись з рішенням Господарського суду м. Києва від 28.05.2010р. відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати повністю та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.10.2010 р. у справі № 41/139 апеляційну скаргу Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1, рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2010р. скасовано та прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено повністю.
Постановою Вищого господарського суду України від 18.01.2011 р. у справі № 41/139 касаційну скаргу Комунального підприємства "Відрадненське" Солом’янської районної у місті Києві ради задоволено частково, постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.10.2010 р. скасовано, а справу передано на новий розгляд до Київського апеляційного господарського суду.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.01.2011 р. апеляційну скаргу Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 22.02.2011 р.
21.02.2011 р. представник Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 подав пояснення до апеляційної скарги, відповідно до яких просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2010р. та припинити провадження у справі, оскільки з 22.12.2010 р. відповідач не є власником спірних приміщень, а тому не може укладати угоди щодо приміщення, а відповідно не може бути відповідачем у справі.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2010 р. розгляд апеляційної скарги у справі № 41/139 відкладено на 15.03.2011р.
Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції 15.03.2011 року апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі.
Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 15.03.2011 року просив суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду від 28.05.2010 р. у справі № 41/139 як таке, що прийняте з повним та всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги господарського судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України, а також правильно витлумачив ці норми.
Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає вищезазначеним вимогам, а апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду відзначає, що статтею 124 Конституції України регламентовано, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Розмежування компетенції між судами загальної юрисдикції щодо розгляду справ визначається, зокрема, нормами процесуального права.
Відповідно до частини 3 статті 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (аналогічна норма була викладена у частині 3 статті 22 Закону України "Про судоустрій України") місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності.
За змістом частини 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України господарським судам підвідомчі:
1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів;
2) справи про банкрутство;
3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції;
4) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.
5) справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери;
6) справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.
Відповідно до части 1 статті 21 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі —позивачами і відповідачами —можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Отже, з огляду на приписи статті 2, частини 3 статті 22 Закону України "Про судоустрій України", та вимоги статей 1, 41, 12, 21 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 1 Господарського процесуального кодексу України, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.
Однак наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов реалізації, встановленого вищевказаними нормами права.
Так, вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі, належним позивачем. Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення прав та охоронюваних законом інтересів позивача з боку відповідача у справі, тобто встановити є відповідач належною особою, за рахунок якої в принципі можливо було б задовольнити позовні вимоги.
Разом з тим, суд першої інстанції, вищенаведені норми не врахував та не здійснив всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи.
Зокрема, колегією суддів встановлено, що між сторонами виник спір з приводу укладання договору про надання послуг з водо-, теплопостачання, водовідведення та участь у витратах по утриманню будинку та прибудинкової території.
Відповідно до частин 1, 2 статті 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник.
У відповідності до статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" власник приміщення, будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд (далі - власник) - фізична або юридична особа, якій належить право володіння, користування та розпоряджання приміщенням, будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд, зареєстроване у встановленому законом порядку; споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.
За змістом статті 29 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" договір на надання житлово-комунальних послуг у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та балансоутримувачем або уповноваженою ним особою.
Колегією суддів встановлено, що у відповідності до умов договору купівлі-продажу від 29.04.2009 р. власником нежилого приміщення з № 1 по № 5 (групи приміщень № 114) (в літері А), загальною площею 200,80 кв.м, які знаходяться за адресою АДРЕСА_1 на момент виникнення сріних правовідносин та розгляду справи в суді першої інстанції був ОСОБА_1, при цьому, умови договору не містять відомості про те, що ОСОБА_1 приймає дане приміщення у власність як суб’єкт підприємницької діяльності.
Крім того, як вбачається з листування, яке велось між сторонами, а також припису позивача з приводу укладення договору на надання житлово-комунальних послуг, споживачем житлово-комунальних послуг в приміщенні, загальною площею 200,80 кв.м, які знаходяться за адресою АДРЕСА_1, визначений саме ОСОБА_1, як фізична особа.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Разом з тим, колегія суддів відзначає, що позивач, пред'являючи позов не до фізичної особи ОСОБА_1, а до фізичної особи–підприємця ОСОБА_1, в розумінні статей 32, 33 Господарського процесуального кодексу України не надав належні докази та не довів, що ОСОБА_1 використовував приміщення за адресою АДРЕСА_1 у підприємницькій діяльності.
Згідно відповіді ДПІ у Солом’янському районі м. Києва ОСОБА_1 підприємницьку діяльність здійснював за адресою АДРЕСА_2. Відомості про здійснення підприємницької діяльності за адресою АДРЕСА_1 відсутні.
Зазначені обставини свідчать про те, що позов про спонукання укласти договір про надання послуг з водо-, теплопостачання, водовідведення та участь у витратах по утриманню будинку та прибудинкової території поданий позивачем до неналежного відповідача - фізичної особи–підприємця ОСОБА_1, який не може бути замінений судом в порядку статті 24 Господарського процесуального кодексу України на фізичну особу ОСОБА_1, оскільки зазначені процесуальні дії призведуть до зміни підвідомчості даної справи судам загальної юрисдикції. За таких обставин, враховуючи те, що судом апеляційної інстанції встановлено, що визначений позивачем відповідач є неналежним, у позові слід відмовити незалежно від інших встановлених судом обставин (зазначена правова позиція узгоджується з постановами ВГСУ від 15.05.2008 р. № 13/601-33/143, від 30.05.2007 р. N 2/235). В свою чергу, рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2010 р. у справі № 41/139 підлягає скасуванню, як таке, що прийнято при неповному з'ясуванні обставин справи, що мають значення для справи.
Водночас, суд апеляційної інстанції відзначає, що відмова в задоволенні позову до неналежного відповідача не позбавляє позивача права на звернення з новим позовом до належного відповідача.
При цьому, доводи заявника апеляційної скарги про те, що даний спір непідсудний господарським судам, оскільки відповідач володіє нежитловим приміщенням як фізична особа, визнаються колегією суддів безпідставними, оскільки відповідно до довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа–підприємець і позов подано до фізичної особи–підприємця (відповідача у справі), а тому в розумінні статей 1, 12, 21 Господарського процесуального кодексу України даний спір підвідомчий господарським судам. Разом з тим, як встановлено судом апеляційної інстанції, обставини володіння приміщенням та укладання спірного договору ОСОБА_1 як фізичною особою є підставою для відмови в позові.
Твердження відповідача про наявність обставин для припинення провадження у справі, оскільки з 22.12.2010 р. відповідач не є власником спірних приміщень, а тому не може укладати угоди щодо приміщення, а відповідно не може бути відповідачем у справі, колегією суддів також визнаються безпідставними та такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства. Зокрема, судом апеляційної інстанції враховано, до повноважень апеляційної інстанції входить вирішення питання щодо припинення провадження у справі тільки у разі наявності підстав для скасування рішення суду першої інстанції відповідно до вимог ст. ст. 103 - 104 Господарського процесуального кодексу України. Разом з тим, відчуження ОСОБА_1 нежитлового приміщення після винесення рішення судом першої інстанції не може бути підставою для скасування рішення.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, а рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2010 р. у справі № 41/139 - повному скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
У відповідності до вимог пункту 10 частини 2 статті 105 Господарського процесуального кодексу України у постанові має бути зазначений новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 99, 101, п. 2 ч. 1 ст. 103, ч. 1 ст. 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2010 р. у справі № 41/139 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.
3. Стягнути з Комунального підприємства "Відрадненське" Солом’янської районної у місті Києві ради (03061, м. Київ, Солом’янський р –н, вул. Михайла Донця, буд. 15 –А, код ЄДРПОУ 35756950) на користь Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 42,50 грн. витрат по сплаті державного мита за розгляд апеляційної скарги.
4. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ на виконання зазначеної постанови суду.
5. Матеріали справи № 41/139 повернути Господарському суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий суддя
Судді
16.03.11 (відправлено)