КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.04.2011                                                                                           № 53/23

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Майданевича А.Г.

суддів:             

за участю представників сторін:

згідно з протоколом судового засідання від 11.04.2011 року

розглянувши апеляційну скаргу закритого акціонерного товариства «Фірми «Лейпціг» на рішення господарського суду міста Києва від 28.01.2011 року

по справі  № 53/23 (суддя Грєхова О.А.)                    

за позовом           фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до                               закритого акціонерного товариства «Фірма «Лейпціг»

про                      розірвання договору та стягнення 464 323 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 28.01.2011 року по справі № 53/23 задоволено позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до закритого акціонерного товариства «Фірма «Лейпціг» про розірвання договору комісії № 101 від 10.09.2007 року, повернення продукції та стягнення неустойки у сумі 232 161,05 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, закрите акціонерне товариство «Фірма «Лейпціг» звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення суду, яким у позові відмовити. В своїх доводах відповідач посилався на те, що при прийнятті рішення судом першої інстанції мало місце невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.03.2011 року по справі № 53/23 прийнято до провадження апеляційну скаргу ТОВ «Фірми «Лейпціг» та призначено розгляд справи у судовому засіданні.

Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 на підставі ст. 96 ГПК України надано суду відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить у задоволенні апеляційної скарги відповідача на рішення господарського суду міста Києва від 28.01.2011 року у справі №52/23 відмовити повністю, рішення суду залишити без змін.

Представник позивача був присутнім в судовому засіданні та надав свої пояснення, в яких заперечив проти доводів, які викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 28.01.2011 року залишити без змін.

В дане судове засідання представники відповідача не з’явились, про день та час розгляду справи були повідомлені належним чином, про що свідчать зворотні поштові повідомлення про вручення поштового відправлення, які знаходиться в матеріалах справи. Однак, вказана обставина не перешкоджає розгляду справи, оскільки учасники судового процесу, які не з’явилися в судове засідання, були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, а явка сторін в судове засідання обов’язковою не визнавалась.

При цьому, ухвалою від 28.03.2011 року апеляційним господарським судом відкладався розгляд справи у зв’язку з неявкою представників сторін в судове засідання 28.03.2011 року і роз’яснено учасникам процесу, які не з’явились в судове засідання, що в разі повторної неявки, справу може буде розглянуто за їх відсутності за наявними в ній матеріалами справи.

За змістом статті 22 ГПК України участь в господарських засіданнях є правом, а не обов’язком сторони, яка повинна добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об’єктивного дослідження всіх обставин справи.

За таких обставин колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за можливе розглянути справу у відсутності представників відповідача.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, 10.09.2007 року між закритим акціонерним товариством «Фірма «Лейпціг» (комісіонер) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (комітент) укладено договір комісії № 101 відповідно до умов якого відповідач зобов’язується за дорученням позивача за комісійну плату укласти за рахунок позивача, але від свого імені договір щодо продажу меблів (а.с. 12-14, т. 1).

Згідно з пунктами 2.1.-2.1.7. договору комісіонер зобов’язався, зокрема, прийняти у комітента продукцію, призначену для продажу відповідно до умов цього договору та вжити всіх необхідних заходів для її збереження від втрати, нестачі або пошкодження (псування). З моменту отримання продукції від комітента 1 раз на місяць інформувати останнього про хід виконання доручення протягом всього строку дії договору. Протягом 3-х робочих днів з дня укладення договору купівлі-продажу із третьою особою щодо продукції комітента повідомити останнього про таке укладення. Передати комітентові все одержане за договором купівлі-продажу із третьою особою в строк 3 робочі дні з моменту отримання коштів від покупця шляхом перерахування коштів на поточний рахунок комітента. Повернути продукцію на вимогу комітента протягом 10-ти календарних днів з моменту отримання такої вимоги.

Відповідно до пункту 3.1.1. договору комітент зобов’язався передати комісіонеру продукцію для продажу відповідно до умов цього договору протягом 10-ти робочих днів з дня набрання чинності цим договором.

Пунктами 5.1.-5.1.2 договору комісії передбачено, передання продукції комітентом комісіонеру для продажу відповідно до умов цього договору здійснюється за актом здавання-приймання; строк передання – протягом 10 календарних днів з моменту підписання специфікації.

Згідно з п. 7.1. комісіонер зобов’язаний виконати доручення щодо продажу продукції протягом року з дня набрання чинності цим договором.

Пунктом 8.2. договору передбачено, що у разі порушення строку, передбаченого п. 2.1.7. договору комісіонер сплачує штраф у розмірі повної вартості продукції, яка підлягає поверненню комітенту.

У відповідності до п. 10.1. договір комісії вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами. Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 10.1. цього договору та закінчується 31.12.2007 року року. Якщо жодна із сторін за 1 місяць до закінчення строку дії договору не заявить про наміри щодо його розірвання, строк дії договору автоматично продовжується на 1 рік (п. 10.2.) Закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору (п. 10.3.).

Якщо інше прямо не передбачено цим договором або чинним в Україні законодавством, цей договір може бути розірваний тільки за домовленістю сторін, яка оформлюється додатковою угодою до цього договору (п. 10.6.). Цей договір вважається розірваним з моменту належного оформлення сторонами відповідної додаткової угоди до цього договору, якщо інше не встановлено у самій додатковій угоді, цьому договорі або у чинному в Україні законодавстві (п. 10.7.).

Пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, в силу зобов’язання одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ст. 526 ЦК України та п. 1 ст. 193 ГК України зобов’язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону та договору. Згідно зі ст. 525 ЦК України та п. 7 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов’язання не допускається.

Згідно з ст. 1011 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов’язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента

Договір комісії може бути укладений на визначений строк або без визначення строку, з визначенням або без визначення території його виконання, з умовою чи без умови щодо асортименту товарів, які є предметом комісії; комітент може бути зобов’язаний утримуватися від укладення договору комісії з іншими особами. Істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер зобов’язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну, як зазначено в статті 1012 ЦК України.

Відповідно до п.1.2. договору комісії № 101 передбачено, що конкретні умови договору щодо кількості, якості та ціни продажу продукції, а також інші умови та вказівки комітента наводяться у специфікаціях, які є невід’ємною частиною цього договору.

В матеріалах справи наявні специфікації № 1 та № 2 до договору комісії № 101, в яких сторони погодили кількість та ціну продукції (а.с. 15-16).

На виконання умов договору позивач передав відповідачу м’яких меблів на загальну суму 232 161,05 грн., що підтверджується накладними № 1 від 12.09.2007 року  до договору № 101 та № 2 від 20.10.2007 року до договору (а.с. 17-18).

Однак, в порушення умов договору відповідач жодного разу не повідомив позивача про хід виконання доручення та договорів купівлі-продажу з третіми особами не уклав.

Матеріали справи свідчать, що позивач звертався до відповідача з вимогою про повернення продукції. На доказ направлення вказаної вимоги позивач надав опис вкладення у цінний лист, фіскальний чек та повідомлення про вручення з відміткою відповідача про отримання. Однак звернення було залишено відповідачем без відповіді та задоволення.

Окрім того, 28.07.2009 року позивач направив відповідачеві лист з пропозицією розірвати договір комісії № 101 від 10.09.2007 року у зв’язку з закінченням строку виконання доручення щодо продажу продукції, передбаченого договором комісії та додав додаткову угоду №1 від 28.07.2009 року до договору комісії № 101 від 10.09.2007 року (а.с. 12-14).

При цьому, місцевим господарським судом під час розгляду справи достовірно встановлено, що додаткова угода №1 від 28.07.2009 року підписана та скріплена печаткою лише з боку позивача, а відтак не створює для сторін будь-яких наслідків.

Нормами статті 599 ЦК України регламентовано, що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В силу ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов’язання внаслідок односторонньої відмови від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов’язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Частиною 1 статті 615 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов’язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

З огляду на зазначені вище норми та обставини справи, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що невиконання відповідачем своїх зобов’язань за договором свідчить про позбавлення позивача того, на що він розраховував при укладенні договору та є істотним порушенням його умов.

У відповідності ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов’язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про, зокрема, повернення виконаного однією із сторін у зобов’язанні.

Крім того, судова колегія вважає неспроможними доводи відповідача, які викладені у відзиві на позов та апеляційній скарзі щодо відсутності договірних зобов’язань між позивачем та відповідачем і, відповідно, не отримання останнім від позивача продукції згідно з видатковими накладними №1 від 12.09.2007 року та №2 від 10.09.2007 року, з наступних підстав.

З метою всебічного, повного та об’єктивного розгляду спору господарським судом міста Києва ухвалою від 01.12.2008 року було призначено судову технічну експертизу за клопотанням відповідача. На вирішення експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз були поставлені наступні питання: чи є печатка, відбиток якої нанесено на накладній № 1 від 12.09.2007 року та №2 від 20.10.2007 року, відбитком печатки ЗАТ «Фірма «Лейпціг», якою це підприємство користувалося на час підписання зазначених документів? Чи однією печаткою нанесені досліджуваний відтиск та експериментальні зразки відтиску печатки ЗАТ «Фірма «Лейпціг»?

 У висновку №12279 судово-технічної експертизи документів по справі №53/23, який складено 20.03.2009 року експертом зазначено, що в наданих на дослідження накладній №1 від 12.09.2007 року до договору № 101 від 10.09.2007 року та в накладній №2 від 20.10.2007 року до договору №101 від 10.09.2007 року відтиски печатки від імені ЗАТ «Фірма «Лейпціг» нанесені однією і тією ж печаткою ЗАТ «Фірма «Лейпціг», що й відтиски печатки в договорі комісії №101, специфікації №1 до договору №101, специфікації № 2 до договору №101, які датовані 10.09.2007 року. В наданих на дослідження накладній №1 від 12.09.2007 року до договору №101 від 10.09.2007 року та в накладній № 2 від 20.10.2007 року до договору №101 від 10.09.2007 року відтиски печатки від імені ЗАТ «Фірма «Лейпціг» нанесені не тією печаткою, експериментальні зразки відтисків якої надані до інституту.

У відповідності до ч. 5 ст. 42 ГПК України висновок судового експерта для господарського суду не є обов’язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку під час дослідження висновку судового експерта, що відповідачем для проведення експертного дослідження було надано експериментальні зразки відтисків печатки ЗАТ «Фірма «Лейпціг», якою підприємство відповідача користується на даний час, а в ході розгляду справи по суті, судом було встановлено, що 21.12.2007 року, тобто після підписання договору комісії № 101 від 10.09.2007 року, специфікацій № 1 та № 2 до договору комісії № 101 від 10.09.2007 року та накладні № 1 від 12.09.2007 року, № 2 від 20.10.2007 року печатку ЗАТ «Фірма «Лейпціг» було знищено у встановленому порядку у Департаменті громадської безпеки МВС України.

Між тим, отримавши лист № 10/4-6126 від 08.09.2009 року з Департаменту громадської безпеки Міністерства внутрішніх справ України з оригіналом квитанції №000742 від 21.12.2007 року і відбитком печатки ЗАТ «Фірма «Лейпціг» та задовольнивши клопотання відповідача місцевий господарський суд призначив повторну судову технічну експертизу у зв’язку з чим провадження у справі було зупинено та матеріали справи було направлено до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз. Витрати за проведення додаткової судової технічної експертизи були покладені на відповідача.

На вирішення експертів були поставлені наступні питання: чи є печатка, відбиток якої нанесено на накладні №1 від 12.09.2007 року та №2 від 20.10.2007 року, відбитком печатки ЗАТ «Фірма «Лейпціг», якою це підприємство користувалося на час підписання зазначених документів? Чи однією печаткою нанесені досліджуваний відтиск та експериментальні зразки відтиску печатки ЗАТ «Фірма «Лейпціг»?

06.12.2010 року, у зв’язку з тим, що 29.11.2010 року не були надані додаткові матеріали згідно клопотання експерта і вартість судово-технічної експертизи документів №3623/10-11 по справі № 53/23 не сплачена, матеріали справи повернулися до суду без виконання експертизи.

У відповідності до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов’язковим.

З огляду на зазначене вище, з урахуванням встановленого судом факту невиконання відповідачем зобов’язання та за відсутності обставин, які звільняють відповідача від відповідальності за порушення зобов’язання, вимоги позивача про розірвання договору та повернення продукції на суму 232 161,05 грн., що була передана відповідачу на виконання умов договору комісії №101 від 10.09.2007 року є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Разом з тим, позивач просить суд стягнути з відповідача 232 161,05 грн. штрафу, нарахованого за порушення строків повернення продукції.

Пунктом 8.2. договору комісії передбачено, у разі порушення строку, передбаченого п. 2.1.7. договору комісіонер сплачує штраф у розмірі повної вартості продукції, яка підлягає поверненню комітенту.

Особливості застосування штрафу полягають у тому, що штраф обчислюється тільки у відсотках і тільки від суми порушеного зобов’язання; він являє собою грошову суму, яка одноразово виплачується порушником зобов’язання. Основною умовою застосування штрафу є те, що штраф може встановлюватися за будь-яке порушення зобов’язання.

В силу ст.ст. 546, 548, 549 ЦК України виконання зобов’язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов’язання.

Як зазначалось вище, відповідно до вимог ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Враховуючи, що вимога про повернення продукції була отримана відповідачем 10.07.2008 року, то з урахуванням п. 2.1.7. договору, відповідач повинен був 20.07.2008 року повернути позивачу продукцію.

Таким чином, судова колегія дійшла висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача штрафу підлягає задоволенню за розрахунком позивача у сумі 232 161,05 грн.

Відповідно до ст. 33 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна  довести  ті  обставини,  на  які  вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які  мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, а тому відсутні підстави для скасування рішення господарського суду.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду міста Києва 28.01.2011 року по справі № 53/23 прийнято після повного з’ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та відповідністю висновків, викладених в рішенні суду обставинам справи, а також у зв’язку із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, і є таким що відповідає нормам закону.

Зважаючи на те, що доводи відповідача законних та обґрунтованих  висновків суду першої інстанції не спростовують, рішення господарського суду міста Києва від 28.01.2011 року слід залишити без змін, а апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фірми «Лейпціг» без задоволення.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105, Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -  

ПОСТАНОВИВ:

1.          Апеляційну скаргу закритого акціонерного товариства «Фірми «Лейпціг» на рішення господарського суду міста Києва від 28.01.2011 року по справі № 53/23 залишити без задоволення.

2.          Рішення господарського суду міста Києва від 28.01.2011 року по справі № 53/23 залишити без змін.

3.          Матеріали справи № 53/23 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 107 ГПК України.

Постанова Київського апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя                                                                      

Судді