Справа № 2-1336/11

Категорія 45

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

01 квітня 2011 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді –          Цокол Л.  І. ,

при секретарі –                    Шарапа М. О.,

при секретарі Кирей О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, за участі Печерської районної у м. Києві державної адміністрації як органу опіки та піклування про визначення способу участі матері у спілкуванні з дитиною,

В С Т А Н О В И В :

 Позивач ОСОБА_1 через Головне управління юстиції в м. Києві  звернулась до суду і просить встановити спосіб спілкування з дочкою шляхом  надання дозволу на відвідування ОСОБА_3 матері –ОСОБА_1 за місцем її постійного проживання у м. Маннхайм (ФРН) : щороку влітку протягом канікул ОСОБА_3; щороку під час святкування свята Нового Року з урахуванням розкладу зимових канікул ОСОБА_3. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 2006 року позивач з донькою не спілкується, однак має бажання та можливість на участь у її вихованні за межами України за вище запропонованим порядком.

Представники позивача ОСОБА_5 та ОСОБА_6 під час судового розгляду вимоги ОСОБА_1 підтримали та просили їх задовольнити в повному  обсязі. В своїх поясненнях представники посилались на необхідність спілкування матері з дитиною у визначений позивачем спосіб. При цьому такий спосіб участі відповідатиме інтересам дитини, оскільки забезпечить спілкування матері з дитиною, а також дитини з її рідним братом, на території країни де вона народилась.  

Відповідач ОСОБА_2 заперечувала проти запропонованого способу участі матері в спілкуванні з дитиною. Відповідач пояснила, що позивач особисто залишила малолітню дитину  на її піклуванні , до дитини не приїжджала, не виявляла турботи про неї, не цікавилась її життям. Останнє стало підставою для позбавлення її батьківських прав та втрати у дитини бажанням  спілкуватись з нею. Відповідач зазначила що не буде мати заперечень на відвідування позивачем дитини  на території України в присутності інших осіб при наявності  бажання  дитини для можливості відновлення стосунків між матір’ю та дитиною.

Представник третьої особи органу опіки та піклування ОСОБА_7 вважала запропонований  позивачем спосіб участі у спілкування з дитиною таким, що не відповідає інтересам дитини. Представник зазначила про те, що на протязі тривалого часу  на території України дитиною опікується її бабуся, тобто відповідач ОСОБА_2 При розгляді питання про призначення опікуна до органу опіки та піклування  надійшли заяви позивача  про її безумовну  згоду .   При цьому представник пояснила, що на протязі всього часу проживання дитини з відповідачем позивач жодного разу не поцікавилась життям дитини.

Суд вислухавши пояснення представників позивача ОСОБА_5 і ОСОБА_6, відповідача ОСОБА_2, представника органу опіки та піклування ОСОБА_7, допитавши свідків, вислухавши думку малолітньої ОСОБА_3, дослідивши письмові докази по справі, прийшов до наступного висновку.

Під час судового розгляду встановлено.

ОСОБА_3 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Франкфурт-на-Майні ФРН. Її батьками є ОСОБА_8 та ОСОБА_1.  ОСОБА_3 має також рідного брата  ОСОБА_6,ІНФОРМАЦІЯ_1, який разом з позивачем проживає у ФРН.

24 вересня 2010 року позивач ОСОБА_1  на підставі Гаазької конвенції про цивільно-правові аспекти  міжнародного викрадення дітей 1980 року    звернулася   через   Федеральне   Міністерство   юстиції   ФРН   до Міністерства юстиції України як Центрального органу України з виконання цієї Конвенції з заявою про забезпечення реалізації права доступу до дитини.

Відповідно до статті 21 Конвенції Центральні органи зобов'язані, на підставі  положень про співробітництво, викладених у статті 7 Конвенції, сприяти мирному  здійсненню прав доступу і виконанню будь-яких умов здійснення цих прав. Центральні органи вживають заходів, наскільки це можливо, для усунення буд-яких перешкод здійсненню таких прав. Центральні   органи   безпосередньо   або   через   посередників   можуть порушувати або сприяти  ініціюванню процедур з метою організації здійснення цих  прав.

Враховуючи зазначене, відповідно до пунктів 2 і 20 Порядку виконання на території   України  Конвенції  про  цивільно-правові  аспекти  міжнародного викрадення дітей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 липня  2006 року № 952 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 2 вересня 2010 року № 795) , Міністерством юстиції України як Центральним  органом України по виконанню цієї Конвенції через Головне управління  юстиції в м. Києві вживалися заходи для досягнення домовленостей між родичами з питання реалізації права доступу до неповнолітньої дитини. Однак  такої домовленості досягнуто не було.

Судом встановлені наступні обставини.

21.03.2003р. розпорядженням Печерської районної у м. Києві державної адміністрації  опікуном ОСОБА_3,ІНФОРМАЦІЯ_1 була призначена ОСОБА_2. При цьому було враховано наступне. До Печерської районної у м. Києві державної адміністрації звернулась ОСОБА_2 (відповідач по справі) , яка прописана та проживає в АДРЕСА_1 з проханням призначити її опікуном  неповнолітньої онуки ОСОБА_3, яка фактично проживає разом з нею за вищевказаною адресою . Мати неповнолітньої –ОСОБА_1 (позивач ОСОБА_1) постійно проживає у ФРН, участі у вихованні не приймає. Батько ОСОБА_8 навчається та проживає у ФРН участі у вихованні не приймає.

Згідно поданої до дільничного суду Узінгена ФРН  заяви ОСОБА_1  (позивача ОСОБА_1) 16.09.2002р. , остання добровільно з найкращими намірами зробила заяву щодо опіки, а саме повністю погодилась з тим, що одноосібне право опіки над дитиною ОСОБА_3 було передано її батьку пану ОСОБА_8 (ОСОБА_8).

Крім того, 14.01.2003р. ОСОБА_1 (позивач ОСОБА_1)  видала заяву про свою згоду на те, щоб її донька, ОСОБА_3 мешкала у її бабусі, пані ОСОБА_2, яка мешкає за адресою : АДРЕСА_1 і пані ОСОБА_2 була призначена її опікуном. ОСОБА_1 зазначила, що вона постійно мешкає у ФРН з 21.07.1998р. і не може піклуватись про свою доньку, яка мешкає у своєї бабусі  вже протягом двох років.  

Згідно виписки з місця проживання Служби прописки Шміттен ім Таунус  ФРН   вбачається, що ОСОБА_3 була знята 22 вересня 2002 року  за дорученням з місця основного проживання АДРЕСА_2   за новою адресою : АДРЕСА_1 .

03 квітня 2003 року малолітня ОСОБА_3 була зареєстрована в АДРЕСА_1 .

Рішенням  Дніпровського районного суду  м. Києва від 23 липня 2009 року було задоволено позов прокурора Печерського району м. Києва в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 до ОСОБА_1, за участі органу опіки та піклування Печерської районної у м. Києві державної адміністрації , ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав. ОСОБА_1 було позбавлено батьківських прав відносно неповнолітньої   дитини ОСОБА_3. Рішення набрало законної сили.  Судом було враховано, що з березня 2003 року про ОСОБА_3 піклується бабуся, яка  призначена її опікуном. З того ж часу, мати дитини - ОСОБА_1 (ОСОБА_1) самоусунулась від виховання доньки, не приїжджає до неї, не цікавиться  її життям  та здоров’ям, не підтримує матеріально.

Згідно акту обстеження умов проживання, складеного працівниками Служби у справах дітей Печерської районної у м. Києві державної адміністрації за місцем проживання малолітньої ОСОБА_3, що в АДРЕСА_1, створені усі необхідні умови для  її проживання та  навчання, між нею та бабусею-відповідачем ОСОБА_2 добрі стосунки.

Із угоди про розірвання шлюбу та розлучення, яка була складена та підписана ОСОБА_1 та ОСОБА_8 10.11.2004р. було вирішено, що ОСОБА_3 залишається з батьком та мешкає у його квартирі, син ОСОБА_6 залишився з ОСОБА_1 (ОСОБА_1).  Батько вирішує питання повсякденного життя ОСОБА_3.   Будь-які  інші питання щодо дітей повинні прийматися обома батьками спільно. При цьому спілкування обох батьків з дітьми повинно відбуватися інтенсивно. Той з батьків, з ким проживає дитина, повинен допускати,  щоб  взаємовідносини дитини  з  іншим  із батьків не погіршувалися .

Земельним судом м. Франкфурта-на-Майні ФРН 11 лютого 2010 року було розглянуто апеляційну скаргу ОСОБА_8 щодо вироку яким його засуджено за протиправне утримання неповнолітньої ОСОБА_3 та зменшено призначене покарання.  При цьому суд при розгляді апеляції  взяв до уваги наявність прийнятого  рішення Дніпровського районного суду м. Києві від 23.07.2009року  щодо позбавлення позивача батьківських прав відносно дитини.

Під час допиту в якості свідка ОСОБА_8 пояснив, що ОСОБА_3 була залишена на території України на піклування його матері ОСОБА_2 особисто позивачем ОСОБА_1. Під час розлучення він розумів домовленість між ним та дружиною щодо проживання ОСОБА_3 у його в квартирі на території України, оскільки на той час ОСОБА_3 фактично проживали в м. Києві.

З   1   січня  2008  року у двосторонніх відносинах між Україною  і Німеччиною набула чинності Гаазька конвенція про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року , до якої Україна приєдналася відповідно до Закону України від 11 січня 2006 року №33 03-IV, і згідно   статті   9   Конституції   України,   є   частиною   національного законодавства України.

Статтею 21 цієї Конвенції передбачено, що будь-яка особа, установа або їй орган можуть подати до Центрального органу Договірної держави за місцем постійного проживання дитини заяву з проханням організувати або забезпечити ефективне здійснення прав доступу, тобто спілкування з дитиною.

Відповідно до статті 5 Конвенції  про цивільно-правові аспекти  міжнародного викрадення дітей  «право доступу» включають право переміщення дитини на обмежений час у місце інше, ніж місце її постійного проживання.   Вказана Конвенція  визначає, що інтереси дітей – це найважливіше в справі турботи про них.  Вказана Конвенція також містить посилання на те, що судові органи мають враховувати думку дитини, якщо вона заперечує проти повернення і досягла такого віку і рівня зрілості, при якому слід брати до уваги її думку.

Згідно  ст..  153 Сімейного кодексу України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Частинами другою та третьою статті 157 Сімейного кодексу України встановлено, що той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний  брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким  проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Згідно з частинами першою та другою статті 159 Сімейного кодексу України якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо  він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.

Відповідно до частин першої та другої статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Згідно з частиною другою статті 16 зазначеного Закону батьки, інші члени сім’ї  та родичі, зокрема ті, які проживають у різних державах, не повинні перешкоджати одне одному реалізувати право дитини на контакт з ними, зобов'язані гарантувати повернення дитини до місця її постійного проживання після  реалізації нею права на контакт, не допускати неправомірної зміни її місця проживання.

Відповідно до ст.. 166 Сімейного кодексу України особа, позбавлена батьківських прав втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов’язків щодо її виховання.

Відповідно до ст.. 168 Сімейного кодексу України мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду із заявою про надання їм права на побачення з дитиною. Суд може дозволити разові, періодичні побачення з дитиною, якщо це не завдасть шкоди її життю, здоров’ю та моральному вихованню, за умови присутності іншої особи.

Суд оцінивши всі встановлені обставини, прийшов до переконання, що способи участі у вихованні визначені позивачем не можуть бути задоволені, оскільки вони не відповідають інтересам дитини.

Суд враховує наступне. Дитина починаючи з 2003 року постійно проживає на території України, за згодою позивача. На території України відвідує шкільний заклад, а також музичну школу по класу фортепіано, приймає участь в українських та міжнародних конкурсах, фестивалях мистецтв, має багато нагород.  З 2003 року  позивач не  цікавилась життям дитини та не приймала участі у її вихованні і навчанні ,   у її фізичному, духовному та моральному  розвитку.     Із пояснень  дитини  судом встановлено, що  малолітня ОСОБА_3  не пам’ятає  позивача.  Під час висловлення своєї думки малолітня ОСОБА_3 зазначила про те, що вона не тільки не має бажання виїжджати за межі України, але не має наміру спілкуватись з позивачем на території України. На думку суду таке відношення дитини викликано тим, що на протязі тривалого часу позивач не тільки не приїжджала до неї, але не телефонувала і не надсилала листи. На  протязі тривалого часу  позивачем не було проявленого жодного прояву турботи про малолітню, напроти обов’язки по вихованню були повністю покладені на відповідача ОСОБА_2  На переконання суду  між позивачем та дитиною на даний час втрачений  зв’язок, що пов’язував  їх  спілкування.

Суд знаходить достатньо прийнятним запропонований органом  опіки та піклування  спосіб участі  позивача у спілкуванні з дитиною, як особи позбавленої батьківських прав, зокрема  на території України  в літній період  при   бажанні дитини   за умови присутності іншої особи для можливості встановлення та налагодження стосунків між матір’ю   та дитиною, адже на даний час небажання дитини є цілком зрозумілим.

Суд вважає, що встановлення способу участі запропонованого позивачем у вигляді переміщення дитини на обмежений час у місце інше, ніж місце її постійного проживання може призвести до  негативних наслідків, створить для дитини нестерпну обстановку.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 5,13 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, ст. 166 Сімейного кодексу України,  ст.ст.8,10,60,88,208,212,213,214, 215 ЦПК України, суд –

В И Р І Ш И В :

   В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, за участі Печерської районної у м. Києві державної адміністрації як органу опіки та піклування про визначення способу участі матері у спілкуванні з дитиною, відмовити.   Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду м. Києва через районний суд протягом десяти діб з дня його проголошення.

Суддя                                                                                            Л. І. Цокол