ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"07" квітня 2011 р. Справа № 2a-47/11/0970
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Кишинського М.І.
Суддів: Гундяка В.Д.,
Григорука О.Б.,
при секретарі Дякун М.М.
за участю сторін:
позивача: ОСОБА_2
представника відповідача військової прокуратури Львівського гарнізону: Кормило Р.О.
представника відповідача військової прокуратури Західного регіону України: Кормило Р.О.
представника відповідача прокуратури м. Івано-Франківська: Федунишин Х.М.
представника відповідача прокуратури Івано-Франківської області: Гоголь В.В.
представник третьої особи: не з’явився.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_2
до відповідачів: військової прокуратури Львівського гарнізону, військової прокуратури Західного регіону України, прокуратури м. Івано-Франківська, прокуратури Івано-Франківської області
третя особа на стороні позивача: Івано-Франківський міський суд,
про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення дій та стягнення 20000,00 грн. моральної шкоди і компенсації втраченого заробітку, -
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_2 (надалі–позивач) 27 квітня 2010 року звернувся в суд з позовом до військової прокуратури Львівського гарнізону, військової прокуратури Західного регіону України, прокуратури м.Івано-Франківська, прокуратури Івано-Франківської області, третя особа на стороні позивача Івано-Франківський міський суд про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення дій та стягнення 20000,00 грн. моральної шкоди.
Ухвалою Івано–Франківського окружного адміністративного суду від 22 червня 2010 року закрито провадження у даній справі з підстав передбачених пунктом 1 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства. Позивач, не погоджуючись з вищезазначеною ухвалою оскаржив її до Львівського апеляційного адміністративного суду. 20 грудня 2010 року Львівським апеляційним адміністративним судом, винесено ухвалу, якою скасовано ухвалу Івано–Франківського окружного адміністративного суду від 22 червня 2010 року про закриття провадження, а справу направлено до Івано–Франківського окружного адміністративного суду на продовження розгляду справи по суті. 12 січня 2011 року розпочато розгляд справи за заявою позивача у колегіальному складі суду.
Позивач, свої позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльність військової прокуратури Львівського гарнізону обґрунтовує тим, що військовою прокуратурою Львівського гарнізону в порушення вимог п.3.5 Наказу Генерального прокурора України «Про організацію участі прокурорів у судовому розгляді кримінальних справ та підтримання державного обвинувачення» №5гн від 19 вересня 2005 року не було направлено до прокуратури м.Івано–Франківська наглядове провадження по кримінальній справі по обвинуваченню позивача, що в свою чергу не дає можливості Івано–Франківському міському суду розглянути кримінальну справу відносно позивача та затягує судовий розгляд кримінальної справи. При цьому, на думку позивача існує бездіяльність і військової прокуратури Західного регіону України, яка не здійснювала належним чином нагляду за дотримання законності нищепідлеглою прокуратурою встановленого порядку підтримання державного обвинувачення по цій кримінальній справі. Аналогічні позовні вимоги, позивач заявляє і до прокуратури м.Івано–Франківська, оскільки кримінальна справа відносно позивача скерована на розгляд до Івано–Франківського міського суду, однак прокуратурою м.Івано–Франківська не вчинено жодних дій, щодо витребування наглядового провадження відносно позивача з військової прокуратури Львівського гарнізону. В зв’язку з цим, позивач також зазначає, що в даному випадку існує і протиправна бездіяльність прокуратури Івано–Франківської області, оскільки даний правоохоронний орган повинен здійснювати нагляд щодо дотримання законності нищепіднаглядними прокуратурами, проте, прокуратурою Івано–Франківської області не вжито заходів для усунення наявних порушень щодо витребування прокуратурою м.Івано–Франківська наглядового провадження відносно позивача з військової прокуратури Львівського гарнізону, чим допущено бездіяльність. При цьому, позивач вважає, що із за такої протиправної бездіяльності відповідачів йому завдано моральну шкоду, оскільки така бездіяльність призводить до нераціонального використання позивача як робочого часу, так і особистого часу. Свою моральну шкоду позивач оцінює в 20000,00 грн., яку просить стягнути з кожного з відповідачів по 5000,00 грн. Позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог, якою просить суд визнати бездіяльність відповідачів щодо в не відправлені та не витребуванні наглядового провадження в кримінальній справі відносно позивача по обставинах, що мали місце в серпні 2010 року протиправною та стягнути з відповідачів в солідарному порядку компенсацію за втрачений заробіток в розмірі середньомісячного заробітку за відрив від основної роботи за час розгляду даної справи в суді та явкою до нього.
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги викладені в позовній заяві та заяві про збільшення позовних вимог підтримав в повному обсязі та пояснив суду, що в провадженні Івано–Франківського міського суду перебуває кримінальна справа по обвинуваченню позивача, яка в 2007 році разом з матеріалами наглядового провадження була скерована до військового місцевого суду Львівського гарнізону. В той же час, в грудні 2009 року після скасування вироку суду Верховним Судом України, кримінальна справа за постановою військового місцевого суду Львівського гарнізону була скерована зворотньо до Івано–Франківського міського суду, однак матеріали наглядового провадження в порушення Наказу Генерального прокурора України «Про організацію участі прокурорів у судовому розгляді кримінальних справ та підтримання державного обвинувачення» від 19 вересня 2005 року №5гн були направленні до прокуратури м.Івано–Франківська лише в квітні 2010 року, що не давало змоги Івано–Франківському суду своєчасно розглянути кримінальну справу відносно позивача. Позивач пояснив, що збільшив свої позовні вимоги з тих підстав, що в червні–липні 2010 року відповідними постановами Івано–Франківського міського суду, кримінальну справу відносно позивача знову ж направлено до військового місцевого суду Львівського гарнізону, а 22 липня 2010 року, військовий місцевий суд Львівського гарнізону повторно повертає кримінальну справу відносно позивача до Івано–Франківського міського суду, проте наглядове провадження по даній кримінальній справі до прокуратури м.Івано–Франківська не направлено. Також зазначив, що тільки під час перебування даної адміністративної справи у Львівському апеляційному адміністративному суді, військовою прокуратурою Львівського гарнізону направлено наглядове провадження до прокуратури м.Івано–Франківська. В даному випадку і має місце бездіяльність прокуратури Західного регіону України, як наглядового органу за нищепіднаглядними прокуратурами. Крім того, вказує, що бездіяльність прокуратури м.Івано–Франківська вбачається у не витребуванні наглядового провадження по кримінальній справі відносно позивача, а прокуратури Івано–Франківської області, як наглядового органу за нищепіднаглядними прокуратурами в не реагуванні на цей факт. В зв’язку з такими неправомірними діями у відповідності до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» позивач просить стягнути компенсацію втраченого заробітку та моральну шкоду, оскільки дані відносини виникають з ознак кримінального судочинства. Просить позов задовольнити повністю.
Представник відповідача військової прокуратури Львівського гарнізону в судовому засіданні проти заявленого позову заперечив, надавши суду письмове заперечення, яке мотивоване тим, що наглядове провадження відносно позивача в період з 02 серпня 2010 року по 09 лютого 2011 року перебувало у військовій прокуратурі Львівського гарнізону, так як не було підтвердження отримання Івано–Франківським міським судом кримінальної справи відносно позивача після її повторного скерування у липні 2010 року військовим місцевим судом Львівського гарнізону, а також будь–яких інших відомостей з даного приводу військова прокуратура Львівського гарнізону з прокуратури м.Івано–Франківська не отримувала. Зазначив, що в зв’язку з перебуванням кримінальної справи відносно позивача на розгляді в Івано–Франківському міському суді, 09 лютого 2011 року військовою прокуратурою Львівського гарнізону дане наглядове провадження по кримінальній справі відносно позивача скероване до прокуратури м.Івано–Франківська. Що ж стосується позовних вимог про стягнення з відповідачів моральної шкоди, то відповідач військова прокуратура Львівського гарнізону не погоджується з даною вимогою, оскільки позивачем жодним чином не підтверджено та не обґрунтовано розмір моральної шкоди. Також зазначив, що заява про збільшення позовних вимог не може враховуватись судом під час вирішення справи, оскільки дана заява змінює підставу і предмет позову та подана з порушенням вимог статті 51 Кодексу адміністративного судочинства України.
Представник відповідача військової прокуратури Західного регіону України проти заявленого позову заперечив, подавши суду письмове заперечення, яке обґрунтовує наступним. Наглядове провадження відносно позивача в період з 02 серпня 2010 року по 09 лютого 2011 року перебувало у військовій прокуратурі Львівського гарнізону, оскільки не було підтвердження отримання Івано–Франківським міським судом кримінальної справи відносно позивача після її повторного скерування у липні 2010 року військовим місцевим судом Львівського гарнізону, а також будь–яких інших відомостей з даного приводу військова прокуратура Львівського гарнізону з прокуратури м.Івано–Франківська не отримувала. Зазначив, що в зв’язку з перебуванням кримінальної справи відносно позивача на розгляді в Івано–Франківському міському суді, 09 лютого 2011 року військовою прокуратурою Львівського гарнізону дане наглядове провадження по кримінальній справі відносно позивача скероване до прокуратури м.Івано–Франківська, а тому не вбачає будь–якої бездіяльності в реалізації наглядових функцій військової прокуратури Західного регіону України. Що ж стосується позовних вимог про стягнення з відповідачів моральної шкоди, то відповідач військова прокуратура Західного регіону України не погоджується з даною вимогою, оскільки позивачем жодним чином не підтверджено та не обґрунтовано розмір моральної шкоди.
Представник відповідача прокуратури м.Івано–Франківська проти позову заперечила, надавши суду письмове заперечення мотивоване тим, що КПК України не визначено обов’язку органів прокуратури формувати та вести наглядове провадження по кримінальній справі, так як наглядове провадження у кримінальних справах ведеться прокурорами з метою підготовки до участі у кримінальних справах, а документи, що містяться в наглядовому провадженні є примірниками документів, наявних в матеріалах кримінальної справи. Зазначила, що чинним законодавством не передбачено обов’язку формування та ведення наглядового провадження в кримінальній справі. При цьому пояснила суду, що наглядове провадження у кримінальній справі не є процесуальним документом, а тому відсутність наглядового провадження жодним чином не впливало та не могло вплинути на розгляд кримінальної справи відносно позивача. Розгляд справи затягувався в зв’язку із заявленими позивачем клопотаннями про відкладення розгляду справи, а не з вини прокурора який приймав участь в цій кримінальній справі. В зв’язку з цим вважає, що позов безпідставний, необґрунтований та такий, що не підлягає до задоволення.
Представник відповідача прокуратури Івано–Франківської області проти заявленого позову заперечив, надавши суду письмове заперечення яким з позовними вимогами не погоджується з наступних підстав. Позивач стверджує, що відповідачами порушено вимоги п.3.5. Наказу Генерального прокурора України «Про організацію участі прокурорів у судовому розгляді кримінальних справ та підтримання державного обвинувачення» №5гн від 19 вересня 2005 року та положень КПК України, що в свою чергу не дало можливості Івано–Франківському міському суду розглянути кримінальну справу відносно позивача. Однак, відповідач прокуратура Івано–Франківської області з такою позицією не погоджується, оскільки вищезазначений Наказ Генерального прокурора України у відповідності до пункту 7 статті 15 Закону України «Про прокуратуру» є обов’язковим для виконання виключно працівниками органів прокуратури. Зазначив, що даний Наказ не є нормативно–правовим актом обов’язковим до виконання всіма громадянами, установами та організаціями та не є документом яким повинен керуватись Івано–Франківський міський суд при розгляді кримінальної справи відносно позивача. Згідно положень КПК України наглядове провадження у кримінальній справі не є доказом, оскільки всі докази акумулюються в матеріалах кримінальної справи, а тому вважає, що відсутність в прокуратурі м.Івано–Франківська наглядового провадження ніяким чином не могло б перешкоджати Івано–Франківському міському суду розглядати кримінальну справу відносно позивача. Відсутність наглядового провадження не може бути причиною затягування розгляду справи і не могло спричинити відрив позивача від основної роботи, в зв’язку з чим позивач втратив заробіток та завдано йому моральну шкоду. Відсутність наглядового провадження не є підставою для відкладення розгляду кримінальної справи, оскільки наглядове провадження формується прокурором який підтримує державне обвинувачення на підставі тих матеріалів які містяться в кримінальній справі, а судовим процесом в кримінальній справі керує головуючий суддя в судовому засіданні.
Представник третьої особи в судові засідання не з’явився, хоча про дату, час та місце судових засідань повідомлявся належним чином, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення наявними в матеріалах справи. Заяв чи клопотань про розгляд справи за його відсутності або інші поважні причини неявки в судові засідання суду не направив.
Розглянувши позовну заяву, заяву про збільшення позовних вимог та заперечення відповідачів, заслухавши позивача та представників відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Предметом оскарження в даній адміністративній справі є бездіяльність відповідачів, яка полягає у невжитті заходів щодо не надіслання і не витребування наглядового провадження, а також невжитті заходів впливу до підпорядкованих прокуратур вищестоящими прокуратурами, щодо не надіслання і не витребування наглядового провадження нижче стоячими прокуратурами в кримінальній справі по обвинуваченню позивача ОСОБА_2 за статтею 190 частиною 2 Кримінального кодексу України, яка з серпня 2010 року знаходиться на розгляді в Івано–Франківському міському суді.
Відповідно до змісту пункту 7 частини 1 статті 15 Закону України «Про прокуратуру» накази Генерального прокурора України є обов'язкові для всіх органів прокуратури.
Пунктом 3.5 Наказу Генерального прокурора України N5гн «Про організацію участі прокурорів у судовому розгляді кримінальних справ та підтримання державного обвинувачення» від 19 вересня 2005 року встановлено, що у справах, у яких обвинувальні висновки затверджувалися прокурором вищого рівня або іншим територіальним прокурором, при зміні підсудності державне обвинувачення підтримувати прокурорам за місцем розгляду кримінальної справи, якщо прокурором вищого рівня не буде прийнято інше рішення. У цих випадках своєчасне надіслання відповідному прокурору наглядового провадження є обов'язковим.
Як встановлено в судовому засіданні, 22 липня 2010 року військовий місцевий суд Львівського гарнізону повторно повертає кримінальну справу відносно позивача до Івано–Франківського міського суду, однак наглядове провадження за період з 02 серпня 2010 року по 09 лютого 2011 року перебувало у військовій прокуратурі Львівського гарнізону, в той час, коли кримінальна справа відносно позивача перебувала на розгляді в Івано–Франківському міському суді. В даному випадку, відповідач–військова прокуратура Львівського гарнізону стверджує, що дане наглядове провадження за вищевказаний період перебувало у військовій прокуратурі Львівського гарнізону, оскільки в останнього не було відомостей отримання Івано–Франківським міським судом кримінальної справи відносно позивача.
Суд, не погоджується з таким твердженням, так як при постановленні судового рішення військовим місцевим судом Львівського гарнізону про передачу кримінальної справи до Івано–Франківського міського суду, в судовому засіданні був присутній представник військової прокуратури Львівського гарнізону, оскільки пунктом 1.1 Наказу Генерального прокурора України «Про організацію участі прокурорів у судовому розгляді кримінальних справ та підтримання державного обвинувачення» №5гн від 19 вересня 2005 року передбачено, що відповідно до положень кримінально–процесуального закону прокурорів зобов’язано забезпечити обов'язкову участь прокурора у судовому розгляді усіх кримінальних справ, за винятком справ приватного обвинувачення, ефективну реалізацію повноважень щодо всебічного, повного, об'єктивного та неупередженого дослідження обставин кожної справи, своєчасне вжиття заходів до реального поновлення порушених прав людини та усунення причин і умов вчинення злочинів. Також, військовий місцевий суд Львівського гарнізону повинен був проінформувати відповідача військову прокуратуру Львівського гарнізону про передачу справи до Івано–Франківського міського суду. Відсутність взаємодії між військовою прокуратурою Львівського гарнізону та військовим місцевим судом Львівського гарнізону щодо належної узгодженої координації дій при здійсненні передачі кримінальної справи з одного місцевого суду в інший, якраз і свідчить про протиправну бездіяльність військової прокуратури Львівського гарнізону в реалізації завдань органів прокуратури покладених Законом України «Про прокуратуру» та Наказом Генерального прокурора України «Про організацію участі прокурорів у судовому розгляді кримінальних справ та підтримання державного обвинувачення» №5гн від 19 вересня 2005 року.
В даному випадку, також має місце бездіяльність з боку відповідача–військової прокуратури Західного регіону України, оскільки даний правоохоронний орган повинен здійснювати контроль та нагляд за нищепіднаглядними прокуратурами військових гарнізонів, в тому числі в реалізації вимог Наказу Генерального прокурора України «Про організацію участі прокурорів у судовому розгляді кримінальних справ та підтримання державного обвинувачення» №5гн від 19 вересня 2005 року, щодо своєчасного направлення наглядових проваджень в справах, які розглядаються в інших судах. Ці повноваження вищестоящих прокурорів прямо передбачені Законом України «Про прокуратуру».
Відповідно до змісту пункту 7 частини 1 статті 15 Закону України «Про прокуратуру» накази Генерального прокурора України є обов'язкові для всіх органів прокуратури.
Пунктом 4 Наказу Генерального прокурора України №5гн від 19 вересня 2005 року передбачено, що контроль за якістю підтримання державного обвинувачення чи іншої участі прокурорів у розгляді справ судами покласти на заступників Генерального прокурора України, заступників прокурорів областей ( в розумінні частини 2 статті 13 Закону України «Про прокуратуру» на правах обласних розуміється–військові прокуратури регіонів, а на правах міських–військові прокуратури гарнізонів) та прирівняних до них, які за розподілом обов`язків відповідають за відповідну ділянку роботи, на місцях – на міськрайпрокурорів. Таким чином, не надіслання військовою прокуратурою Львівського гарнізону на протязі шести місяців наглядового провадження по кримінальній справі територіальному прокурору за місцем розгляду кримінальної справи в суді, свідчить не тільки про протиправну бездіяльність військової прокуратури Львівського гарнізону, а і про такі самі порушення закону з боку військової прокуратури Західного регіону України, яка не забезпечила належний нагляд та контроль за діяльністю підпорядкованої прокуратури.
Щодо позовних вимог в частині не витребування відповідачем прокуратурою м.Івано–Франківська наглядового провадження з військової прокуратури Львівського гарнізону, в частині визнання бездіяльності протиправною відповідача прокуратури Івано–Франківської області щодо нагляду дотримання законності нищепіднаглядною прокуратурою м.Івано–Франківська та в частині стягнення моральної шкоди і втраченого заробітку, то суд відмовляє виходячи з наступного.
Позивач в своїх посиланнях стверджує, що відсутність наглядового провадження в прокуратурі м.Івано–Франківська не дає змоги державному обвинувачу достатньо підготуватись до розгляду кримінальної справи відносно позивача, в зв’язку з чим розгляд даної справи постійно відкладається. Також, стверджує, що відсутність наглядового провадження в прокуратурі м.Івано–Франківська перешкоджає розгляду кримінальної справи відносно позивача, що не дає змоги Івано–Франківському міському суду розглянути кримінальну справу відносно позивача, чим затягується судовий процес, розгляд справи з цих підстав не відкладався і прокурор, як державний обвинувач, завжди приймав участь у всіх засіданнях суду.
Суд, доводи позивача не вважає обґрунтованими в цій частині позовних вимог, оскільки нормами Кримінально–процесуального кодексу України не передбачено обов’язку прокурорів вести та формувати наглядове провадження при розгляді кримінальної справи, а в судовому засіданні відповідачами прокуратурою м.Івано–Франківська та прокуратурою Івано–Франківської області доведено, що відсутність наглядового провадження у прокурора який підтримував державного обвинувачення в суді відносно позивача ОСОБА_2 не порушило його прав в кримінальному процесі.
У відповідності до пункту 7 частини 1 статті 15 Закону України «Про прокуратуру» Генеральний прокурор України відповідно до законів України видає обов'язкові для всіх органів прокуратури накази, розпорядження, затверджує положення та інструкції. В свою чергу, дана норма встановлює, що Наказ Генерального прокурора України «Про організацію участі прокурорів у судовому розгляді кримінальних справ та підтримання державного обвинувачення» №5гн від 19 вересня 2005 року є обов’язкових виключно для всіх органів прокуратури. Однак даний Наказ не є обов’язковим для виконання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, установами, організаціями та громадянами, а тому даний Наказ не регулює порядок здійснення кримінального судочинства в Україні при розгляді кримінальних справ.
Відповідно до пункту 6 Наказу Генерального прокурора України «Про організацію участі прокурорів у судовому розгляді кримінальних справ та підтримання державного обвинувачення» №5гн від 19 вересня 2005 року у наглядовому провадженні у справі в ході досудового слідства накопичуються копії опису її матеріалів, прийнятих під час дізнання та досудового слідства, процесуальні рішення, копії чи виписки з документів, що містять основні докази, на яких ґрунтується обвинувачення. Державні обвинувачі у наглядових провадженнях зосереджують записи вивчення справи з посиланням на аркуші справи, необхідні для підтримання державного обвинувачення дані, план судового слідства, записи про його хід із зазначенням змісту досліджених доказів, промову в судових дебатах, довідки про результати розгляду справи судом, про ознайомлення з протоколом судового засідання та з апеляціями інших учасників процесу, а також копії документів прокурорського реагування на судові рішення та копії судових рішень.
Зі змісту вищезазначеного пункту Наказу, слід розуміти, що наглядове провадження ведеться прокурорами з метою підготовки до участі у кримінальних справах, а документи що містяться в наглядовому провадженні є примірниками документів, що містяться в матеріалах кримінальної справи, а отже наявність наглядового провадження у суді під час підтримання державного обвинувачення в кримінальній справі є суттєвим для прокурора, однак не є обов’язковим доказом для суду і не може бути процесуальною перепоною для розгляду кримінальної справи в суді.
Таким чином, відсутність наглядового провадження в прокуратурі м.Івано–Франківська не перешкоджає Івано–Франківському міському суду розглядати кримінальну справу відносно позивача.
За таких обставин, суд не вбачає бездіяльності з боку відповідача–прокуратури м.Івано–Франківська, а тому в даному випадку відсутні і ознаки бездіяльності у відповідача–прокуратури Івано–Франківської області, як наглядового органу за нищепіднаглядними прокуратурами.
Щодо стягнення з відповідачів моральної шкоди, компенсації втраченого заробітку та твердження позивача, що в зв’язку з такою бездіяльністю відповідачів, у відповідності до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» йому належить компенсація, так як дані відносини виникають з ознак кримінального судочинства, то суд відмовляє в даній вимозі та спростовує дане твердження позивача, виходячи з наступного.
Частиною 1 статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» на який посилається позивач, передбачено виникнення права на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом у таких випадках: 1) постановлення виправдувального вироку суду; 1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали чи постанови суду про повернення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд) факту незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; 2) закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину; 3) відмови в порушенні кримінальної справи або закриття кримінальної справи з підстав, зазначених у пункті 2 частини першої цієї статті; 4) закриття справи про адміністративне правопорушення.
Згідно положень Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" та іншими актами законодавства. (стаття 1 даного Закону)
Статтею 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» передбачено, що у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами дізнання чи досудового слідства, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.
Як встановлено в судовому засіданні, кримінальна справа відносно позивача на момент розгляду даної адміністративної справи (№2-47/11/0970), перебувала і на даний час перебуває на розгляді в Івано–Франківському міському суді, а тому підстави для відшкодування моральної шкоди і втраченого заробітку, зазначені в пунктах 1,1-1,2,3 статті 2 вищезазначеного Закону, відсутні. Крім того, зі змісту статті 2 вищезазначеного Закону вбачається, що питання про відшкодування моральної шкоди завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду та стягнення втраченого заробітку, вирішується судом, який постановляє виправдувальний вирок.
Також, позивачем в судовому засіданні не подано жодного підтвердження про наявність його місячного заробітку (доходу), а також не обгрунтовано наявність втраченого заробітку.
Відповідно до змісту частини 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійсненні позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог.
Враховуючи вищенаведе, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню в частині визнання бездіяльності протиправною відповідача – військової прокуратури Львівського гарнізону щодо в не направленні наглядового провадження до прокуратури м.Івано–Франківська по обставинах, що мали місце в серпні 2010 року та в частині визнання бездіяльності протиправною відповідача – військової прокуратури Західного регіону України щодо неналежного нагляду за дотриманням законності відповідача – військової прокуратури Львівського гарнізону в не направленні наглядового провадження до прокуратури м.Івано–Франківська.
Щодо решти позовних вимог то суд в їх задоволенні відмовляє.
На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 24, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Позов задовольнити частково.
Визнати бездіяльність військової прокуратури Львівського гарнізону в несвоєчасному направленні матеріалів наглядового провадження по кримінальній справі по обвинуваченню ОСОБА_2 до прокуратури м. Івано–Франківська протиправною.
Визнати бездіяльність військової прокуратури Західного регіону України щодо неналежного нагляду дотримання законності військовою прокуратурою Львівського гарнізону, яка полягає в несвоєчасному направленні матеріалів наглядового провадження по кримінальній справі по обвинуваченню ОСОБА_2 до прокуратури м. Івано–Франківська протиправною.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 1 (одна) грн. 70 коп. сплаченого судового збору.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб’єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п’ятиденного строку з моменту отримання суб’єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.
Постанова набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: Кишинський М.І.
Судді: Гундяк В.Д.
Григорук О.Б.
Постанова складена в повному обсязі 12 квітня 2011 року.