УХВАЛА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

24 липня 2006 року Колегія суддів Судової палати по кримінальним справам Апеляційного суду Донецької області у складі:

головуючого                                            Меленчука В.С.

суддів                                                       Костромітіна В.С., Шапара Ю.І.

при секретарі                                           Яровій Н.В.

з участю прокурора                                 Галані І.В.

засудженого                                            ОСОБА_1

захисника                                                ОСОБА_2

потерпілої                                                ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі кримінальну справу за апе­ляцією прокурора, який приймав участь у розгляді справи судом першої інстанції та захис­ника засудженого ОСОБА_1 адвоката ОСОБА_2 на вирок Волноваського районного суду Донецької області від 27 лютого 2006 року

ВСТАНОВИЛА:

Вироком Волноваського районного суду Донецької області від 27 лютого 2006 року

ОСОБА_1, уродженець села Златоустівка Волновась­кого району Донецької області, громадянин України, не судимий, працюючий механізатором у ТОВ „Росія" Волноваського району Донецької області, мешканець АДРЕСА_1

засуджений за статтею 121 частиною 2 КК України до 7 років позбавлення волі.

Вироком суду засуджений ОСОБА_1 визнаний винним в тому, що він 21 жовтня 2005 року приблизно о 22 годині у стані алкогольного сп'яніння, знаходячись на ганцю Па­лацу культури села Златоустівка Волноваського району Донецької області, умисно, з метою заподіяння тілесних ушкоджень, наніс ОСОБА_4 один удар ліктем у область лівої скроне­вої частини голови, заподіявши перелом кісток основи черепа, епідуральну гематому об'ємом 150см , крововилив під м'які мозкові оболонки головного мозку.

Причиною смерті ОСОБА_4 є закрита черепно-мозкова травма з переломом кісток основи черепа, крововилив над та під оболонки і у речовину головного мозку, ускладнене набряком головного мозку, яка настала 29 жовтня 2005 року.

Прокурор, який приймав участь у розгляді справи судом першої інстанції, не оспо­рюючи доведеність вини і кваліфікацію дій засудженого, просить вирок суду скасувати, по­становити новий вирок з призначенням засудженому міри покарання у вигляді 8 років позба­влення волі.

Захисник засудженого адвокат ОСОБА_2 також не погодився з судовим рішенням

Справа №11-436/2006                                                                                                                     Головуючий у 1 інстанції Мохов Є.І.

Категорія 121 ч 2 КК України                                                                                                       Доповідач Меленчук В.С.

і подав апеляцію, в якій просить дії засудженого ОСОБА_1 з урахуванням обставин події, здобутих і досліджених у судовому засіданні доказів по справі, перекваліфікувати його дії на частину 1 статті 119 КК України, оскільки у засудженого був відсутній умисел на вбивство потерпілого, а наслідки настали в результаті необережних дій засудженого.

Вислухавши доповідача, міркування прокурора про скасування вироку суду і поста­новку нового вироку з призначенням засудженому покарання у вигляді 8 років позбавлення волі і залишення апеляції захисника без задоволення, думку захисника, пояснення і останнє слово засудженого про зміну вироку і перекваліфікацію дій, задовольнивши апеляцію, пере­віривши матеріали кримінальної справи і, обговоривши доводи апеляцій, колегія суддів дій­шла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляції прокурора і про необхідність часткового задоволення апеляції захисника засудженого, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод і статті 62 Конституції України кожний має право на справедливий розгляд справи, особа вважається невинуватою у вчинені злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, ніхто не зобов'язаний доводити свою не винуватість у вчинені злочину, обвинувачення не може грун­туватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях і усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Як вбачається з матеріалів кримінальної справи суд першої інстанції відповідно до вимог статей 22,257 КПК України в межах можливого достатньо повно, об'єктивно і всебіч­но розглянув справу по суті, з'ясував усі обставини і дослідив у судовому засіданні здобуті досудовим слідством докази по справі, вирішив при цьому питання про їх допустимість, про­аналізувавши, дав їм належну оцінку і цілком обґрунтовано поклав в основу обвинувального вироку, дійшовши правильного висновку про доведеність вини засудженого ОСОБА_1 у позбавленні життя потерпілого ОСОБА_4

Між тим, суд першої інстанції, вирішуючи питання про правильність кваліфікації дій засудженого ОСОБА_1, припустився помилкового висновку, кваліфікуючі його дії за час­тиною 2 статті 121 КК України.

З матеріалів кримінальної справи вбачається, що засуджений ОСОБА_1 пояснював, що, знаходячись біля Палацу культури, він хотів пожартувати з потерпілим ОСОБА_4., наніс йому один удар ліктем руки у область голови, потерпілий у цей час повернув голову і удар випадково попав у область скроні, при цьому бійки між ним і потерпілим не було, взає­мовідносини до і на той час були нормальні.

Допитаний на досудовому слідстві і в судовому засіданні єдиний на момент події свідок ОСОБА_5 не зміг однозначно пояснити, повертав потерпілий голову при ударі чи ні, при цьому підтвердив, що бійки між потерпілим і засудженим не було ні до удару ні після не було.

Після відбутих подій потерпілий ОСОБА_4. певний час не скаржився на болі у го­лові, перебував у нормальному стані, відвідував спортзал, де з товаришами слухав музику, після чого сам пішов додому.

Свідок ОСОБА_6. пояснив, що після удару він увесь час знаходився з потерпілим, який був спокійний, ні з ким не бився, додому шли разом і лише тоді ОСОБА_4. поскаржи­вся на болі в голові.

Твердження засудженого про те, що він при нанесенні удару ліктем руки випадково попав у скроню потерпілого нічим не підтверджується, але і не спростовується, тому тлума­чаться відповідно до статті 62 Конституції України на користь засудженого.

3.

Виходячи з наведеного, колегія судців вважає, що у засудженого був відсутній уми­сел на нанесення потерпілому тяжких тілесних пошкоджень і позбавлення його життя, а нас­лідки, які настали є результатом необережних дій засудженого.

Такий висновок узгоджується з роз'ясненнями, які викладені у пункті 26 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 7 лютого 2003 року „Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи" де вказано, що „ у випадках, коли осо­ба, яка позбавила потерпілого життя чи заподіяла йому тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своїх дій чи бездіяльно­сті, але легковажно розраховувала на їх відвернення (злочинна самовпевненість), або ж не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була й могла їх передбачити (злочинна недбалість), її дії слід розглядати як убивство через необережність чи заподіяння необережного тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження і кваліфікувати відпо­відно до статей 119 чи 128 КК України".

Беручи до уваги наведене і те, що настала смерть потерпілого, колегія суддів вважає, що дії засудженого ОСОБА_1 слід перекваліфікувати з частини 2 статті 121 КК України на частину 1 статті 119 КК України як убивство з необережності.

На підставі вище викладеного і у зв'язку з перекваліфікацією дій засудженого, апе­ляція прокурора, який приймав участь у розгляді справи судом першої інстанції про поси­лення покарання задоволенню не підлягає.

З урахуванням обставин справи, даних про особу, пом'якшуючі та обтяжуючі пока­рання обставини, які зарахував суд першої інстанції, а також те, що засуджений не надає особливої небезпеки для суспільства, колегія суддів вважає можливим призначити реальне покарання у вигляді обмеження волі.

При цьому, колегія суддів вважає, що хоча злочин вчинений з необережності, але враховуючі тяжкі наслідки, призначення покарання з застосування вимог статей 69,75 КК України буде явно не справедливим, тому в цій частині апеляція захисника засудженого не може бути задоволена.

Керуючись статтями 362,365,366 КПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляцію захисника засудженого ОСОБА_1 адвоката ОСОБА_2 задовольни­ти частково, апеляцію прокурора, який приймав участь у розгляді справи судом першої ін­станції залишити без задоволення.

Вирок Волноваського районного суду Донецької області від 27 лютого 2006 року відносно ОСОБА_1 змінити, вважати його засудженим за частиною 1 статті 119 КК України з призначенням покарання у вигляді 4 років обмеження волі.

В решті вирок залишити без зміни.

СУДДДІ