УКРАЇНА
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-ц-20386/11
Справа № 22ц-20386/2011 Головуючий в 1-й інстанції
Категорія – 24 ( ІV) суддя Косторенко А.Ю.
Суддя-доповідач – Зубакова В.П.
РІШЕННЯ
Іменем України
09 березня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді: Зубакової В.П.
суддів: Остапенко В.О., Деркач Н.М.
при секретарі: Бондаренко І.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “УСП Україна” на заочне рішення Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу від 03 серпня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю “УСП Україна” про визнання договору недійсним та стягнення грошових коштів .
Особи, які беруть участь у розгляді справи:
позивачка ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_4,
представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “УСП Україна” – Ямковий Владислав Іванович, -
В С Т А Н О В И Л А:
В квітні 2010 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “УСП Україна” (далі ТОВ «УСП Україна») про визнання договору про надання послуг № 009822, укладеного 25.01.2010 року між ОСОБА_3 та ТОВ «УСП Україна» недійсним, посилаючись на те, що в момент його укладення не дотримано вимоги, встановлені ч. 1-3,5 ст. 203 ЦК України, а саме, укладений договір про надання послуг по своїй природі є договором комісії, який позивачка не мала наміру укладати, та наслідки від укладення правочину не наступили, оскільки договір не містить обов`язку відповідача виплатити кошти та істотних умов про майно (товар).
Посилаючись на вищевикладене просила суд визнати договір недійсним та стягнути з відповідача на її користь, сплачену комісійну плату у сумі 61 200 грн, затосувавши наслідки визнання правочину недійсним, стягнути з відповідача на її користь понесені судові витрати.
Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 03 серпня 2010 року позов задоволено.
Договір про надання послуг №009822 від 25 січня 2010 укладений між ОСОБА_3 та ТОВ «УСП Україна» визнано недійсним.
Стягнуто з ТОВ «УСП Україна» на користь ОСОБА_3 сплачену комісійну плату у сумі 61 200, 00 грн., затосувавши таким чином наслідки визнання правочину по Договору про надання послуг №009822 від 25.01.2010 року недійсним.
Стягнуто з ТОВ «УСП Україна» на користь ОСОБА_3 понесені судові витрати – державне мито у розмірі 80 грн. 50 коп.
В апеляційній скарзі представник відповідача ставить питання про скасування рішення суду і направлення справи до Деснянського районного суду м.Чернігова для розгляду справи за договірною підсудністю, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та невідповідності висновків суду обставинам справи.
Так, судом не взято до уваги, що ТОВ «УСП Україна» діяло в межах договору, та в зв`язку з невиконанням ОСОБА_3 його умов, звернулося в суд про розірвання договору.
На момент підписання договору позивачка була згодна з його умовами та не зверталась до органів у справах захисту прав споживачів щодо порушення її прав, як не зверталась до підприємства із заявою про розірвання договору і повернення коштів.
Порушення норм процесуального права полягає у розгляді справи за відсутності представника відповідача, який не був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, та порушення судом правил підсудності.
В запереченнях на апеляційну скаргу позивачка просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін, як законне та обгрунтоване.
Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, який підтримав доводи апеляційної скарги, позивачку та її представника, які заперечували проти доводів апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги та заперечень на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що сторони 25.01.2010 року уклали договір про надання послуг № 009822 від 25.01.2010 року (далі - Договір), відповідно до якого відповідач зобов'язався зареєструвати учасника УСП, організовувати та проводити розподільчі акти щодо надання права на отримання обраного товару, надавати інформацію щодо результатів розподільчих актів, організовувати та створювати умови для придбання товару учасникам УСП, здійснювати оплату товару та забезпечувати отримання товару учасником УСП та надавати інші послуги, а позивачка зобов'язалася сплачувати чисті платежі та адміністративні витрати.
Відповідно до п. 1.1. Договору, його предметом є надання Учаснику УСП послуг, спрямованих на придбання транспортного засобу /об’єкту нерухомості (далі – Товару), через Програму ТОВ «УСП-Україна» ( далі – Програма УСП ) організовану Товариством, базуючись на принципі взаємодопомоги учасників УСП.
Строк дії Договору № 009822 встановлено з 25 січня 2010 року по 25 грудня 2030 року (а.с.10).
25.01.2010 року ОСОБА_3 було сплачено відповідачеві комісійну плату в розмірі 61200 грн., проте не було виконано обов’язку зі сплати передбачених Додатком №1 до Договору чистого платежу у розмірі 7083,33 грн. та адміністративних витрат в сумі 10200,00 грн. (а.с. 11-14).
Як вбачається з матеріалів справи, комісійна плата, згідно з умовами діяльності програми УСП – це плата, яка покриває витрати, що зазнало товариство у зв’язку із вступом та реєстрацією учасника до УСП, а також покриває витрати, яких зазнаватиме товариство у зв’язку із передачею товару учаснику УСП.
Згідно з п. 8.2. Договору сторони повністю розуміють значення та умови цього Договору, його правові наслідки підтверджують дійсність намірів при його укладення, а також те, що даний Договір не носить характер фіктивного чи удаваного правочину і не є правочином зловмисним. Підписання Договору та Додатків до нього є свідченням того, що Сторони дійшли повного порозуміння і визначили, що договірні умови є обов'язковими до виконання Сторонами.
Відповідно до п. 8.4 Договору учасник УСП гарантує дійсність своїх намірів, добросовісність своїх дій по відношенню до інших осіб, співвласників, в тому числі подружжя, підтверджує їх погодження на здійснення даного Правочину, підтверджує, що отримав усі коректно викладені пояснення від представника Товариства, уважно прочитав та зрозумів усі визначення, умови та зміст Договору, Додатків до нього, правові наслідки, що засвідчує своїм підписом.
З матеріалів справи вбачається, що позивачка, як учасник УСП, ознайомлена з умовами договору № 009822 від 25.01.2010 року та Додатків до нього, розуміла Договір та всі Додатки до нього, та правові наслідки укладання Договору, гарантувала дійсність своїх намірів, добросовісність своїх дій по відношенню до інших осіб, що засвідчила своїм підписом (а.с.10,11).
Спір виник з приводу недійсності Договору в зв`язку з невідповідністю його положень Закону України «Про захист прав споживачів» та недодержання в момент вчинення правочину вимог, встановлених ст. 203 ЦК України.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що умови договору обмежують права позивачки порівняно з положеннями, передчаченими законодавством, що є підставою для визнання його недійсним.
Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду з огляду на наступне.
Так, судом першої інстанції не враховано, що в разі оспорювання правочину як вчиненого під впливом обману, обов’язковою є наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману, які повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Проте позивачкою зазначені обставини доведено не було, більш того, зі змісту договору вбачається протилежне.
Крім того, посилаючись в своєму рішенні на те, що спірний Договір не відповідає нормам законодавства та моральним засадам суспільства, а жоден його пункт, в тому числі п.8.5, 8.6,8.7 не відповідають вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», цивільному та цивільно-процесуальному законодавству, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку, не навівши в рішенні конкретних норм законодавства, яким суперечить укладений сторонами Договір та чим саме.
Також, позивачкою не було надано суду доказів укладення нею договору як споживачем, зокрема не доведено того, що відповідач є надавачем фінансових послуг, які підлягають ліцензуванню відповідно до ст.34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Відповідно до ст. 28 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» висновки про віднесення операцій до того чи іншого виду фінансових послуг надаються уповноваженим органом у сфері регулювання ринків фінансових послуг, а саме Державною комісією з регулювання ринку фінансових послуг України. Цей орган також здійснює нагляд за діяльністю у сфері надання фінансових послуг та застосовує заходи впливу у разі порушення законодавства про фінансові послуги.
Проте, позивачкою не було надано суду першої інстанції і не представлено апеляційному суду висновку Державної комісії з регулювання ринку фінансових послуг України про надання фінансових послуг відповідачем, перед апеляційним судом питання про витребування такого висновку сторонами не ставилось, а до компетенції апеляційного суду не належить перевірка діяльності відповідача у сфері надання фінансових послуг.
Зважаючи на викладене, колегія дійшла висновку, що до існуючих між сторонами правовідносин не можуть бути застосовані вимоги Закону України «Про захист прав споживачів» щодо недійсності правочину, одночасно відсутні підстави визнання спірного Договору недійсним, передбачені ст.ст. 203, 215, 216, 230 ЦК України, на чому наголошувала в своєму позові ОСОБА_3, а тому законні підстави для задоволення її позову з цих підстав відсутні.
Крім того, відповідно до абз. 3 п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» передбачено, що наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, Заочним рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 18 травня 2010 року у цивільній справі № 2-2933/10 позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УСП Україна» до ОСОБА_3 про розірвання договору про надання послуг, стягнення боргу розірвано Договір № 009822 від 25.01.2010 року про надання послуг, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «УСП Україна» та ОСОБА_3. Вказане рішення не було оскаржено сторонами і набрало законної сили.
Відповідно до ч.3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Отже, розірвавши договір, Деснянський районний суд м. Чернігова тим самим підтвердив його дійсність, що також, на думку колегії суддів, виключає можливість визнання вказаного договору недійсним.
Зазначені обставини справи не були належним чином досліджені та оцінені судом першої інстанції, що призвело до помилкового вирішення спору.
Також, під час ухвалення оскаржуваного рішення, судом першої інстанції було порушено норми процесуального права, що потягло за собою неправильне вирішення справи, а саме розглянуто справу за відсутності відповідача, не повідомленого належним чином про місце і час слухання справи, за відсутності у справі доказів такого повідомлення ТОВ «УСП Україна», а також розглянуто справу з порушенням правил визначення договірної підсудності, передбачених ст. 112 ЦПК України в редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції.
Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „УСП Україна” слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції, на підставі п. 1,3,4 ч.1 ст. 309 ЦПК України, скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3
Клопотання відповідача про передачу справи до Деснянського районного суду м.Чернігова для розгляду справи за договірною підсудністю підлягає відхиленню, оскільки, відповідно до ч.1 ст. 307 ЦПК України, апеляційний суд не наділений такими повноваженнями при розгляді апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, п. 1,3,4 ст.309, ст.ст. 313, 314, 315 ЦПК України, колегія судів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу представника відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “УСП Україна” – задовольнити частково.
Заочне рішення Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу від 03 серпня 2010 року скасувати та ухвалити нове рішення.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю “УСП Україна” про визнання договору недійсним та стягнення грошових коштів відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий: (підпис)
Судді: (підписи)
Згідно з оригіналом.
Суддя-доповідач: В.П.Зубакова