Справа №22-895/2006 Категорія 31

                         Головуючий у 1 інстанції Мірошниченко Ю.М.

_________ Доповідач Баркова ЛЛ.

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15  серпня  2006 року   колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого Баркової Л.Л.

суддів Трушкова М.М., Власенко Л.І.

при секретарі : Берліній Є.С. розглянувши  у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі  справу  за позовом Відкритого акціонерного товариства „Маріупольський  завод важкого машинобудування"    до    ОСОБА_1   про    стягнення заборгованості за проживання в гуртожитку

за апеляційною скаргою позивача на рішення від 8 червня 2006 року, ухвалу від 14 липня 2006 року Іллічівського районного суду міста Маріуполя

встановила :

Рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя від 8 червня 2006 року, ухвалою того ж суду від 14 липня 2006 року про виправлення арифметичної помилки задоволено частково позов ВАТ „Маріупольський завод важкого машинобудування" про стягнення заборгованості за проживання в гуртожитку. З ОСОБА_1 стягнуто на користь ВАТ „МЗВМ" 1285 гривень 63 коп. та судовий збір 51 гривню. Зобов'язано ГП „Судовий інформаційний центр" повернути ВАТ „Маріупольський завод важкого машинобудування" 30 гривень.

В апеляційній скарзі представник позивача Орєхов О.В. просить рішення суду і ухвалу про виправлення арифметичної помилки скасувати, задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, стягнувши на користь ВАТ з відповідачки за період проживання у гуртожитку з першого лютого 2004 року до тридцять першого травня 2006 року заборгованість у розмірі 2264 гривні 88 коп., посилаючись на те. що судом неповно з"ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки суду їм не відповідають.

Заслухавши суддю доповідача, пояснення представника позивача Орєхова О.В., який просив задовольнити апеляційну скаргу, відповідачку ОСОБА_1. яка просила її відхилити, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга  підлягає частковому   задоволенню з таких підстав.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно перевірив доводи позивача, правильно застосував норми матеріального права і прийшов до обгрунтованого висновку про те, що позивач є власником гуртожитку, що відповідачка з неповнолітнім сином займають в ньому кімнату на три ліжко-місця за згодою позивача але в порушення встановленого порядку надання жилої площі, не сплачувала в період з першого лютого 2004 року до 31 січня 2005 року в належному розмірі плату за користування нею, з першого лютого 2005  року уклала договір оренди  жилого  приміщення та    на період

першого червня 2006 року має загальну заборгованість   за проживання - 1285 гривень 63 коп.

Цей висновок суду є правильним і підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами.

Як вбачається зі справи, власником гуртожитку НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 призначеного для проживання одиноких громадян є позивач, /а.с.6,7/

Із позовної заяви і пояснень представника позивача вбачається, що у 1999 році відповідачці за рішенням адміністрації заводу важкого машинобудування було надано жиле приміщення, загальною площею 20 кв.м, в гуртожитку НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1, в якому вона проживала.

Як вбачається із договору, першого лютого 2005 року позивач передав відповідачці в оренду кімнату НОМЕР_2 за вказаною адресою і остання зобов'язалася сплачувати орендну плату у розмірі 100 грн.08 коп./а.с.66-67/

Із пояснень відповідачки ОСОБА_1 вбачається, що в гуртожиток вона поселилась за згодою адміністрації ще у 1982 році на одне ліжко-місто на підставі ордеру. Коли народила дитину, її переселили в окрему кімнату НОМЕР_2 па гри ліжко-місця, яку вона займає зараз. Сплачувала квартирну плату по тарифам, встановлених для будинків державного та громадського житлового фонду, а з затвердженням нових тарифів до укладення договору оренди сплачувала за два ліжко місця, оскільки вважала що займає кімнату на законних підставах і має право на таку оплату . В період з 2001 року до 1 лютого 2005 року на заводі не працювала, з першого лютого 2005 року заключила договір оренди зазначеного приміщення.

Відповідно до розпорядження голови облдержадміністрації від 30 грудня 2003 року НОМЕР_113. згідно з п.2 ст.28 Закону України ,.Г1ро місцеве самоврядування в Україні', п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1996 року № 1548. Розрахунок вартості ліжка-міста в гуртожитках заводу було погоджено в Маріупольській міській раді 19 травня 2004 року.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про те, що на відповідачку поширюється п. 1.2 наказу ВАТ „МЗТМ" від першого березня 2004 року НОМЕР_2, згідно з яким для громадян які не знаходяться в трудових відношеннях з підприємством, розмір плати ліжко-міста складає 87 грн.56 коп. /а.с.10/

Як вбачається із особистого розрахунку, наданих відповідачкою квитанцій, останньою за період з першого лютого 2004 року до першого лютого 2005 року не було сплачено квартирну плату в розмірі 1279 грн.90 коп./72.56+1207.34/, а за період з 1 лютого 2005 року до 1 червня 2006 року - 5 гривень 73 коп.

Представником позивача та відповідачкою ОСОБА_1 судовому засіданні не заперечувалося, що розрахунок заборгованості квартирної плати з урахуванням викладених обставин, судом першої інстанції визначено правильно. В рішенні суду та ухвалі суду про виправлення арифметичної помилки його наведено і зроблено правильний висновок про розмір заборгованості.

Посилання представника позивача на те, що відповідачка займаючи гри ліжко-міста зобов'язана була сплачувати за них і в період до 1 лютого 2005 року, тобто до укладення договір оренди, є безпідставними і спростовуються матеріалами справи.

Як встановлено судом відповідачка була переселена в кімнату НОМЕР_2 за згодою позивача і  постійно  проживала в ній на законних підставах.  Зобов'язань

про сплату за три ліжко місця до укладення договору оренди ОСОБА_1 не давала, і це позивачем не оспорюється.

Таким чином, висновки суду першої інстанції щодо начислення заборгованості за проживання відповідачки у гуртожитку до першого лютого 2005 року із розрахунку за два ліжко місця є правильними.

З урахуванням зазначеного колегія суддів вважає, що рішення суду в частин я стягнення суми заборгованості відповідає вимогам матеріального закону і підстав для його скасування не має.

Всі доводи апеляційної скарги були предметом дослідження суду першої інстанції і не впливають на правильність його висновків.

Між тим. колегія суддів вважає за необхідне рішення суду змінити, виключити із його резолютивної і мотивувальної частини посилання на необхідність повернення позивачу витрат на інформаційно-технічне забезпечення, оскільки вони неспроможні і не відповідають вимогам процесуального закону.

Керуючись ст.303, 307, 309, 312, 314 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШЛИЛА :

Апеляційну            скаргу            ВАТ     „Маріупольський     завод      важкого

машинобудування" задовольнити частково.

Рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя від 8 червня 2006

змінити. Виключити із мотивувальної і резолютивної частини посилання на

зобов'язання ПІ     „Судовий     інформаційний     центр"     повернути     ВАТ

„Маріупольськиїпавод важкого машинобудування" 30 гривень.

В іншій частині рішення суду залишити без зміни.

Ухвалу Іллічівського районного суду міста Маріуполя від 14 липня 2006 року залишити без зміни.

Рішення набирає законної сили з дня проголошення, може бути оскаржена протягом двох місяців з дня набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України.

Головуючий Судді