Справа  № 2-а-845/11

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

06 квітня 2011 року  о 14 год. 45 хв. суддя Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області Бурнусус О.О., розглянувши у скороченому провадженні адміністративну справу за адміністративним позовом Ізмаїльського міжрайонного прокурора в інтересах ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Ізмаїлі Одеської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії щодо виплати підвищення до пенсії дітям війни, -

В С Т А Н О В И В :

10.02.2011 року Ізмаїльський міжрайонний прокурор в інтересах ОСОБА_1 до суду з позовом, який уточнювався та доповнювався до Управління Пенсійного фонду України в м. Ізмаїлі Одеської області, мотивуючи тим, що ОСОБА_1 1937 року народження, є дитиною війни та відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має право на одержання щомісячної доплати до пенсії у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком у виплаті якої за 2007 – 2010 р.р. їй відповідачем було відмовлено, просить визнати безпідставною відмову відповідача щодо виплати їй щомісячного підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 09.07.2007 року по 31.12.2010 року та зобов’язати відповідача здійснити нарахування та виплату вказаного щомісячного підвищення до пенсії починаючи з 09.07.2007 року по 31.12.2010 року.  

Згідно заперечення представника відповідача, відповідач з позовом не згодний, посилаючись на те, що згідно Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення дітям війни до пенсії у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком здійснюється за кошти державного бюджету, які передбачаються законами України про бюджет на кожний відповідний рік. Державними бюджетами на 2006 та 2007 р.р. кошти на підвищення пенсій дітям війни у вказаному розмірі не передбачалися і не виплачувалися, а у 2008 р. з 1 січня передбачено і виплачується дітям війни підвищення до пенсій у розмірі 10% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Також відповідач посилається на те, що визначений Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» розмір мінімальної пенсії за віком застосовується виключно для визначення розмірів пенсій за вказаним законом, а також зазначає, що положення законів про бюджет за 2007-2008 р.р., які визнані неконституційними стосовно ст. 6 Закону України № 2195-ІV, втратили чинність зо дня ухвалення Конституційним Судом рішень. Відмову у задоволенні заяви позивача не вважає неправомірною, оскільки діяв в межах повноважень та бюджетного фінансування.

Розглянувши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 10.03.2011 року скорочене провадження по справі відкрите в частині позовних вимог за період з 10.08.2010 року по 31.12.2010 року, в іншій частині позовні вимоги залишені без розгляду.         

Відповідно до ч.1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які мають статус дитини війни, на їх соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України «Про соціальний захист дітей війни».

Закон України «Про соціальний захист дітей війни» (далі Закон № 2195-ІV) встановлює правовий статус дітей війни, визначає основи їх соціального захисту та гарантує їх соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки. Статтею 1 Закону передбачено, що діти війни є громадяни України, яким на час закінчення (02.09.1945 р.) другої світової війни було менше 18 років.  

Згідно паспорту громадянина України серії КМ № НОМЕР_1, виданого 09.12.2005 року Ізмаїльським МВ УМВС України в Одеській області, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, за віком є дитиною війни і статус її як дитини війни підтверджується пенсійним посвідченням та не заперечується відповідачем.

Статтею 6 Закону України № 2195-ІV передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30% від мінімальної пенсії за віком. ОСОБА_1 є пенсіонером і має право на зазначене підвищення до пенсії, яке повинен нарахувати та виплатити відповідач, але останній листом № 311/Д-01 від 24.12.2010 року відмовив їй в цьому.

Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 9 липня 2007 р. у справі № 1-29/2007 про соціальні гарантії громадян був визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) п. 12 ст. 71, ст. 111 ЗУ «Про державний бюджет України на 2007 р.» від 19.12.2006 р., яким була зупинена на 2007 р. дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а рішенням Конституційного Суду від 22 травня 2008 р. № 10-рп/2008 р. були визнані неконституційними зміни, внесені підпунктом 2 пункту 41 розділу ІІ ЗУ «Про Державний бюджет України на 2008 р. та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким ст. 6 Закону України № 2195-ІV була викладена в новій редакції, згідно якої дітям війни передбачалась виплата підвищення до пенсії у розмірі надбавки встановленої для учасників війни, тобто на 10% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Таким чином, рішеннями Конституційного Суду була поновлена попередня редакція ст. 6 Закону про право дітей війни на підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. В рішеннях Конституційного Суду України зазначено, що вони є обов’язковими до виконання на території України, остаточними та мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень, статей законів, що визнані неконституційними та також зазначено, що положення законів про бюджет, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення КС України рішення. Це ж передбачено і ст. 152 Конституції України.

Відповідно до ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», мінімальна пенсія за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Згідно ч. 1 ст. 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» № 966-ІV передбачено, що прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги по безробіттю та інше, виходячи з вимог Конституції та Законів України. Таким чином, вказаний розмір мінімальної пенсії за віком застосовується до положень Закону № 2195-ІV, оскільки іншого законодавством не передбачено і ствердження відповідача про його незастосування до вказаного закону безпідставні. Розміри прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначаються Законами України про державний бюджет на відповідний рік.

Статтею 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» Кабінету Міністрів України надано право у 2009 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами. Названа норма передбачає встановлення в абсолютних сумах розмірів лише тих виплат, вихідним критерієм розрахунку яких є розмір мінімальної заробітної плати. Відповідно її дія не поширюється на спірні відносини, оскільки розмір зазначених соціальних виплат згідно із Законом України «Про соціальний захист дітей війни» залежить від розміру мінімальної пенсії за віком.

З 22.05 2008 року діє Закон України «Про соціальний захист дітей війни» (в редакції від 18.11.2004 року, що набрала чинності з 01.01.2006 року), тому позивач має право на одержання підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. При цьому, оскільки позивачеві з 22.05.2008 року і по даний час підвищення до пенсії виплачувалось у розмірах відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 530 від 28.05.2008 року, вимоги позивача про зобов’язання відповідача провести нарахування позивачеві державної соціальної допомоги як дитині війни у розмірі, визначеному ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підлягають частковому задоволенню з урахуванням проведених відповідачем за цей період виплат.

Статтею 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» визначено, що прожитковий мінімум застосовується зокрема для: встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України; формування Державного бюджету України та місцевих бюджетів.

Прийнятий 27 квітня 2010 року Закон України «Про Державний Бюджет України на 2010 рік» не містить положень, що зупиняють дію Закону України «Про соціальний захист дітей війни» чи його окремих норм.

Вищезазначена позиція суду співпадає з позицією Одеського апеляційного адміністративного суду викладеною у постанові від 16.11.2010 року (справа № 2-а-1463/09/1512, головуючий – Шляхтицький О.І.) та постанові  від 26.10.2010 року (справа № 2-а-968/09/1421 головуючий – Ступакова І.Г.).

Посилання відповідача на відсутність коштів не може бути підставою для невиконання державою своїх обов’язків та порушення прав своїх громадян. Відповідно до ст. ст. 3, 8, 19, 22, 46 Конституції України, в Україні визнається принцип верховенства права; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави і держава відповідає перед людиною за свою діяльність; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України;  громадяни мають право на соціальний захист; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Відповідно до ст. 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

Для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, керуючись ч.2 ст. 11 КАС України, суд вважає за доцільне вийти за межі позовних вимог.

На підставі викладеного, суд вважає, що викладені в позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Суд вважає за необхідне, зобов’язати відповідача негайно виконати постанову суду, відповідно до вимог частини 1 статті 256 КАС України.

Керуючись ст. ст. 69 -71, 100, 183-2  КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Ізмаїльського міжрайонного прокурора в інтересах ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Визнати противоправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в м. Ізмаїлі Одеської області, яка виразилася в ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 підвищення до пенсії відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у розмірі 30 відсотків від мінімальної пенсії за віком за період з 10 серпня 2010 року по 31 грудня 2010 року з зарахуванням виплачених за вказаний час коштів.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в м. Ізмаїлі Одеської області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у розмірі 30 відсотків від мінімальної пенсії за віком за період з 10 серпня 2010 року по 31 грудня 2010 року з зарахуванням виплачених за вказаний час коштів.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в м. Ізмаїлі Одеської області негайно виконати постанову суду.

Постанова за результатами скороченого провадження може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня отримання її копії до Одеського апеляційного адміністративного суду через Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області.

Суддя:                                                                                О. О. Бурнусус