ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

          ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                    

15 серпня 2006 р.

№ 31/126

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

Самусенко С.С. –головуючого,

Панченко Н.П.,

Подоляк О.А.,

розглянувши  матеріали касаційної скарги

Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”

на рішення та постанову

господарського суду міста Києва від 23 березня 2006 року Київського апеляційного господарського суду від 29 травня 2006 року

у справі

№ 31/126

господарського суду

міста Києва

за позовом

ВАТ по газопостачанню та газифікації “Хмельницькгаз”

до	Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”

про	визнання договору частково недійсним

за участю представників сторін

від позивача –

Лихольот А.В.

від відповідача –

Мандригель Р.С., Ващенко О.В.

В С Т А Н О В И В:

ВАТ по газопостачанню та газифікації “Хмельницькгаз” звернулося до господарського суду міста Києва із позовом до Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” про визнання договору №06/02-2157 від 28.12.2002 на постачання природного газу частково недійсним.

В обгрунтування своїх вимог позивач посилається на ст.ст. 48, 60 Цивільного кодексу УРСР та зазначає, що п.5.1 вищезазначеного договору суперечить вимогам чинного законодавства, зокрема, спільній постанові Кабінету міністрів України та Національного банку України від 13.11.1998 “Про вдосконалення розрахунків за спожитий природний газ”, а також постанові Національної комісії регулювання електроенергетики України від 12.07.2000 “Про затвердження алгоритму розподілу коштів, що надходять на розподільчі рахунки газозбутових підприємств НАК “Нафтогаз України” за поставлений природний газ”.

Рішенням господарського суду міста Києва від 23.03.2006 у справі № 31/126 (суддя Качан Н.І.) позов задоволено, визнано п.5.1 договору № 06/02-2157 від 28.12.2002 на постачання природного газу недійсним з моменту його укладення та припинено його дію з моменту набрання рішенням суду законної сили у зв’язку з його суперечністю чинному законодавству, а саме: постанові КМ України від 27.12.2001 “Про порядок забезпечення галузей національної економіки та населення природним газом”, постанові КМ України від 09.12.1999 “Про затвердження Правил надання населенню послуг з газопостачання”, постанові КМ України та НБ України від 13.11.1998 “Про вдосконалення розрахунків за спожитий природний газ”, а також постанові НКРЕ України від 12.07.2000 “Про затвердження алгоритму розподілу коштів, що надходять на розподільчі рахунки газозбутових підприємств НАК “Нафтогаз України” за поставлений природний газ”.

Київський апеляційний господарський суд постановою від 29.05.2006 (колегія суддів: головуючий –Григорович О.М., судді Голькова Л.А., Рябуха В.І.) рішення господарського суду міста Києва від 23.03.2006 у справі № 31/126 залишив без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення, погодившись з висновками господарського суду міста Києва.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 23.03.2006 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.05.2006 у справі № 31/126 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Касаційну скаргу відповідач мотивує тим, що господарськими судами першої та апеляційної інстанцій у даній справі неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи та порушено норми матеріального права: ст.ст. 4, 161, 162 ЦК УРСР.

Відповідач у касаційній скарзі зазначає, що приписи нормативних актів, зазначених вище, на які посилалися господарські суди першої та апеляційної інстанцій в рішенні та постанові у даній справі, не визначають та не впливають на умови, визначені у п.5.1 договору № 06/02-2157 від 28.12.2002 на постачання природного газу, а отже умови зазначеного пункту договору не суперечать чинному законодавству, господарськими судами першої та апеляційної інстанцій у даній справі не взято до уваги сформовану практику Верховного Суду України у аналогічних справах.

Розпорядженням Першого заступника Голови Вищого господарського суду України Демченка С.Ф. від 14.08.2006 у справі № 31/126 змінено та призначено наступний склад колегії суддів: Самусенко С.С. –головуючий (доповідач), судді Панченко Н.П., Подоляк О.А.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, застосування норм матеріального та процесуального права місцевим та апеляційним господарськими судами, судова колегія Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

          

Місцевим і апеляційним господарськими судами встановлено наступні обставини у справі № 31/126.

28.12.2002 сторони уклали договір № 06/02-2157 на постачання природного газу, керуючись Законом України “Про нафту і газ”, постановою КМ України від 27.12.2001 “Про порядок забезпечення галузей національної економіки та населення природним газом”, Правилами подачі та використання природного газу в народному господарстві України, затвердженими наказом Держкомнафтогазу України від 01.11.1994.

За умовами зазначеного договору відповідач як постачальник зобов’язався передати позивачу в 2003 році природний газ для потреб населення з урахуванням можливих втрат газу, а позивач як покупець зобов’язався прийняти та оплатити газ на умовах даного договору.

Відповідно до п.5.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично спожитий газ здійснюється до 10 числа місяця, наступного за звітним.

Колегія суддів Вищого господарського суду України не погоджується з висновками попередніх інстанцій про суперечність вимогам чинного законодавства п.5.1 договору.

Господарські суди посилаються на п.6 Порядку забезпечення галузей національної економіки та населення природним газом, затвердженого постановою КМ України від 27.12.2001, відповідно до якого суб’єкти господарської діяльності, які мають ліцензію на постачання природного газу за регульованим тарифом, відкривають в установах уповноваженого банку розподільчі рахунки для зарахування коштів за відпущений природний газ і надані послуги з його транспортування. Алгоритм розподілу коштів розробляється НАК “Нафтогаз України” та затверджується НКРЕ.

Зазначений Порядок забезпечення галузей національної економіки та населення природним газом не визначає остаточних строків, в межах яких повинні розраховуватись між собою газозбутова організація (позивач) та постачальник газу (відповідач) за укладеними між ними договорами, а також не впливає на домовленість сторін за договором щодо строків оплати поставленого природного газу.

Господарські суди попередніх інстанцій посилаються також на абз. 12, 13 п.32 постанови КМ України від 09.12.1999 “Про затвердження Правил надання населенню послуг з газопостачання”, якими передбачено, що газопостачальна організація зобов’язана відкрити в уповноваженому банку розподільний рахунок для зарахування грошей за спожитий природний газ та зазначити його номер у договорі, а у разі перерахування споживачами грошей за спожитий природний газ на інші рахунки газопостачальної організації (крім розподільного) повернути їх за заявою споживача або з власної ініціативи в триденний строк з моменту надходження.

Колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу, що відповідно до п.1 вищезазначених Правил ці Правила регулюють відносини між газопостачальними організаціями (до яких відноситься відповідач), газотранспортними організаціями та громадянами –споживачами газу.

Позивач є газозбутовою організацією.

Господарськими судами попередніх інстанцій зазначено, що постановою КМ України та НБ України від 13.11.1998 “Про вдосконалення розрахунків за спожитий природний газ” більш детально визначено порядок зарахування коштів, які надходять від усіх категорій споживачів природного газу на розподільні рахунки газозбутових підприємств та здійснення розрахунків за транспортування газу. Зазначені кошти установи банків розподіляють згідно з алгоритмом розподілу коштів з розподільних рахунків газозбутових і газотранспортних підприємств та перераховують на консолідований розподільний рахунок

Колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу, що вищезазначена постанова не встановлює строки розрахунків між газозбутовою організацією (позивачем) та постачальником газу (відповідачем) за укладеними між ними договорами.

Господарські суди попередніх інстанцій посилаються на п.п. 4, 5 постанови НКРЕ України від 12.07.2000 “Про затвердження алгоритму розподілу коштів, що надходять на розподільчі рахунки газозбутових підприємств НАК “Нафтогаз України” за поставлений природний газ”, відповідно до яких газозбутове підприємство повинно мати лише один розподільний рахунок, зарахування коштів за поставлений газ на інші рахунки не допускається, а кошти, які надходять на розподільні рахунки газозбутових підприємств, того ж дня перераховуються уповноваженими банками на консолідований розподільний рахунок ДК “Газ України” в частині оплати вартості газу та на поточні рахунки газозбутових підприємств лише в частині оплати за надані послуги з транспортування та постачання природного газу населенню відповідно до тарифів, затверджених в установленому порядку.

Вищезазначеною постановою розроблено алгоритм, який визначає послідовність дій підприємств та банків, що їх обслуговують, при надходженні коштів на розподільчі рахунки підприємств за поставлений природний газ.

Цей алгоритм не впливає на домовленість сторін за договором щодо строків оплати  вартості  поставленого  природного  газу, не припиняє зобов’язання боржника по оплаті боргу кредитору, в тому числі шляхом реалізації свого права на стягнення боргу із споживачів природного газу.

Таким чином, визначаючи послідовність дій підприємств та банків, що їх обслуговують, при надходженні коштів на розподільні рахунки підприємств за поставлений природний газ, постанова КМ України та НБ України від 13.11.1998 “Про вдосконалення розрахунків за спожитий природний газ” та постанова НКРЕ України від 12.07.2000 “Про затвердження алгоритму розподілу коштів, що надходять на розподільчі рахунки газозбутових підприємств НАК “Нафтогаз України” за поставлений природний газ” не визначають остаточних строків, в межах яких повинні розраховуватись між собою газопостачальна та газозбутова організації за укладеними між ними договорами, не впливають на домовленість сторін за договором щодо порядку оплати поставленого природного газу.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що вказане стосується і постанови КМ України від 23.01.2003 “Про затвердження тимчасового порядку перерахування в 2003 році деяких субвенцій на проведення видатків з надання пільг, субсидій та компенсацій за рахунок надходжень до загального фонду державного бюджету рентної плати за транзитне транспортування природного газу і за природний газ, що видобувається в Україні” та постанови КМ України від 04.03.2002 “Про затвердження порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету”, на які посилаються господарські суди попередніх інстанцій у рішенні та постанові.

Відповідно до діючих на момент укладення договору №06/02-2157 від 28.12.2002 на постачання природного газу ст.ст.161, 162 ЦК УРСР зобов’язання мало виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускалися, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналогічний зміст містять  статті  525, 526 ЦК України щодо тих прав і обов’язків, які продовжують існувати після набрання чинності ЦК України.

Стаття 3 Цивільного кодексу України проголошує загальні засади цивільного законодавства, зокрема, свободу договору.

З огляду на викладене, встановлена пунктом 5.1 договору умова про те, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки, а остаточний розрахунок за фактично спожитий газ здійснюється до 10 числа місяця, наступного за звітним, не суперечить законодавству та є обов’язковою до виконання для сторін.

За вказаних обставин Вищий господарський суд України вважає невірним визнання недійсним попередніми судовими інстанціями пункту 5.1 договору в порядку ст.ст. 48, 60 ЦК УРСР.

Враховуючи вищенаведені встановлені місцевим та апеляційним господарськими судами обставини, колегією суддів Вищого господарського суду України встановлено, що фактичні обставини, які входять до предмету доказування у цій справі, з’ясовано судом першої та апеляційної інстанцій з достатньою повнотою, але допущено помилки у застосуванні норм матеріального права, у зв’язку з чим висновки суду першої і апеляційної інстанцій не відповідають цим обставинам.

У відповідності з п.2 ст.1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги (подання) має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення.

З наведених підстав касаційна інстанція скасовує рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів та приймає нове рішення про відмову у задоволенні позову.

З огляду на вищенаведені встановлені попередніми судовими інстанціями обставини у даній справі, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги у даній справі про визнання договору № 06/02-2157 від 28.12.2002 на постачання природного газу частково недійсним є неправомірними і не підлягають задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” задовольнити.

Рішення господарського суду міста Києва від 23.03.2006 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.05.2006 у справі № 31/126 скасувати.

У позові відмовити.

          Доручити господарському суду міста Києва видати наказ в поворот виконання рішення з дотриманням ст.122 ГПК України.

Стягнути з ВАТ по газопостачанню та газифікації “Хмельницькгаз” на користь Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” 42,50 грн. витрат по держмиту за розгляд касаційної скарги.

          Доручити господарському суду міста Києва видати наказ.

Головуючий суддя                                                            С.Самусенко

Судді:                                                                                Н. Панченко

                                                                                                    О. Подоляк