Судове рішення #1466154
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

 

Справа 22-ц-321-Ф/07   Головуючий суду першої інстанції                       Муратова Ж. А.

                                               Суддя-доповідач суду апеляційної інстанції       Мудрова В.В.

 

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

24 квітня 2007 року колегія судців судової палати у цивільних справах Апеляційного суду АР Крим у м. Феодосії в складі:

головуючого - судді                                 Ломанової Л. О.,

суддів                                                        Притуленко О.В., Мудрової В. О.

при секретарі                                            Цендрі О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання особами, що втратили право користування жилим приміщенням, за зустрічним позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про вселення, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Керченського міського суду АР Крим від 11 грудня 2006 року,

 

ВСТАНОВИЛА:

 

У вересні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4., ОСОБА_2. та ОСОБА_3про визнання особами, що втратили право користування жилим приміщенням, мотивуючи позовні вимоги тим, що йому 6 травня 1963 року був виданий ордер № 184 на право зайняття 2-х кімнатної квартири АДРЕСА_1. На вказану жилу площу були прописані відповідачі у якості членів родини. У 1973 році ОСОБА_2 вийшла заміж та виїхала проживати у інше місце, її донька ОСОБА_3. з моменту народження мешкає з нею; позивач зазначив також те, що відповідачі за комунальні послуги не платять, участі у догляді та ремонті квартири не беруть, більше ЗО років не проявляють інтересу до спірного житла.

Ухвалою Керченського міського суду АР Крим від 18 жовтня 2006 року на підставі пункту 3 частини 1 статті 205 Цивільного процесуального кодексу України закрито провадження у частині позову щодо ОСОБА_4. про визнання особою, що втратила право користування жилим приміщенням.

У листопаді 2006 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3. звернулись до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про вселення, в обґрунтування своїх вимог зазначили, що у 1975 року у зв'язку зі збільшенням сім'ї ОСОБА_2 була надана тимчасово без прописки квартира АДРЕСА_2. Рішенням Апеляційного суду АР Крим від 11 квітня 2006 року відповідачів було виселено з вказаної квартири, у рішенні, зазначено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3. мають житло - квартиру АДРЕСА_1, у якому зареєстровані, але після їх виселення ОСОБА_1 своїми діями чинить перешкоди у користуванні спірним житлом.

 

2

 

Рішенням Керченського міського суду АР Крим від 11 грудня 2006 року зустрічний позов ОСОБА_2. та ОСОБА_3був задоволений, у задоволенні позову ОСОБА_1. - відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове про задоволення його позову, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення ОСОБА_1 та ОСОБА_2., колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 309 Цивільного процесуального кодексу України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи.

З матеріалів справи вбачається, що позивачу 6 травня 1963 року був виданий ордер № 184 на родину складом 5 осіб (а.с.6). Згідно із особовим рахунком № 19131 у квартирі АДРЕСА_1, яка складається з двох кімнат площею 16, 8 м2 та 11,9м, зареєстровані ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_5., ОСОБА_4. та ОСОБА_3. (а.с.5). ОСОБА_2 проживала у спірній квартирі до 1975 року, потім без законних на те підстав стала проживати в будинку АДРЕСА_3, де у неї у 1982 році народилася донька -ОСОБА_3. Вказані обставини підтверджуються матеріалами справи та не заперечуються сторонами. Рішенням Апеляційного суду АР Крим від 11 квітня 2006 року відповідачів зобов'язано усунути перешкоди позивачу в реалізації права землекористування шляхом їх виселення з квартири № 10 будинку АДРЕСА_3 без надання іншого жилого приміщення (а.с.27-28).

Відповідно до положень статті 71 Житлового кодексу Української РСР при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк може бути продовжено в разі спору судом.

Задовольняючи позов ОСОБА_2. та ОСОБА_3про вселення та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання їх особами, що втратили право користування жилим приміщенням, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3. були відсутні у спірній квартирі з поважних причин, оскільки жиле приміщення ОСОБА_2 залишила вимушено у зв'язку зі збільшенням її сім'ї.

З таким висновком суду першої інстанції не може погодитись колегія суддів.

Спірне жиле приміщення ОСОБА_2 залишила добровільно у 1975 році. Ці обставини підтверджені матеріалами справи, поясненнями свідків ОСОБА_6., ОСОБА_7 (а.с.58,59), фактично не заперечуються відповідачами. У матеріалах справи відсутні відомості про те, що з того часу відповідачі приймала будь-які міри щодо реалізації свого права на спірне житло, а їм чиняться у тому перешкоди; матеріали справи не містять і доказів оплати комунальних послуг, плати за користуванням житлом та інших обов'язкових платежів по утриманню спірної жилої площі, знаходження особистих речей ОСОБА_2. та ОСОБА_3 у зазначеній жилій площі.

Наведене свідчить про незацікавленість відповідачів спірною квартирою в час їх відсутності та не дає підстав колегії суддів визнати поважним причини відсутності   

 

 

3

 

ОСОБА_2. та ОСОБА_3понад шість місяців, передбачених статтею 71 Житлового кодексу Української РСР.

Доводи зустрічної позовної заяви про те, що спірна жила площа, яку займали сторони до 1975 року, була занадто малою для усіх мешканців, колегія суддів не може вважати достатньо обгрунтованими для визнання поважною причину відсутності у спірному приміщенні понад 30 років.

Враховуючі, що спірний період відсутності відповідачів становить з 1975 року до вересня 2006 року, доводи про те, що позивач своїми діями чинить перешкоди у проживанні в теперішній час, не мають правового значення для суті спору.

Оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, відповідно до положень пункту 2 частини 1 статті 307 Цивільного процесуального кодексу України, з ухваленням нового - про відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2. та ОСОБА_3та задоволення позову ОСОБА_1

На підставі наведеного, статті 71 Житлового кодексу Української РСР, керуючись статтею 303, пунктом 2 частини 1 статті 307, пунктом 3 частини 1 статті 309 та 316 Цивільного процесуального кодексу України колегія суддів судової палати у цивільних справах,

 

ВИРІШИЛА:

 

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Керченського міського суду АР Крим від 11 грудня 2006 року скасувати.

Ухвалити по справі нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 визнати особами, що втратили право користування жилим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1 Зустрічний позов ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про вселення в цю квартиру відхилити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржена до суду касаційної інстанції шляхом подачі касаційної скарги протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.

Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація