Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
20 квітня 2011 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області у складі: головуючого Буцяка З.І.
суддів Ковальчук Н.М., Мельника Ю.М.
з участю секретаря судового засідання Омельчук А.М.,
сторін,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на рішення Здолбунівського районного суду від 15 лютого 2011 року у справі за позовом ОСОБА_5 і ОСОБА_6, поданого у своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_7, до ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про вселення у квартиру, встановлення порядку користування нею та зобов’язання відповідачів не чинити перешкод у користуванні житловим приміщенням,
в с т а н о в и л а :
Рішенням Здолбунівського районного суду від 15 лютого 2011 року позов ОСОБА_5 і ОСОБА_6, поданого у своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_7, до ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про вселення у квартиру, встановлення порядку користування нею та зобов’язання відповідачів не чинити перешкод у користуванні житловим приміщенням задоволено. Позивачам усунено перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом їх вселення в це житлове приміщення. Відповідачів зобов’язано не чинити позивачам перешкод у здійсненні права користування виділеними їм у цій квартирі житловими кімнатами площею 11,8 і 8,8 кв. м та допоміжним приміщеннями. Кухню, коридор і підсобні приміщення залишено у спільному користуванні сторін, які є співвласниками квартири АДРЕСА_1.
В поданій на це рішення апеляційній скарзі відповідачі посилалися на те, що позивачі ставили питання не про встановлення порядку користування спірною квартирою, а, пославшись на ст. 364 ЦК України, просили суд про виділ у натурі частки з майна, що є спільною частковою власністю сторін. Проте такий поділ квартири є неможливим. Визначений судом порядок користування спірним житловим приміщенням не передбачений ст. 364 ЦК України та не враховує того, що у квартирі помимо відповідачів проживає ще троє членів їхньої сім’ї –зять ОСОБА_3 та двоє малолітніх дітей. Виділені сторонам приміщення відповідно до вимог ст.ст. 48 і 63 ЖК України не можуть бути предметом окремого договору житлового найму. Позивачам виділені приміщення меншого розміру від тих, на які вони мають право. Задовольнивши позов, суд першої інстанції не врахував того, що позивачі забезпечені іншим житлом, у спірній квартирі не проживають більше 14 років, витрат з її утримання не несуть, а рішенням Здолбунівського районного суду від 11 січня 2001 року, яке набрало законної сили і залишається чинним, вони визнані такими, що втратили право користування спірною квартирою.
Покликаючись на ці обставини, відповідачі просили апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити у справі нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з’явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянтів, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалене місцевим судом рішення частковій зміні з ухваленням у справі апеляційним судом нового рішення з таких підстав.
З наданого відповідачами апеляційному суду технічного паспорта вбачається, що спірна чотирикімнатна квартира знаходиться на першому поверсі багатоквартирного будинку і складається із житлових кімнат 5, 6, 7 і 8 площею відповідно 12,0; 7,8; 16,1 та 7,6 кв. м.; двох коридорів 1 і 2; туалету 3 та кухні 4.
Загальна площа помешкання сторін складає 60,0 кв. м, житлова –43,5 кв. м.
У своїй позовній заяві позивачі, яким належить 3/7 частини спірної квартири, виходячи із поповерхового плану житлового будинку АДРЕСА_1, просили суд виділити їм у постійне користування жилі кімнати площею 11,8 та 8,8 кв. м. Проте в судовому засіданні апеляційного суду встановлено, що позивачі, яким відповідачі відмовилися надати копії правовстановлюючих документів на спірне житло, насправді претендують на 2 житлові кімнати, які у технічному паспорті на спірну квартиру позначені цифрами 5 і 6 та мають житлову площу відповідно 12,0 і 7,8 кв. м, тобто іншу площу, аніж та, що зазначена у поповерховому плані будинку.
Тому при вирішенні спору, колегія суддів вважає за необхідне виходити саме з технічного паспорта на спірну квартиру, який є складовою частиною правовстановлюючих документів на спірне житло.
Задовольняючи позовні вимоги позивачів про вселення, суд першої інстанції, з'ясувавши обставини справи та давши належну оцінку зібраним доказам, дійшов до цілком обґрунтованого висновку про те, що сторони у справі є співвласниками квартири АДРЕСА_1, а відтак відповідно до ст.ст. 358 і 391 ЦК України, ст. ст. 150 і 155 ЖК України позивачі мають право на проживання в належному їм житловому приміщенні.
Оскільки сторони не досягли згоди щодо порядку користування спірною квартирою, місцевий суд, виходячи з того, що відповідно до ч. 3 ст. 358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння і користування тієї частини спільного майна в натурі, яка в відповідає його частці у праві спільної часткової власності, обґрунтовано задовольнив пред’явлений позов у зазначеній частині та встановив порядок користування спірним житловим приміщенням, про який просили позивачі, зобов’язавши відповідачів не чинити позивачам перешкод у здійсненні ними права користування виділеними їм у цій квартирі житловими кімнатами та допоміжними приміщеннями, що залишені у спільному користуванні сторін.
Доводи відповідачів в апеляційній скарзі про те, що позивачі не ставили питання про встановлення порядку користування спірною квартирою, а, пославшись на ст. 364 ЦК України, просили суд виділити їм у натурі належні частки з майна, що є спільною частковою власністю сторін, не заслуговують на увагу, оскільки зі змісту позовних вимог на а. с. 6 безспірно вбачається, що позивачі просили суд саме про встановлення порядку користування спірною квартирою.
Встановлюючи порядок користування цим житловим приміщенням, суд першої інстанції цілком обґрунтовано виходив лише з кола його співвласників.
Твердження апелянтів про те, що виділені сторонам приміщення відповідно до вимог ст.ст. 48 і 63 ЖК України не можуть бути предметом окремого договору житлового найму, а також їх посилання на рішення Здолбунівського районного суду від 11 січня 2001 року, яким позивачів визнано такими, що втратили право користування спірною квартирою, підлягають відхиленню, оскільки сторони у справі є співвласниками, а не наймачами спірного житлового приміщення.
Решта доводів апеляційної скарги також не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
Разом з тим, на думку колегії суддів, резолютивна частина ухваленого у справі судового рішення не в повній мірі відповідає заявленим у справі позовним вимогам. У зв’язку з цим рішення місцевого суду підлягає відповідній зміні.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 358 і 391 ЦК України, ст.ст. 48 і 63 ЖК України, ст.ст. 10, 11, 60, 303, 307, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Здолбунівського районного суду від 15 лютого 2011 року частково змінити.
Абзаци 2-5 резолютивної частини цього рішення викласти в наступній редакції:
«Вселити ОСОБА_5, ОСОБА_6 та її неповнолітню дочку ОСОБА_7 у квартиру АДРЕСА_1.
Виділити у цій квартирі в постійне користування ОСОБА_5, ОСОБА_6 та її неповнолітньої дочки ОСОБА_7 житлові кімнати 5 і 6 площею 12,0 та 7,8 кв. м. Житлові кімнати 7 і 8 площею 16,1 та 7,6 кв. м. залишити у користуванні відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3.
Допоміжні приміщення квартири АДРЕСА_1 –кухню 4, коридори 1 і 2 та туалет 3 –залишити у спільному користуванні сторін.
Зобов’язати відповідачів не чинити позивачам перешкод у користуванні виділеними їм у спірній квартирі житловими кімнатами площею 12,0 і 7,8 кв. м та допоміжними приміщеннями».
В решті рішення місцевого суду залишити без змін, а подану апеляційну скаргу –відхилити.
Рішення Апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення. Воно може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий
Судді: