Справа № 11/0390/164/11 Головуючий у 1 інстанції Лесик В.О.
ч.1 ст. 367КК України Доповідач Борсук П.П.
У Х В А Л А
І м е н е м У к р а ї н и
м. Луцьк 15 березня 2011 року
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого-судді Борсука П.П.,
суддів Матата О.В., Міліщука С.Л.,
при секретарі Лінік Т.В.
з участю прокурора Романіка О.О. ,
засудженого ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду кримінальну справу за апеляцією засудженого на вирок Ковельського міськрайонного суду від 30 грудня 2010 року, яким ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця смт. Турійськ, жителя АДРЕСА_1, Волинської області, з вищою освітою, одруженого, на утриманні одна неповнолітня дитина, пенсіонера, раніше не судимого, засуджено за ч.1 ст.367 КК України до штрафу в розмірі 1700 гривень, з позбавленням права займати посади в правоохоронних органах України строком на два роки, на підставі ст.49 КК України його звільнено від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності,
За цим вироком, ОСОБА_1 засуджений за те що, він будучи службовою особою-начальником Ковельського міжрайонного відділу кримінально-виконавчої інспекції управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Волинській області, працівником правоохоронного органу, в період з 07 грудня 2001 року до 31 січня 2005 року, неналежно виконував свої службові обов’язки через несумлінне ставлення до них і в порушення вимог ст.107 ВТК України (1970 року з наступними змінами та доповненнями) згідно з яким службові особи кримінально-виконавчої інспекції відповідно до вироку суду вручають засудженому до покарання у виді обмеження волі припис про виїзд до місця відбування покарання, а в разі ухилення засудженого від одержання припису про невиїзд або невиїзд у встановлений строк до місця відбування покарання, затримується кримінально-виконавчою інспекцією та направляється нею до місця відбування покарання в порядку, встановленому для засуджених до позбавлення волі та всупереч п.п.2.4., 2.5., 2.14., 2.18. Інструкції «Про порядок виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо, осіб засуджених до таких покарань»затвердженої наказом ДДУПВП та МВС України №3/4 від 03.01.2002 року, не вручив засудженому припис про виїзд до місця відбування покарання у виді обмеження волі та копію вироку суду, не направив повідомлення до виправного центру про вручення засудженому припису та до військового комісаріату, щодо військовослужбовця про дату відправлення та місце відбування покарання засудженим, і у випадку ухилення останнього від отримання припису та не виїзду у встановлений строк до місця відбування покарання, не підготовив подання про затримання засудженого та не передав його до виконання відповідному органу внутрішніх справ, не передав матеріали для першочергових розшукових заходів до органу внутрішніх справ для оголошення останнього в розшук для затримання та направлення до місця відбування покарання в порядку встановленому для засуджених до позбавлення волі, отримавши 24 квітня 2002 року вирок Ковельського районного суду Волинської області, що набрав законної сили та підлягав обов’язковому виконанню щодо засудженого ОСОБА_2 за ч.3 ст.185, ч.1 ст.69 КК України на три роки обмеження волі, внаслідок чого вирок суду не був виконаний і засуджений не відбув призначеного покарання.
В поданій апеляції ОСОБА_1 наводить доводи про відсутність у його діях складу злочину, передбаченого ч.1 ст.367 КК України, оскільки він вживав заходи щодо виконання вироку суду, а саме в серпні та 05 грудня 2002 року до Ковельського міськрайвідділу внутрішніх справ звертався з поданням про затримання та направлення ОСОБА_2 для відбування покарання в порядку, установленому для засуджених до позбавлення волі. Про невиконання даних подань доводив до відома Ковельського міжрайонного прокурора. 12 березня 2003 року при явці ОСОБА_2 до інспекції, останньому вручив припис про виїзд до Долинського ВЦ-118 УДДУПВП в Івано-Франківській області для відбування покарання. Дані обставини досудовим слідством та судом першої інстанції не взяті до уваги. Вважає, що докази, які зазначені у вироку суду на обґрунтування доведення його винуватості, здобуті з порушенням вимог кримінально-процесуального законодавства та є недопустимими. Посилається на те, що не з’ясовано, чи покладалися на нього персонально, як на начальника інспекції, згідно його функціональних обов’язків, виконання даного вироку, оскільки до 12 грудня 2002 року до складу інспекції входив інспектор Масло П., а з лютого, березня 2004 року –відповідно інспектори Синькевич О.М. і Васейко І.Ю. Ні слідством, ні судом не зясовано обставини відсутності матеріалів облікової справи засудженого ОСОБА_2, після його виходу 03 лютого 2005 року на пенсію. Вважає, що показання свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 слід оцінювати критично, оскільки вони зацікавлені в розгляді справи. В його діях відсутня заподіяна ним істотна шкода. Крім цього, при розгляді справи, судом першої інстанції, допущено істотні порушення вимог кримінально-процесуального законодавства, а саме порушено принцип безпосередності дослідження доказів у справі та таємницю нарадчої кімнати.
Просить вирок Ковельського міськрайонного суду від 30 грудня 2010 року скасувати, а справу закрити у зв’язку з відсутністю в його діях складу злочину на підставі п.2 ст.6 КПК України.
Заслухавши доповідача, який доповів суть вироку, доводи апеляції, пояснення ОСОБА_1, який апеляцію підтримав, просив вирок скасувати, а провадження у справі закрити, міркування прокурора про залишення апеляції без задоволення, а вироку суду без зміни, перевіривши матеріали справи і провівши судове слідство, колегія суддів судової палати приходить до висновку, що апеляція підлягає до часткового задоволення.
Відповідно до ст. ст. 323, 334 КПК України, пунктів 15-19 постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 29 червня 1990 року (з змінами та доповненнями) «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку», вирок суду повинен бути законний та обґрунтований. Мотивувальна частина обвинувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, з зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і мотивів злочину. В ній наводяться обставини, які визначають ступінь тяжкості вчиненого злочину, та докази, на яких ґрунтується висновок суду щодо кожного підсудного, з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає інші докази.
Розглядаючи справу, суд цих вимог закону не дотримався.
Згідно з диспозицією ч.1 ст.367 КК України об’єктивна сторона цього злочину передбачає заподіяння істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам окремих юридичних осіб.
Формулюючи обвинувачення, суд першої інстанції не вказав, чи спричинено діями засудженого істотної шкоди та в чому саме полягає така шкода, чи є причинний зв'язок між неналежним виконанням обов’язків та завданими наслідками, оскільки після звільнення ОСОБА_1 03 лютого 2005 року зі служби, у зв’язку з виходом на пенсію, вирок відносно ОСОБА_2 так і не був виконаний хоча тривалий час після його звільнення така можливість не була втрачена і з нез’ясованих судом причин вирок не виконувався .
Крім того, формулюючи обвинувачення, суд безпідставно збільшив його обсяг, вказавши, що ОСОБА_1 не вручив засудженому ОСОБА_2 припис про виїзд до місця відбування покарання у виді обмеження волі та копію вироку суду, не направив повідомлення до виправного центру про вручення засудженому припису та військового комісаріату, щодо військовослужбовця про дату відправлення та місце відбування покарання засудженим, хоча досудовим слідством, як вбачається з постанови про зміну обвинувачення від 28 серпня 2008 року (т.1 а.с.250-253) ОСОБА_1 ці порушення не інкримінувались. Отже, місцевий суд вийшов за межі пред’явленого ОСОБА_1 обвинувачення.
Судом належним чином не з’ясовано всі обставини у справі. Зокрема, не перевірено та не спростовано доводи ОСОБА_1 про внесення ним 05 грудня 2002 року подання начальнику Ковельського МРВ УМВС України у Волинській області про затримання та направлення ОСОБА_2 до місця відбування покарання в порядку встановленому для засуджених до позбавлення волі (т.1 а.с.222), направлення ОСОБА_1 Ковельському міжрайонному прокурору від 28 січня 2003 року ( т.1 а.с.219), листа щодо невиконання Ковельським МРВ УМВС України у Волинській області подань про розшук засудженого ОСОБА_2, про відібрання ОСОБА_1 в останнього, 12 березня 2003 року підписки (т.1 а.с.126), в якій роз’яснено порядок направлення до місця відбування покарання, у разі невиїзду в установлений строк чи неприбуття до виправного центру засудженого.
Всупереч вимогам закону суд, дослідивши в судовому засіданні докази, у вироку не дав їм оцінки та не навів мотивів, чому він поклав в основу вироку одні докази, відхиливши при цьому інші, а лише перерахував їх, не зробивши ніякого висновку, що саме вони підтверджують, чи що вони спростовують.
Яке вбачається з вироку сформульоване обвинувачення і висновки суду є суперечливими, а саме в обвинуваченні суд не вказав, чи діями ОСОБА_1 заподіяно істотної шкоди та в чому вона полягає, хоча наявність істотної шкоди є однією із складових об’єктивної сторони інкримінованого йому злочину.
Окрім цього, суд першої інстанції, засудивши ОСОБА_1 за ч.1 ст. 367 КК України і призначивши йому покарання у виді штрафу в сумі 1700 гривень з позбавленням права займати посади в правоохоронних органах України строком на два роки, в той же час в порушення вимог ч.5 ст.74 КК України звільнив останнього на підставі ст.49 КК України від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінчення строків давності.
Вищевказані порушення норм процесуального та матеріального права вплинули на законність і обґрунтованість винесеного вироку, вони не можуть бути усунені в ході апеляційного розгляду. Тому вирок суду підлягає скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд.
При новому судовому розгляді слід детально дослідити обставини справи, перевірити докази, твердження ОСОБА_1 про його невинуватість і в залежності від встановленого вирішити питання про винуватість чи невинуватість останнього в інкримінованому злочині.
Керуючись ст. 365, 367, 369, 371 КПК України, колегія суддів судової палати, -
у х в а л и л а:
Апеляцію ОСОБА_1 задовольнити частково.
Вирок Ковельського міськрайонного суду від 30 грудня 2010 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд в той же суд в іншому складі. .
Головуючий П.П. Борсук
Судді О. В Матат
С.Л. Міліщук