_________________ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ________________
Справа №22-4357/06 Головуючий у 1-іі інстанції: Марченко Н.В..
Суддя-доповідач: Гончар О.С
РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 серпня 2006 року М.Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого судді Кочеткової І.В.
суддів Гончара О.С, Прокопенко О.Л.
при секретарі Череватій О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від ''02" червня 2006 року в справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Запорізької міської ради про визнання права власності на домоволодіння, треті особи ОСОБА_3 та Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації (надалі ЗМБТІ), позов третьої особи, яка заявила про свої самостійні позовні вимоги, ОСОБА_3 до Запорізької міської ради про визнання права власності на домоволодіння, позов Державної податкової інспекції в Заводському районі м. Запоріжжя до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання права власності на домоволодіння за державою, третя особа Запорізька міська рада
ВСТАНОВИЛА:
В травні 1996 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Виконавчого комітету Заводської районної ради народних депутатів м. Запоріжжя про визнання за собою права власності на 1/4 частину домоволодіння АДРЕСА_1 як на спільне майно створене за угодою спільною працею сім'ї.
Після неодноразових уточнень, змін і доповнень своїх позовних вимог ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Запорізької міської ради про визнання права власності на зазначене домоволодіння вцілому. В обґрунтування свого позову зазначали, що в серпні 1992 року вони оселились по зазначеній адресі в якості наймачів житла, яке належало на праві власності ОСОБА_4. За даною адресою позивачі в 1993 році прописались. В 1995 році ОСОБА_4 померла. її поховання позивачі провели за власний кошт. За своє життя заповіту вона не складала. Спадкоємців за законом у ОСОБА_4 не було. Ніхто спадщину не прийняв.
ОСОБА_1 і ОСОБА_2 вважали, що оскільки вони на протязі останніх 10 років відкрито володіють спірним нерухомим майном, то у відповідності до вимог ст. 344 ч. 1 ЦК України, вони тим самим, придбали за собою право власності на нього. В зв'язку з чим просили "визнати за ними це право офіційно, для подальшої реєстрації в ЗМБТІ.
02 лютого 2001 року до суду звернулась Державна податкова адміністрація у Запорізькій області з позовом до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про визнання права власності на вказане домоволодіння за державою в порядку спадкування за законом. Зазначала, що після смерті в 1995 році ОСОБА_4 в лютому 1996 року податкова служба в інтересах держави звернулась до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини у вигляді домоволодіння за адресою АДРЕСА_1. ДПА вважало, що в зв'язку з тим, що спадкоємців за законом після смерті ОСОБА_4 не було, заповіту вона не складала, у відповідності до ЦК України в редакції 1963 року, право власності в такому разі необхідно визнати за державою в особі позивача. В подальшому в зв'язку з структурною внутрішньою реорганізацією ДПА, функції представництва інтересів держави по зазначеному питанню відійшли до районних податкових інспекцій. В зв'язку з чим до участі у справі замість ДПА у Запорізькій області вступила Державна податкова інспекція в Заводському районі м. Запоріжжя.
Крім того, 28 грудня 2005 року до суду з позовом до Запорізької міської ради звернулась третя особа у справі ОСОБА_3, яка зазначила, що раніше спірне домоволодіння належало на праві власності її рідному дядькові ОСОБА_5, який подарував його своїй дружині ОСОБА_4. З нею позивач підтримувала добрі близькі стосунки. В 1995 році своєю родиною ОСОБА_3 переїхала до неї, де й мешкала однією з ОСОБА_4 сім'єю до її смерті. За свої кошти ОСОБА_3 поховала ОСОБА_4, вступила в управління майном. Вважає, що за таких обставин за нею необхідно визнати право власності на спірне домоволодіння в порядку спадкування.
Рішенням суду в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовлено повністю. Позов ДПІ в Заводському районі м. Запоріжжя задоволено. Визнано право власності на житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 за державою в особі Запорізької міської ради.
На зазначене рішення позивачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подано апеляційну скаргу, в якій вони, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просять рішення скасувати, ухвалити нове, яким задовольнити їх позов в повному обсязі.
Дослідивши в засіданні апеляційного суду обставини справи колегія суддів вважає, що апеляція підлягає частковому задоволенню.
Згідно п.З ч.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право змінити рішення суду першої інстанції.
Відповідно п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України підставами для зміни рішення суду першої інстанції є неправильне застосування ним норм матеріального права.
Вивченням справи встановлено, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність у позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 правових підстав для визнання за ним права власності на спірне домоволодіння за набувальною давністю. Адже відповідно до п.8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України правила ст. 344 ЦК України про набувальну давність поширюються на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим кодексом. Звідси, ставити питання про визнання права власності у відповідності до ст. 344 ЦК України можна лише в 2011 році.
Суд також правильно визначився і про безпідставність вимог ОСОБА_3 на спадкове майно ОСОБА_4. Адже спадщина відкрилась за часів дії ЦК України в редакції 1963 року, який на той час не передбачав спадкування спадщини особами, яких за діючим ЦК України віднесено до четвертої і п'ятої черг спадкування.
Разом з тим, суд задовольняючи позов ДПІ в Заводському районі м. Запоріжжя про визнання права власності за державою помилково визнав при цьому право власності на спірне майно за Запорізькою міською радою - третьої особи, яка не заявляла самостійних позовних вимог.
Запорізька міська рада будучи органом місцевого самоврядування, представляє інтереси територіальної громади, не є органом держаної влади, тому й не представляє інтересів держави.
Інтереси держави з питань обліку, зберігання, оцінки і розпорядження майна, що переходить у власність держави в порядку спадкування забезпечує у відповідності до Постанови КМУ від 25.08.98р. №1340 Державна податкова адміністрація.
Відповідно до п.5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України правила книги шостої ЦК України застосовуються лише щодо спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим кодексом.
Згідно ст. 549 ЦК України в редакції 1963 року спадкоємець вважається прийнятим спадщину, якщо він подав до державної нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.
06 лютого 1996 року Державна податкова інспекція в Заводському районі м. Запоріжжя звернулась до Першої Запорізької державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину на користь держави після померлої 27 листопада 1995 року ОСОБА_4 (а.с. 265)
Отже за таких умов норми діючого ЦК України на досліджувані правовідносини не поширюються. Тому право власності необхідно визнавати саме за державою, а не за територіальною громадою в особі її представницького органу - Ради.
Апелянти та їх представник в апеляційній скарзі окрім іншого вимагали скасувати судове рішення з направленням справи на новий судовий розгляд з тих підстав, що в передостанньому судовому засіданні суд першої інстанції не відклав слухання справи в зв'язку з неявкою представника позивачів Скачко, а в останньому судовому засіданні а ні ОСОБА_1, а ні ОСОБА_2 не були присутніми. Крім того, зазначили, що позивач ОСОБА_1 не володіє державною мовою і не розуміла всього, що відбувалось в судовому засіданні.
Однак в судовому засіданні апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1, яка представляє також інтереси ОСОБА_2, в судовому засіданні від 17.05.06р. була присутня. Відкладення справи через відсутність представника сторони згідно ч.2 ст. 169 ЦПК України не є обов'язковим. В судовому засіданні ОСОБА_1 приймала участь в судових дебатах. На стадії судових дебатів судом було оголошено перерву до 29.05.06р.. Про дату, час і місце слухання справи від 29.05.06р. ОСОБА_1 була своєчасно сповіщена, про що свідчить її письмова заява про відкладення справи. (а.с. 409). 29.05.06р. судові дебати було оголошено закінченими і суд видалився до нарадчої кімнати. Отже суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для направлення справи на новий судовий розгляд з підстав, передбачених ст.311 ч.1 п.З ЦПК України.
Позивач ОСОБА_1 не заявляла в суді першої інстанції клопотання про відкладення справи для залучення нею до участі у справі перекладача. В судовому засіданні апеляційної інстанції також відмовилась від участі у справі перекладача. В зв'язку з чим судова колегія не приймає до уваги заяву ОСОБА_1 і її представника про порушення прав позивача в цій частині.
Керуючись ст. ст. 307,309, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 частково задовольнити.
Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від "02" червня 2006 року в справі змінити.
Визнати право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 за державою в особі Державної податкової інспекції в Заводському районі м. Запоріжжя, для подальшої його реалізації у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України №1340 від 25 серпня 1998 р. "Про Порядок обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави, і розпорядження ним".
В іншій частині рішення залишити без зміни.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення.