АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-4093                                Головуючий у 1-й інстанції Амброскін В.Л.

2006 р.                                                           Суддя-доповідач: Боєва В.В.

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 серпня 2006 року                                                                        м. Запоріжжя

Колегія   суддів   судової  палати   з   цивільних   справ   Апеляційного   суду Запорізької області у складі:

Головуючого:  Давискиби Н.Ф.

Суддів            Боєвої В.В.

Краснокутської О.М., При секретарі  Тахтаул О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 29 березня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 - третя особа - Шоста Запорізька нотаріальна контора - про визнання недійсними шлюбу, заповіту та договору довічного утримання,

ВСТАНОВИЛА:

У березні 1999 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсними шлюбу, заповіту та договору довічного утримання. В позові зазначала, що вона є дочкою ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1. У 1997 році її батько одружився з ОСОБА_2, проте родичі про це не знали. 28.08.1998 р. ОСОБА_4 уклав  з ОСОБА_2 договір довічного утримання, крім того, 21.10.1998 р. ОСОБА_4 склав заповіт на ім*я своєї дружини - ОСОБА_2.

Посилаючись на те, що ОСОБА_4 був інвалідом 1-ї групи, за висновком ОМСЕК потребував постійного нагляду, не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним шлюб, зареєстрований 06.11.1997 р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, а також визнати недійсними договір довічного утримання від 28.08.1998 р., укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 і заповіт від 21.10.1998 року на користь відповідача.

Справа слухалась неодноразово.

Останнім рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 29 березня 2006 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати судове рішення та    направити справу на новий розгляд, призначити повторну експертизу.

Дослідивши обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з вимогами ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов*язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Частиною 4 цієї статті передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що її батько був інвалідом війни 1-ї групи, мав поранення, постійно лікувався у різних медичних закладах, за висновком ОМСЕК потребував постійного нагляду, тому вона вважає, що відповідач ошукала його батька, а він не міг на той час розуміти значення своїх дій. Незадовго до смерті, а саме, 22.10.1998 року батьку зробили урологічну операцію, 27.10.1998 року у лікарні його обстежив психіатр та встановив ще діагноз «церебросклероз та стареча деменція».

У якості основного доказу позивач посилається на акт № 35 посмертної судово-психіатричної експертизи від 29.01.1999 року , в якому зазначено, що на період листопад 1997 р., липень 1998 р., август 1998 р., жовтень 1998 р. ОСОБА_4 не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними, просила суд визнати недійсними: шлюб, зареєстрований 06.11.1997 р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, договір довічного утримання від 28.08.1998 р., укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 і заповіт від 21.10.1998 року на користь ОСОБА_2.

При вирішенні даного спору суд першої інстанції дійшов висновку, що наданий у якості доказу акт № 35 від 29.01.1999 року, який містить посилання на наявність у ОСОБА_3 діагнозу «деменція» викликає сумнів в його дійсності та достовірності, та визнав дану експертизу недопустимим доказом - відповідно до вимог ст.. 59 ЦПК України України.

Статтею 59 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

З матеріалів справи (том 2, а.с. 117, 118, 119) вбачається, що при проведенні судово-психіатричної експертизи за основу були надані документи з лікувального закладу, в яких мають місце підроблені записи про наявність у ОСОБА_3 діагнозу «Стареча дряхлість. Деменція». Зокрема, в діях лікаря мав місце склад злочину, передбачений статтею 366 - службове підроблення, проте, у порушенні кримінальної справи відносно цього лікаря відмовлено на підставі ст.. 49 КК України - у зв*язку із закінченням строків давності.

До того ж, судова колегія вбачає порушення порядку, встановленого законом, при призначенні судово-психіатричної експертизи, акт якої позивач вважає основним доказом по справі.

Частиною 1 статті 57 ЦПК України (у ред..1963 р.), який діяв на той час, коли було призначено цю експертизу, передбачено, що для з*ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань в галузі науки, мистецтва, техніки або ремесла, суддя порядком забезпечення доказів та під час підготовки справи або суд під час розгляду справи може призначити експертизу.

Частина 3 цієї статті передбачає, що призначаючи експертизу та встановлюючи коло питань, що слід поставити перед експертом, суддя або суд повинен з цього приводу врахувати пропозиції сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Проте, з матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції при призначенні цієї експертизи порушив вищевказані вимоги процесуального закону, оскільки на а.с. 24 (том 1) є ухвала судді Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 12.01.1999 року про призначення судово-психіатричної експертизи щодо стану здоров*я та психіки ОСОБА_3, з якої вбачається, що ця ухвала постановлена суддею ще до того, як позовна заява ОСОБА_1 надійшла до суду (т. 1, а.с.2), оскільки з штампу суду видно, що вхідний номер Комунарського райсуду № 1109 від 26.03.1999 року. Крім того, з матеріалів справи (том 1, а.с. 1- 23) видно, що сторони на бесіду не викликалися, таким чином, порушені вимоги закону щодо врахування пропозиції сторін стосовно питань, які поставлені перед експертами.

На а.с. 32-33 (том 1) є акт № 35 судово-психіатричної експертизи від 29.01.1999 року, тобто, експертиза також була проведена задовго до того, як до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1, що є додатковою підставою вважати таку експертизу проведеною з порушенням норм процесуального закону.

Тому суд першої інстанції, відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні її позовних вимог , дійшов вірного висновку, що з урахуванням вищевикладеного неможливо в основу судового рішення покласти доказ (акт № 35 від 29.01.1999 року), який одержано з порушенням порядку, встановленого законом.

Інші докази, надані позивачем ОСОБА_1, не довели обгрунтованість її позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Судом першої інстанції повно і всебічно з*ясовані обставини справи, що мають для неї значення, висновки суду відповідають цим обставинам і набутим доказам, норми матеріального і процесуального законів при розгляді справи судом не порушені і застосовані вірно.

За таких обставин судова колегія вважає, що підстав для скасування судового рішення не вбачається.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 314,317 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 29 березня 2006 року по цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена протягом двох місяців в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду України.