Справа №  2-266/11

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

14 квітня 2011 року                                                                                  м. Синельникове

Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого –судді Прижигалінська Т.В.

за участю секретаря –           Каліневич Ж.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Синельникове цивільну справу за позовною Публічного акціонерного товариства «ЕрстеБанк»до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, –

В С Т А Н О В И В:

          Публічне акціонерне товариство «Ерсте Банк»звернулось до Синельниківського міськрайонного суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 29 лютого 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «ЕрстеБанк»(правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ЕрстеБанк») та громадянкою ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №014/1969/73/02921, відповідно до якого банк надав відповідачу кредитні кошти в розмірі 13 401,98 (тринадцять тисяч чотириста один) доларів США 98 центів терміном до 28.02.2015 року зі сплатою процентної ставки у розмірі 12,5 відсотків річних за користування кредитом. Факт отримання відповідачем кредитних коштів у розмірі 13 401,98 доларів США підтверджується його заявою на видачу готівки  №7741/35421 від 29.02.2008 року.

В забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором між позивачем та  відповідачем 29.02.2008 року було укладено договір застави транспортного засобу №014/1969/73/02921/1, що був цього ж числа посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу ОСОБА_2 за реєстровим №676, відповідно до якого відповідачем в заставу позивачу було надано транспортний засіб: автомобіль-тип-легковий-седан-В, марки DAEWOO, модель LANOS TF69Y, колір світло-сірий, випуску 2008 року, шасі (кузов, рама) №НОМЕР_2, НОМЕР_3, реєстраційний №НОМЕР_4, зареєстрований в РП РЕР 2УДАІ УМВС України в Дніпропетровській області 28.02.2008 року (предмет застави).

Відповідно до п.5.2 Кредитного договору позичальник взяв на себе зобов’язання здійснювати часткове погашення кредиту та сплату відсотків за фактичне використання кредитних коштів, а саме –щомісячно до 15 числа кожного місяця. Однак відповідач істотно порушив умови кредитного договору, своєчасно не сплативши чергові платежі.

02.09.2009 року, у зв’язку з порушенням відповідачем умов кредитного договору та несплатою обов’язкових платежів приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3 було вчинено виконавчий напис, яким було запропоновано звернути стягнення на предмет застави та за рахунок виручених від реалізації коштів задовольнити вимоги позивача в розмірі 12 071,99 доларів США, що на момент вчинення виконавчого напису було еквівалентно 96654,39 грн.

06.10.2009 року за відповідною заявою позивача, державним виконавцем відділу ДВС Синельниківського міськрайонного управління юстиції було відкрите виконавче провадження по виконанню вищевказаного виконавчого напису, та 01.10.2009 року було здійснено примусову реалізацію предмета застави шляхом його продажу на аукціоні. 11.10.2009 року відділом ДВС Синельниківського МРЮУ позивачу було перераховано кошти в розмірі 37 582,00 грн., внаслідок чого 07.10.2010 року відділом ДВС Синельниківського МРЮУ було винесено постанову про закриття виконавчого провадження.

Вважає, що захист цивільних прав та законних інтересів позивача можливий шляхом дострокового погашення відповідачем кредитної заборгованості за кредитним договором, стягнення процентів за фактичне користування кредитними коштами та сплати штрафних санкцій за неналежне виконання відповідачем договірних обов’язків.

На підставі ч.4 ст.591 ЦК України позивач набув законного права в судовому порядку вимагати стягнення залишкової суми заборгованості за кредитним договором в розмірі 10007,76 доларів США. В момент укладання кредитного договору, позивач мав у наявності банківську ліцензію №224 від 25.01.2006 року на здійснення банківських операцій та Дозвіл №224-2 від 18.09.2007 року на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини 2 та 4 ст.47 Закону України «Про банки та банківську діяльність»від 07.12.2000 року №2121-III з подальшими змінами згідно з додатком, а саме на операції з валютними цінностями в частині залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України. Однак з метою якнайшвидшого вирішення спору банк уточнюючи позовні вимоги повідомляє, що загальна сума заборгованості за кредитним договором в національній валюті України на момент подання позовної заяви склала 79238,44 грн. тому, на підставі викладеного позивач просить стягнути з ОСОБА_1

на користь Банку заборгованість за кредитним договором в розмірі 79238,44 грн., з яких:

- 60 600,65 грн. –заборгованість по капіталу кредиту,

- 12 110,04 грн. –заборгованість за фактичне користування кредитними коштами,

- 3 145,71 грн. –пеня за порушення строків повернення кредиту,

- 3 382,04 грн. –пеня за порушення строків сплати відсотків за користування кредитом та суму судових витрат в розмірі 791,77 грн. –витрати по сплаті судового збору, 120 грн. –витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

          Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та уточнення та пояснив обставини справи таким чином, як вони викладені вище, просив задовольнити.

          Відповідач та її представник в судовому засіданні позовні вимоги не визнали та надали суду письмові заперечення проти позовних вимог ПАТ «ЕрстеБанк», згідно яких зазначено, що кредит у сумі 10007,76 доларів США був наданий Банком Позичальнику в іноземній валюті, внаслідок чого усі розрахунки за користування кредитом (проценти) також проводились Позивачем в доларах США. Оплата позивачем боргу та інших платежів в іноземній валюті потребує індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу. Таким чином, наявність у Кредитному договорі положень щодо розрахунків за грошовими зобов’язаннями між Позивачем та Відповідачем в доларах США за відсутності у сторін індивідуальної ліцензії на використання готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу, за Кредитним договором суперечить приписам ст..99 Конституції України, ст..524 ЦК України, ст..35 Закону України «Про Національний банк України». Таким чином, вказана позивачем сума заборгованості 10007,76 доларів США по кредитному договору  може бути пред’явлена на стягнення позивача лише у гривні. Оскільки позивач скористався правом заставодержателя і отримав кошти від реалізації заставленого майна, вважає, що позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають. При оформленні кредитного договору в порушення вимог чинного законодавства працівниками банку не було повідомлено відповідача та не було роз’яснено стосовно зазначених можливих валютних ризиків в зв’язку зі значним підвищенням курсу долара до національної валюти. Крім того, ОСОБА_1 вважає, що позивачем невірно та неправдиво розрахована сума заборгованості, вона необґрунтована, не знаходить свого підтвердження доцільними доказами щодо нарахування такої суми, нічим не мотивована та завищена. Вважає, що банк не мав права надавати їй кредит в іноземній валюті  для без відповідної ліцензії НБУ. Насправді кредитний договір був удаваним та був вчинений з метою приховання іншого правочину, який сторони вчинили в дійсності, а саме - надання позичальнику кредиту в національній валюті. Таким чином, позивач усвідомлював, що факт видачі ОСОБА_1 в кредит готівкової іноземної валюти носить формальний характер, а насправді ця валюта  виступає не як засіб платежу, а як еквівалент Національної валюти України, необхідної для використання кредиту за цільовим призначенням. Відтак, спірний договір є удаваним правочином, так як сторони насправді уклали між собою договір кредитування в національній валюті України, що не суперечить законодавству України, але замаскували його під договір кредитування в іноземній валюті, який суперечить Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю». На підставі викладеного позивач просить відмовити ПАТ «ЕрстеБанк»в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за кредитним договором. Також позивач пояснила, що з 29.02.2008 року по 15.06.2009 року сплачувала кредитні кошти, а потім перестала, у зв’язку з важким матеріальним становищем..

          Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши їх в сукупності, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

          29 лютого 2008 року між Відкритим акціонерним банком «ЕрстеБанк»правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ЕрстеБанк»та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №014/1969/73/02921, відповідно до якого банк надав відповідачу кредитні кошти в розмірі 13 401,98 (тринадцять тисяч чотириста один) доларів США 98 центів терміном до 28.02.2015 року зі сплатою процентної ставки у розмірі 12,5 відсотків річних за користування кредитом. Факт отримання відповідачем кредитних коштів у розмірі 13 401,98 доларів США підтверджується його заявою на видачу готівки  №7741/35421 від 29.02.2008 року.

В забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором між позивачем та  відповідачем 29.02.2008 року було укладено договір застави транспортного засобу №014/1969/73/02921/1, який посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу ОСОБА_2 за реєстровим №676, відповідно до якого відповідачем в заставу позивачу було надано транспортний засіб: автомобіль-тип-легковий-седан-В, марки DAEWOO, модель LANOS TF69Y, колір світло-сірий, випуску 2008 року, шасі (кузов, рама) №НОМЕР_2, НОМЕР_3, реєстраційний №НОМЕР_4, зареєстрований в РП РЕР 2УДАІ УМВС України в Дніпропетровській області 28.02.2008 року (предмет застави).

При укладенні кредитного договору з додатками та договору застави були дотримані всі передбачені законом істотні умови договору, котрі були обумовлені згодою сторін, як узгоджені сторонами, так і прийняті ними. На момент укладення вказаної додаткової угоди обидві сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їхній внутрішній волі, що підтверджено власноручними підписами та печатками сторін; правочин був спрямований на отримання кредиту та у його погашення згідно умов даного договору. Тим більше, що договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитора і позичальника та з урахуванням вимог цивільного та банківського законодавства та Правил.

Відповідно до п.5.2 Кредитного договору позичальник взяв на себе зобов’язання здійснювати часткове погашення кредиту та сплату відсотків за фактичне використання кредитних коштів, а саме –щомісячно до 15 числа кожного місяця. Однак відповідач істотно порушив умови кредитного договору, своєчасно не сплативши чергові платежі, що не заперечувалось відповідачем, підтверджується квитанціями про погашення заборгованості за кредитним договором лише за період з 29.02.2008 року по 15.06.2009 року та розрахунком заборгованості станом на 15.10.2010 року, складеного позивачем.

Відповідно до п.6.5. Кредитного договору позивач має право достроково вимагати погашення  заборгованості позичальником за кредитним договором  або стягнути таку заборгованість у випадках порушення останнім істотних умов кредитування за рахунок коштів, майна та майнових прав відповідача, включаючи предмет застави.

06.10.2009 року за відповідною заявою позивача, державним виконавцем відділу ДВС Синельниківського міськрайонного управління юстиції було відкрите виконавче провадження по виконанню вищевказаного виконавчого напису, та 01.10.2009 року було здійснено примусову реалізацію предмета застави шляхом його продажу на аукціоні. 11.10.2009 року відділом ДВС Синельниківського МРЮУ позивачу було перераховано кошти в розмірі 37 582,00 грн., внаслідок чого 07.10.2010 року відділом ДВС Синельниківського МРЮУ було винесено постанову про закриття виконавчого провадження.

          Відповідно до ч.4 ст. 591 ЦК України передбачено, якщо сума, одержана від реалізації  предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до статті 112 ЦК України, якщо інше не передбачено договором або законом.

          Згідно п.3.7 Кредитного договору, кредит, наданий кредитором, забезпечується також всім належним позичальнику майном, коштами та активам, що належать йому на праві власності, незважаючи на термін, коли і як вони були придбані, і на які може бути звернено стягнення в порядку, встановленому законодавством.

          Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

          Згідно ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

          Згідно ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

          Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

          Згідно ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

          Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

          Згідно ч.1 ст.1049 ЦУ України встановлено, що позичальник зобов’язаний повернути позику  (грошові кошти у тій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

          Згідно ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму  кредиту,  він зобов’язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 ЦК України.

          Згідно ст..1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа  (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити  проценти.

          Згідно ст..1052 ЦК України у разі невиконання позичальником обов’язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення  повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов’язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення  позики та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок  одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно довідки-розрахунку станом на 15.10.2010 року заборгованість за кредитним договором становить 10007,76 доларів США з урахуванням відсотків та пені, що є залишковою сумою заборгованості за кредитним договором після реалізації предмета застави. Даний розрахунок відповідає умовам кредитного договору та його додатків і вимогам чинного законодавства.

Доводи відповідача та його представника, викладені в письмових запереченнях на позов щодо незаконності Кредитного договору №014/1969/73/02921 від 29.02.2008 року та невідповідність дійсним обставинам та чинному законодавству України не ґрунтуються на досліджених в судовому засіданні матеріалах справи, фактично зводяться до одностороннього тлумачення регулюючого спірні правовідносини законодавства лише на користь відповідача.

Так, отримуючи кредит в іноземній валюті, позичальник не пред'являв до банку вимог щодо зміни визначення умов кредитування, порядку та строків сплати кредиту чи недійсності укладення договору. Зазначені умови кредитного договору є суттєвими і оговорені в самому договорі, а його форма та зміст відповідають положенням ст. 203 ЦК України.

Укладаючи кредитний договір, банк мав достатні юридичні підстави та законне право укладати кредитний договір в іноземній валюті. Так, ст.99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. Однак, при цьому не встановлено якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом, а, зокрема, Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. При цьому згідно зі ст.2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.   

Відповідно до ст.5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж Декрету.   

Відповідно до п.2.3. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що затверджене Постановою Правління НБУ № 275 від 17.07.2001 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 21 серпня 2001 р. за № 730/5921) за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями.

Відповідно до п.5.3. «Положення про порядок видачі банками банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій», затвердженого постановою Правління НБУ від 17.07.2001 року №275, письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій. Згідно п.2.3. цього положення за умови отримання письмового дозволу НБУ банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями по залученню та розміщенню іноземної валюти на валютному ринку України.

Відповідно до положень ч.2 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»від 19.02.1993 року №15-93 Національним Банком України видаються генеральні ліцензії комерційним банкам на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Вимога щодо необхідності отримання індивідуальної ліцензіїна здійснення операцій з валютними цінностями встановлена п. в) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Однак на сьогодні такі терміни і суми кредитів в іноземній валюті законодавцем не визначено.   

Згідно з п.1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління  Національного банку України від 14 жовтня 2004 року №483 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року за №1429/10028, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитів в іноземній валюті згідно зі ст..5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.

В момент укладення кредитного договору, позивач мав у наявності  банківську ліцензію  №224 від 25.01.2006 року на здійснення банківських операцій та Дозвіл №224-2 від 18.09.2007 року на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини 2 та 4 ст.47 Закону України «Про банки та банківську діяльність»від 07.12.2000 року №2121-III з подальшими змінами згідно з додатком, а саме на операції з валютними цінностями в частині залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.

Виходячи з вище наведеного, доводи відповідача та її представника, зокрема, посилання на положення ч.1 ст.524 ЦК України визнати суттєвими не можна, оскільки кредитний договір являється двостороннім, консенсуальним та оплатним, до якого застосовуються загальні положення про забов”язання і, зокрема, положення ст.509 ЦК України.

Згідно ч.1 ст.215 та ст.217 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою - третьою, п'ятою та шостою ст.203 цього Кодексу, а ст.229 цього Кодексу передбачена можливість визнання недійсним правочину при вчинені його особою, яка помилялася щодо обставин, які мають істотне значення, однак при укладанні та підписанні спірного договору вимоги законодавства були додержані та в ньому чітко зазначено погашення заборгованості в іноземній валюті, тобто при підписанні такого договору відповідач усвідомлював всі наслідки його укладання та свої можливості стосовно його виконання.

Таким чином, суд, враховуючи достатніми підстави вважати доводи позивача, викладені у позовній заяві, аргументованими та такими, що ґрунтувалися на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому їх дослідженні у судовому засіданні, вважає необхідним задовольнити позовні вимоги ПАТ «ЕрстеБанк»в повному обсязі.

У відповідності до ч.1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

На підставі викладеного та ст.ст.. 215, 217, 526, 527, 530, ч.4 ст. 591, 610, 612, 625, 1048, 1049, 1050, 1052, 1054 ЦК України, ст. 99 Конституції України, Положенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого Постановою Правління НБУ № 275 від 17.07.2001, Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Законом України "Про банки і банківську діяльність", керуючись ст.ст. 10, 11, 88, 209, 212. 214, 215, 217 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь Публічного акціонерного товариства “Ерсте Банк”, кореспондентський рахунок 32003142901 в ГУ НБУ по м. Києву і Київської області МФО 321024 код ЄДРПОУ 34001693, заборгованість за кредитним договором в розмірі 79 238, 44 грн., з яких: 60 600, 65 грн. –заборгованість по капіталу кредиту; 12110, 04 грн. –заборгованість за фактичне користування кредитними коштами; 3145, 70 грн. –пеня за порушення строків повернення кредиту; 3382, 04 грн. –пеня за порушення строків сплати відсотків за користування кредитом, а також судові витрати по сплаті судового збору в сумі 791, 77 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 120 грн.        

          Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Синельниківський міськрайонний суд шляхом подання  апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а особами, які не були присутні в судовому засіданні під час проголошення рішення –протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.    

            Суддя:


Т. В. Прижигалінська