У к р а ї н а
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
Іменем України
12.12.07 Справа №20/276д/07
Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:
Головуючий суддя Антонік С.Г. судді Колодій Н.А. , Юхименко О.В.
при секретарі: Шерник О.В.
За участю:
представників позивача: Подлужна Р.Г., довіреність ВЕР № 889612 від 25.06.2007р.;
представників відповідача-1: Прохода І.В., довіреність № 22/115 від 27.12.2006р.;
відповідача-2: не з’явився ;
відповідача-3: не з’явився.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Кошиль Галини Федорівни, м. Запоріжжя
на рішення господарського суду Запорізької області від 17.09.2007 року у справі № 20/276д/07
за позовом: Кошиль Галини Федорівни, м. Запоріжжя
до відповідачів:
1 – Регіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області, м .Запоріжжя
2 – Управління у справах приватизації Запорізької міської ради, м. Запоріжжя
3 - Відкритого акціонерного товариства «Акціонерна торгівельно-виробнича компанія «Ритм», м. Запоріжжя
про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу
На підставі розпорядження першого заступника голови Запорізького апеляційного господарського суду №3238 від 11.12.2007 справу передано на розгляд колегії суддів: головуючий – Антонік С.Г., суддів: Колодій Н.А. (доповідач), Юхименко О.В.
Справу прийнято до провадження колегією суддів.
За клопотанням представників сторін, які з’явились в судове засідання 12.12.2007, аудиозапис судового процесу не здійснювався.
За їх згодою в судовому засіданні 12.12.2007 оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Рішенням господарського суду Запорізької (суддя Гандюкова Л.П..) від 17.09.2007 року у справі № 20/276д/07 у задоволенні позову відмовлено (а.с. 74).
Спір даної категорії господарським судом розглянуто з посиланням на приписи ст..ст. 1, 12 Господарського процесуального кодексу України ( щодо підвідомчості справ господарським судам України), мотивовано положеннями ст. 48 ЦК УРСР та Постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978 року №3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними»; крім того, суд послався на правову позицію Верховного суду України при розгляді спорів про визнання договору недійсним, якщо позивачем у справі не є сторона договору купівлі-продажу, зазначивши, що обраний позивачем спосіб не призведе до захисту його прав та інтересів.
Не погоджуючись з рішенням господарського суду, Кошиль Г.Ф. звернулась до Запорізького апеляційного господарського суду з апеляційної скаргою, просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 17.09.2007 та постановити нове рішення, яким позов задовольнити, визнати недійсним договір купівлі-продажу №102 від 19.07.1996 року, укладений між Представництвом ФДМУ в м. Запоріжжі та товариством покупців членів трудового колективу Акціонерної торгівельно-виробничої компанії «Ритм», в частині продажу приміщення підвалу загальною площею за внутрішніми замірами 82,5 кв.м., розташованого в багатоквартирному житловому будинку по вул.Анголенко,13 в м. Запоріжжі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги заявник зазначає, що відповідно до приписів ст..ст.15,16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання шляхом звернення до суду з позовом, самостійно визначивши передбачений законом спосіб захисту. Одним із способів захисту є визнання угоди недійсною. Наголошує, що закон не обмежує право особи звернутися з таким позовом до суду, навіть якщо ця особа не є стороною у спірному договорі. Вважає, що визнання договору недійсним є визначальним та необхідним для подальшого захисту прав позивача на спірне приміщення, так як поки існує спірний договір купівлі-продажу, особа, яка придбала майно за цим договором, вважає себе власником даного майна. Стверджує, що внаслідок незастосування господарським судом ст..ст. 15,16,20,204, ч.3 ст.215, 387 ЦК України, суд дійшов помилкового висновку про неправильно обраний позивачем спосіб захисту, не надав правової оцінки обставинам справи по суті заявлених вимог, безпідставно не застосував ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», ст. 4 Закону України «Про власність», п. 41 Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, ст. ст. 225, 48 ЦК УРСР, що діяли під час укладення спірного договору, що призвело до прийняття невірного рішення..
В судовому засіданні уповноважений представник позивача підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просить оскаржене рішення господарського суду Запорізької області скасувати, позовні вимоги задовольнити повністю.
Регіональне відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області (відповідач-1) у відзиві на апеляційну скаргу зазначило, що рішення господарського суду Запорізької області винесено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, крім того, зауважує, що Регіональне відділення Фонду ДМУ по Запорізькій області не є правонаступником представництва Фонду державного майна України в м. Запоріжжі, тому, на його думку, не може бути відповідачем у даній справі (письмовий відгук додано до справи).
Відповідачі 2 і 3 письмові відзиви на апеляційну скаргу суду не надіслали, своїх представників в судове засідання не направили без поважних на то причин, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що підтверджується відповідними доказами, доданими до справи ( повідомленнями про вручення поштової кореспонденції).
Справу розглянуто з застосуванням приписів ст.. 75 ГПК України.
Згідно зі статтею 99 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Відповідно до приписів статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду, вивчивши матеріали справи та апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, Запорізький апеляційний господарський суд
ВСТАНОВИВ:
19.07.1996р.між представництвом Фонду Державного майна України в м.Запоріжжі (Продавець) та Товариством покупців трудового колективу Акціонерної торгівельно-виробничої компанії "Ритм" (Покупець), був укладений договір купівлі-продажу №102, предметом якого є нежитлові приміщення магазину №9 «Супутник» в будинках № 11, 13 по вул. Анголенко (пр.Леніна,40), придбаного шляхом викупу згідно наказу представництва Фонду державного майна України в м.Запоріжжі від 19.06.1996 року за №555. За умовами наведеного Договору купівлі-продажу продавець передав у власність покупця, зокрема, вбудовані приміщення (літ.А-3) магазину №9 "Супутник" загальною площею 82,5 кв.м., у тому числі приміщення П підвалу площею 70,1 кв.м. та приміщення Ш підвалу площею 12,4 кв.м., що розташовані в будинку по вул. Анголенко, 1З у місті Запоріжжі, а покупець зобов'язався прийняти вказане вбудоване приміщення, сплатити ціну відповідно до умов зазначеного договору ( далі –Договір купівлі-продажу, а.с. 10).
Відповідно до пункту 1.3 Договору купівлі-продажу, право власності на об'єкт приватизації переходить до покупця з моменту підписання акту приймання-передачі (п.1.3 договору).
У січні 2006 року власники квартир, розташованих у будинку №13 по вул. Анголенка, з метою управління загальним та неподільним майном житлового будинку, яке в силу закону є їх спільною сумісною власністю, відповідно до Закону України «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку», створили Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Анголенко -13".
Виходячи зі змісту свідоцтва №598 від 03.12.1993р., Кошиль Галина Федорівна (позивач у справі) є одним із співвласників квартири №15 в будинку №13 по вул. Анголенка.
Позивач вважає, що спірний Договір в частині продажу приміщення загальною площею за внутрішніми замірами 82,5 кв.м., розташованого в багатоквартирному житловому будинку по вул. Анголенка, 13 в м. Запоріжжі, укладений всупереч вимогам закону, у зв'язку з чим позивач звернувся у червні 2007р. до господарського суду із позовною заявою про визнання його на підставі ст. 48 ЦК УРСР частково недійсним, в частині вказаних вище приміщень ( п.п. «б» п.1.2 Договору купівлі-продажу).
Рішенням господарського суду в задоволенні позову відмовлено, з чим не погодився позивач і звернувся з апеляційною скаргою щодо його скасування.
Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до ст.1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, а також фізичні особи у випадках передбачених чинним законодавством, мають право звернутися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Стаття 16 ЦК України закріплює наступне: кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, одним із способів захисту цивільного права та інтересу є визнання правочину недійсним.
Як свідчать матеріали справи, позивач, стверджуючи, що оспорюваний Договір купівлі-продажу укладено всупереч нормам чинного законодавства, пред'явив позов про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу, оскільки є одним із співвласником квартири у житловому будинку та вважає, що спірний договір в частині купівлі-продажу (приватизації) підвалу в будинку №13 по вул. Анголенка в м. Запоріжжі порушує його права та інтереси як власника.
Отже, Кошиль Г.Ф. (позивач у справі) стверджуючі, що вона є одним із законних співвласників перелічених вище підвальних приміщень, які відчужені за спірним Договором, не будучи стороною оспорюваного Договору купівлі-продажу, обрала такий спосіб захисту свого цивільного права, як визнання зазначеного Договору недійсним на підставі ст. 48 ЦК
У статті. 48 Цивільного кодексу УРСР закріплено, що недійсною є та угода, яка не відповідає вимогам закону. По недійсній угоді кожна із сторін повинна повернути іншій стороні все одержане за угодою.
Відповідно до пункту 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978 р. №3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. В разі визнання договору недійсним з підстав, передбачених ч.1 ст. 48 Цивільного кодексу, суд своїм рішенням зобов’язує кожну із сторін повернути другій стороні все одержане за угодою.
Як встановлено господарським судом і підтверджено матеріалами справи, позивач не є стороною у спірному Договорі купівлі-продажу, тому обраний ним спосіб захисту не призведе до захисту порушеного права, якщо навіть судом буде встановлено факт такого порушення, оскільки застосування наслідків недійсності угоди не пошириться на права позивача.
Проаналізувавши зазначені вище норми права, з урахуванням правової позиції Верховного Суду України, господарський суд дійшов правильного висновку, з яким погоджується колегія судів, стосовно того, що особа звертається до суду з метою захисту у судовому порядку свого порушеного цивільного права або інтересу, які охороняються законом, при цьому вона повинна використовувати адекватний засіб захисту своїх прав, тобто такий засіб, який призведе до відновлення ( захисту) порушеного права або інтересу. Законодавством не передбачено використання одного із перелічених у ст. 16 ЦК України способів захисту, як проміжного, у досягненні кінцевої мети .
Крім наведеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне:
Право вибору способу захисту порушеного або оспорюваного права належить позивачеві, але перевірка відповідності цього способу наявному порушенню і меті судового розгляду є обов’язком суду, який має приймати рішення зі справи в межах позовних вимог та з врахуванням фактичних обставин справи, беручи до уваги як можливість у той чи іншій спосіб захистити порушене право ( за наявності підстав для цього), так і необхідність подальшого виконання прийнятого судом рішення.
Доводи заявника апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним..
Твердження позивача в апеляційній скарзі про не дослідження господарським судом, при прийняття рішення, спірного Договору купівлі-продажу на предмет його відповідності нормам законодавства, чинного на час укладення Договору, не спростовують висновків суду першої інстанції щодо обрання позивачем способу захисту, який не призведе до захисту його прав і інтересів, отримання бажаного результату у рамках даної справи.
Враховуюче вищевикладене, колегія суддів вважає, що господарський суд Запорізької області вірно застосував норми матеріального і процесуального права і правильно прийняв рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, правових підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення господарського суду немає.
Крім того, слід зауважити, що господарським судом спір вирішено з дотриманням приписів закону щодо підвідомчості справ господарським судам України, відповідно до ст.ст.1,12 Господарського процесуального кодексу України ( в редакції Закону від 15.12.2006р.)
Судові витрати покладаються на заявника апеляційної скарги - позивача у справі.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Запорізький апеляційний господарський суд –
ПОСТАНОВИВ :
Апеляційну скаргу Кошиль Галини Федорівни, м. Запоріжжя, на рішення господарського суду Запорізької області від 17.09.2007 року у справі № 20/276д/07
залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Запорізької області від 17.09.2007 року у справі № 20/276д/07- без змін.
Головуючий суддя Антонік С.Г.
судді Колодій Н.А.
Юхименко О.В.