У к р а ї н а

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

  ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

14.11.07                                                                                       Справа №26/367/06-6/142/07

Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:

Головуючий суддя Федоров І.О. судді  Колодій Н.А.    , Зубкова Т.П.

при секретарі Шерник О.В.,

за участю представників: позивача:           Туркін С.М., дов.№03 від 11.01.07р.;

відповідача:       Оксещенко Ю.М., дов.№5-юр від 02.01.07р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Запорізького державного підприємства «Радіоприлад», м. Запоріжжя

на рішення господарського суду Запорізької області від 23.07.2007 р. у справі №26/367/06-6/142/07

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізька міська енергетична компанія», м. Запоріжжя (далі – ТОВ «Запорізька міська енергетична компанія»)

до відповідача: Запорізького державного підприємства «Радіоприлад», м. Запоріжжя (далі – ЗДП «Радіоприлад»)

про стягнення суми,

ВСТАНОВИВ:

Розпорядженням голови Запорізького апеляційного господарського суду №3010 від 14.11.2007 року справу передано на розгляд колегії суддів: головуючий суддя – Федоров І.О., судді – Колодій Н.А. (доповідач), Зубкова Т.П.

Розглянувши спір по суті, господарський суд Запорізької області своїм рішенням від 23.07.2007р. у справі №26/367/06-6/142/07 (суддя Місюра Л.С.) задовольнив позовні вимоги ТОВ «Запорізька міська енергетична компанія», стягнув з ЗДП «Радіоприлад» на користь ТОВ «Запорізька міська енергетична компанія» 1 034 010 грн. 06 коп., судові витрати покладено на відповідача у справі.

Рішення суду мотивоване умовами договору №1336 від 01.11.1996р. на відпуск теплової енергії, п.3.1 договору оренди №44 від 03.07.1996р., положеннями ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», рішенням виконкому Запорізької міської ради №372 від 21.11.2003р. щодо визначення тарифів на теплову енергію, приписами ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України.

Не погоджуючись із прийнятим судовим актом, ЗДП «Радіоприлад», відповідач у справі, звернувся до Запорізького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити, судові витрати покласти на позивача, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. Відповідач не згоден з висновком суду про те, що відповідач повинен здійснювати оплату за теплову енергію за спірний період відповідно до  тарифів, які були затверджені рішенням виконкому Запорізької міської ради №372 від 21.11.2003р. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що зміна цін і тарифів на теплову енергію повинна встановлюватись шляхом підписання додаткових угод, оскільки зміна умов договору в односторонньому порядку не допускається. Також заявник посилається на те, що судом першої інстанції не досліджено листування сторін щодо узгодження вартості теплової енергії. До того ж, в апеляційній скарзі заявник вказує, що не погоджується з висновком суду, що вартість отриманої  теплової  енергії  сторонами узгоджена, оскільки виставлені позивачем рахунки не оскаржені відповідачем.

Позивач заперечив  проти  доводів  апелянта,  вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Відповідно до п.24 договору №1336 від 01.11.96р. у редакції протоколу розбіжностей №2, вартість теплової енергії встановлюється згідно з п.3.1 Договору оренди № 44 від 03.07.96р. з урахуванням пропорційної зміни цін та тарифів, затверджених виконавчою владою. Посилаючись на ст. 9 Закону України «Про ціни та ціноутворення», позивач зазначає, що сторони на власний розсуд не можуть встановлювати ціни на теплову енергію. Таке право надано органам місцевого самоврядування. Таким чином, сума боргу відповідача за спірний період повинна розраховуватися, виходячи із вартості теплової енергії, яка була встановлена рішенням виконкому Запорізької міської ради №372 від 21.11.2003р. З підстав зазначених у відзиві, позивач просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення господарського суду Запорізької області залишити без змін.

Судове засідання в  апеляційній  інстанції 14.11.2007р. проводилося із застосуванням технічних засобів фіксації судового процесу – програмно-апаратного комплексу «Діловодство суду».

Апеляційний розгляд справи відкладався. В судовому засіданні 14.11.2007 року за згодою представників сторін було оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Відповідно до ст. 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами,  наданими суду першої інстанції.

Згідно зі ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи та апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до законодавства України, постачання енергії здійснюється на підставі договору.

Згідно зі  ст. 275 ГК України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і  перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Частиною першою статті 26 Закону України "Про електроенергетику" встановлено, що споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником.

Відповідно до  ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформації тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами у справі склалися правовідносини з приводу постачання та споживання теплової енергії на підставі договору №1336 від 01.11.1996р. на відпуск теплової енергії з протоколами розбіжностей, змінами до договору та додатковими угодами.

Додатковою угодою №3 від 20.10.2001р. продовжено строк дії договору №1336 від 01.11.1996р. на відпуск теплової енергії до 01.11.2006р.

Згідно з п. 24 договору на відпуск теплової енергії (в редакції протоколу розбіжностей №2) вартість 1 Гкал визначається відповідно до п. 3.1 договору оренди №44 з ВАТ «КПТМ» від 03.07.1996р. Споживач також сплачує витрати Постачальника, пов’язані з додатковим підключенням та відключенням теплоносія на прохання Споживача. По закінченні кожного кварталу в продовж 10 днів Споживач здійснює оплату на підставі платіжних вимог, виписаних Постачальником (том 1, а.с.10).

Відповідно до п. 3.1 Договору оренди №44 від 03.07.1996р. орендар зобов’язався «представляти орендодавцю теплову енергію по собівартості, відповідно до розрахунку орендодавця на момент передачі в оренду майна з урахуванням пропорційно зміни цін та тарифів, затверджених виконавчою владою» (том 1, а.с.34).

Згідно зі ст. 9 Закону України «Про ціни та ціноутворення» державні фіксовані та    регульовані ціни і тарифи встановлюються на ресурси, які справляють визначальний вплив  на загальний рівень і динаміку цін, на товари і послуги, що мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію, товари і послуги, виробництв яких зосереджено на  підприємствах, що займають монопольне (домінуюче) становище на ринку. Державні  фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються державними органами України.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач виставив відповідачу на оплату рахунки за спожиту теплову енергію за грудень 2003 року по листопад 2004 року по діючим на той час тарифам, які були встановлені відповідно до рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради №372 від 21.11.2003р., на загальну суму 1 040 295 грн. 78 коп. (том 1, а.с.130-135).  

Відповідач  зобов’язання по оплаті спожитої теплової енергії виконував неналежним   чином. Враховуючи часткову оплату за спожиту теплову енергію, що підтверджується платіжними дорученнями від 12.12.2003р. про сплату 1935,94 грн. та від 29.12.2003р. на суму 4384,99 грн. за теплову енергію, сума боргу відповідача становить 1 034 010 грн. 06 коп. Спір про стягнення боргу передано на вирішення господарського суду.

Заявлений до стягнення борг відповідач не визнає, мотивуючи тим, що вартість  теплової  енергії, що поставлялася у спірний період, повинна визначатися відповідно до п. 3.1 Договору та калькуляції, зробленої відповідачем та складати 29,88 грн. за 1 Гкал.   Розпорядженням голови обласної державної адміністрації від 16.08.1996р. №526 для  орендодавця ТОВ «КПТМ» затверджено тариф на теплову енергію в розмірі 29,90 грн.          (без ПДВ) згідно вказаної калькуляції, наданої ЗДП «Радіоприлад».  

Колегія  суддів вважає ці доводи відповідача такими, що суперечать умовам п. 3.1 Договору оренди від 03.07.1996р., яким визначається вартість поставляємої за Договором  №1336 від 01.11.1996р. теплової енергії.

Так, згідно п. 3.1 Договору оренди, вартість теплової енергії визначається по собівартості, з урахуванням пропорційно зміни цін та тарифів, затверджених виконавчою владою.

Вартість 1 Гкал теплової енергії у розмірі 29,90 грн. (без ПДВ), яку пропонує відповідач, розраховувалася станом на 16.08.1996р. і  не може застосовуватися до спірних   правовідносин, оскільки на період грудень 2003 року - листопад 2004 року вже  неодноразово змінювалися тарифи на теплову енергію.

Крім того, як свідчать матеріали справи при визначенні вартості поставляємої теплової  енергії в періоди, що передували спірному, сторони керувалися тарифами, встановленими  органами виконавчої влади.

Так, в період з  31.01.2000р. по  27.11.2000р. розрахунки між сторонами проводилися  шляхом заліків взаємної заборгованості за договором оренди та договором на поставку теплової енергії, укладених між сторонами по справі. Як  слідує із пояснень представників  сторін та сум, на які проводилися заліки, вартість спожитої відповідачем теплової енергії  визначалася, зокрема, виходячи із тарифів, встановлених на підставі Розпорядження голови  Запорізької облдержадміністрації від 28.01.2000р. №34 «Про затвердження тарифів на комунальні послуги та порядку їх застосування», яке втратило чинність з прийняттям   Рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради №372 від 21.11.2003р. «Про встановлення тарифів на теплову енергію та порядок їх застосування».

Пунктом 2 частини 1 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг відноситься встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, відповідно до закону.  

Рішення виконкому Запорізької міської ради прийнято в рамках повноважень, наданих місцевим органам самоврядування щодо встановлення тарифів на комунальні послуги. У зв’язку з цим, колегія суддів вважає, що позивач правомірно при визначенні вартості  спожитої теплової енергії застосував тарифи, встановлені відповідно до рішення органу  виконавчої влади.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається крім випадків, передбачених законом.

Аналогічний припис містить Господарський кодекс України, пунктами 1, 7 ст. 193 якого встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином,  відповідно до закону, інших правових актів, договору. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається крім випадків, передбачених законом.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку щодо обґрунтованості розміру заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача заборгованості за договором №1336 від 01.11.1996р. на відпуск теплової енергії, укладений між сторонами, розмір якої підтверджуються матеріалами справи, тому позов підлягає задоволенню, а сума заборгованості в розмірі 1 034 010 грн. 06 коп. – стягненню.

До того ж, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що господарським судом правомірно не прийнято до уваги листування між сторонами з приводу встановлення тарифів на теплову енергію, на яке посилається заявник, оскільки цим листуванням сторони так і не узгодили зміну умов договору щодо вартості поставляємої теплової енергії. Таким чином, вартість теплової енергії за спірний період слід визначати відповідно до тарифів, встановлених виконавчим комітетом Запорізької міської ради у рішенні №372 від 21.11.2003р., що передбачено п.24 договору на відпуск теплової енергії в реакції протоколу розбіжностей.

Крім  того, суд не приймає до уваги доводи заявника апеляційної скарги з приводу  виставлених позивачем рахунків, які на думку заявника не можуть бути підставою для виникнення боргу оскільки в них є посилання на договір № 1336 від 01.10.2002р., а не на договір  № 1336  від 01.11.1996р. Як  встановлено в ході апеляційного перегляду судового рішення по даній  справі, правовідносини сторін по поставці теплової енергії регулюються  лише одним договором - № 1336 від 01.11.1996р., інших договорів між сторонами не  укладалося. Представник позивача в судовому засіданні пояснив, що фактично в платіжних  документах при зазначенні року укладання договору було допущено помилку. На думку   колегії суддів, допущена позивачем в платіжних документах помилка суттєво не впливає на правовідносини сторін і не може звільняти відповідача від обов’язку оплатити спожиту  теплову енергію.

Виходячи  з вищевикладеного, колегія  суддів дійшла висновку, що господарський суд при прийнятті рішення всебічно, повно та об’єктивно дослідив всі обставини справи, вірно застосував норми матеріального і процесуального права та правомірно задовольнив позов, правових підстав для скасування рішення господарського суду немає.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищезазначеним.

У відповідності зі ст.49 ГПК України, судові витрати по сплаті держмита за апеляційною скаргою покладаються на заявника - відповідача у справі.

Керуючись ст. ст. 49, 101-105 Господарського процесуального кодексу України,  Запорізький апеляційний господарський суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Запорізького державного підприємства «Радіоприлад»,                              м. Запоріжжя, залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 23.07.2007 р. у справі №26/367/06-6/142/07 залишити без змін.

  

Головуючий суддя Федоров І.О.

 судді  Колодій Н.А.  

 Зубкова Т.П.