У к р а ї н а

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

  ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

28.11.07                                                                                       Справа №10/348/07

Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:

Головуючий суддя Колодій Н.А. судді  Колодій Н.А.    , Кричмаржевський В.А.  , Яценко О.М.

при секретарі: Шерник О.В.

за участю представників:

позивача: Кузьміних Ю.М. – довіреність №25/105-10 від 15.11.2007 року;         

відповідача: Секацька О.В. – довіреність №01/01-33 від 01.01.2007 року;    

          

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Колективного підприємства Виробничо-торгівельної фірми «КАСТР і К», м. Івано-Франківськ

на рішення господарського суду Запорізької області від 31.07.2007р. у справі №10/348/07

за позовом: Колективного підприємства Виробничо-торгівельної фірми «КАСТР і К», м. Івано-Франківськ

до відповідача: Відкритого акціонерного товариства «Пиво-безалкогольний комбінат «Славутич», м. Запоріжжя  

про стягнення суми

ВСТАНОВИВ:

          Колективне підприємство Виробничо-торгівельна фірма «КАСТР і К», м. Івано-Франківськ було подано позов про стягнення з Відкритого акціонерного товариства «Пиво-безалкогольний комбінат «Славутич», м. Запоріжжя  120735,75грн. матеріальної шкоди.

          Розглянувши справу по суті, господарський суд Запорізької області своїм рішенням від 31.07.2007р. у справі № 10/348/07 (суддя Алейнікова Т.Г.) в задоволенні позову відмовив.  

Рішення господарського суду мотивоване тим, що позивачем не доведено розміру спричинених збитків, не надані відповідні докази та розрахунки та не доведено, що збитки спричинені саме діями відповідача.

           Не погоджуючись з рішенням господарського суду, Колективне підприємство Виробничо-торгівельна фірма «КАСТР і К», м. Івано-Франківськ  звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати повністю. Вказує, що починаючи з лютого 2005р. ВАТ Пиво-безалкогольний комбінат «Славутич», безпідставно припинило виконання заявок від Колективного підприємства Виробничо-торгівельна фірма «КАСТР і К», при тому що останні передавалися за допомогою як телефонного так і поштового зв’язку. Заявник вказує, що обґрунтованих пояснень щодо невиконання заявок відповідно до умов договору від 06.12.2004р. від відповідача ним не отримано. Зазначає, що обґрунтування розміру завданих відповідачем збитків, розраховано та встановлено у аудиторській довідці.

          Відповідач у справі – Відкрите акціонерне товариство «Пиво-безалкогольний комбінат «Славутич», м. Запоріжжя, у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що його підприємство належним чином виконувало свої зобов’язання за договором поставки №05/297 від 06.12.2004р. Вказує, що відповідно до зазначеного договору у підприємства відповідача не має зобов’язань щодо підтвердження прийняття заявок у письмовому вигляді. Вважає, що наданий позивачем аудиторський висновок не є доказом спричинення збитків саме відповідачем. На підставі викладеного, просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення господарського суду залишити без змін.  

Розпорядженням голови Запорізького апеляційного господарського суду №3115 від 28.11.2007р. справу призначено до розгляду у складі колегії: головуючого – Колодій Н.А., суддів: Кричмаржевський В.А., Яценко О.М.

          За клопотанням представників сторін розгляд справи вівся без застосування технічних засобів фіксації судового процесу. За їх згодою судове засідання закінчилось оголошенням вступної та резолютивної частини постанови.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, не знаходить правових підстав для зміни чи скасування судового акту, з  огляду на наступне.

          Як встановлено матеріалами справи, між Львівським представництвом ВАТ «ПБК «Славутич» та КП ВТФ «КАСТРіК» укладено договір поставки № 05/297 від 06.12.2004р. Згідно п.2.1 якого, Постачальник зобов’язався поставляти, а Покупець прийняти та оплатити продукцію, у кількості, погодженій сторонами, у відповідності до заявки, яка передається у відділ продажу Постачальника не пізніше 14 години дня, що передує відвантаженню, при дотриманні фінансових умов дійсного договору.     

          Сторони, у п.2.2 договору зазначили, що вартість та розгорнутий асортимент, продукції вказується у рахунку-накладній, що є невід’ємною частиною договору. Рахунок-накладна виписується на підставі заявки, прийнятої відділом продажу Постачальника. Заявка може бути передана у електронному вигляді, по факсу або прийнята по телефону.  

          Договір укладений строком на два роки та набирає чинності з 01.01.2005р.

           Вимоги позивача  обґрунтовуються тими обставинами, що починаючи з лютого місяця 2005 року, відповідач безпідставно припинив виконання заявок від КП ВТФ «КАСТРіК»,  щодо поставки продукції, внаслідок чого позивач зазнав збитків у розмірі 120735,75грн., що підтверджується аудиторським висновком.   

          Отже, позивач  вважає, що збитки йому спричинені умисними діями посадових осіб відповідача, що призвело до неналежного виконання зобов’язань за Договором.  

          Правовідносини сторін по  даному  спору  виникли з договору про поставку, тому до  них слід застосувати  приписи  глави 54 ЦК України.

Відповідно до ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

          Відповідно до ст.662 ЦК України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

          Ст.671 ЦК України, якщо за договором купівлі-продажу переданню підлягає товар у певному співвідношенні за видами, моделями, розмірами, кольорами або іншими ознаками (асортимент),  продавець зобов'язаний передати покупцеві товар в асортименті, погодженому сторонами.

До загальних засад цивільного законодавства віднесено свободу договору, суть якої полягає в тому, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням ЦК, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК).

Як вже зазначалося, згідно розділу 2, договору поставки №05/297, постачальник зобов’язався передати продукцію у власність покупця відповідно до Заявки.

          Статтею 663 ЦК України, передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві  у  строк, встановлений  договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

          Оскільки, договором поставки №05/297 такий строк не визначено, відповідно до приписів ст.530 кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

          Серед залучених матеріалів справи, міститься вимога про відшкодування збитків від 14.04.2006р. (Т.1 а.с.51), що була направлена Львівському представництву ВАТ «ПБК «Славутич».  Обговоривши її зміст, колегія суддів вважає що її не слід розцінювати як вимогу у розумінні приписів ст.530 ЦК України, про виконання зобов’язання. Вимога позивача  від 14.04.2006р., ґрунтується на приписах ст.226 ГК України, та заявлена з метою відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням зобов’язань, у той час як обставини справи свідчать про те, що строк виконання такого зобов’язання не наступив.   

           Відповідно до  ст. 33 ГПК  України,   кожна  сторона повинна  довести   ті  обставини, на які   вона    посилається   як  на підставу   своїх  вимог  і  заперечень.

          В  ході  розгляду  даного  спору, позивачем не  надано  доказів  обставин, на  які  він  посилається  як на  підставу  своїх вимог.

          Відповідач  заперечує  факт отримання  заявок  від  позивача у  спірний  період.

          Позивачем до матеріалів  справи залучені Заявки  (Т.1 а.с.23-48) та відповідні поштові повідомлення, що  свідчать  про направлення  поштової  кореспонденції  на  адресу  львівського   представництва  відповідача.  Як   пояснює  представник   позивача, і  це не спростовується  матеріалами справи,   направлені  на  адресу   представництва  заявки  залишалися  без   будь-якого реагування.  Не  зважаючи  на  це,  з метою  врегулювання  спору   позивач   не  звертався  з  будь-якими письмовими  вимогами про виконання зобов’язань в частині  поставки товару  ні  до представництва  ні  до  юридичної  особи  відповідача.  

          У  вимозі про відшкодування  збитків  від 14.04.2006р., направленій  на  адресу   львівського   представництва відповідача, позивач  зазначає,  що практично  єдиним  видом   господарської  діяльності  Колективного  підприємства ВТФ «Кастр і К», що  формує    базу  доходу   підприємства, є   оптова  та   роздрібна торгівля.   Отже   безпідставне    припинення   будь-яким   з контрагентів  підприємства   своїх зобов’язань  як-то в частині  поставки товару чи  сплати  коштів    напряму   впливає  на  фінансовий  результат  діяльності  цього підприємства.         

          Відповідно   до  ст.ст. 42,44  Господарського кодексу  України,  підприємництво – це  самостійна, ініціативна, систематична, на власний  ризик  господарська    діяльність, що  здійснюється  суб’єктами  господарювання     (підприємцями)   з метою  досягнення  економічних    і   соціальних   результатів  та  одержання  прибутку.    Підприємництво  здійснюється   на основі  вільного  вибору  підприємцем видів   підприємницької   діяльності:   самостійного  формування   підприємцем   програми  діяльності, вибору постачальників та  споживачів  продукції, що виробляється;  комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

          Виходячи з принципів підприємницької  діяльності, колегія  суддів   вважає, що  позивач  зобов’язаний  був  вчинити  певні  дії,   які  б  сприяли  запобіганню спричинення  йому збитків або їх  зменшення.    Як то, звернення з вимогою про виконання зобов’язань за  договором   безпосередньо  до юридичної  особи,  зміна  контрагентів  за поставками   товару, перепрофілювання  господарської  діяльності  на  продаж  іншого  товару  або  товару  інших  виробників, зміна постачальників та таке  інше.  Тим  більше, що  умовами договору, укладеного між сторонами,   не  було  чітко  визначені  будь-які  обсяги та асортимент поставляємої  продукції, плани  продажів.  Тому невиконання відповідачем у повному  обсягу  заявок  на поставку пиво-безалкогольної  продукції  могло  також відбутися  і з причин   невідповідності асортименту   пиво безалкогольної продукції  наданим  заявкам.  

          Згідно  зі  ст.34 ГПК  України,  обставини  справи,  які    відповідно до   законодавства  повинні   бути  підтверджені   певними  засобами   доказування,    не можуть  підтверджуватись   іншими  засобами  доказування.   

          Враховуючи наведене, колегія суддів  дійшла висновку, що позивачем не доведений факт   спричинення  йому  збитків у  розмірі   120 735, 75  грн  внаслідок невиконання  останнім   зобов’язань за договором №05/297 від 06.12.2004р.

           Сторони  по справі є суб’єктами господарювання, даний спір виник в процесі  здійснення ними господарської діяльності, тому до спірних правовідносин слід застосовувати положення Господарського кодексу України.

          Відповідно до ст. 224 ГК України, учасник  господарських  відносин, який  порушив  господарське  зобов’язання  або установлені  вимоги  щодо  здійснення  господарської  діяльності, повинен  відшкодувати  завдані  цим  збитки суб’єкту, права  або  законні  інтереси  якого  порушено. Під  збитками  ч.2 ст.224 ГК України  розуміє  витрати, зроблені  управленою  стороною, втрата або  пошкодження  її  майна, а також  не  одержані  нею  доходи, які  управнена  сторона  одержала б  у  разі  належного виконання зобов’язання або додержання  правил  здійснення  господарської  діяльності другою стороною.

          Відповідно до ч.1 ст.218 ГК України, підставою господарсько-правової  відповідальності  учасника  господарських  відносин  є вчинене ним правопорушення  у  сфері  господарювання.

Відшкодування шкоди  є одним  із видів цивільно-правової (майнової)  відповідальності.

Як і будь - яка інша юридична відповідальність, цивільно-правова відповідальність ґрунтується на певних правових підставах. Це нормативні підстави, тобто сукупність норм права про відповідальність суб’єктів цивільних (господарських)  відносин. По-друге, це правосуб’єктність правопорушника, тобто сторонами правовідносин можуть бути лише  суб’єкти господарювання.  

Третя підстава – це протиправні дії або бездіяльність особи (осіб), що порушують права і законні інтереси потерпілої особи. Зазначена  підстава складається з чотирьох елементів, які називаються умовами цивільно-правової відповідальності, до них відносяться:

-          наявність факту порушення, тобто порушення норми закону (умов договору), внаслідок чого завдаються збитки або інша майнова шкода правам та інтересам потерпілого (позивача у справі) ;

-          протиправність поведінки  правопорушника;

-          причинний зв’язок між протиправною поведінкою порушника і завданими потерпілому збитками;

-              вина  правопорушника, розмір збитків.

Виходячи з норм цивільного (господарського) законодавства, позивач має  довести наявність збитків, їх розмір, протиправність поведінки правопорушника,  причинний зв'язок.

Відповідач повинен довести суду відсутність його вини, якщо заперечує проти завдання позивачу шкоди.

Притягнення до господарсько – правової відповідальності  можливе лише за наявності  всіх передбачених законом умов. Їх сукупність утворює склад господарського правопорушення, який є підставою господарсько – правової відповідальності.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад господарського правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання взятих на себе зобов’язань, оскільки в  такому випадку, його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Переглядаючи  рішення  господарського суду, колегія суддів  погоджується з  висновком  суду першої інстанції,  щодо недоведеності  факту  протиправної поведінки продавця  та  наявності  причинного зв’язку  між  діями продавця та спричинених збитків.

Не надано суду жодних доказів, які б свідчили про факт невиконання відповідачем своїх зобов’язань, як то направлення листів, вимог відповідачу з приводу невиконання останнім договору поставки від 14.04.2005р.  

Колегія  суддів вважає, що наявні матеріали справи, не містять будь-яких доказів  відмови   відповідача   від виконання  договору.

Посилання на ті  обставини, що у разі продовження співпраці з відповідачем, дохід позивача у 2005 році від реалізації продукції склав би  120735,75грн. не може бути прийнятим до уваги  як  безперечний,   документально  доведений факт.   

При розгляді питання про  розмір неотриманого прибутку,  який  заявлений  позивачем  до відшкодування,   колегія суддів виходить з того, що позивачем не надано документальних  доказів, які б, свідчили про втрату кредитором очікуваного приросту у майні, яке базується на точних даних, що  беззаперечно б підтверджували можливість отримання ним грошових сум чи інших цінностей, у разі виконання зобов’язання з боку боржника. Не містить таких розрахунків і залучений до справи витяг з аудиторського висновку приватного підприємця Яцишина Ю.С.(Т.1 а.с.49-50).  Оскільки   підприємницька  діяльність   ґрунтується  на  певному   комерційному   розрахунку  та  власному комерційному  ризику, колегія  суддів  вважає,  що  неможливо стовідсотково  розрахувати  прибуток  від продажу  товару  в  певний  проміжок  часу,  оскільки на  отримання прибутку  впливають різні  чинники  і  суб’єктивні  і об’єктивні.  Крім того, позивач  розраховуючи  такі  неотримані доходи, фактично   заявляє про те, що  в  спірний  період  він  взагалі  відмовився  від  будь-якої  господарської  діяльності  і  ніс  збитки у  зв’язку з невиконанням  його заявок на протязі періоду  з 1 лютого  2005р   по 31 січня  2006р.,  що  на  думку  колегії  суддів  є економічно  необґрунтованим   та невиправданим.

Отже, колегія суддів дійшла висновку  про недоведеність всіх складових цивільно правової  відповідальності, у зв’язку з чим погоджується з рішенням  господарського суду  щодо відмови  в задоволенні вимог позивача за позовом  про стягнення з ВАТ «ПБК «Славутич»  збитків у розмірі 120735,75 грн.  

За  таких обставин  та з огляду на відповідність висновків, викладених у рішенні господарського суду Запорізької області, обставинам справи та чинному законодавству, колегія  суддів  дійшла висновку про необґрунтованість вимог позивача  щодо скасування рішення господарського суду.

          Згідно ст. 49 ГПК України судові витрати відносяться на заявника апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 101-105 Господарського процесуального кодексу України,  Запорізький апеляційний господарський суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Колективного підприємства Виробничо-торгівельної фірми «КАСТР і К», м. Івано-Франківськ залишити без задоволення, а рішення господарського суду Запорізької області від 31.07.2007р. у справі № 10/348/07 – без змін.

  

Головуючий суддя Колодій Н.А.

 судді  Колодій Н.А.  

 Кричмаржевський В.А.  Яценко О.М.