ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 березня 2011 р. Справа № 2а/0470/1428/11
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Луніна О.С.
суддів Барановського Р.А.,Кучми К.С.
при секретаріКириловій Х.Ю.
за участю позивача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу № 2а/0470/1428/11 за позовом ОСОБА_3 до відповідача-1: Міністерства фінансів України, відповідача-2: Державного казначейства України, відповідача-3: Державної судової адміністрації України, відповідача-4: Територіального управління Державної судової адміністрації в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та стягнення заробітної плати та щомісячного грошового утримання, -
в с т а н о в и в :
21 січня 2011 року ОСОБА_3 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправними дії Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації в Дніпропетровській області, щодо неповного забезпечення фінансування суддів та не в повному обсязі нарахування заробітної плати судді та щомісячного грошового утримання за період з 1 січня 2006 року по грудень 2010 року, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати –332 грн. та стягнути з Міністерства фінансів України, шляхом списання коштів із розрахункового рахунку Державного казначейства України на його користь не нарахованої та невиплаченої заробітної плати, невиплаченого щомісячного грошового утримання, частину не сплаченого посадового окладу та одноразових премій за період з січня 2006 року по грудень 2010 року в загальній сумі 538483 грн. 48 коп.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що він працював головою суду та суддею Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська з квітня 1990 року по 31 грудня 2010 року. Загальний стаж роботи на посаді судді понад 28 років.
Відповідно до п.14 ч.1 ст. 92 Конституції України статус суддів визначається виключно законами та Конституцією України, які гарантують незалежність і недоторканість суддів (ст. 126 Конституції України).
Частина 1 ст. 130 Конституції України закріпляє обов’язок держави забезпечувати фінансування та належні умови для функціонування судів та діяльності суддів через визначення у державному бюджеті видатків на утримання судів.
Відповідно ст. 44 Закону України «Про статус суддів»в редакції від 15 рудня 1992 року заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок.
Збереження встановленого законом статусу судді, недопущення його скасування, або звуження його змісту та обсягу, є однією з основоположних гарантій незалежності судді, елементами якого є матеріальне та соціально - побутове забезпечення, у тому числі і заробітна плата суддів.
Розмір складових заробітної плати суддів встановлювався відповідними постановами Кабінету Міністрів України та Указами Президента України.
3 вересня 2005 року Кабінетом Міністрів України була прийнята постанова №865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів»якою були затверджені схеми посадових окладів суддів, а також розміри надбавок до посадових окладів суддів за кваліфікаційні класи. В основу посадового окладу судді було покладено розмір мінімальної заробітної плати.
Відповідно додатку 6 зазначеної постанови посадовий оклад голови районного суду складає 9 мінімальних заробітних плат, а судді районного суду 7,5 мінімальних заробітних плат.
Пунктом 2-1 цієї постанови було передбачено, що у разі надання відпустки виплачується додатковий посадовий оклад відповідно до частини п’ятої статті 44 Закону України «Про статус суддів».
Пунктом 3-1 цієї постанови також передбачено, що судді, які мають право на відставку та продовжують працювати на посаді судді, одержують заробітну плату та щомісячне грошове утримання у розмірі 100 відсотків передбаченого законом щомісячного грошового утримання, належного їм у разі виходу у відставку.
Ця постанова набрала чинності з 1 січня 2006 року.
Згідно ч. 3 ст. 22 Конституції України та рішення Конституційного суду України від 22.09.2005 р. №5-рп/2005 –конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані, а при прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
В порушення вимог ст. 92 Конституції України Постановою Кабінету Міністрів України № 1310 від 31 грудня 2005 року «Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005року №865»постанова №865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів»була доповнена пунктом 4-1 яким було встановлено, що розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не проводиться.
Цією постановою Кабінет Міністрів України обмежив його права як судді що призвело до того, що щорічне поетапне збільшення мінімальної заробітної плати не призвело до збільшення його заробітної плати.
Таким чином Кабінет Міністрів України в супереч вимогам п.14 ст. 92 Конституції України перебрав на себе функцію законодавчого органу щодо встановлення розмірів посадових окладів суддів, а встановивши останні залежно від розмірів мінімальної заробітної плати одночасно заборонив перераховувати оклади при підвищенні мінімальної заробітної плати, тим самим обмежив обсяг прав суддів, що призвело до того, що оплата праці судді не відповідала співвідношенням зазначеним правилами ст. 44 Закону України «Про статус суддів».
Скоротивши видатки на утримання судів і не передбачивши нарахування та виплату заробітної плати суддям пропорційно мінімальній заробітній платі Кабінет Міністрів України не в повному обсязі виконав вимоги по державному забезпеченню фінансування та належних умов функціонування судів та діяльність суддів.
Державна судова адміністрація України та Територіальне управління Державної судової адміністрації в Дніпропетровській області не забезпечило нарахування та виплату йому заробітної плати з урахуванням щорічного поетапного збільшення мінімальної заробітної плати.
Відповідно ч.2 ст.233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь–яким строком. Тому він вважав, що строку позовної давності для звернення в суд з зазначеним позовом він не пропустив.
Позивач вважав, що дії відповідачів мають бути визнані протиправними та стягнена на його користь не нарахована та не виплачена йому заробітна плата та щомісячне грошове утримання з урахуванням індексу інфляції виходячи з наступного.
Починаючи з 1січня 2006 року йому, як голові суду, був встановлений посадовий оклад в сумі 2988 грн. виходячи з мінімальної заробітної плати 332 грн. (332 х 9 = 2988). Після закінчення повноважень голови суду йому був встановлений посадовий оклад судді в сумі 2490 грн. виходячи з мінімальної заробітної плати 332 грн. (332 х 7.5 = 2490).
Відповідно ст. 34 Закону України «Про оплату праці»він має право на компенсацію втрати частини заробітної плати в зв’язку з несвоєчасним її нарахуванням та виплатою.
З урахуванням встановлених Законами України «Про державний бюджет»на 2006 –2010 роки розмірів мінімальної заробітної плати йому було не донараховано та своєчасно не виплачено заробітної плати за період з 1 січня 2006 року по 31 грудня 2010 року з урахуванням індексу інфляції на загальну суму 271580 грн. 06 коп.
У зв’язку з виплатою заробітної плати в меншому розмірі за вказаний період, тобто з 1 січня 2006 року по 31 грудня 2010 року він не до отримав у відповідному розмірі щомісячне грошове утримання яке становить 90% від заробітної плати та з урахуванням індексу інфляції складає 245051 грн. 91 коп.
Окрім того за період з січня 2006 року по грудень 2010 року при наданні чергової відпустки в порушення частини п’ятої статті 44 Закону України «Про статус суддів»йому був виплачений додатковий оклад в меншому розмірі та йому не доплачено з урахуванням індексу інфляції 10329 грн.
Оскільки виплата посадового окладу при наданні чергових відпусток прямо передбачена законом, носить постійний характер та є складовою матеріального і побутового забезпечення судді, то відповідно ст. 34 Закону України «Про оплату праці»він має право на компенсацію втрати частини недорахованого та не сплаченого посадового окладу в зв’язку з несвоєчасним її нарахуванням та виплатою.
Також за період з січня 2006 року по грудень 2010 року при нарахуванні одноразових премій по заниженому посадовому окладу відповідно до наказів про преміювання суддів до знаменних дат йому було не до нарахована та не до виплачена премія на загальну суму 1522,51 грн.
Таким чином позивач вважає, що протиправними діями відповідачів порушено його право на належне матеріальне забезпечення, як професійного судді, яке протягом 2006-2010 років було обмежено розміром мінімальної заробітної плати на рівні грудня 2005 року. В зв’язку з чим за вказаний період він не до отримав:
заробітної плати з урахуванням індексу інфляції на загальну суму 271580 грн. 06 коп.; щомісячного грошового утримання з урахуванням індексу інфляції на суму 245051 грн. 91 коп.; частину посадового окладу при наданні чергових відпусток з урахуванням індексу інфляції на суму 10329 грн.;
частину не до виплачених одноразових премій на суму 11522грн. 51 коп.
А всього йому було не доплачено 538483 грн.48 коп. які він просить стягнути на свою користь.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_3 свої позовні вимоги підтримав посилаючись на обставини , викладені в позовній заяві.
Представники відповідачів в судове засідання не з’явились. Про день та час розгляду справи відповідачі повідомлені належним чином.
Відповідно ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він запете6чує проти адміністративного позову.
Відповідно ст.. 86 КАСУ суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.
Вислухавши позивача дослідивши матеріали справи суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволення в повному обсязі.
Відповідно ч.2 ст.233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь–яким строком. Тому суд вважає, що строку позовної давності для звернення в суд з зазначеним позовом позивач не пропустив.
Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 92 Конституції України статус суддів визначається виключно законами України. Збереження встановленого законом статусу судді, недопущення його скасування, або звуження його змісту та обсягу, є однією з основоположних гарантій незалежності судді, елементами якого є матеріальне та соціально побутове забезпечення, у тому числі і заробітна плата суддів.
Саме на реалізацію і утвердження гарантій незалежності суддів Закон України «Про статус суддів»запровадив особливий порядок в оплаті праці суддів.
Відповідно ст. 44 Закону України «Про статус суддів»заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок.
Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу.
Суддям виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах:
При стажі роботи понад 3 роки –10 відсотків, понад 5 років –15, понад 10років –20, понад 15 років –25, понад 20 років –30, понад 25 років –40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас.
Відповідно до постанови Кабміну від 30.06.2005 року № 514 «Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного суду України»посадовий оклад Голови Верховного Суду України становить 15 розмірів мінімальної заробітної плати.
3 вересня 2005 року Кабінетом Міністрів України була прийнята постанова №865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів»якою були затверджені схеми посадових окладів суддів, а також розміри надбавок до посадових окладів суддів за кваліфікаційні класи. В основу посадового окладу судді було покладено розмір мінімальної заробітної плати.
Відповідно додатку 6 зазначеної постанови посадовий оклад голови районного суду складає 9 мінімальних заробітних плат, а судді районного суду 7,5 мінімальних заробітних плат.
Встановлені цією постановою посадові оклади голови районного суду та судді районного суду відповідають вимогам п. 2 ст. 44 Закону України «Про статус суддів».
Пунктом 2-1 цієї постанови було передбачено, що у разі надання відпустки виплачується додатковий посадовий оклад відповідно до частини п’ятої статті 44 Закону України «Про статус суддів».
Пунктом 3-1 цієї постанови також передбачено, що судді, які мають право на відставку та продовжують працювати на посаді судді, одержують заробітну плату та щомісячне грошове утримання у розмірі 100 відсотків передбаченого законом щомісячного грошового утримання, належного їм у разі виходу у відставку.
Ця постанова набрала чинності з 1 січня 2006 року.
Однак в порушення вимог ст. 92 Конституції України Постановою Кабінету Міністрів України № 1310 від 31 грудня 2005 року «Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005року №865» постанова №865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів»була доповнена пунктом 4-1 яким було встановлено, що розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не проводиться.
Цією постановою Кабінет Міністрів України обмежив права позивача, як судді що призвело до того, що щорічне поетапне збільшення мінімальної заробітної плати не призвело до збільшення його заробітної плати. Тому ця постанова є незаконною.
Факт незаконності Постанови Кабінету Міністрів України № 1310 від 31 грудня 2005 року «Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005року №865» «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів», про невідповідність цієї постанови Конституції України та Закону України «Про статус суддів» є доведеним, про що свідчать рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 березня 2007 року, Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 травня 2008 року, Вищого адміністративного суду України від 29 жовтня 2009 року, які долучені до матеріалів справи.
Наведене свідчить, що Постанова Кабінету Міністрів України № 1310 від 31 грудня 2005 року «Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005року №865» «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів»прийнята не на підставі, не у межах повноважень Кабінету Міністрів та не у спосіб, передбачений Конституцією України, тому суд приходить до висновку про відсутність у суду будь-яких правових підстав для застосування цієї постанови при винесенні рішення по справі.
Винісши незаконну постанову № 1310 від 31 грудня 2005 року, скоротивши видатки на утримання судів і не передбачивши нарахування та виплату заробітної плати суддям пропорційно мінімальній заробітній платі Кабінет Міністрів України не в повному обсязі виконав вимоги по державному забезпеченню фінансування та належних умов функціонування судів та діяльність суддів.
Відповідно до ст. 130 Конституції України та ст. 118 Закону України «Про судоустрій України»забезпечення належного фінансування та умов фінансування суддів покладено на державу, що передбачає окреме визначення у Державному бюджеті видатків, у тому числі і на соціальне забезпечення суддів. Ст. 126 Закону України «Про судоустрій України»встановлено, що Державна судова адміністрація України готує матеріали для формування пропозицій щодо бюджету суддів та здійснює заходи щодо їх фінансування відповідно до цього Закону, здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів.
Ст. 58 Бюджетного кодексу України передбачено, що головні розпорядники коштів (з 01.01.2003 р. - Державна судова адміністрація України) організовують розроблення бюджетних запитів для подання Міністерству Фінансів України, яке за результатами аналізу приймає рішення про включення бюджетного запиту до пропозиції проекту Державного бюджету, готує проект Закону про Державний бюджет України.
Видатки Державного бюджету України на утримання судової влади захищені безпосередньо Конституцією і Законами і не можуть бути скасовані чи зменшені без відповідної компенсації, тобто, саме Державна адміністрація України повинна була внести до Міністерства Фінансів України пропозиції щодо збільшення бюджетного фінансування судової системи.
Відповідно до п. 3 Положення «Про Державне казначейство України»основними завданнями Казначейства є зокрема: розрахунково –касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів; контроль за здісненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов’язань та проведенні платежів за цими зобов’язаннями. Казначейство відповідно до покладених на нього завдань провадить безспірне списання коштів з розрахунків, на яких обліковуються кошти державних та місцевих бюджетів і бюджетних установ, за рішенням яке було прийняте державним органом, що відповідно до Закону має право на його застосування.
Таким чином, Державною судовою адміністрацією України, Міністерством Фінансів України та Державним Казначейством України не було здійснено відповідного перерахунку посадового окладу та грошового забезпечення суддів відповідно до вимог чинного законодавства.
Відповідно до ст. 9 Кодексу Адміністративного Судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого:
суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України;
суд застосовує інші нормативно –правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.
У разі невідповідності нормативно –правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Приймаючи до уваги наведене суд приходить до висновку, що при вирішенні даної справи слід керуватися лише Конституцією України та Законами України «Про статус суддів»та «Про судоустрій», оскільки будь-яких правових підстав для застосування постанови Кабінету Міністрів № 1310 від 31 грудня 2005 року не існує.
Як встановлено в судовому засіданні грошові кошти у сумі, достатній для правильного нарахування заробітної плати суддям, через органи Державного казначейства України від Державної судової адміністрації, яка є головним розпорядником бюджетних коштів, та яку в свою чергу належним чином не профінансувало Міністерство Фінансів України, Територіальному управлінню Державної судової адміністрації в Дніпропетровської області не надходили, що є порушенням ст. 130 Конституції України щодо забезпечення державного фінансування судів і діяльності суддів.
Державна судова адміністрація України та Територіальне управління Державної судової адміністрації в Дніпропетровській області не забезпечили нарахування та виплату позивачу заробітної плати з урахуванням щорічного поетапного збільшення мінімальної заробітної плати. Тому суд вважає, що дії відповідачів мають бути визнані протиправними та стягнена на користь позивача не нарахована та не виплачена йому заробітна плата та щомісячне грошове утримання з урахуванням індексу інфляції виходячи з наступного.
Починаючи з 1січня 2006 року позивачеві, як голові суду, був встановлений посадовий оклад в сумі 2988 грн. виходячи з мінімальної заробітної плати 332 грн. (332 х 9 = 2988). Після закінчення повноважень голови суду йому був встановлений посадовий оклад судді в сумі 2490 грн. виходячи з мінімальної заробітної плати 332 грн. (332 х 7.5 = 2490).
Не зважаючи на зростання мінімальної заробітної плати, встановлений посадовий оклад позивачу не змінювався, хоча повинен бути збільшений пропорційно збільшенню мінімальної заробітної плату.
Відповідно ст. 34 Закону України «Про оплату праці»позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати в зв’язку з несвоєчасним її нарахуванням та виплатою.
З урахуванням встановлених Законами України «Про державний бюджет»на 2006 –2010 роки розмірів мінімальної заробітної плати позивачеві було не донараховано та своєчасно не виплачено заробітної плати за період з 1 січня 2006 року по 31 грудня 2010 року з урахуванням індексу інфляції на загальну суму 271580 грн. 06 коп.
У зв’язку з виплатою заробітної плати в меншому розмірі за вказаний період, тобто з 1 січня 2006 року по 31 грудня 2010 року позивач не до отримав у відповідному розмірі щомісячне грошове утримання яке становить 90% від заробітної плати та з урахуванням індексу інфляції складає 245051 грн. 91 коп.
Окрім того за період з січня 2006 року по грудень 2010 року при наданні чергової відпустки в порушення частини п’ятої статті 44 Закону України «Про статус суддів»йому був виплачений додатковий оклад в меншому розмірі та йому не доплачено з урахуванням індексу інфляції 10329 грн.
Оскільки виплата посадового окладу при наданні чергових відпусток прямо передбачена законом, носить постійний характер та є складовою матеріального і побутового забезпечення судді, то відповідно ст. 34 Закону України «Про оплату праці»позивач має право на компенсацію втрати частини недорахованого та не сплаченого посадового окладу в зв’язку з несвоєчасним його нарахуванням та виплатою.
Також за період з січня 2006 року по грудень 2010 року при нарахуванні одноразових премій по заниженому посадовому окладу відповідно до наказів про преміювання суддів до знаменних дат позивачеві було не до нарахована та не до виплачена премія на загальну суму 1522,51 грн.
Суд приходить до висновку, що протиправними діями відповідачів порушено право позивача на належне матеріальне забезпечення, як професійного судді, яке протягом 2006-2010 років було обмежено розміром мінімальної заробітної плати на рівні грудня 2005 року. В зв’язку з чим за вказаний період він не до отримав:
заробітної плати з урахуванням індексу інфляції на загальну суму 271580 грн. 06 коп.; щомісячного грошового утримання з урахуванням індексу інфляції на суму 245051 грн. 91 коп.; частину посадового окладу при наданні чергових відпусток з урахуванням індексу інфляції на суму 10329 грн.; частину не до виплачених одноразових премій на суму 11522грн. 51 коп.
А всього йому було не доплачено 538483 грн.48 коп. яка і підлягає стягненню на його користь.
Розрахунок ціни позову позивачем виконаний на підставі мінімальних заробітних плат встановлених Законами України «Про державний бюджет»на 2006 -2010 роки, індексів інфляції за період 2006-2010 роки, довідок про заробітну плату та наказів про преміювання за цей же період виданих Територіальним управлінням Державної судової адміністрації в Дніпропетровській області і сумнівів у суду не викликає.
На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, Законом України «Про статус суддів», ст. ст. 2,3,9,71,72,86,158-163,254 Кодексу адміністративного судочинства України суд
Керуючись ст.ст. 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_3 задовольнити в повному обсязі.
Визнати протиправними дії Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, Державної судової адміністрації України, територіального управління Державної судової адміністрації в Дніпропетровській області щодо неповного забезпечення фінансування суддів та не в повному обсязі нарахування заробітної плати та щомісячного грошового утримання ОСОБА_3 за період з першого січня 2006 року по 31грудня 2010 року, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати – 332 грн.
Стягнути з Міністерства фінансів України шляхом списання коштів із розрахункового рахунку Державного казначейства України на користь ОСОБА_3 суму не нарахованої та невиплаченої заробітної плати, невиплаченого щомісячного грошового утримання, частину не сплаченого посадового окладу та одноразових премій за період з 1січня 2006 року по 31грудня 2010 року в загальній сумі 538483 грн. 48 коп. з якої необхідно здійснити відповідні утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов’язкових платежів.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України. Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя
О.С. Луніна