КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 2а-14216/10/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Дегтярьова О.В.
Суддя-доповідач: Ісаєнко Ю.А.
ПОСТАНОВА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"07" квітня 2011 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого –судді Ісаєнко Ю.А.;
суддів: Мельничука В.П., Федотова І.В.,
при секретарі: Горюновій Л.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 грудня 2010 року у справі за адміністративним позовом Відкритого акціонерного товариства «Київський завод «Граніт»до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення –рішення від 27 вересня 2010 року №0000782390/0,
В С Т А Н О В И В:
Позивач, Відкрите акціонерне товариство «Київський завод «Граніт», звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення –рішення від 27 вересня 2010 року №0000782390/0.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 грудня 2010 року адміністративний позов задоволений, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення –рішення від 27 вересня 2010 року №0000782390/0.
Не погоджуючись із вказаною постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, в якій він просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.12.2010 року, та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
В судовому засіданні представник відповідача апеляційні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх з викладених підстав.
Представник позивача у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив суд відмовити в її задоволенні посилаючись на те, що судом першої інстанції було ухвалено законне та обґрунтоване рішення, а підстави для його зміни чи скасування –відсутні.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, постанову суду у частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволені позову відмовити з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, відповідачем проведена невиїзна документальна перевірка позивача з питання нарахування земельного податку за період з 01 січня 2007 року по 30 червня 2009 року, за результатами якої складений відповідний акт від 14 вересня 2010 року №4030/23-921-04012394. Під час перевірки було встановлено, що згідно даних земельного кадастру позивач має земельну ділянку за адресою: м Київ, пр. Визволителів, 15, кадастровий номер 66:170:013, площа –439,83 м2, базова вартість 451,39 грн., зона –532, за яку у період з січня 2007 року по червень 2009 року не нараховував та не сплачував земельний податок.
На підставі зазначеного акту перевірки органом державної податкової служби винесено податкове повідомлення –рішення від 27 вересня 2010 року №0000782390/0, яким за порушення ст. 13, ст. 14 Закону України «Про плату за землю», позивачу визначено суму податкового зобов’язання з земельного податку у розмірі 14841,77 грн., у тому числі за основним платежем 9554,50 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 5287,27 грн.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що дані Державного земельного кадастру, які були внесені на підставі технічного звіту по встановленню зовнішніх меж землекористування, не можуть визнаватися підставою для визначення позивачу земельного податку, оскільки технічний звіт по встановленню зовнішніх меж землекористування не посвідчує право користування земельною ділянкою.
Колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Закон України «Про плату за землю»визначає розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону, власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів —учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок.
Відповідно до ст. 5 Закону, об’єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Суб’єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.
Відповідно до ст. 13 зазначеного Закону підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки.
Відповідно до ст. 15 Закону України «Про плату за землю», власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
Колегією суддів встановлено, що позивачу відповідно до п. 6 рішення Київської міської ради від 06.07.2000 року №235/956 «Про оформлення права користування земельними ділянками»було передано земельну ділянку в довгострокову оренду на 10 років для експлуатації та обслуговування адміністративно –виробничих будівель і споруд на проспекті Визволителів, 17. У зв’язку із цим в установленому порядку був укладений договір оренди від 26.05.2004 року №66-6-00155 за рахунок земель, відведених згідно з рішеннями виконавчого комітету Київської міської ради від 10.12.1960 року №2219 та від 10.06.1969 року №974. Земельна ділянка на проспекті Визволителів, 15 (кадастровий номер 66:170:013) не входить в межі земельної ділянки визначені рішенням виконавчого комітету Київської міської ради від 10.12.1960 року №2219 та від 10.06.1969 року, але використовується ВАТ «Київський завод «Граніт»та розташована в межах бетонного паркану. Вказана ділянка не була врахована при складанні договору оренди від 26.05.2004 року №66-6-00155. зазначені обставини не заперечуються сторонами.
Те, що позивач є землекористувачем земельної ділянки також підтверджується витягом з Державного земельного кадастру на 10.04.2006 року, 05.09.2007 року, 10.01.2009 року по земельній ділянці на просп. Визволителів, 15 (кадастровий номер 66:170:013).
Відповідно до ст. 14 Закону України «Про плату за землю», платники земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян) самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов’язку подання щомісячних декларацій.
З наведеного вбачається, що ВАТ «Київський завод «Граніт»є землекористувачем у розумінні Закону України «Про плату за землю»з моменту укладання договору від 26.05.2004 року №66-6-00155, тобто з 2004 року, який повинен самостійно обчислювати, нараховувати та сплачувати суму земельного податку.
Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування передбачений статтею 123 Земельного кодексу України. Так, надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
З матеріалів справи вбачається, що позивач рішення про надання земельної ділянки у користування в судовому порядку не оскаржив, а навпаки з 01.07.2009 року почав сплачувати податок за земельну ділянку на просп. Визволителів, 15, що підтверджується наявними в матеріалах справи податковими розрахунками земельного податку на 2009, 2010 роки та відповідними додатками до них.
Таким чином, колегія суддів вважає, що податкове повідомлення – рішення винесено на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, тому будь –яких підстав для його визнання протиправним не має.
Відповідно до статті 202 КАС України, підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального права, призвело до неправильного вирішення справи, в зв’язку з чим постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню та ухваленню нової постанови про відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст. ст. 41, 160, 199, 204, 205, 206 КАС України, апеляційний суд, –
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 грудня 2010 року –задовольнити.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 грудня 2010 року скасувати, ухвалити у справі нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову –відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
(Повний текст Постанови складено 12.04.2011 року)
Головуючий суддя: Ю.А. Ісаєнко
Суддя: В.П. Мельничук
Суддя: І.В. Федотов