УХВАЛА

09 жовтня 2024 року

м. Київ

Справа № 760/11528/15-к

Провадження № 13-28кс24

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 ,

перевіривши наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) кримінального провадження за касаційними скаргами захисника ОСОБА_18 та засудженого ОСОБА_19 на вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 30 листопада 2022 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 14 грудня 2023 року, і

встановила:

вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 30 листопада 2022 року ОСОБА_19 засуджено за:

- ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 358 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки та звільнено його від покарання на підставі п. 5 ст. 74 КК у зв`язку із закінченням строків давності;

- ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 190 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією усього належного йому на праві власності майна, крім квартир АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .

Ухвалою Київського апеляційного суду від 14 грудня 2023 року вирок суду першої інстанції залишено без змін.

Не погодившись із зазначеними судовими рішеннями, захисник ОСОБА_18 та засуджений ОСОБА_19 звернулися з касаційними скаргами до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду (далі - суд, колегія суддів, Касаційний кримінальний суд), у яких просять ці судові рішення скасувати.

На обґрунтування вимог касаційної скарги захисник ОСОБА_18 вказує, що апеляційний суд безпідставно не застосував до засудженого ОСОБА_19 приписи ст. 49 КК, оскільки на час постановлення ухвали цим судом, сплинув строк давності притягнення до кримінальної відповідальності за ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 190 КК. На думку захисника, ОСОБА_19 підлягає звільненню від кримінальної відповідальності на підставі п. 5 ч. 1 ст. 49 КК у зв`язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження відносно нього слід закрити на підставі п. 1 ч. 2 ст.284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).

Засуджений у своїй касаційній скарзі стверджує про порушення права на захист, мотивуючи це тим, що суд залучив до розгляду кримінального провадження захисника за призначенням, хоча засуджений проти цього заперечував. Вважає, що в основі вироку лежать недопустимі докази, зокрема, протоколи пред'явлення особи до впізнання за фотознімками. Крім того, ОСОБА_19 зазначає, що судом неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, оскільки суд невірно встановив момент закінчення злочину, а саме факт ухвалення рішення Шевченківським районним судом м. Києва від 25 лютого 2009 року про визнання недійсним правочину від 25 грудня 2007 року. У подальшому апеляційний суд, на думку ОСОБА_19 у порушення вимог ст. 419 КПК не спростував ці доводи та не застосував положення ст. 49 КК.

Мотиви передачі кримінального провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду

Ухвалою Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 05 вересня 2024 року кримінальне провадження передано на розгляд Великої Палати на підставі пункту 7 параграфу 3 «Перехідні положення» розділу 4 Закону України

від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VІІІ (далі - Закон № 2147-VІІІ), ст. ст. 4341, 4342 КПК.

За змістом ухвали про передачу кримінального провадження на розгляд Великої Палати, а саме її мотивувальної частини, вбачається, що колегія суддів Касаційного кримінального суду просить відступити від правових висновків, викладених у відповідних ухвалах Верховного Суду України від 26 грудня 2006 року (провадження № 5-6794км06) та від 05 квітня 2011 року

(провадження № 5-185км11), згідно з якими шахрайство вважається закінченим злочином з моменту фактичного заволодіння чужим майном або з моменту отримання права на таке майно.

Як зазначає колегія суддів, у цьому кримінальному провадженні ОСОБА_19 вчинив пособництво у вчиненні шахрайства, яке полягало у наданні засобів, усуненні перешкод та прихованні заволодіння чужим майном шляхом обману, вчиненому у особливо великих розмірах за попередньою змовою групою осіб. Зокрема, як встановив суд, ОСОБА_19 , будучи власником квартир АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , надав свою згоду на участь у шахрайському заволодінні коштами потенційного покупця квартир, шляхом підроблення та використання офіційних документів. У подальшому, з використанням підроблених документів, вказані квартири було продано ОСОБА_20 за 800 000 доларів США, що еквівалентно 4 040 000 грн. Як встановив суд, учасники організованої злочинної групи за пособництвом ОСОБА_19 заволоділи грошовими коштами ОСОБА_20 шахрайським шляхом. У подальшому ОСОБА_20 , не знаючи про протиправне походження права власності на придбане нею зазначене нерухоме майно, продала вказані квартири подружжю ОСОБА_21 за грошові кошти 1 350 000 доларів США.

Надалі вищевказані квартири були повернуті у власність ОСОБА_19 за рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 25 лютого 2009 року, шляхом визнання недійсним правочину від 25 грудня 2007 року (договору купівлі-продажу квартир, укладеного з ОСОБА_20 ) та витребування від наступного покупця - ОСОБА_22 майна, переданого їй за недійсним правочином. Згідно з вироком суду, внаслідок таких шахрайських дій учасників організованої злочинної групи за пособництвом ОСОБА_19 подружжю ОСОБА_21 було спричинено матеріальну шкоду в особливо великому розмірі на суму 6 750 000 грн.

Як вбачається зі змісту ухвали про передачу кримінального провадження, суд першої та апеляційної інстанції зазначали, що факт отримання коштів від ОСОБА_20 не можна вважати моментом закінчення злочину, оскільки згідно з обвинуваченням, визнаним судом доведеним, умислом обвинуваченого та кінцевим моментом реалізації злочинного плану було повернення квартир у власність ОСОБА_19 за рішенням суду. Без здійснення цього етапу злочинного плану шахрайство, як закінчене кримінальне правопорушення, не утворювало б складу цього злочину. Враховуючи вказане, кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 190 КК, у даному випадку суди визнали закінченим з моменту набрання законної сили рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 25 лютого 2009 року про визнання недійсним правочину від 25 грудня 2007 року та витребування від ОСОБА_22 майна, переданого за недійсним правочином.

Колегія суддів Касаційного кримінального суду вважає, що у цьому кримінальному провадженні, у разі погодження із мотивуванням судів першої та апеляційної інстанцій щодо моменту, з якого шахрайство вважається закінченим злочином, слід відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду України, де моментом закінчення шахрайства визнається саме момент заволодіння майном або отриманням права на майно. У цьому кримінальному провадженні таким моментом є набрання законної сили рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 25 лютого 2009 року. Відтак, строк давності, передбачений ст. 49 КК, слід відраховувати саме з цього моменту.

Позиція Великої Палати

Велика Палата вважає, що кримінальне провадження підлягає поверненню колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду для подальшого розгляду, з огляду на таке.

Пунктом 7 параграфу 3 розділу 4 Закону № 2147-VIII встановлено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.

Необхідність такого відступу має бути обґрунтована сформульованою касаційним судом правовою позицією, відмінною від позиції Верховного Суду України, яка матиме на меті досягнення єдності та сталості судової практики.

Законом України від 07 липня 2010 року № 2453-VII«Про судоустрій і статус суддів» внесено зміни до процесуального законодавства щодо обов`язковості врахування висновків Верховного Суду України щодо застосування норм права при розгляді інших справ. Так, цим законом доповнено Кримінально-процесуальний кодекс України 1960 року (далі - КПК 1960 року) статтею 40025, відповідно до якої рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь, є обов`язковим для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності зазначену норму закону, та для всіх судів України.

Таким чином, враховуючи приписи ст. 40025 КПК 1960 року, обов`язковими для застосуваннями усіма судами України були лише ті висновки, які викладені у рішеннях Верховного Суду України за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь.

Однак, як вбачається зі змісту ухвали про передачу кримінального провадження на розгляд Великої Палати, колегія суддів Касаційного кримінального суду просить відступити від правових висновків, викладених в ухвалах Верховного Суду України від 26 грудня 2006 року (провадження № 5-6794км06) та від 05 квітня

2011 року (провадження № 5-185км11), які ухвалені саме в порядку касаційного перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій, а не за наслідками розгляду заяв про перегляд судових рішень з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь.

Отже висновки, викладені у наведених Касаційним кримінальним судом ухвалах Верховного Суду України не були обов`язковими для врахування усіма судами при розгляді інших кримінальних проваджень. Відступ від таких висновків не потребує звернення до Великої Палати.

З урахуванням викладеного, матеріали провадження, відповідно до ч. 6 ст. 4342 КПК, підлягають поверненню відповідній колегії суддів для подальшого розгляду в межах її повноважень відповідно до вимог кримінального процесуального закону.

Керуючись статтями 4341, 4342 КПК, пункту 7 параграфу 3 «Перехідні положення» розділу 4 Закону № 2147-VIII, Велика Палата Верховного Суду

УХВАЛИЛА:

Кримінальне провадження за касаційними скаргами захисника ОСОБА_18 та засудженого ОСОБА_19 на вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 30 листопада 2022 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 14 грудня 2023 року повернути колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду для подальшого розгляду.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

Судді: ОСОБА_2 ОСОБА_10

ОСОБА_3 ОСОБА_11

ОСОБА_4 ОСОБА_12

ОСОБА_5 ОСОБА_13

ОСОБА_6 ОСОБА_14

ОСОБА_7 ОСОБА_15

ОСОБА_8 ОСОБА_16

ОСОБА_9 ОСОБА_17