КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.04.2011                                                                                           № 42/379

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Майданевича А.Г.

суддів:             

 за участю представників сторін:

згідно з протоколом судового засідання від 21.04.2011 року

розглянувши апеляційну скаргу комунального підприємства по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у м. Києві ради на рішення господарського суду міста Києва від 11.01.2011 року

по справі № 42/379 (суддя Паламар П.І.)

за позовом  акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» в особі

                    структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»

до                        комунального підприємства по утриманню житлового

                    господарства Шевченківської районної у м. Києві ради

про                        стягнення 226 192,82 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 11.01.2011 року по справі № 42/379 позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за використану теплову енергію у сумі 174 254,48 грн., 16 476,54 грн. інфляційних втрат, 4 662,23 грн. 3% річних, 1 953,93 грн. державного мита, 203,86 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у м. Києві ради звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати і прийняти нове рішення суду, яким в позові відмовити в повному обсязі. У своїх доводах відповідач посилався на те, що при прийнятті рішення судом першої інстанції мало місце невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 25.03.2011 року по справі № 42/379 поновлено відповідачу строк на подання апеляційної скарги, прийнято до провадження апеляційну скаргу комунального підприємства по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у м. Києві ради і призначено розгляд справи у судовому засіданні. 07.04.2011 року у розгляді справи № 42/379 в засіданні оголошувалась перерва.

Представник позивача приймав участь в судових засіданнях та надав свої пояснення, в яких заперечив проти доводів, що викладені відповідачем в апеляційній скарзі і просив рішення господарського суду міста Києва від 11.01.2011 року залишити без змін, а апеляційну скаргу КП по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у м. Києві ради - без задоволення.

Представник відповідача був присутнім в судових засіданнях та надав свої пояснення, в яких підтримав доводи, що викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва від 11.01.2011 року скасувати і прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення і доводи представників сторін, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 14.11.2003 року між акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго»в особі структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»(далі - постачальник, позивач) та комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у м. Києві ради укладено договір  на постачання теплової енергії у гарячій воді № 34-0015 (далі –договір, а.с. 19-27).

Відповідно до умов договору позивач зобов’язався постачати відповідачу теплову енергію у вигляді гарячої води до належного відповідачу будинку по АДРЕСА_1 для потреб опалення та гарячого водопостачання.

Відповідач в свою чергу, відповідно до умов договору зобов’язався забезпечувати не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, сплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію на транзитний рахунок ГІОЦ КМДА, до 25 числа поточного місяця оплачувати вартість теплової енергії, спожитої орендарями (п. 10 додатку № 2 до договору № 340014 від 14.11.2003 року).

Облік споживання відповідачем теплової енергії за договором передбачено проводити розрахунковим способом.

Строк дії договору відповідно до умов п. 4 договору встановлений з дня його підписання до 31.12.2003 року та вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до його закінчення про припинення договору не буде письмово заявлено однією із сторін.

Додатком № 2 до договору (а.с. 22) сторони погодили тарифи та порядок розрахунків, відповідно до якого розрахунки з споживачем за теплову енергію проводяться згідно з тарифами, встановленими постачальнику Управлінням цінової політики Київської міськдержадміністрації, затвердженими розпорядженням КМДА від 10.12.2004 року № 2249. Споживач знімає показники будинкових приладів обліку по 25 число поточного місяця та надає звіт за фактичним обсягом споживання.

Матеріали справи свідчать, що за період з 01.11.2009 року по 01.10.2010 року позивачем поставлено, а відповідачем спожито теплової енергії у гарячій воді. Проте, відповідач за поставлену теплову енергію не розрахувався, у зв’язку з чим виникла заборгованість в розмірі 174 254,48 грн.

У листопаді 2010 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до КП УЖГ Шевченківського району м. Києва про стягнення 174 254,48 грн. боргу за спожиту теплову енергію, 18 601,76 грн. пені, 12 197,81 грн. штрафу, 16 476,54 грн. інфляційних втрат, 4 662,23 грн. 3% річних. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на порушення відповідачем умов договору щодо оплати спожитої теплової енергії у вигляді гарячої води.

При прийнятті оскаржуваного рішення про часткове задоволення позову, місцевий господарський суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 174 254,48 грн. за спожиту теплову енергії, інфляційних втрат у розмірі 16 476,54 грн., 3% річних в розмірі 4 662,23 грн. є законними і обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 0,1% вартості товарів (робіт, послуг) за кожен день прострочення, яка становить 18 601,76 грн. та 7 % штрафу від вартості невиконаного зобов’язання в розмірі 12 197,81 грн. суд першої інстанції залишив без задоволення, оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач є суб’єктом господарювання  державного сектора економіки.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначив, що судом першої інстанції не враховано, що оплата послуг споживачами відбувається на підставі: квитанцій КП ГІОЦ –мешканцями (населенням Шевченківського району м. Києва); рахунків-фактур КП «ЖЕК»та КП УЖГ –бюджетними установами та власниками (орендарями) нежитлових приміщень. Сплачені мешканцями кошти надходять на транзитний рахунок КП ГІОЦ та після розщеплення надходять на розрахункові рахунки виробників послуг, в тому числі на рахунок АЕК «Київенерго».

Відповідачем також зазначено, що місцевим господарським судом не було враховано, що позивачем нарахування відповідачу здійснюються за теплову енергію у гарячій воді –гігакалорію, а відповідачем безпосереднім споживачам, відповідно до чинних розпоряджень КМДА, здійснюються нарахування за гарячу воду –у метрах кубічних, а за опалення –у метрах квадратних пропорційно опалювальній площі. Тому, на думку відповідача, при зміні одиниці виміру з гігакалорії до метрів кубічних та метрів квадратних утворюється різниця в тарифах.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, в силу зобов’язання одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з частиною 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов’язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Як визначено частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України зазначено, що кожна сторона повинна вжити заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до норм статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

В силу статті 526 ЦК України зобов’язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ст. 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частин 6, 7 статті 276 ГК України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позов в  частині стягнення основного боргу в розмірі 174 254,48 грн. нормативно та документально доведений, а тому підлягає задоволенню.

У зв’язку з цим судова колегія вважає неспроможними доводи скаржника про відсутність правових підстав щодо стягнення з відповідача сум, що відносяться до різниці в тарифах і не є заборгованістю та повинні бути відшкодовані з місцевого бюджету виробнику послуги –АЕК «Київенерго».

Частиною 1 статті 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов’язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з нормами статті 546 ЦК України передбачено виконання зобов’язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов’язань.

Нормами статті 549 ЦК України регламентовано, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Керуючись ч. 2 ст. 231 ЦК України, позивачем нараховано пеню в розмірі 0,1% вартості товарів (робіт, послуг) за кожен день прострочення в розмірі 18 601,76 грн. та 7% штрафу від вартості невиконаного зобов’язання в розмірі 12 197,81 грн. Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що він в розумінні ст. 22 ГК України є суб’єктом господарювання державного сектора економіки.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині стягнення штрафу та пені не підлягають задоволенню з наступник підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов’язання, в якому хоча б одна сторона є суб’єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов’язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов’язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов’язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

У відповідності до частин 2 - 10 статті 22 ГК України суб’єктами господарювання державного сектора економіки є суб’єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб’єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує п’ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб’єктів.

Повноваження суб’єктів управління у державному секторі економіки - Кабінету Міністрів України, міністерств, інших органів влади та організацій щодо суб’єктів господарювання визначаються законом; законом можуть бути визначені види господарської діяльності, яку дозволяється здійснювати виключно державним підприємствам, установам і організаціям.

Держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб’єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління. Правовий статус окремого суб’єкта господарювання у державному секторі економіки визначається уповноваженими органами управління відповідно до вимог цього Кодексу та інших законів.

Відносини органів управління з названими суб’єктами господарювання у випадках, передбачених законом, можуть здійснюватися на договірних засадах; держава застосовує до суб’єктів господарювання у державному секторі економіки усі засоби державного регулювання господарської діяльності, передбачені цим Кодексом, враховуючи особливості правового статусу даних суб’єктів.

Законом встановлюються особливості здійснення антимонопольно-конкурентної політики та розвитку змагальності у державному секторі економіки, які повинні враховуватися при формуванні відповідних державних програм; процедура визнання банкрутом застосовується щодо державних підприємств з урахуванням вимог, зазначених у главі 23 цього Кодексу.

Органам управління, які здійснюють організаційно-господарські повноваження стосовно суб’єктів господарювання державного сектора економіки, забороняється делегувати іншим суб’єктам повноваження щодо розпорядження державною власністю і повноваження щодо управління діяльністю суб’єктів господарювання, за винятком делегування названих повноважень відповідно до закону органам місцевого самоврядування та інших випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

З аналізу вищезазначених положень вбачається, що позивач не відноситься до держаного сектору економіки, оскільки не має всіх необхідних ознак.

При цьому, пунктом 4 частини 3 Прикінцевих положень Господарського кодексу України  Кабінету Міністрів України доручено визначити суб’єктів господарювання, що належать до державного сектору економіки, відповідно до вимог цього Кодексу.

Проте, доказів того, що Кабінет Міністрів визначив позивача як суб’єкта господарювання  державного сектору економіки позивачем суду не надано.

Така ж правова позиція про неможливість застосування пені та штрафу на підставі ст. 231 Господарського кодексу України в даних правовідносинах також підтверджується Постановою Верховного Суду України від 06.12.2010 року  у справі № 42/562.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати в розмірі 16 476,54 грн. та 3 % річних в розмірі 4 662,23 грн.

Відповідно до норм статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов’язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Київський апеляційний господарський суд, провівши перерахунок інфляційних втрат та 3 % річних, нарахованих позивачем за прострочення виконання грошового зобов’язання дійшов висновку, що господарським судом міста Києва правомірно задоволено позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних в сумі 4 662,23 грн. та інфляційні втрати в розмірі 16 476,54 грн. за весь час прострочення.

Відповідно до ст. 33 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна  довести  ті  обставини,  на  які  вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які  мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з нормами статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду міста Києва 11.01.2011 року прийнято після повного з’ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими та відповідністю висновків, викладених в рішенні суду обставинам справи, а також у зв’язку із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, і є таким що відповідає нормам закону.

Зважаючи на те, що доводи відповідача законних та обґрунтованих  висновків суду першої інстанції не спростовують, рішення господарського суду міста Києва від 11.01.2011 року слід залишити без змін, а апеляційну скаргу комунального підприємства по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у м. Києві ради без задоволення.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105, Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.          Апеляційну скаргу комунального підприємства по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у м. Києві ради на рішення господарського суду міста Києва від 11.01.2011 року по справі № 42/379 залишити без задоволення.

2.          Рішення господарського суду міста Києва від 11.01.2011 року по справі № 42/379 залишити без змін.

3.          Матеріали справи № 42/379 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 107 ГПК України.

Постанова Київського апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя                                                                      

Судді