УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого - судді Крещенка А.М.,
суддів Єлфімова О.В., Шибко Л.В.,
за участю прокурора Вергізової Л.А.,
розглянула в судовому засіданні в м. Києві 26 квітня 2011 року кримінальну справу за касаційною скаргою заступника прокурора Миколаївської області Ільницького І.В. на вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 23 вересня 2010 року, яким
ОСОБА_5 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
громадянина України, раніше судимого 22.02.2010 року Миколаївським районним судом Миколаївської області за ст. 185 ч.2 КК України на 2 роки позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком 1 рік,
засуджено за ч.3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України, до покарання у виді 2-х місяців арешту.
В апеляційному порядку вирок не переглядався.
ОСОБА_5 визнано винним в тому, що він 8 липня 2010 року, близько 03.00 години, повторно намагався таємно викрасти з балкону квартири АДРЕСА_1 майно належне громадянці ОСОБА_6 на загальну суму 550 гривень, але свій злочинний намір до кінця не довів, оскільки був затриманий потерпілою.
У касаційній скарзі, не оспорюючи доведеність винності ОСОБА_5 у вчиненні злочину, правильність кваліфікації його дій, порушується питання про скасування вироку суду і направлення справи на новий судовий розгляд у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону, оскільки суд безпідставно не призначив засудженому остаточне покарання на підставі ст. 71 КК України, оскільки злочин ОСОБА_5 вчинив під час іспитового строку.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав касаційну скаргу, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню з таких підстав.
В ході судового слідства суд не в повному обсязі встановив факти, які
стосуються особи засудженого, що в свою чергу потягло неправильне застосування кримінального закону
Як видно із вироку, висновки про доведеність винності ОСОБА_5 у вчиненні злочину за який його засуджено суд зробив на підставі показань самого засудженого інших доказах, яким дана належна оцінка і не оспорюється у касаційній скарзі.
Проте вирок щодо засудженого ОСОБА_5 підлягає скасуванню через неправильне застосування судом кримінального закону.
Як видно з матеріалів справи, вироком Миколаївського районного суду Миколаївської області від 22 лютого 2010 року ОСОБА_5 засуджено за ч. 2 ст. 185 КК України на 2 роки позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України його звільнено від відбування покарання з випробуванням та встановлено іспитовий строк в 1 рік. До повного відбуття покарання за зазначеним вироком, а саме 8 липня 2010 року, ОСОБА_5 знову вчинив злочин, за який його засуджено вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва.
При призначенні ОСОБА_5 остаточного покарання за останнім вироком, суд не врахував вимог ч. 1 ст. 71 КК України, відповідно до якої якщо засуджений після постановлення вироку але до повного відбування покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком. Остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.
За змістом цієї норми закону, у разі коли особа була засуджена до позбавлення волі зі звільненням від відбування покарання з випробуванням і в період іспитового строку вчинила новий злочин, суд зобов’язаний визначити остаточне покарання у виді позбавлення волі, зокрема й тоді, коли останнім за часом вироком призначаються більш м’які види покарання.
Крім того відповідно до п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 “Про практику призначення судами кримінального покарання”, у разі, коли особа була засуджена до арешту або позбавлення волі зі звільненням від відбування покарання з випробуванням або була звільнена від відбування покарання умовно-достроково і в період іспитового строку або строку умовно-дострокового звільнення вчинила новий злочин, суд зобов’язаний визначити остаточне покарання у виді позбавлення волі, зокрема й тоді, коли останнім за часом вироком призначаються більш м’які види покарання.
Крім того, місцевий суд, застосувавши ст.69 КК України при призначенні покарання ОСОБА_5, у мотивувальній частині вироку зазначив про сприяння ОСОБА_5 розкриттю злочину, його молодий вік та щире каяття, як пом’якшуючі обставини, проте не вказав яким чином вони істотно знижують ступінь тяжкості інкримінованого злочину.
Враховуючи вищевикладене та погоджуючись із доводами касаційної скарги прокурора про неправильне застосування кримінального закону, при призначенні засудженому покарання, колегія суддів вважає, що судове рішення щодо ОСОБА_5 підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд під час якого суду необхідно всебічно, повно та об’єктивно дослідити всі докази у справі та при підтвердженні обвинувачення, призначити засудженому покарання з дотриманням вимог ст.ст. 65, 71 КК України.
Керуючись ст.ст.394-396 КПК України, колегія суддів
ухвалила:
касаційну скаргу заступника прокурора Миколаївської області задовольнити.
Вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 23 вересня 2010 року щодо ОСОБА_5 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.
судді:
Крещенко А.М. Єлфімов О.В. Шибко Л.В