ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа №  2-а-435/10/0225                                                   

Головуючий у 1-й інстанції: Кривенко Д.Т.  

Суддя-доповідач:  Кузьмишин В. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2011 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді:  Кузьмишина Віталія Миколайовича

суддів:                       Мельник-Томенко Жанни миколаївни

                                  Залімського Ігоря Геннадійовича

          розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління пенсійного фонду України у Тростянецькому районі Вінницької області на постанову Тростянецького районного суду Вінницької області від 05 листопада 2010 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Управління пенсійного фонду України у Тростянецькому районі Вінницької області про перерахунок пенсії , -

В С Т А Н О В И В :

 У жовтні 2010 року ОСОБА_3 звернулась в суд з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в Тростянецькому районі Вінницької  області  про  стягнення  недоплаченої  щомісячної державної   соціальної  допомоги "дітям  війни"

Постановою Тростянецького районного  суду  Вінницької  області  від 05 листопада  2010 року  позов ОСОБА_3 задоволено частково, а саме: визнано протиправною бездіяльність та зобов'язано управління  Пенсійного  фонду  України   у  Тростянецькому районі  Вінницької  області нарахувати  та  виплатити ОСОБА_4  щомісячну доплату до  пенсії  в  розмірі 30% мінімальної пенсії за віком  відповідно до  статті 6 Закону України  "Про соціальний захист дітей  війни",  виходячи з  розміру мінімальної  пенсії за  віком  встановленої частиною  1  статті  28 Закону  України "Про загальнообов'язкове державне  пенсійне  страхування" з  урахуванням встановленого законодавством прожиткового  мінімуму для  осіб,  які  втратили  працездатність, з  1  квітня 2010 року з  урахуванням фактично отриманих сум. В решті позову відмовлено.

Не погодившись з постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову та відмовити в задоволені позовних вимог посилаючись при цьому на неповне з'ясування обставин,  які мають значення  для  справи та  порушення  норм  матеріального  права,  що  призвело  до  неправильного  вирішення  спору.  

Перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга  не підлягає задоволенню,  з наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 1 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” має статус дитини війни, що підтверджується відміткою в пенсійному посвідченні і має право відповідно до статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” на підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

На момент звернення позивача до суду, нарахування доплати до її пенсії в розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком, відповідно до положень статті 6 вищезазначеного Закону відповідачем не здійснено, у зв’язку з чим вона звернулась до суду за захистом своїх прав.

Всупереч статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” позивачу щомісячне підвищення до пенсії виплачувалась відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530.

З огляду на загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами, Закон України “Про соціальний захист дітей війни”має вищу юридичну силу в порівняні з Постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530. Отже, відповідач не правомірно виплачував щомісячне підвищення до пенсії в меншому розмірі ніж це передбачено статтею 6 зазначеного Закону.

Своїми діями  відповідач допустив звуження змісту та обсягу прав та свобод позивача, передбачених статтею 22  Конституції України, в якій зазначено, що права і свободи людини і  громадянина,  закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не  можуть  бути скасовані. При прийнятті нових  законів  або  внесенні  змін  до  чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав  і свобод.

Виходячи з приписів частини 2 статті 152 Конституції України та дати ухвалення рішень Конституційним Судом України, колегія суддів погоджується з висновками суду, щодо наявності у відповідача обов’язку нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену статтею 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.

При цьому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що розмір мінімальної пенсії за віком необхідно обраховувати відповідно до частини 1 статті 28 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою цієї статті, мінімального розміру пенсії за віком.

З огляду на викладене, колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги положення частини 3 статті 28 зазначеного Закону, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої статтею 46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.

Право позивача на отримання підвищення до пенсії відповідно до вимог статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”не залежить від наявності чи відсутності грошових коштів та належного фінансування, таке право надане державою і закріплено Законом України “Про соціальний захист дітей війни”.

Оскільки таке право декларовано державою, то відповідно держава, через створені нею органи, в даному випадку органи Пенсійного фонду України, і несе обов’язок по своєчасній та повній виплаті підвищення до пенсії саме у розмірах, які нею ж визначені та закріплені в Законі.

Відповідно до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову –без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм  матеріального  і процесуального права. Не може  бути скасоване правильне по суті  рішення суду з одних лише  формальних підстав.

На підставі наведеного  судова  колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, щодо задоволення заявлених вимог у спосіб, строках та межах визначених законом.

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального  права,  які призвели  до неправильного вирішення справи, тобто  прийнята  постанова  відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 183-2, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,-

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу  Управління пенсійного фонду України у Тростянецькому районі Вінницької області, –залишити без задоволення, а постанову Тростянецького районного суду Вінницької області, –без змін.

Відповідно до ч.10 ст. 183-2 КАС України у разі оскарження в апеляційному порядку постанови, прийнятої в скороченому провадженні, ухвала суду апеляційної інстанції по такій справі є остаточною та оскарженню не підлягає.

          Головуючий          /підпис/                                         Кузьмишин Віталій Миколайович

          Судді                    /підпис/                                          Мельник-Томенко Жанна Миколаївна

                                   /підпис/                                                 Залімський Ігор Геннадійович

Копія вірна:

Секретар: