ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 квітня 2011 р. Справа № 2а/0470/114/11
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Луніна О.С.
при секретаріКириловій Х.Ю.
за участю
представника позивача –Воронова Ю.В.
представника відповідача –Проценко Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу №2а/0470/114/11 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Ідея Ліхт Україна»до Запорізької митниці, третя особа: Головне Управління Державного казначейства України в Запорізькій області, -
в с т а н о в и в:
У січні 2001 року ТОВ «Торговий Дім «Ідея Ліхт Україна»звернулося до суду з адміністративним позовом, в якому з урахуванням уточнень до позовних вимог просить, а саме:
- визнати нечинними з моменту прийняття рішення Запорізької митниці №112000006/2010/001033/1 від 05.07.2010р. та №112000006/2010/001118/1 від 09.07.2010р. про визначення митної вартості товару;
- визнати протиправною бездіяльність Запорізької митниці, що полягає у не надані примірника Картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформлені чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України;
В обгрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що відповідачем безпідставно визначено митну вартість товарів не за ціною товарів, які імпортувалися позивачем, а за ціною ідентичних товарів, інформація про які була наявна у митного органу. Вказані дії відповідача призвели до сплати податків у більшому розмірі, суму яких позивач просив стягнути з Державного бюджету України.
Відповідач проти позову заперечував та просив відмовити в задоволенні позовних вимог позивача.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи позовної заяви та дослідивши письмові докази, суд вважає, що адміністративний позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 05.07.2010 р. та 09.07.2010 р. ТОВ «Торговий Дім «Ідея Ліхт Україна»було заявлено до митного оформлення в режимі ІМ-40 вантажні митні декларації №112000006/2010/001033/1 та №112000006/2010/001118/1 відповідно, з вантажем: Фракція пеперилова, ненасичений ациклічний вуглевод –1,3 пентадіен, візуально прозора чиста легкорухома від безколірного до світло-жовтого кольору: масоа доля піперилену –91,61%; 92,55%; - масова доля изопрену –0,70%; 0,72%; - масова доля аміленів –1,30%; 1,29%; - масова доля циклопетадієну –0,07%; 0,11%; - масова доля важкого остатку С6 та вище –0,59%; 0,39%; - масова доля карбонільних з`єднань – 0,0022%; 0,0019%; - мсова доля відстояної вологи –відсутня; - масова доля перекисних з`єднань –відсутня; масова доля інгібітора: іонола, ppm –140; 120. Не використовується в якості палива. Використовується в якості розчинника для нафтопродуктів. Згідно ТУ2411-085-16810126-2005. Виробник: ЗАО «Синтез-Каучук». Країна виробника - RY. Позивачем на вказаний товар була задекларована ціна в розмірі 600 дол. США/тон.
Відповідач, розглянувши дані декларації, відмовив позивачу у митному оформлені зазначеного товару за задекларованою ціною, посилаючись на неможливість використання обраного декларантом методу визначення митної вартості.
Так, відповідачем після перевірки документів та відповідності заявленої митної вартості ціновій інформації ЄАІС ДМСУ було з'ясовано, що митна вартість заявленого товару відрізняється від цінової інформації ЄАІС ДМСУ, на підставі чого були прийняті відповідні рішення №112000006/2010/001033/1 від 05.07.2010р. та №112000006/2010/001118/1 від 09.07.2010р. про визначення митної вартості товару який розмитнюється в розмірі 1,14 долл. США/кг, що дорівнює 1140 долл. США/тон.
Суд вважає, що при вирішенні спірних правовідносин між сторонами слід виходити з обсягу повноважень митного органу та обґрунтованості використання таких повноважень митницею при митному оформленні товару, який подано до митного оформлення за вантажними митними деклараціями №112000006/2010/001033/1 та №112000006/2010/001118/1.
Відповідно до ст. 249 Митного кодексу України, митна вартість товарів, які переміщуються громадянами через митний кордон України, для цілей нарахування податків і зборів визначається на підставі заяви власника цих товарів чи уповноваженої ним особи за умови надання підтверджувальних документів (товарних чеків, ярликів тощо), які можна ідентифікувати з наявними товарами. При визначенні митної вартості товарів, які переміщуються у несупроводжуваному багажі та вантажному відправленні, крім вартості самих товарів враховується вартість їх страхування та перевезення (фрахту) до моменту перетинання ними митного кордону України.
За відсутності таких підтверджень або у разі наявності обгрунтованих сумнівів щодо достовірності відомостей стосовно заявленої вартості митні органи визначають митну вартість самостійно, на підставі ціни на ідентичні або подібні (аналогічні) товари та відповідно до вимог цього Кодексу.
Також, відповідно до п. 11 «Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження», затвердженого постановою КМУ України від 20.12.2006, для підтвердження митної вартості товарів на вимогу митного органу декларант зобов`язаний подати додаткові документи. Посадова особа митного органу у графі «Для відміток»декларації митної вартості робить запис про необхідність подання додаткових документів, що підтверджують митну вартість товарів, із складанням переліку, зазначає дату та прізвище та ставить свій підпис. Декларант ознайомлюється з таким записом, зазначає під ним дату та ставить підпис.
Згідно до п. 14 вказаного порядку, якщо декларантом не подано в установлений строк додаткові документи або якщо він відмовився від їх подання, митну вартість товарів визначає митний орган на підставі наявних відомостей згідно із законодавством.
З аналізу вищевказаних норм права вбачається, що митні органи наділені повноваженнями щодо самостійного визначення митної вартості товарів у разі відсутності підтверджувальних документів вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України або у разі виникнення сумнів щодо достовірностей відомостей про заявлену вартість товару.
Таким чином, підставою для визначення митної вартості товару стали наступні обставини.
Відповідно до ст. 265 МК України митний орган має упевнитися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи декларації, поданої для цілей визначення митної вартості.
У зв’язку з тим, що у відповідача виникли сумніви щодо відповідності заявленої позивачем суми митної вартості товару, оскільки згідно з ціновою інформацією ЄАІС ДМСУ вартість подібних товарів становить 1,14 дол.США за кг., що є значно більше ніж була заявлена позивачем, відповідачем було прийнято рішення щодо необхідності отримання додаткових документів, про що на зворотному боці декларацій митної вартості (ДМВ-1) було зроблено запис щодо необхідності надання додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості товару, а саме:
- щодо декларації №112000006/2010/001033/1 - договір з третіми особами, що пов'язаний з договором (контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця; відповідна бухгалтерська документація; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів підготовлені спеціалізованими експертними організаціями що мають відповідні повноваження відповідно до законодавства; рахунки про сплату комісійних послуг, пов`язаних з виконанням умов договору(контракту), інші документи для підтвердження заявленої у декларації митної вартості товарів за власним бажанням.
- щодо декларації №112000006/2010/001118/1 - рахунки про сплату комісійних послуг, пов`язаних з виконанням умов договору(контракту), висновки про якісні та вартісні характеристики товарів підготовлені спеціалізованими експертними організаціями що мають відповідні повноваження відповідно до законодавства; інформація зовнішньоекономічних організацій про вартість товару; калькуляція фірми виробника товару, інші документи для підтвердження заявленої у декларації митної вартості товарів за власним бажанням.
Проте, декларантом було зазначено у деклараціях про неможливість надання вищевказаних документів на час митного оформлення.
Суд вважає рішення митного органу щодо необхідності отримання додаткових документів обґрунтованим та прийнятим відповідно до вимог діючого законодавства, оскільки мала місце суттєва різниця заявленої декларантом митної вартості товару ціновій інформації ЄАІС ДМСУ.
Також, відповідачем у запереченнях до адміністративного позову було зазначено, що товар, який був наданий до митного оформлення, був вперше ввезений для ВАТ «Запорожкокс»за ціною 1,14 дол. США.
Приписами ст.. 266 Митного кодексу України встановлені методи визначення митної вартості товарів, а саме::
1) за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);
2) за ціною договору щодо ідентичних товарів;
3) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів;
4) на основі віднімання вартості;
5) на основі додавання вартості (обчислена вартість);
6) резервного.
Основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).
Відповідно до положень ст.. 267 цього ж Кодексу, якщо митна вартість не може бути визначена за методом 1, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості відповідно до вимог статей 268 і 269 цього Кодексу. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.
У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, відповідно до вимог статей 268 і 269 Митного Кодексу, за основу може братися або ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному з продавцем покупцю відповідно до вимог статті 271, або обчислена відповідно до вимог статті 272 цього Кодексу вартість товарів.
При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.
Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на розсуд декларанта.
У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, установлених статтею 273 цього Кодексу.
Таким чином, наведеними нормами матеріального права встановлено як методи визначення митної вартості товарів так і порядок їх застосування.
Отже, митним органом, у зв'язку з неможливістю визначення митної вартості товару за ціною договору, враховуючи сумніви щодо достовірності відомостей, необхідних для підтвердження заявленої митної вартості та відмову декларанта у наданні додаткових документів, на підставі наявної у митного органу інформації, яка ґрунтується на раніше визначеній вартості щодо аналогічного товару, було застосовано такий метод визначення митної вартості як резервний метод №6.
За таких обставин суд прийшов до висновку, що рішення відповідача про визначення митної вартості товару, а саме рішення №112000006/2010/001033/1 від 05.07.2010р. та №112000006/2010/001118/1 від 09.07.2010р. прийняти останнім на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений нормами діючого законодавства.
Разом з тим, суд вважає безпідставними доводи позивача про порушення митним органом порядку видання картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України, оскільки вказані доводи не можуть вплинути на обгрунтованість рішення митного органу про визначення митної вартості товару. Крім того, картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України не видавалася позивачу з тих підстав, що після отримання Рішення про визначення митної вартості товару позивач звернувся до Запорізької митниці з проханням надати дозвіл на випуск товару у вільний обіг під гарантію відповідно до положень наказу Держмитслужби від 17.03.2008р. №230 «Про затвердження Порядку випуску товарів у вільний обіг під гарантійні зобов'язання при ввезенні їх на митну територію України».
Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне відмовити позивачу в задоволенні його позовних вимог у повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 158-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -
Керуючись ст.ст. 158 - 163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Ідея Ліхт Україна» у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України. Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя
О.С. Луніна