Справа № 2-а-659/ 09

ПОСТАНОВА

 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2009 року суддя Антрацитівського міськрайонного суду Луганської області Назарова М. В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Антрацитівської міської ради про визнання незаконними дій та зобов»язання вчинення певних дій, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 є інвалідом Ш групи у зв»язку із захворюванням, пов»язаним з виконанням робіт по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а з 24.05.05 року йому встановлено П групи інвалідності безстроково.

Позивач 07.04.09 року звернувся до суду із заявою, в якій просить визнати дії відповідача у частині виплати йому одноразової компенсації незаконними та стягнути з УПСЗН Антрацитівської міської ради на підставі ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» різниці з одноразової компенсації як інваліду П та Ш групи у розмірі 6040 грн. 20 коп.

В обгрунтування свого позову вказує, що інвалідність він отримав у зв»зку з захворюванням, пов»язаним з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС, і йому належить одноразова компенсація за шкоду, заподіяну здоров»ю, яка є різницею між одноразовими компенсаціями - 15 мінімальних заробітних плат. Оскільки мінімальна зарплата станом на час встановлення йому П групи інвалідності становить 409 грн., вважає, що Антрацитівське УСЗН винно сплатити на його користь 409x15=6135 грн. за мінусов фактично виплачених 94 грн. 80 коп.

До початку судового засідання від сторін та третьої особи - Головного управління Державного казначейства України в Луганській області надійшли заяви про розгляд справи без їхньої участі, і 29 травня 2009 року постановлено ухвалу про розгляд справи у порядку письмового провадження.

При цьому від відповідача - Управління праці та соціального захисту населення Антрацитівської міської ради - надійшло письмове заперечення проти позову, в якому вони позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправними дії управління щодо відмові у доплаті недоплаченої різниці однаразових компенсаціях при встановленні інвалідності II групи, та про стягнення з управління на користь ОСОБА_1 недоплаченої різниці одноразової компенсації у сумі - 6040, 20 грн. і вважає вимоги безпідставними, оскільки вони є бюджетною установою, яка є розпорядником коштів нижчого рівня. Управління уповноважене реалізовувати державні програми з соціального захисту населення, постраждалого від Чорнобильської катастрофи, за рахунок коштів Державного бюджету, які надходять до управління цільонаправлено і відповідно до бюджетних призначень. Тому управління, як бюджетна установа, яка одержує кошти державного бюджету, діє відповідно до Бюджетного Кодексу України, де статтею 4 визначені нормативно-правові документи, що регулюють бюджетні відносини в Україні, а саме: Конституція України, Бюджетний Кодекс України, закон про Державний бюджет України, інші закони, що регулюють бюджетні

Починаючи з 1996 р. Верховна Рада України в законах, що визначали розмір мінімальної зарплати на відповідні роки встановлювала, що до прийняття Верховною Радою України змін до законів, де для розрахунків застосовується мінімальна заробітна плата, Кабінету Міністрів України застосовувати ці норми, виходячи з реальних можливостей Державного бюджету України.

З метою виконання зазначених законів, прийнята Кабінетом Міністрів України постановою від 26.07.1996 р. № 836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" де розміри одноразової компенсації при встановлення інвалідності, громадянам які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, встановлені виходячи з норм прийнятих законів про розмір мінімальної заробітної плати та видатків, передбачених на ці цілі законами про Державний бюджет України на відповідний рік, як це і передбачено Конституцією України.

Згідно з частиною 2 статті 95 Конституції України виключно законом «Про Державний бюджет України» визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

Частиною 2 ст. 4 Бюджетного Кодексу України встановленно, що при здійсненні бюджетного процесу в Україні положення нормативно - правових актів застосовуються лише в частині, в якій вони не суперечать положенням Конституції України, цього Кодексу та Закону України «Про Державний бюджет України».

Відповідно з розмірами, встановленними вищевказанними постановами, які чинні по теперішній час ОСОБА_1 провадились виплата різниці одноразової компенсації: 284, 40 (II гр) - 189, 60 (III гр.) = 94, 80 грн. (29.06.2005 р.)

Виходячи з вищевказаного вважають, що при нарахувані та виплаті ОСОБА_1 різниці одноразової компенсації дії управління були правомірні і відповідали Конституції України, діючому законодавству та постанові КМУ, а також позивач при нарахувані різниці одноразової компенсації невірно застосував розмір мінімальної зарплати, оскільки відповідно до частини 3 ст. 48 ЗУ "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", виплата здійснюється з мінімальної зарплати, яка склалася на момент встановлення інвалідності. Друга група інвалідності встановлювалась ОСОБА_1 24.05.2005 року що підтверджується довідкою МСЕК № 0016284. На момент встановлювання інвалідності розмір мінімальної зарплати становить -290, 00 грн., а ні 409, 00 грн. як це вказує позивач. До того ж, ОСОБА_1 вимогає стягнути з управління недоплачену різницю одноразової компенсації у сумі 6040, 20 грн. і не бере до уваги, що управління - бюджетна установа і уповноважена здійснювати виплати за рахунок коштів державного бюджету відповідно бюджетним призначенням, встановленним законом про Державний бюджет України. Кошти державного бюджету надходять до управління в поточному році відповідно до затвердженого плану асигнувань на виконання бюджетних зобов’язань поточного року. Управління не в праві здійснювати виплати, які не відповідають бюджетним призначенням, встановленним законом про Державний бюджет України на поточний рік, тому що це приведе до нецільового використання бюджетних коштів, що є бюджетним правопорушенням. Згідно зі статтею 119 та статтею 121 Бюджетного Кодексу України, управління, як одержувач коштів державного бюджету, несе цивільну, дисциплінарну, адміністративну або кримінальну відповідальність за нецільове використання коштів державного бюджету. Пунктом 1 статті 23 Бюджетного Кодексу України також передбачено, що "...будь-які бюджетні зобов’язання та платежі з бюджету можна здійснювати за наявністю відповідного бюджетного призначення".

Тому просять відмовити у задоволені позовної заяви.

Суд, оцінюючи надані сторонами докази, вважає позов як такий, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Дійсно, ч. 1 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист населення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» встановлює, що одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, ... виплачується в таких розмірах:... інвалідам П групи - 45 мінімальних заробітних плат, інвалідам ІІІ групи - 30 мінімальних заробітних плат, а згідно ч. 2 цієї норми у разі встановлення вищої групи інвалідності виплачується різниця у компенсаціях.

Судом досліджено копію довідки Луганської обласної МСЕК № 0016284 від 24.05.05 p., з якої вбачається, що внаслідок повторному освідоцтва йому з 24.05.05 р. встановлено П групу інвалідності безстроково у зв»язку із захворюванням, пов»язаним з виконанням обов»язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС /ах. 5/.

У зв»язку з цим йому відповідачем - Управлінням праці та соціального захисту населення Антрацитівської міської ради 29.06.05 р. була виплачена одноразова компенсація у сумі 94 грн. 80 коп. /284, 40 грн. /П група/ -189, 60 грн. /Шгрупа/ /а.с. 7/.

Оскільки ОСОБА_1, таким чином, було встановлено більш високу групу інвалідності, то йому відповідно до ч. 2 ст. 48 вищезазначеного Закону належить до стягнення різниця у компенсаціях між П та Ш групами - 15 мінімальних заробітних плат /45-30/ - з цією кратністю сторони також погоджуються. Проте, позивач вважає, що на підставі ч. 3 зазначеної норми виплата повинна здійснюватися з мінімальної заробітної плати, яка склалася на момент встановлення інвалідності, і для своїх розрахунків застосовує мінімальну заробітну плату у розмірі 409 грн.

Щодо відповідача, то він вважає, що як орган, який на підставі Порядку виплати компенсації особам, які стали інвалідами внаслідок аварії на ЧАЕС, вони повинні були виплачувати цю компенсацію непрацюючим пенсіонерам, саме яким був позивач, у розмірі, визначеному Постановою КМУ від 26.07.96 р. № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Цим підзаконним НПА встановлювалися наступні розмірі виплат, передбачених зазначеним Законом: п. е -одноразової компенсації учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи - інвалідам П групи — 28440 тис. карбованців; інвалідам III групи — 18960 тис. карбованців. Оскільки ст. 62 зазначеного Закону закріплює, що роз»яснення порядку застосування цього закону провадиться у порядку, визначеному КМУ, то у своїй діяльності під час виплат вони використовували саме цю постанову.

Проте з такою позицією відповідача суд не може погодитися.

Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» не уповноважено КМУ зменшувати конкретні суми компенсацій і допомоги, змінювати розмір допомоги на оздоровлення, встановлений законом.

Частиною 1 ст. 67 зазначеного Закону було встановлено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій /передбачених цим законом/ підвищуються Кабінетом Міністрів відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про встановлення розміру мінімальної заробітної платі на 2002 рік», яким з 1 січня 2002 року встановлено роміз р мінімальної заробітної платі 140 грн. на місяць, а з 01.07.02 р. - 165 грн. на місяць, до нрийняттяВерховною Радою змін до законів, у нормах-яких для розрахунку застосовується мінімальна заробітна плата, Кабінету Міністрів доручалось здійснювати застосування цих норм, виходячи з реальних мождливостей видаткової частини державного бюджету на 2002 рік.

Незважаючи на те, що Верховною радою змін до ст. 48 закону № 796-ХП, в якій для розрахунків застосовується мінімальна заробітна плата, не внесено, Кабінетом Міністрів України ніякого врахування реальних можливостей видаткової частини державного бюджету на 2002 рік здійснено не було, оскільки розмір одноразової компенсації, встановлений постановою КМУ від 1996 року, змінений не був.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, виключно законами визначаються, зокрема, основи соціальнго захисту, а ст. 75 Конституції встановлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні, є парламент - Верховна Рада, Конституція не надавала права парламенту делегувати свої повноваженн іншим державним органам, а останнім - своїми нормативно-правовими атакми змінювати положення законів. Верховною Радою дія ст. 48 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» протягом до 2006 року не призупинялась /ЗУ № 3235-1У від 20.12.05 р. та № 489-У від 19.121.06 року/.

Таким чином, суд доходить виснову про незаконність дій відповідача - УПСЗН Антрацитівської міської ради щодо нарахування та виплати йому різниці у одноразових компенсаціях, виходячи із розмірів, встановлених Постановою КМУ від 26.07.96 р. № 836.

Погоджуюсь з позивачем щодо обгрунтованості його вимог щодо застосування для розрахунку йому різниці у компенсаціях саме мінімальної заробітної плати, а не суми, встановленою Постановою КМУ, суд вважає за необхідне визнати дії Управління праці та соціального захисту населення Антрацитівської міської ради щодо визначення розміру одноразової компенсації за шкоду, заподіяну здоров»ю ОСОБА_1 До того ж, незважаючи на те, що закон зворотньої сили не має, слід зауважити, що враховуючи особливий стан громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та обумовлен цим необхідність їх адекватного соціального захисту, Верховна Рада у 2006 році доповнила закон «Про стату та соціальий захист грмадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» ст. 71, в якій встановлено, що дія положень цього закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього закону /Закон № 231-У від 05.10.06 p./.

Щодо іншої частини позовних вимог - стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 провести позивачу нарахування різниці у одноразових компенсаціях з урахуванням фактично виплаченої у 2002 році суми 94, 80 грн. - 6040 грн. 20 коп., то суд вважає ці вимоги як такі, що належить частково задовольнити.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 48 вищезазначеного закону виплати здійснюються з мінімальної заробітної плати, яка склалася на момент встановлення інвалідності чи втрати годувальника, а оскільки позивачу більш високу групу інвалідності встановлено 24.05.05 р. /а.с. 5/, сама виплата різниці проведена 29.06.05 р. /а.с. 7/ і відповідно до Закону України № 2505-1У від 20.03.05 р. на період з 01.01.05 р. до 01.07.05 р. була мінімальна заробітна плата 290 грн., то застосуванню підлягає саме цей її розмір.

Таким чином, до стягнення позивачу належить 15 /різниця у мінімальних зарплатах/ х 290 грн. /мінімальна зарплата/ = 4350 грн. Проте, оскільки позивачу фактично на підставі ч. 2. ст. 48 зазначеного закону відповідачем вже 29.06.05 р. виплачено 94, 80 грн., то суд вважає, що, задовольняючи вимоги позивача у цій частині, необхідно зобов»язати останнього провести ОСОБА_1 нарахування та сплату 4255 грн. 20 коп. /4350 - 94, 80 грн./.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб»єкту владних повноважень, обов»язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову. Суд вважає, що відповідач не довів у судовому засіданні правомірність свого рішення щодо розміру призначеної позивачу різниці у компенсаціях, а його посилання на те, що державні програми з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи належать до видатків, що здійснюються з Державного бюджету, не спростовують помилковість висновку про обгрунтованість нарахування зазначеної різниці позивачу в розмірі, встановленому постановою КМУ.

Так само суд не може взяти до уваги як безпідставні твердження відповідача, що виплати на зазначені цілі робляться відповідно до Плану асигнувань на поточний рік і виплата позивачу суми з асигнувань 2009 року буде нецільовим використання коштів, оскільки вважає за необхідне зобов»язати відповідача провести нарахування та виплату різниці у компенсаціях саме за рахунок коштів Державного бюджету.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 2, 4, 6, 7, 17, 69-72, 122, 159 - 163, 167 КАС України, ст. 48, 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», Постановою КМУ від 26.07.96 р. № 836, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Антрацитівської міської ради про визнання незаконними дій та зобов»язання вчинення певних дій задовольнити частково.

Визнати незаконними дії Управління праці та соціального захисту населення Антрацитівської міської ради щодо визначення розміру та сплату одноразової компенсації за шкоду, заподіяну здоров»ю ОСОБА_1 як особи, яка стала інвалідом внаслідок ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС.

Зобов»язати Управління праці та соціального захисту населення Антрацитівської міської ради провести ОСОБА_1 нарахування та сплату за рахунок коштів Державного Бюджету різниці одноразової компенсації за шкоду, заподіяну його здоров»ю як особи, яка стала інвалідом внаслідок ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС - 4255 грн. 20 коп.

Постанову може бути оскаржено в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через Антрацитівський міськрайонний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення постанови заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції.

Постанову надруковано у нарадчій кімнаті.