Справа № 2-1433/11

Р І Ш Е Н Н Я  

іменем України

          18 квітня 2011р.                                                                                м.Бердянськ

          Бердянський міськрайонний суд Запорізької області в складі:

головуючого судді Прінь І.П.,

при секретарі Бевз О.А.,за участю:

позивача ОСОБА_1, представника позивача  ОСОБА_2,

представника відповідачів ОСОБА_3,

          розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до  ОСОБА_4, ОСОБА_5  про встановлення факту проживання однією сім’єю, визнання договору дарування недійсним, визнання права власності на 1/2 частку квартири,

В С Т А Н О В И В:

          20.12.2010р.  ОСОБА_1  звернувся до суду з позовом, який уточнив   16.03.2011р. ( а.с. 31-32), в якому  посилається на те, що  з березня 1999 року по 25 вересня 2002 рік він проживав однією сім’єю з відповідачкою ОСОБА_4 За час спільного проживання, за його гроші, які він заробив, працюючи в м. Москві,  відповідачкою  07.03.2002р.  була  куплена квартирі АДРЕСА_1. Договір було оформлено на  ОСОБА_4 25.09.2002р. вони зареєстрували шлюб.  Вважає, що  квартира є їх  спільною власністю. Відповідачка  без його відома  та згоди 24.12.2008р. подарувала квартиру своїй дочці ОСОБА_5 Посилаючись на ч.1 ст.17 ЗУ «Про власність», ст. 215, 372 ЦК України, просить  встановити факт проживання однією сім’єю з ОСОБА_4 з березня 1999 року по 25.09.2002р.  Визнати договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 24.12.2008р. недійсним, поділити зазначену квартиру порівну між ним та ОСОБА_7, визнати за ним право власності на 1/2 частку квартири.

          Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просять їх задовольнити. Позивач суду пояснив, що у 1998 році він розвівся з першою дружиною і переїхав проживати в гуртожиток по АДРЕСА_2. У цьому гуртожитку    також проживала відповідачка ОСОБА_4 зі своєю донькою. Вони познайомилися і  з березня 1999 року почали проживати однією сім’єю. Восени 1999 року він поїхав працювати в Москву, щоб заробити на квартиру,  і працював там до травня 2004 року.  Зароблені   гроші передав  ОСОБА_4, яка за них у березні 2002 року вона купила квартиру.

          Відповідач ОСОБА_5 у судове засідання не з’явилася. Про час і місце розгляду справи повідомлена належним чином.

          Відповідач ОСОБА_4 та представник відповідачів ОСОБА_3 позов не визнали. Представник відповідачів суду пояснив, що однією сім’єю ОСОБА_1 і ОСОБА_4  почали проживати з серпня 2002 року, а у вересні 2002 року зареєстрували шлюб.  Спірна квартира була куплена ОСОБА_4 за власні кошти ще до укладення шлюбу, тому була її особистою власністю.  24.12.2008р. вона подарувала  зазначену квартиру своїй дочці ОСОБА_5 Просять у задоволенні позову відмовити.

          Вислухавши пояснення учасників процесу, показання свідків, вивчивши матеріали справи, суд встановив наступне.

          07.03.2002 року  ОСОБА_4 уклала договір  купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1

          25.09.2002 року  між ОСОБА_1 і ОСОБА_4 був зареєстрований шлюб.

          В спірній квартирі ОСОБА_1 був зареєстрований  25.08.2002 року.

          Допитаний у судовому засіданні свідок позивача  ОСОБА_1 суду показав, що ОСОБА_1 у 1999 році поселився проживати у гуртожиток по АДРЕСА_2. У цьому гуртожитку він познайомився з  ОСОБА_4  Зі слів позивача, на той час, йому було відомо, що  він проживає однією сім’єю з ОСОБА_4. У тому ж році він поїхав працювати в Москву щоб купити квартиру.

          Свідок  ОСОБА_9 суду показав, що ОСОБА_1 і ОСОБА_4  жили в гуртожитку по АДРЕСА_2.  Разом з ОСОБА_1  у 2002-2003 роках він працював в Москві, знає, що гроші  позивач висилав дружині ОСОБА_4, вона також приїжджала до нього в Москву. Про їх відношення йому відомо зі слів позивача.

          Свідок відповідача ОСОБА_6 суду показала, що ОСОБА_4- це її рідна сестра. Сестра з дочкою з 1998  по 2002 рік року проживали в гуртожитку по АДРЕСА_2.  Сестра купила квартиру на початку березня 2002 року за  власні кошти. З ОСОБА_1 сестра почала проживати однією сім’єю  з серпня 2002 року, а у вересні  вони одружилися.  

          Свідок ОСОБА_10 суду показала, що  з 1998 року проживає в гуртожитку по АДРЕСА_2.  ОСОБА_4 зі  своєю  дочкою також жила у цьому гуртожитку у 505 кімнаті. Десь  у 2000 році в гуртожитку оселився ОСОБА_1, жив він в іншому блоці.  ОСОБА_1 і ОСОБА_4 жили кожний у своїй кімнаті. Спільно вони почали проживати десь влітку 2002 року, а восени одружилися.

          В первісному позові позивач посилається на норми Сімейного кодексу України (2002 р.), зокрема  на ст. 70,74. За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч. 1 ст. 58 Конституції України) норми Сімейного кодексу України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 року.  

                Відповідно до чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства спільною сумісною власністю є: майно, нажите   подружжям   за час шлюбу (ст. 16 Закону України "Про власність", ст. 22 КпШС України); майно, придбане внаслідок спільної праці   членів сім'ї    чи майно, що є у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, якщо письмовою угодою відповідно між членами сім'ї чи членами селянського (фермерського) господарства не передбачено інше або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (п. 1 ст. 17, ст. 18, п. 2 ст. 17 Закону України "Про власність"); квартира (будинок), кімнати в квартирах та одноквартирних будинках, передана при приватизації з державного житлового фонду за письмовою згодою членів сім'ї наймача у їх спільну сумісну власність (ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"). В інших випадках спільна власність громадян є частковою   (п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 20 від 22 грудня 1995 року "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності").      

          Уточнивши позовні вимоги,  ОСОБА_1 посилався на те, що згідно з ч. 1 ст. 17 Закону України “Про власність” спірна квартира є спільною сумісною власністю сторін у справі, як майно набуте  під час  проживання однією сім’єю з ОСОБА_4  

               Проте позивачем не надано суду  жодного переконливого доказу на  підтвердження  спільного проживання  однією сім’єю з відповідачем з 1999 року.

          З паспорту  позивача вбачається, що він  дійсно  з 21.07.1998 року був зареєстрований  в гуртожитку по АДРЕСА_2.

          Шлюб з першою дружиною, ОСОБА_11,  позивач розірвав  20.04.2000 року, а з відповідачем одружився у вересні 2002 року.

          Свідки ОСОБА_6 і ОСОБА_10 суду показали, що  спільно сторони почали проживати   влітку 2002 року.  До цього кожний з них  жив  в окремих кімнатах гуртожитку, вів окреме господарство.

Свідки  ОСОБА_8 і  ОСОБА_9 суду показали, що відповідач   у період з 1999 року по 2002 рік жив і працював в м. Москві.

Таким чином, суд приходить до висновку, що спірна квартира згідно з положеннями ч. 1 ст. 17 Закону України “Про власність” та  нормами  КпШС України не є об'єктом спільної сумісної власності.  

Відповідно до ст. 24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане  ним  під  час шлюбу в дар або в порядку успадкування,  є
власністю кожного з них.     Кожний з   подружжя   самостійно   володіє,   користується  і
розпоряджається належним йому роздільним майном.

За таких обставин, у задоволенні позову ОСОБА_1 необхідно відмовити у повному обсязі.

Керуючись ст. 17 ЗУ «Про власність», ст. 24 КпШС України, ст.ст. 10,15,60, 208, 212-215 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

          В задоволенні позову  ОСОБА_1 відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через Бердянський міськрайонний суд протягом 10 днів з дня  його проголошення.

Суддя:І. П. Прінь